Топ-10 перемог у сфері прав людини у 2023 році

Другий рік поспіль українці потерпають від руйнувань, вбивств та катувань, спричинених повномасштабним нападом Росії. Громадські організації разом з правоохоронцями щодня документують разючі порушення прав людини задля встановлення справедливості та притягнення винних до відповідальності.

Водночас Україна продовжує показувати всьому світу, що вона відстоює цінності та повагу до людської гідності на відміну від країни-агресора Росії, яка ще більше занурюється у вир репресій та порушень будь-яких міжнародних гуманітарних правил.

Попри безпрецедентні виклики у 2023 році Україна не лише здійснила чергові кроки на шляху до свого європейського майбутнього, а й посприяла поступу міжнародних партнерів у створенні інструментів притягнення до відповідальності за воєнні злочини Володимира Путіна та відшкодування збитків постраждалим від російської воєнної агресії.

Ми зібрали найбільш показові зрушення та події у сфері прав людини, які сталися у 2023 році.

Для нашої десятки перемог обирали лише ті рішення і документи, які вже діяли і можуть нести позитивні зміни. Тож цього року сюди не потрапили, приміром, закон про медичний канабіс та законопроєкт про реєстровані партнерства, які, сподіваємося, стануть перемогами наступного року.

Ордер Міжнародного кримінального суду на арешт Володимира Путіна та Марії Львової-Белової 

17 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд (МКС) у Гаазі видав ордер на арешт президента Росії Володимира Путіна та уповноваженої з прав дитини при президенті Росії Марії Львової-Бєлової.

Згідно з заявою суду, їх підозрюють у систематичній незаконній депортації дітей з України до Російської Федерації, що є воєнним злочином і підпадає під юрисдикцію МКС.

Судді МКС наголосили, що є достатні підстави вважати, що російський президент несе індивідуальну кримінальну відповідальність за такі депортації. Це ж саме стосується й Львової-Бєлової. Адже вона сама незаконно всиновила викрадену з України дитину та не приховує цього, дякуючи Путіну.

Тепер будь-яка держава, яка ратифікувала Римський статут МКС, зобов’язана заарештувати і передати Путіна та Львову до міжнародного суду, щойно вони опиняться на території цих держав.

Міжнародний кримінальний суд розглядає ці справи як частину свого завдання із забезпечення справедливості та відповідальності за серйозні злочини, зокрема в рамках Римського статуту.

На сьогодні учасниками Римського статуту МКС є 124 держави.

Тож попри те, що притягнення до відповідальності Путіна та Львової-Бєлової за депортацію українських дітей може зайняти роки, деякі наслідки ордера МКС вони вже відчувають. Зокрема, російський президент обмежений у своєму пересуванні за межами Росії і це впливає на його намагання посилити свій вплив на країни Глобального Півдня. Адже на відміну від Китаю, Індії та Туреччини, більшість африканських країн ратифікувала Римський статут. Наприклад, Путін вже не зміг приїхати в Йоханнесбург (ПАР) на саміт групи БРІКС, одним із засновників якої є Росія, та не потрапив на саміт G20, який проходив у вересні 2023 року в Індії.

Крім того, оскільки Путін і Львова-Бєлова отримали статус підозрюваних у воєнному злочині, це накладає певну відповідальність на тих, хто офіційно з ними спілкується на державному рівні.

Так, 5 квітня 49 країн світу у спільній заяві засудили РФ за організацію  засідання Радбезу стосовно нібито правових підстав викрадення українських дітей з тимчасово окупованих територій. Велика Британія заблокувала трансляцію виступу російської уповноваженої з прав дітей Львової-Бєлової на ресурсах ООН, закликавши її відповідати за свої дії в Гаазі.

Деякі члени Конгресу США також засудили викрадення українських дітей Російською Федерацією, та внесли відповідну резолюцію на розгляд законодавців.

Підготовку до депортації й незаконного переміщення дітей на свою територію російська влада почала заздалегідь. Ще з початку війни 2014 року Держдума РФ внесла зміни у закон “Про громадянство РФ”, додавши кілька нових повноважень Путіну. Зокрема, він отримав можливість особисто, керуючись власними думками, визначати категорії іноземців, які мають право на спрощений порядок вступу до російського громадянства.
Зазвичай однією з умов для того, щоб отримати громадянство країни, є проживання на її території не менше трьох років. Однак в Росії ця норма в багатьох випадках не діє, зокрема, й для українців.

Ще один формат, який передбачає спрощену процедуру отримання громадянства, – це визнання особи носієм російської мови. Для цього росіяни створюють спецкомісію, яка робить такий висновок. Після повномасштабного вторгнення жителі окупованих Херсонської або Запорізької областей можуть складати цей екзамен навіть без попередньої співбесіди.

Правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк наголошує на тому, що до злочину депортації та, відповідно, геноциду українців причетні не лише Путін і Львова-Бєлова, а набагато більше російських чиновників. Це й представники Держдуми, уряду як федерального, так і окремих регіонів, очільники окупаційних адміністрацій на окупованих територіях України, які сприяють вивезенню і передачі дітей в російські сім’ї.

Всі заходи з депортації були сплановані й розпочиналися відразу після окупації Криму й інших територій України. Одним з найнебезпечніших, на думку юристки, є мілітаризація українських дітей. Це й пропаганда служби в російській армії, й табори перевиховання, де з дітьми спілкуються російські військові, які розповідають їм про свої подвиги на полі бою. Крім того, це підтримка розгалуженої мережі російських молодіжних мілітаризованих організацій на кшталт “Юнармії”, представники яких агітують старшокласників вступати до російських збройних сил.

Загалом, за офіційними даними української влади на грудень цього року, Росія  депортувала з України 19 546 дітей. Проте точна кількість депортованих дітей невідома, адже кожного дня РФ продовжує депортувати нові групи українців.

Відомо, що українських дітей розміщують у 57 регіонах РФ, зокрема в Сибіру, а також перевиховують у щонайменше 43 так званих “освітніх таборах”.

За даними Національного інформаційного бюро, станом на кінець грудня вдалося повернути 387 дітей. Деякі з них розповіли про знущання та погрози фізичними покараннями з боку викрадачів.

Зараз в Україні експерти ОБСЄ збирають дані щодо депортації дітей до РФ.

Створення Міжнародного Реєстру збитків, завданих агресією РФ проти України 

17 травня Рада Європи оголосила про створення Міжнародного Реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України. Це перший крок у реалізації Міжнародного компенсаційного механізму, який розробили українські експерти разом з міжнародними колегами. Ця система покликана якнайповніше відшкодувати збитки як усієї держави, так і кожного, хто постраждав від російської агресії.

Механізм містить три елементи. Перший – Реєстр збитків, де буде зафіксована інформація про збитки, втрати та пошкодження. Другий етап – компенсаційна комісія, що на підставі Реєстру зможе виносити рішення про відшкодування у кожному конкретному випаду окремо. Третій елемент – компенсаційний фонд, що буде акумулювати кошти для виплат.

Реєстр збитків, згідно зі статутом, прийматиме заяви про відшкодування. Спеціалісти їх класифікуватимуть та вирішуватимуть, чи заносити до загальної бази. Відібрані заяви фіксуватимуть та відправлятимуть на розгляд до компенсаційної комісії.

Наразі члени Реєстру ще не затвердили перелік категорій вимог, які вони будуть приймати. Однак очікується, що до Реєстру будуть вносити претензії щодо загибелі людей, катувань, сексуального насильства, виселень та депортацій, пошкодження майна та інших економічних втрат. Крім того, реєструватимуть шкоду інфраструктурі, державним об’єктам, культурному та історичному спадку, а також довкіллю. Рада Реєстру може також додати інші категорії збитків, що підлягатимуть відшкодуванню.

Створення Реєстру збитків підтримали 43 країни та Євросоюз, як 44-й учасник. Окрім держав ЄС, рішення погодили США, Канада та Японія.

“Це – надперемога, велике досягнення! Це – один із перших найвагоміших результатів спільних дій країн Європи, всього демократичного світу у справі притягнення РФ до відповідальності та невідворотності сплати компенсацій”, – заявила заступниця міністра юстиції України Ірина Мудра, яка працювала над розробкою компенсаційного механізму.

У Раді Європи одразу зазначили, що хочуть, аби Реєстр збитків запрацював якнайшвидше. Про це говорив і прем’єр-міністр України Денис Шмигаль:

“Зараз починається важка робота – треба забезпечити скоріше запрацювання Реєстру, щоб постраждалі від російської агресії могли подавати свої заяви”.

Уже 16 листопада на третьому засіданні конференції країн-учасниць обрали Раду Реєстру. До неї увійшли сім представників: спеціалістка з банківського та фінансового права Юлія Кирпа з України, Норберт Вюлер з Німеччини, К’яра Джорджетті з Італії, Роберт Спано з Ісландії, Вейо Хейсканен з Фінляндії, Люсі Рід з США та Олександра Менжиковська з Польщі.  

Перше засідання Ради відбулось 11–15 грудня. Очікується, що вже в перші три місяці 2024 року Рада почне приймати заявки від постраждалих. Подання можна буде надсилати самостійно, або через органи державної влади.

Верхньої межі як для кількості заявок, так і для суми компенсацій не буде, зазначила Мудра. За її словами, Реєстр очікує кілька мільйонів заяв на відшкодування. Зокрема, спеціалісти готують цифрову платформу, де можна буде збирати, опрацьовувати та зберігати інформацію.

“Щоб все було диджиталізовано, оцифровано, аби максимально легко і доступно можна було подати цю заявку”, – зазначила заступниця міністра юстиції.

Рішення про суми компенсацій у кожному окремому випадку буде виносити компенсаційна комісія. Наразі представники України та Ради Європи ведуть консультації щодо того, якою має бути ця комісія та як вона працюватиме.

Крім того, попереду ще робота з формування компенсаційного фонду. Саме з нього будуть виплачувати усі відшкодування за тими справами, які затвердить Реєстр та комісія.

За попередніми домовленостями фонд будуть поповнювати внески держав-учасниць компенсаційного механізму. Водночас планується, що до фонду передадуть конфісковані активи Росії.

Максимально проєвропейський Закон “Про медіа” та заборона дискримінації в рекламі

31 березня 2023 року набув чинності Закон “Про медіа”.  Це один з ключових документів, ухвалення яких є необхідним для початку перемовин про вступ України до ЄС. Основним завданням закону була імплементація Директиви Євросоюзу про аудіовізуальні медіапослуги та посилення ролі регулятора в сфері медіа – Національної ради.

Також закон повністю мав оновити правила регулювання ЗМІ у відповідності до вимог часу та розвитку технологій, адже попередні медіазакони ухвалювали майже 30 років тому, і хоча це відбувалось вже в незалежній Україні, багато норм були засновані на радянському підході. Спроби розробити новий медіакодекс тривали протягом 10 років, але ухвалити його в парламенті вдалось лише наприкінці 2022 року.

Загалом Закон “Про медіа” отримав високу оцінку Європейської комісії, і регулювання медіасфери в Україні стало ближчим до правового регулювання ЄС.

До ухвалення закону йшли через запеклі суперечки й критику. Було важко погодити інтереси багатьох стейкхолдерів: мовників, політичних сил та громадянського суспільства, яке співпрацює з західними партнерами і намагається запроваджувати в Україні найкращі стандарти.

Наприклад, уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь заявляв, що законопроєкт має бути “суттєво доопрацьований, щоб не допустити звуження сфери використання державної мови”.

Критикували й так звані “чорні” та “білі” списки виконавців й акторів, які загрожують національній безпеці, а також норму щодо регулювання онлайн-медіа.

Загалом на розробку закону пішло понад три роки, він має 300 сторінок тексту, пройшов через сотні дискусій, політичних протиріч та внесення близько 2,5 тисячі правок після першого читання.

Документ внесли до парламенту ще 2020 року. Через два роки, у серпні 2022-го, його ухвалили в першому читанні, підтримали в другому читанні 13 грудня.

Закон має забезпечити конкурентний медіаринок із правилами, обов’язковими для виконання для всіх, незалежним регулятором та відповідати аудіовізуальній директиві ЄС. Показово, що він, зокрема, регулює онлайн-медіа, які раніше не мали окремого статусу, хоча реєстрація цього типу медіа є добровільною. Перші шість онлайн-медіа і один ютуб-канал регулятор – Нацрада зареєструвала 22 червня 2023 року.

Серед найбільших переваг нового закону активісти вважають заборону для медіа поширювати дискримінаційні заклики, називаючи це “потужним кроком на шляху блокування мови ворожнечі в Україні”.

Заборона міститься у статті 36 “Обмеження щодо змісту інформації”. Дослівно:

“На території України в медіа та на платформах спільного доступу до відео забороняється поширювати:

• висловлювання, що розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокість до окремих осіб чи груп осіб за ознакою етнічного чи соціального походження, громадянства, національності, раси, релігії та вірувань, віку, статі, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, інвалідності;
• висловлювання, що підбурюють до дискримінації чи утисків стосовно окремих осіб чи груп осіб за ознакою етнічного чи соціального походження, громадянства, національності, раси, релігії та вірувань, віку, статі, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, інвалідності або за іншими ознаками.

Водночас в цій же статті міститься заборона на поширення:

• закликів до повалення конституційного ладу;
• пропаганди або закликів до тероризму;
• інформації, що заперечує або виправдовує злочинний характер комуністичного тоталітарного режиму;
• інформації, що принижує або зневажає державну мову;
• інформації, що заперечує або ставить під сумнів існування українського народу (нації) та/або української державності та/або української мови тощо.

Відповідні зміни внесені й до закону про рекламу, що теж є однією з вимог Євросоюзу. Так, держава заборонила вміщувати в рекламі твердження та/або зображення, які є дискримінаційними за ознаками походження людини, її соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, а також такі, що дискредитують товари інших осіб.

Новий формат вимог до реклами почав діяти в Україні 2 жовтня.

Суттєві зміни Закон “Про медіа” вніс і до Закону “Про український референдум”, заборонивши, зокрема, у статті 100 “поширювати у будь-який спосіб матеріали, які містять ознаки або підбурюють до дискримінації чи утисків окремих осіб та груп осіб за ознаками етнічного та соціального походження, громадянства, раси, релігії та віросповідання, віку, статі, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, інвалідності або за іншою ознакою, а також матеріали, які містять ознаки сексизму або підбурюють до cексизму.

Також новий медіакодекс вніс зміни до Закону “Про суспільне телебачення і радіомовлення”, зараз – Закон “Про суспільні медіа України”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, зараз – “Про державну підтримку медіа, гарантії професійної діяльності та соціальний захист журналістів”, “Про кінематографію”, “Про електронні комунікації”, “Про авторське право і суміжні права”.

Окремо варто сказати, що із набуттям чинності Закону “Про медіа” перестав існувати Закон “Про захист суспільної моралі”, проти якого багато років виступали правозахисники та активісти.

Ще одна важлива новація у законі про медіа – поява самоврядування у сфері ЗМІ. Для п’яти видів медіа – аудіовізуальних медіасервісів, аудіальних медіасервісів, друкованих, онлайнових і платформ загального доступу до відео – передбачено створення органів спільного регулювання. Їхнє завдання – розробити кодекси та критерії створення та поширення інформації, а також надання експертних висновків у конкретних справах щодо порушень у сферах спільного регулювання.

Така система впроваджується в Україні вперше. Вона має на меті збільшити участь самих медіа в розробленні та визначенні вимог до змісту контенту через ухвалення кодексів та забезпечити недопущення цензури й зловживання свободою слова.

Станом на кінець грудня 2023 року, завершився перший етап створення відповідних органів у трьох сферах – аудіовізуальній, аудіальній та онлайн-медіа.

Наразі перед робочими групами, створеними у Нацраді з питань телебачення і радіомовлення, стоїть завдання напрацювати статути органів співрегулювання та установчі документи, а також зареєструвати ці органи.

Надалі Нацрада спільно з органом спільного регулювання розроблятиме та затверджуватиме критерії віднесення інформації до такої, що порушує вимоги пунктів 1-4, 6-14 частини першої статті 36 Закону “Про медіа”. До затвердження відповідних критеріїв Національна рада обґрунтовує застосування відповідних обмежень самостійно.

Внесення змін до Закону “Про національні меншини (спільноти) України”

1 липня 2023 року набув чинності Закон “Про національні меншини (спільноти) України”, який скасував дію попереднього, ухваленого ще у 1992 році. 

Зміна законодавства у цій сфері є одним з 7 основних критеріїв вступу України до Європейського Союзу. Україна зобов’язалася забезпечити європейські стандарти захисту прав національних спільнот, зокрема, шляхом створення належних механізмів для їх реалізації. 

Згодом, у червні, Венеційська комісія оприлюднила висновки до нового закону. Вони містили зауваження, здебільшого спрямовані на приведення деяких норм закону у відповідність до положень Європейської конвенції з прав людини 1950 року, Рамкової конвенції про захист національних меншин 1995 року, Європейської хартії регіональних мов або мов меншин 1992 року.

Зокрема, Венеційська комісія підкреслила, що для досягнення мети законопроєкту ще потрібно внести зміни до таких законів:

• “Про забезпечення функціонування української мови як державної”;
• “Про медіа”;
• “Про освіту”.

Влітку та восени Верховна Рада ще кілька разів вносила поправки до закону, і деякі з них були частково або повністю враховані, але не всі. А на початку грудня 2023 Верховна Рада ухвалила у цілому законопроєкт №10288-1 про внесення змін до деяких законів України щодо врахування експертної оцінки Ради Європи та її органів щодо прав національних меншин. 

Це стосується таких законів України як “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про освіту”, “Про вищу освіту”, “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, “Про повну загальну середню освіту”, “Про національні меншини (спільноти) України” та “Про медіа”.

Ухвалений документ поміж іншим передбачає таке:

• приватні виші мають право вільного вибору мови навчання з-поміж тих, які є офіційними мовами ЄС;
• представники нацспільнот України, мови яких є офіційними мовами ЄС, котрі розпочали здобуття загальної середньої освіти до 1 вересня 2018 року своєю мовою, до завершення навчання мають право продовжувати здобувати таку освіту;
• матеріали передвиборчої агітації можуть поширюватися мовами корінних народів та нацменшин (з-поміж офіційних мов ЄС) та мають дублюватися українською;
• на видавничу продукцію, видану кримськотатарською, іншими мовами корінних народів чи нацменшин (з-поміж офіційних мов ЄС) коштом держави, не поширюється вимога видавати українською не менше 50% книжкових видань;
• для телемовлення нацменшин програми українською мовою мають становити не менше ніж 30% від загальної тривалості програм;
• представники нацспільнот України можуть здобувати базову та профільну середню освіту рідними мовами (виняток – предмети українська мова, українська література, історія України, а також захист України).

Тож, як наголошує історик, керівник групи моніторингу прав меншин при Конгресі національних громад В’ячеслав Ліхачов, під час зміни українського законодавства про національні меншини відповідно до рекомендацій Венеційської комісії, закон пройшов значний шлях від імітації виконання побажань європейських партнерів до справді суттєвих змін в грудні 2023 року.

“Згідно з новим законодавством, простір дозволенного публічного використання мов національних меншин розширили, зокрема в освіті. У цілому прогрес України в цій сфері заслуговує на позитивну оцінку. Проте автори закону все ж не врахували рекомендації Венеційської комісії у повному обсязі”, – резюмував він. 

Віцепремʼєрка з європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина каже, що закон містить додаткові запобіжники, які блокуватимуть витік російських наративів та пропаганди.

За її словами, цей документ спрямований саме на захист нацменшин, тому він не передбачає розширення можливостей для російської мови.

Крім того, як зазначає віцепремʼєрка, у переговорах з ЄС щодо забезпечення прав меншин не постає питання захисту “російської меншини”, оскільки в Україні її офіційно немає.

Закон про визнання результатів освіти, отриманої на тимчасово окупованих територіях 

Після 2014 року доступ до української освіти для громадян, які залишилися в окупації, значно ускладнився. Зокрема, через обмежений доступ на підконтрольну уряду України територію та блокування каналів зв’язку. За більш ніж 9 років сотні тисяч українських дітей, які проживали в окупації, вимушені були здобувати освіту на цих територіях.

Водночас після початку повномасштабного вторгнення репресії та порушення прав людини на окупованих Росією територіях посилились, збільшився ризик мобілізації та призову на строкову службу до ворожої армії. Тож значна частина жителів окупованих територій переміщується на підконтрольну уряду територію.

Утім, Україна не визнає виданих на ТОТ документів, зокрема й освітніх. Це створює перешкоди для громадян, які переїхали з ТОТ, у працевлаштуванні та продовженні освіти. Тобто таким чином обмежуються їхні права на освіту та роботу.

Крім того, у світлі майбутньої деокупації актуальним є питання: як сотні тисяч українських громадян будуть працевлаштовані, продовжать навчання та реінтегруватимуться в освітній, культурний і правовий простір України без ключових документів, що підтверджують їхні знання. 

Тож у листопаді 2023 року Верховна Рада підтримала законопроєкт №9591 про атестацію знань та умінь громадян України, отриманих на ТОТ.

Документ передбачає, що мешканці окупованих територій зможуть безоплатно пройти атестацію, яка дозволить:

• отримати українське свідоцтво про здобуття середньої освіти;
• отримати документ про рівень професійно-технічної освіти або ступінь фахової передвищої освіти, а також документ про рівень відповідної професійної кваліфікації у випадках, передбачених законодавством та/або освітньою програмою;
• отримати рекомендації для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої або вищої освіти зі скороченням строку навчання або за індивідуальною освітньою траєкторією, що передбачає вивчення української мови, історії України, проходження спеціального курсу про наслідки агресії Російської Федерації проти України і протидію російській пропаганді, формування загальнокультурних та громадянських компетентностей.

Раніше у мешканців окупованих територій не було такої можливості, тож ті, хто вже повністю закінчили виші або провчились в ньому кілька років, перемістившись на підконтрольну територію, мали вступати на перший курс університетів та навчатися спочатку. За оцінкою експертів, це призводило до невиправданих витрат з державного бюджету. 

Відповідно до закону, результати навчання на рівні вищої освіти можуть бути визнані обсягом не більш ніж 75% загального обсягу освітньої програми. Також результати навчання не визнаватимуться за низкою спеціальностей та професій, які затвердить уряд. У Представництві Президента України в Автономній Республіці Крим вказують, що до таких видів зарахують, зокрема, право, дипломатичну чи військову справу та наукові здобутки.

Міносвіти затвердить перелік освітніх закладів, які проводитимуть таку атестацію.

Ініціатори законопроєкту переконані, що його  ухвалення стане важливим кроком для захисту одного з базових прав людини  – права на освіту, а правозахисники – що цей закон дасть можливість ефективніше реінтегрувати, включивши жителів ТОТ в суспільно-політичний контекст України. Це у свою чергу посилюватиме галузі економіки на тлі браку кадрів. 

Повернення е-декларацій для чиновників та відкриття доступу до реєстру декларацій

5 вересня 2023 року народні депутати ухвалили закон №9534 «Про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в умовах воєнного стану».

 Електронне декларування чиновників є одним із критеріїв для подальшого руху України до Європейського Союзу. Крім того, відновити декларування для всіх державних службовців та суддів вимагав від України Міжнародний валютний фонд. Ця вимога містилася також і у переліку пріоритетних реформ, які рекомендував Україні здійснити Білий дім, щоб стати більш успішною та привабливою для інвесторів. Передбачалось, що від цього може залежати надання Україні допомоги від США.      

Для громадянського суспільства цей крок важливий в контексті доступу до інформації підзвітності влади і контролю за нею. Адже, приміром, корумповані судді можуть приймати несправедливі рішення та нівелювати таким чином верховенство права.

Водночас головна правка до законопроєкту №371 про відкриття реєстру декларацій негайно після ухвалення, а не через рік, не набрала необхідної кількості голосів. Тобто депутати не погодились на оприлюднення статків держслужбовців та суддів.  

Тож вже наступного дня після голосування закону парламентом, військовий і громадський активіст Олександр Ябчанка зареєстрував петицію із закликом до президента Володимира Зеленського ветувати закон. Петиція  набрала необхідні для розгляду 25 тисяч підписів за 3 години з моменту публікації.

Крім того, група депутатів Європарламенту 7 вересня закликала президента ветувати закон, який на рік відкладає відкриття реєстру декларацій.

Тож вже 12 вересня Володимир Зеленський наклав вето на згаданий закон, зазначивши, що обмеження неприйнятні і декларації мають бути відкритими вже зараз. Він закликав депутатів якнайшвидше повернутись до розгляду закону і проголосувати відповідну поправку. Що вони і зробили 20 вересня.

А вже 10 грудня 2023 року через три місяці після повторного ухвалення закону Національне агентство з питань запобігання корупції відкрило публічний доступ до реєстру декларацій. 

Правозахисники переконані, що це важливий крок на шляху до демократизації суспільства, членства в ЄС і боротьби з корупцією. 

Нині у реєстрі немає декларацій лише тих посадовців, про вилучення звітів яких клопотав Генеральний штаб України. Повноцінний доступ до нього мають відкрити вже після закінчення воєнного стану.

Станом на зараз за 2021-й та 2022 рік декларації подали близько 700 тисяч службовців. У той же час без примусу звіти про доходи заповнюють менш як 10% нардепів. Повний список тих, хто добровільно звітував про свої статки минулого року, можна переглянути за посиланням. 

 Жіночі купе на рейсах Укрзалізниці 

Питання створення окремих купе чи вагонів для жінок в Україні періодично підіймалося протягом останніх кількох років.

Черговим приводом вимагати окремих купе або вагонів для жінок став випадок, що стався у липні 2020 року у нічному потязі Маріуполь – Київ. Тоді 45-річний чоловік намагався зґвалтувати та жорстоко побив пасажирку Анастасію Лугову, яка їхала в потязі з малолітнім сином. За словами потерпілої, близько третьої ночі вона прокинулася від ударів по голові. Відкривши очі, жінка побачила невідомого чоловіка в трусах, який одразу схопив її за горло та почав погрожувати.

Чоловіка затримали та відправили під варту. Підозрюваний помер, не дочекавшись суду.

Тоді у відповідь на прохання зробити окремий простір для жінок, компанія пояснювала, що не може виділити окремі купе, бо для цього відсутній достатній ресурс парку пасажирських вагонів.

У 2023 році обговорення необхідності окремих купе для жінок почалося 9 травня з допису користувачки твіттеру, яка мала їхати в купе разом із трьома чоловіками, однак хвилювалася через свою безпеку й тому перейшла до іншого купе. Тоді дівчина закликала “Укрзалізницю” зробити окремі купе для жінок.

За кілька днів після цього, 15 травня, на сайті Кабміну з’явилася петиція із закликом створити окремі вагони для жінок і чоловіків у потягах, які прямують маршрутом довше за шість годин. 

“Просимо впровадити окремий вагон для жінок та чоловіків для створення безпечних та психологічно комфортних умов для перевезень. На довгих маршрутах, коли є необхідність сну в купейних чи плацкартних вагонах, пасажири можуть відчувати дискомфорт через пасажирів протилежної статі”, – просила авторка петиції Ольга Ожогіна.

На думку підписантів, виділення принаймні одного окремого вагона для жінок та одного для чоловіків змогло б зробити поїздки безпечнішими та запобігти негативному досвіду пасажирів.

Зрештою, петиція у потрібний термін набрала необхідні 25 тисяч голосів, а “Укрзалізниця” відреагувала на прохання громадськості і запустила жіночі купе на декількох маршрутах далекого сполучення:

• №81/82 Київ – Ужгород;
• №41/42 Дніпро – Трускавець;
• №75/76 Київ – Кривий Ріг;
• №15/16 Харків – Ясіня;
• №17/18 Харків – Ужгород;
• №29/30 Київ – Ужгород;
• №3/4 Запоріжжя – Ужгород;
• №26/236 Одеса – Рахів.

До таких купе допускають жінок, трансгендерних жінок, а також матерів з дітьми до шести років будь-якої статі. 

На початку запровадження нової послуги траплялися випадки, коли квитки у жіночі купе помилково купували і чоловіки. Зокрема, у липні з цим зіштовхнулася ЛГБТ-активістка Марина Герц. Їй та іншим пасажиркам довелося переміститися зі свого купе, бо там вже їхав чоловік. 

Провідниця перевела пасажирок в інший вагон і заявила, що нібито, згідно з наказом, жіночими можуть бути “тільки перші три купе” у вагоні. Проте сам наказ не продемонструвала.  

Зрештою представники “Укрзалізниці” перепросили за такий сервіс і пообіцяли розібратися в ситуації, зазначивши, що пересадити мали не їх, а чоловіка. 

Нині жіночі купе мають найвищу серед інших типів вагонів середню заповненість у 80%. 

Примітно, що квитки у вагони з жіночими купе не дорожчі, ніж в інші, і придбати їх можна лише в застосунку “Укрзалізниці”. Ці купе взагалі не мають відмінностей, оскільки компанія навмисне не обирала найкращі або найгірші вагони, щоб не створювати відчуття штучних привілеїв.

Закриття справ проти волонтерів, які привозять гуманітарну допомогу

2023-й став роком масових закриттів справ прокуратурою проти волонтерів. У першу чергу це перемога правозахисників та громадських активістів, які активно співпрацювали з Офісом генерального прокурора задля якнайшвидшого закриття справ і врегулювання законодавчих колізій щодо ввезення гуманітарної допомоги, зокрема автівок для ЗСУ.

Варто нагадати, що у перший рік повномасштабного вторгнення правоохоронці активно відкривали справи проти відомих волонтерів по всій території України, які переважно завозили автівки для підрозділів ЗСУ. Справи почали з’являтись після доповнення Кримінального кодексу України статтею 201-2 про “незаконне використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги”. За декілька днів після появи цієї статті обшуки та підозри волонтерам стали звичним явищем.

Більше того, під час розслідування і використання негласних слідчих дій правоохоронці застосовували метод провокації злочину, який заборонений законодавством. Так, до волонтера приходив провокатор, який заявляв, що він працівник правоохоронних органів, і стверджував, що його знайомим військовим, які вже зараз їдуть на фронт, терміново потрібні автомобілі. Волонтер співпереживав і погоджувався продати автівки провокатору. Але у момент передачі грошей волонтера затримували за “продаж гуманітарки”. Після цього правоохоронці звітували про чергову успішну операцію щодо “викриття схеми продажу гуманітарної допомоги так званими волонтерами чи злочинним угрупованням”.

Але завдяки тиску громадськості, захисту волонтерів у судах та адвокаційній роботі правозахисників хибні справи проти волонтерів почали закривати.

Першою перемогою року можна вважати закриття справи проти волонтера Назарія Островського та капелана Ігоря Плохого, яких обвинувачували в продажі гуманітарної допомоги, зокрема автівки, призначеної для ЗСУ.

8 вересня 2022 року в помешканнях львівських волонтерів Святослава Літинського та Назарія Островського провели обшуки столичні слідчі та правоохоронці. Обидва волонтери в цей момент перебували за кордоном. За словами Островського, вони поїхали купувати авто для українських військових.

Справа тягнулась до 2023 року, і відповідно до ухвали суду, справу закрили через відсутність доказів. Розгляд її тривав 10 місяців.

 “Ми мали низку зустрічей онлайн з Офісом генпрокурора, у березні їздили на зустріч в офіс особисто. Там виклали докази, аргументи, розповіли, як усе є. Минуло три місяці, і от Офіс генпрокурора закрив це провадження на підставі браку доказів доведення нашої провини. Відповідно, немає підстав, щоб іти до суду”, – каже волонтер. 

Згодом Офіс генпрокурора закрив кримінальне провадження проти волонтерів Олеся Дзиндри і Юрія Музичука у “зв’язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості осіб у суді й вичерпаними можливостями їх отримання”. Волонтерів підозрювали у продажі чотирьох автомобілів, які призначалися для Збройних сил України.

Волонтер Юрій Музичук на своїй сторінці у фейсбуку так відреагував на закриття справи: “Почуття наразі дуже різні. Звичайно, виснажений емоційно після року боротьби. Система використала свій шанс уникнути ганьби, не доводячи справи до суду, і цим створила унікальний прецедент. Завдяки нашій спільній боротьбі. Так, це перемога в цій битві, але не у війні”.

Також Офіс генпрокурора відкликав всі обвинувачення і закрив справу проти волинського волонтера, віце-президента Федерації боксу Волинської області Юрія Куця. Його також звинувачували в продажі гуманітарних автомобілів.

 “Прокурори ознайомилися з матеріалами справи й підтвердили, що не було жодної торгівлі гуманітарною допомогою, заслухали всіх свідків, окрім основного свідка та псевдоволонтера, та відкликали всі обвинувачення, і кримінальне провадження закрили”, – говорить волонтер.

До моменту затримання Куць спільно з іншими волонтерами завіз 48 автомобілів, на які збирали гроші різні благодійники. Сам же Куць допомагав у пошуку, логістиці, ремонті й обслуговуванні автівок для фронту. 15 з них волонтер із друзями подарував військовим, придбавши їх за власні кошти.

За словами Куця, у червні минулого року, коли йому висунули обвинувачення, таких справ в Україні було тисячі. Проте його справа однією з перших дійшла до суду.

 “Волонтерів обвинувачували й натякали, що треба підписувати зізнання, бо нічого не доведуть і так усім буде простіше. Але ми з адвокатами вирішили, що підемо іншим шляхом і доведемо правду”, – додав Куць.

Крім того, Офіс генпрокурора відмовився від усіх звинувачень щодо волонтерки Ольги Косован, якій закидали продаж гуманітарної допомоги.

Косован повідомила, що тепер має право на відшкодування від держави шкоди, заподіяної незаконним кримінальним переслідуванням. Проте поки що не буде звертатися з цим позовом.

Також Одеська спеціалізована прокуратура у сфері оборони південного регіону відмовилася від підтримання публічного обвинувачення в справі проти волонтера і представника БФ “Корпорація монстрів” Володимира Курносова. Його правоохоронці звинувачували в продажі гуманітарки, наданої країнами Євросоюзу, для отримання прибутку. Також переслідування у цій справі зазнали підприємець Олександр Яковенко та засновниця фонду Катерина Ножевнікова.

“Я пам’ятаю той день, липень 2022 року. Десь 30 співробітників Управління СБУ в Одеській області залітають до мене в офіс – усе по-дорослому, повне спорядження, броніки, автомати: беруть же “особливо небезпечних”, навіть приїжджає деяке керівництво, “бо рибка велика, можна доїти”. Звісно, відбулося незаконне вилучення особистих речей, підозра та арешт співробітника, блокування роботи підприємств, які взагалі не мали стосунку до справи й ніде не фігурували», – згадує обшуки й вручення підозри підприємець Яковенко.

Він зазначив, що в цій справі має ще дві ключові цілі: відшкодування моральних збитків та притягнення до відповідальності винних.

Ще одним успіхом можна вважати призупинення розгляду справи проти волонтера Івана Михайліва. Його звинувачували у начебто продажі автомобілів, які він завіз в Україну як гуманітарну допомогу.

Волонтер Іван Михайлів – співзасновник благодійного фонду “Майбутнє Радехівщини”. Із 2014 року допомагає військовим. Чоловікові інкримінували статтю 201 частину 2, її санкція – до семи років позбавлення волі з конфіскацією майна. 

Отже, можна сказати, що 2023-й став роком закриття справ проти волонтерів. Правозахисна спільнота сподівається, що й 2024-й буде таким же успішним й всі незаконні та необґрунтовані справи проти тих, хто допомагає війську й людям переживати війну, будуть закриті.

ЄСПЛ визнав порушення Україною прав одностатевих пар

1 червня 2023 року Європейський суд з прав людини визнав, що Україна порушила права одностатевої пари – Андрія Маймулахіна та Андрія Марківа, які не можуть укласти шлюб у країні та стикаються з дискримінацією.

Справу Маймулахіна та Марківа розглядали з 2014 року. Подавши до ЄСПЛ кілька скарг, чоловіки зазначили: “Ми знаходимося у сімейних стосунках більше 10 років. Ми живемо як сімʼя: в нас є спільна власність, взаємна підтримка та турбота, наші улюблені домашні тварини, зобов’язання один перед одним та відповідальність. Ми ділимо всі радощі і прикрощі, як будь-яка щаслива сім’я. Однак в очах держави ми просто два окремих чоловіки, які, по суті, не мають між собою взаємних прав та обов’язків. Ми не згодні з цим”. 

Суд звернув увагу на те, що на відміну від різностатевих пар, які вирішили не вступати в шлюб з особистих причин, але все ж мають право на юридичне визнання і захист, заявники не мають ні доступу до шлюбу в Україні, ні можливості отримати будь-яку альтернативну форму юридичного визнання. 

Зрештою майже через 10 років від моменту подачі скарги суд визнав, що відсутність в Україні законодавчого регулювання одностатевих стосунків є порушенням статті 8 (“Право на особисте сімейне життя”) та 14 (“Заборона дискримінації”) Європейської конвенції з прав людини. Кожному із заявників суд присудив по 5 тисяч євро компенсації.

Це рішення ЄСПЛ фактично вказує, що Україна на законодавчому рівні має визнати цивільні партнерства для одностатевих пар. 

Народна депутатка Інна Совсун, яка підтримує впровадження цивільних партнерств, заявила, що невиконання рішення Європейського суду з прав людини становитиме репутаційні ризики для України перед Радою Європи й стане для європейських країн сигналом того, що наша держава не здатна належним чином захистити права людини.

“Україна, як держава-учасниця Європейської конвенції з прав людини, має ухвалити закон, яким на юридичному рівні визнає одностатеві пари, і надати їм можливість реєструвати свої стосунки як сім’ю. Аналогічні рішення ЄСПЛ ухвалював щодо інших країн, це стала практика. Такі самі рішення свого часу виконали Італія та Греція. Дуже скоро таке зобов’язання чекає і на Польщу”, – заявила вона. 

Показово, що у березні цього року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №9103 про цивільні партнерства для одностатевих та різностатевих пар. Його співавторами стали 18 депутатів.

Цей законопроєкт передбачає, що пари, які укладатимуть партнерство, матимуть взаємні права та обов’язки, зможуть володіти майном та отримувати спадок і соціальний захист, зокрема, у випадку смерті або зникнення партнера чи партнерки безвісти.

Проте цей законопроєкт не покриває прав партнерів в адміністративно-кримінальній та податковій сферах, оскільки це потребувало б змін до податкового, кримінального і кримінально-процесуального законодавства.

У липні Євродепутати звернулися до президента України Володимира Зеленського, голови Верховної Ради Руслана Стефанчука та голови Комітету з питань правової політики Дениса Маслова й усіх членів цього комітету з закликом добитися ухвалення законопроєкту №9103.

Впродовж 2023 року Міністерство юстиції також планувало подати до Верховної Ради законопроєкт про реєстровані цивільні партнерства, який стосувався б виключно одностатевих пар. Але цього поки що не сталося, як власне і ухвалення (чи хоча б розгляду) вже зареєстрованого законопроєкту. 

Вирок у справі про напад на Катерину Гандзюк і закриття справи про самозахист Сергія Стерненка

Ще однією перемогою, за яку боролися громадські активісти й українське суспільство, став вирок у справі про напад на херсонську активістку Катерину Гандзюк.

31 липня 2018 року в Херсоні її облили сірчаною кислотою. 4 листопада вона померла в лікарні внаслідок опіків 40% тіла. За це п’ятьом виконавцям нападу присудили від трьох до шести років ув’язнення.

Проте громадська ініціатива “Хто замовив Катю Гандзюк?” цілеспрямовано вимагала покарання не лише для виконавців злочину, але й для замовників.

Розгляд справи тривав п’ять років. І вирок родина активістки й суспільство почули 26 червня цього року. Дніпровський районний суд Києва визнав винними колишнього голову Херсонської облради Владислава Мангера та експомічника депутата облради Олексія Левіна й позбавив їх волі на 10 років. 

Крім цього, суд стягнув з Левіна і Мангера 153 тисячі гривень для відшкодування витрат на залучення експертів та компенсацію моральної шкоди в 15 мільйонів гривень родині Катерини Гандзюк – Віктору Гандзюку, Надії Гандзюк і Сергію Денисову по 5 мільйонів гривень. 

Наразі Мангер і Левін оскаржують вирок у Київському апеляційному суді. І 2024 року буде відомо, чи залишиться вирок Дніпровського суду чинним і чи будуть замовники злочину покарані.

Ще однією перемогою є закриття справи про самозахист активіста й волонтера Сергія Стерненка. Вже наприкінці цього року, 26 грудня, Приморський суд Одеси закрив справу щодо загибелі учасника нападу на активіста.

Тоді, у 2018 році, на одеського громадського активіста Сергія Стерненка скоїли три напади. Під час останнього він смертельно поранив одного з нападників Івана Кузнецова. Сергій стверджував, що діяв у межах законного самозахисту.

У червні 2020 року СБУ вручила Сергію Стерненку підозру, а 15 червня Шевченківський райсуд Києва відправив Стерненка під домашній арешт, згодом рішення скасували, а справу передали до Приморського суду в Одесі.

Стерненко пов’язував усі напади зі своєю громадською діяльністю.

І ось цього року Приморський суд Одеси закрив справу про самозахист активіста.