Жовтневі іменинники – бранці Кремля чекають на ваші листи

Газета “День” та Центр прав людини ZMINA продовжують розповідати про громадян України, яких Російська Федерація незаконно утримує на своїй території або в тимчасово окупованому Криму. Ми просимо вас писати їм листи підтримки.

Ви можете писати в’язням Кремля все, що у вас на серці. Можна переповідати новини, інтерв’ю з цікавими людьми, писати поради зі зміцнення здоров’я в закритому приміщенні, вірші, короткі оповідання. Діти також можуть робити малюнки.

Сейран Хайредінов

Народився 3 жовтня 1986 року в місті Касансай, що  в Узбекистані. У трирічному віці разом з родиною переїхав до Криму. Пізніше розпочав навчання у Тургенівській загальноосвітній школі, яку після закінчення 9 класів змінив на Бахчисарайський професійний будівельний ліцей.

Після закінчення училища 2005 року, де отримав спеціальність слюсаря з ремонту автомобілів, Сейран Хайредінов знайшов роботу на будівництві. Там чоловік разом з батьком працював до свого арешту 7 липня 2020 року.

Сейран був активним у громадському житті кримськотатарського народу. Він, зокрема, допомагав в організації свят для дітей.

Але як фігуранта “четвертої бахчисарайської справи “Хізб ут-Тахрір” Сейрана Хайредінова затримали у той самий день, що й незрячого Олександра Сізікова. ФСБ звинувачує фігурантів цієї справи у “поширенні серед мешканців Криму терористичної ідеології  та вербуванні до своїх лав кримських мусульман”. Наразі Сейрану загрожує покарання у вигляді позбавлення волі до 20 років за ч. 2 ст. 205.5 КК РФ (“участь в діяльності терористичної організації”).

Після затримання політв’язня Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова заявила про психологічне насильство над чоловіком з боку начальника Сімферопольського СІЗО Сергія Бережного. Він “навмисно створював йому нестерпні умови тримання, переміщаючи його з камери в камеру і погрожуючи виселенням у штрафний ізолятор”.

В ув’язненні у чоловіка загострилося захворювання шкіри. 

Одружений, має трьох дітей – Еміля, Ельвіну та Ясміну.

Сейрану Хайредінову, 

03.10.1986 г. р. 

ФКУ СИЗО-1 ГУФСИН России по Ростовской обл.,

ул. Максима Горького, 219,

г. Ростов-на-Дону,

Ростовская обл.,

344022, Россия

Олександр Марченко

Олександр Марченко народився 11 жовтня 1971 року в місті Павлограді на Дніпропетровщині.  Згодом переїхав до міста Дніпро, де постійно й проживав. Затримали українця у грудні 2018 року, коли він намагався повернути власне авто, яке ще 2014 року залишив в одному з донецьких СТО на ремонт, але через початок збройного конфлікту не зумів його забрати.

До Донецька Олександр добирався через Росію літаками “Київ — Москва”, “Москва — Ростов-на-Дону”. А далі перейшов із російської сторони на територію, яку контролює незаконне збройне формування Донеччини. 17 грудня Марченка затримало формування, що називає себе “МДБ ДНР”. Звинувативши Олександра у нібито роботі на СБУ, бойовики його катували. 

Під час допитів у карцері його підвісили кайданками за решітку так, що він ледь торкався ногами підлоги. У такому стані чоловік перебував добу, через що у нього німіють ліва нога та передпліччя. 

10 січня 2019 року чоловіка знову катували. Через його тіло пропускали струм, попередньо обливши водою. Йому погрожували відрізати пальці та викрасти членів його родини, якщо він не напише таке зізнання, яке треба бойовикам.  

Оскільки чоловік думав, що ніхто не знає про його місцеперебування, він підписав “зізнавальні покази”. Після цього його змусили повторити свідчення на відеокамеру.  

Українська спецслужба повідомила ZMINA, що Олександр Марченко у них не працював і не працює. 

Після двох місяців тримання в ізоляторі українця доставили на кордон України і РФ і передали представникам ФСБ Росії. Ще майже два з половиною місяці його утримували за допомогою адміністративних арештів у депортаційному центрі Краснодарського краю.

Росія порушила кримінальну справу проти Марченка 30 квітня 2019 року. Після цього його помістили до слідчого ізолятора, звинувативши у придбанні і незаконному переміщенні з території Росії продукції військового призначення (ч. 1 ст. 30 КК, ч. 1 ст. 226.1 КК) і шпигунстві (ст. 276 КК РФ).

26 листопада 2020 року Краснодарський крайовий суд засудив Олександра до десяти років позбавлення волі з відбуванням у колонії суворого режиму за звинуваченням в скоєнні злочину, передбаченого ст. 276 КК РФ. Вирок в силі також залишила апеляційна інстанція. 

Суд обґрунтував вирок показами свідка, якого не допитали на судовому засіданні, та внутрішніми листами ФСБ. Їхніх авторів, а ще експертів і свідків адвокати просили викликати до суду, але їм у цьому відмовили. Захист не бачив нікого з цих людей і не знає, хто вони – та й чи існують насправді.

Російський правозахисний центр “Меморіал” визнав Марченка політв’язнем. 

Александру Владимировичу Марченко,

11.10.1971 г. р., 

ФКУ ИК-14 УФСИН России по Краснодарскому краю, 

ул. Калинина, д. 58,

г. Краснодар, Краснодарский край, 

350039, Россия. 

Олександр Сізіков

Олександр Сізіков – фігурант “четвертої бахчисарайської справи “Хізб ут-Тахрір”. Він народився 12 жовтня 1984 року в Сімферополі. Згодом переїхав в село Тургенєвка Бахчисарайського району, де вчився в місцевій школі. 2002 року вступив до Севастопольського національного технічного університету на факультет ТАМПТ за напрямком “Автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології”.

Після закінчення навчального закладу знайшов роботу, правда, не за фахом – працював на будівництві. Пізніше влаштувався помічником оператора на заправці в Севастополі. 2006 року Олександр прийняв іслам.

2009 рік для Сізікова видався складним. У червні його збила автівка, коли він їхав на велосипеді. Того ж року пройшов курс реабілітації тривалістю півтора місяця і отримав першу групу інвалідності. Відтоді в повсякденному житті йому допомагали односельці та імам Едем Смаїлов, аж допоки самого імама не затримала ФСБ і не звинуватила в тероризмі.   

2016 року Олександр поїхав до Італії, де вчився користуватися пристроєм “Brainport”, що за допомогою новітніх технологій дозволяє орієнтуватись в просторі незрячим людям.

З арештом свого імама Сізіков не міг змиритися, тому він за допомогою двох пенсіонерок виходив на одиничні протести у квітні 2019-го, травні 2020 року та відвідував судові процеси. 

Олександра затримали  7 липня 2020 року після обшуків в помешканні його друзів. ФСБ вважає, що Сізіков “заснував 2015 року терористичний осередок “Хізб ут-Тахрір”, а Алім Суф’янов та Сейран Хайредінов стали членами цього осередку. Як докази провини Сізікова російська спецслужба наводить знайдені під час обшуку книжки релігійно-політичного об’єднання. Утім, вони не надруковані шрифтом Брайля.

Незаконна “суддя” Київського районного суду в Сімферополі Ольга Кузнецова у день затримання громадянина України обрала домашній арешт як запобіжний захід. 

“Суд не побачив підстав для звільнення, вважаючи, що послаблений запобіжний захід не забезпечить належного судового розгляду підсудного та суперечитиме рівності приватного та суспільного інтересів. Пом’якшений захід не відповідатиме також інтересам правосуддя в частині вчасного розгляду справи”, – написала Кузнецова у своєму рішенні. “Суддя” заборонила чоловікові листування, доступ до інтернету та  телефонні розмови з будь-ким, окрім батьків та лікарів.   

14 жовтня того ж року “суд” ухвалив рішення відправити Сізікова на місяць на стаціонарну судово-психіатричну експертизу в Севастопольську міську психіатричну лікарню.

У серпні 2021 року звучала інформація, що Олександра можуть відправити до СІЗО через порушення умов тримання під домашнім арештом. Офіційного підтвердження цьому поки немає.

Політв’язню Олександру Сізікову, 

12.10.1984

Кримська правозахисна група

Ярославів Вал, 33Б,

м. Київ, 01001

Арсен Абхаїров

Арсен Абхаїров – один із фігурантів красногвардійської справи “Хізб ут-Тахрір”. Народився 12 жовтня 1985 року в місті Бекабад, що в Узбекистані. У семирічному віці переїхав разом з родиною до Криму в село Амурське. Там розпочав навчання в місцевій школі, а пізніше перейшов до гімназії селища Жовтневе.

До свого затримання чоловік займався підприємництвом у сільському господарстві. У нього була невелика ферма, де він вирощував тварин. Арештували його 14 лютого 2019 року під час обшуків російськими силовиками будинків кримських татар в Красногвардійському районі.

Окупаційне слідство звинувачує чоловіка у членстві в нібито місцевому осередку “Хізб ут-Тахрір”.

Суддя Південного окружного військового суду Євген Звягін засудив політв’язня до 13 років позбавлення волі за ч. 2 ст. 205.5 КК РФ (“участь в діяльності терористичної організації”). Цей суд розглядав справу у травні минулого року без участі адвокатів. 

Сам політв’язень пов’язує кримінальне переслідування з незаконною окупацією Криму та незаконним “референдумом” 2014 року. Він відкидає обвинувачення і каже, що і весь кримськотатарський народ ніколи не прийме помилкових ярликів “терористів”, “екстремістів”, “диверсантів”, “місіонерів”, якими в одну мить РФ обізвала кримчан, незгодних з подіями “кримської весни”.

Меморіал визнав чоловіка політв’язнем. На переконання російських правозахисників, російська влада переслідує фігурантів цієї справи з політичних мотивів через ненасильницьку реалізацію права на свободу совісті, віросповідання, об’єднання та мирні зібрання.

“В справах немає жодного свідчення про те, що вони робили або планували скоїти насильницькі злочини, а тим більше будь-які дії, які можна було б назвати терористичними з позицій здорового глузду – їм не ставиться в провину озвучення терористичних погроз або підготовка терактів”, – мовиться в заяві правозахисного центру “Меморіал”. 

Правозахисний центр також вважає незаконним оголошення “Хізб ут-Тахрір” терористичною організацією у 2003 році. У тодішньому рішенні Верховного суду Росії, яким водночас забороняється діяльність великої групи ісламських організацій, “Хізб ут-Тахрір” присвячений один абзац із трьох речень. У цьому рішення немає жодних доказів її терористичної діяльності.

“Спецслужби отримали можливість багаторазово завищувати показники розкриття, маніпулюють уявленнями про терористичну загрозу, підміняють реальну антитерористичну боротьбу імітаційною. Водночас саме антитерористичними міркуваннями пояснюється ухвалення законів, що обмежують права громадян. Отже, антитерористичні імітації працюють на зміцнення суб’єктами влади владних повноважень”, – дійшли висновку російські правозахисники.

Одружений, має двох дітей – Медіне та Еміра. 

Арсену Ремзиевичу Абхаирову

12.10.1985 г. р. 

ФКУ СИЗО-5 ГУФСИН России по Ростовской области,

ул. Тоннельная, 4,  

 г. Ростов-на-Дону ул., 

344064, Россия

Ділявер Гафаров 

Народився 14 жовтня 1996 року в селі Тамань, що в Росії. Фактично відразу після його народження родина Гафарових переїхала до Криму та поселилась в селі Перлина. 2014 року завершив школу. У шкільні роки брав активну участь у заходах, що проводились в навчальному закладі, а також їздив на різноманітні змагання, зокрема з футболу та волейболу.

Потім навчався в коледжі сфери обслуговування і дизайну в Сімферополі, де отримав професію перукаря. Пізніше, 2016 року, Дилявер поїхав до Києва вчитися і працювати за професією. У столиці разом зі своєю майбутньою дружиною він знімав квартиру та влаштувався на роботу в магазин “Алло” продавцем-консультантом.

У Києві молода родина прожила недовго, у лютому 2018-го повернулась до Криму, де через місяць Ділявер влаштувався на роботу продавцем і збирачем меблів в магазин “Емір”. Паралельно ремонтував машини та займався спортом.

30 жовтня 2018 року в будинку Гафарова пройшов обшук, після чого його затримали за підозрою в скоєнні злочину за ч.2 ст. 208 КК РФ. У ФСБ тоді заявили, що підозрюють кримського татарина в участі в збройних формуваннях “в цілях, що суперечать інтересам Російської Федерації”. Мова йде про кримськотатарський добровільний батальйон імені Номана Челебіджіхана. Російська спецслужба звинуватила громадянина України у тому, що він пройшов спеціальну військову підготовку у цьому батальйоні з 2016-го до 2018 року. 

За словами адвоката бранця Кремля Олександра Музики, слідство не встановило місце скоєння злочину, є розбіжності свідків і досліджень ноутбука, вилученого під час обшуку. А сам вирок він назвав необґрунтовано суворим, оскільки Гафаров не виявляв політичної ворожнечі.

Під час судових засідань чоловік відкидав звинувачення. Він розповів, що справді був знайомий із власником телеканалу “АТР” Ленуром Іслямовим, але працював у ЗМІ перукарем.

28 серпня 2019 року незаконний “Кіровський районний суд” виніс Діляверу вирок у вигляді позбавлення волі строком на десять років, а незаконний “Верховний суд” у Криму відмовив йому в апеляції.

Голова Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник звертає увагу на непропорційність покарання у цих типах кримінальних справ. 

“До російського законодавства внесли жорсткіші зміни про покарання після початку тимчасової окупації Криму. У цих справах чітко простежуються політичні підстави переслідування. Людей з цієї категорії кримінальних справ звинувачують у тому, що вони брали участь у батальйоні, який хотів порушити “територіальну цілісність Росії”, тобто виступали за те, що Крим – це Україна. Такої справи не було б, якби не було нападу Росії на Україну. Тому ці справи – прямий наслідок російської агресії в Україні”, – пояснює правозахисниця.

Диляверу Гафарову

14.10.1996 г. р. 

ФКУ исправительная колония № 1 УФСИН России по Ставропольскому краю

с. Кочубеевское, 

357000, Россия. 

Акім Бекіров

Народився 18 жовтня 1988 року в місті Фергана, що в Узбекистані. 1992 року разом з родиною переїхав до Криму. У семирічному віці розпочав навчання в одній з шкіл Першотравневого району, де успішно закінчив 11 класів.

2006 року вступив до Сімферопольського вищого училища будівництва та комп’ютерних технологій на спеціальність “Комп’ютерна справа”. А вже 2007 року – до Таврійського національного університету ім. Вернадського на математичний факультет. Після чотирьох років навчання через сімейні обставини змушений був взяти академічну відпустку і знайти роботу.

Працював будівельником на різних об’єктах. Активіст “Кримської солідарності”, займався питаннями IT-безпеки, допомагав з передачами в СІЗО та відвідував судові процеси у політично мотивованих справах.

Затримали Акіма Бакірова за необґрунтованими звинуваченнями після масштабних обшуків в місті Сімферополь, які припали на 27 березня 2019 року. Росія звинувачує його у порушенні ч. 2 ст. 205.5 КК РФ ( “участь в діяльності терористичної організації”).

Одружений, має двох дітей – Сумайю та Сайфуллах. 

Акиму Экремовичу Бекирову

18.10.1988 г. р. 

ФКУ СИЗО-1 ГУФСИН России по Ростовской области,

ул. Горького, д. 219, 

Ростов-на-Дону,

344022, Россия

Іззет Абдуллаєв 

Народився 22 жовтня 1986 року в місті Тойтепа, що в Узбекистані. 1994 року разом з родиною переїхав до Криму, де продовжив навчання в одному з навчальних закладів Первомайського району.

Після закінчення 11 класів вступив до Сімферопольського професійно-технічного будівельного училища, де здобув професію газоелектрозварника. Спочатку Іззет Абдуллаєв працював за фахом, але пізніше знайшов нову роботу в організації, яка займалась торгівлею та продажем автозапчастин.

Попри значні кар’єрні успіхи, чоловік звільнився за власним бажанням, адже через роботу не міг відвідувати п’ятничні намази в мечеті. Після цього Іззет здобув навички з ремонту та будівництва та почав працювати в цій сфері. Також продавав аксесуари до мобільних телефонів.

Починаючи з 2016 року, чоловік часто відвідував судові засідання за політично вмотивованими справами своїх співвітчизників в Криму.

Арештували Іззета за необґрунтованими звинуваченнями після масштабних обшуків в Сімферополі, які припали на 27 березня 2019 року. Його звинувачують за ч. 2 ст. 205.5 КК РФ (“участь в діяльності терористичної організації”), що передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком до 20 років. 

Політв’язень оскаржував рішення незаконного “Київського районного суду Сімферополя”, який за клопотанням слідчого Сергія Махнева, обмежив бранця Кремля в ознайомленні з томами кримінальної справи. 

У лютому 2021 року Росія незаконно етапувала чоловіка за межі Криму. 

Одружений, має двох доньок – Сальсабіль та Софію. 

Иззету Абдуллаеву

22.10. 1986 г. р. 

ФКУ СИЗО-1 ГУФСИН России по Ростовской обл.,

ул. Максима Горького, 219,

г. Ростов-на-Дону,

Ростовская обл.,

344022, Россия

Шабан Умеров 

Шабан Умеров народився 22 жовтня 1969 року в місті Ангрен, що в Узбекистані. В юному віці активно займався спортом, зокрема баскетболом, та неодноразово їздив на різноманітні змагання. Після закінчення восьми класів місцевої школи втупив до одного з училищ, де здобув професію електрозварника.

1990 року переїхав до Криму, де знайшов роботу за своєю спеціалізацією. Пізніше працював будівельником. 

Після того як на тимчасово окупованому півострові почалися репресії щодо кримських татар, Умеров розпочав активно відвідувати “суди” та допомагати з передачами політв’язням в місця несвободи. Також сприяв організації дитячих свят.

Затримали чоловіка за необґрунтованими звинуваченнями 27 березня 2019 року під час масштабних обшуків у місті Сімферополь, які проходили в будинках кримських татар. З того дня Умеров знаходиться в ув’язненні в межах “другої сімферопольської групи “Хізб ут-Тахрір”. 

Його звинувачують за ч. 1 ст. 205.5 КК РФ ( “організація діяльності терористичної організації”) та ч. 1 ст. 30 і ст. 278 КК РФ (“приготування до насильницького захоплення влади”). Як відомо, “Хізб ут-Тахрір” легально діє в Україні, отже, як наполягають українські та міжнародні правозахисники, Росія не має права переслідувати українських громадян.

У лютому цього року політв’язня незаконно етапували з Криму до Росії. Південний окружний військовий суд російського Ростова-на-Дону досі розглядає кримінальну справу “другої сімферопольської групи “Хізб ут-Тахрір”. У липні колегія суддів відмовила стороні захисту у допиті більшості свідків, серед яких – поняті, експерти, фахівці та російські силовики. Адвокати хотіли, щоб за допомогою їхніх показів домогтися визнання низки доказів сторони обвинувачення неприпустимими.

Згідно з матеріалами справи, обвинувачені не мали зброї, вибухівки, боєприпасів, не планували здійснювати терористичний акт і не закликали інших до здійснення терористичних дій. Відсутні будь-які докази, що свідчать про спробу повалення конституційного ладу Російської Федерації і захоплення влади. Матеріали справи містять аудіозаписи, на яких зафіксовано, що засуджені вели дискусії на релігійні і політичні теми. Що фактично і стало єдиним доказом скоєння ними злочину терористичного характеру.

В основу обвинувального вироку лягли свідчення “секретного свідка” і висновки релігієзнавчої експертизи. Останню виконали експерти в галузі культурології та філології, які не мають глибоких знань в релігії, зокрема в ісламі.

Російський правозахисний центр “Меморіал” визнав чоловіка політв’язнем. 

Після затримання стан здоров’я чоловіка погіршився. Він скаржиться на посилення болю в спині та серці. Адміністрація СІЗО не надає чоловікові належної медичної допомоги. 

Минулого року підполковник у Сімферопольському СІЗО Станіслав Суховеєв вимагав від політв’язня проголосувати за правки до російської Конституції, чоловік відмовився це зробити. Після цього адміністрація СІЗО виконала обіцянку Суховеєва і в камері Умерова провели кілька обшуків, не виводили на щоденну прогулянку та закрили кватирку у дверях, через що у камері стало душно. 

Одружений, має трьох дітей і п’ятьох онуків.

Шабану Изетовичу Умерову

22.10.1969 г. р. 

ФКУ СИЗО-1 ГУФСИН России по Ростовской обл.,

ул. Максима Горького, 219,

г. Ростов-на-Дону,

Ростовская обл.,

344022, Россия. 

Іван Яцкін

Народився Іван Яцкін в селі Войкове Первомайського району Криму. Згодом переїхав до Сімферополя, де й проживав до свого затримання.

Чоловіка арештували 16 жовтня 2019 року в Криму, щоправда, про це стало відомо лише через кілька місяців – у грудні.

Тоді до помешкання Івана увірвались співробітники ФСБ, які провели обшуки та вилучили документи з ноутбуком. Чоловіка звинувачують в скоєнні державної зради за ст. 275 Кримінального кодексу РФ. Санкція статті передбачає безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі строком від 12 до 20 років.

Російське слідство обвинувачує чоловіка у тому, що він з 14 лютого до 30 березня 2016 року нібито збирав, а потім передавав СБУ відомості, які “становлять державну таємницю Росії”.

Після арешту Яцкіна перевезли з Криму до Москви. За словами адвоката політв’язня Миколи Полозова, російські силовики чинили на кримчанина “сильний психологічний тиск”.

Яцкін має хронічні захворювання серцево-судинної системи. У лютому цього року адміністрація московського СІЗО “Лефортово” залишила чоловіка на годину при -14 на вулиці без зимового одягу і взуття.

21 травня 2021 року підконтрольний Кремлю суд в Криму засудив Яцкіна до 11 років колонії суворого режиму з обмеженням в один рік. А вже 20 жовтня його незаконно етапували із СІЗО Сімферополя до місця відбування покарання, яке працівники ФСВП не розкрили. 

Політв’язню Івану Яцкіну, 

22.10.1978 р. н. 

Кримська правозахисна група

Ярославів Вал, 33Б,

м. Київ, 01001

Рефат Алімов

Народився Рефат Алімов 28 жовтня 1991 року в місті Душанбе, що в Таджикистані. Вже наступного року родина переїхала до Криму. У вересні 1998 року пішов у перший клас Краснокам’янської загальноосвітньої школи. Паралельно з навчанням Рефат відвідував спортивну секцію карате, а також гурток танцю.

Пізніше пройшов трирічне навчання за курсом “Комп’ютерні технології та нові програмні засоби” в Українсько-російському гуманітарно-економічному коледжі. А вже 2009 року закінчив інший Кримський республіканський коледж, де здобув професію “слюсар з ремонту автомобілів”.

Свого часу працював торговим представником в таких компаніях, як “Лідер-Крим”,”Кримопт”, “АВК” і “Філбі”. Близько двох років був водієм у фірмі “Domini”. Допомагав родині добудовувати будинок, а у вільний час грав у футбол. 

Односельці відгукуються про хлопця як про добропорядну та нездатну на образи людину. Він не палив та не вживав алкогольних напоїв.  

18 квітня 2016 року в будинку Алімова пройшов обшук, після чого його затримали за необґрунтованим обвинуваченням. Наразі засуджений до восьми років колонії суворого режиму з обмеженням волі на строк на рік за ч. 2 ст. 205.5 КК РФ (“участь в діяльності терористичної організації”) та ч. 1 ст. 30, ст. 278 КК РФ (“приготування до насильницького захоплення влади”).

Сторона захисту вказувала на монтаж таємних аудіозаписів з боку ФСБ, які є ключовими доказами, а також на низку інших фактів фальсифікації кримінальної справи. 

“Меморіал” визнав Рефата Алімова політв’язнем. 

Рефату Алимову

28.10.1991 г. р. 

ФКУ ИК-16 ГУФСИН России по Республике Башкортостан,

г. Салават, 

Республика Башкортостан, 

453256, Россия 

Микола Мирний, Валентин Марчук для газети “День”