Життя під КАБами та мінами: як працюють прифронтові редакції Харківщини та Сумщини
З початком повномасштабної війни в Україні сотні медіа закрились або вимушені були призупиняти свою роботу через тимчасову окупацію територій, інтенсивні бойові дії в районі розташування редакцій, переїзд або мобілізацію журналістів та фінансові труднощі, спричинені війною.
Серед найбільш постраждалих – прикордонні райони Харківської та Сумської областей. Так, за даними дослідження Інституту масової інформації у 2022 році на Харківщині зупинили роботу 29 медіа, але 12 з них відновили свою роботу після контрнаступу ЗСУ та деокупації територій.
Водночас сьогодні видання в прикордонних регіонах працюють в умовах постійних обстрілів, зокрема артилерією та керованими авіабомбами. До того ж у районах наближених до бойових дій за журналістами прицільно полюють FPV-дрони, про що ZMINA детально розповідала в своїй публікації.
Окремий виклик – це друковані видання. Адже, за даними ІМІ, газети складають 29% серед медіа, які зникли через війну. Водночас саме під час війни в зонах, де зникає або блокується зв’язок та інтернет, друковані формати часто були єдиним джерелом в інформаційному вакуумі.
Напередодні Дня журналіста, який в Україні відзначають 6 червня, журналіст Владислав Єсипенко особисто відвідав редакції 10 локальних медіа, які працюють в прикордонні Харківщини та Сумщини. Серед міст роботи редакцій деокупований Ізюм, Зміїв, Богодухів, Шостка та Глухів.
Про те, як виживали ці редакції після початку війни, про що вони пишуть сьогодні, з якими труднощами в роботі стикаються і якої допомоги потребують, читайте в матеріалі.
Газета “Обрії Ізюмщини” за 105 років існування призупиняла друк лише двічі
Звільнений від російської окупації восени 2022 року Ізюм сьогодні є прифронтовою зоною, яка перебуває під постійними ударами керованих авіабомб (КАБів) та ворожих безпілотників.
Так, лише внаслідок масштабних обстрілів КАБами та дронами 7 та 21 травня у центральній частині міста було пошкоджено 10 багатоповерхівок та 2 заклади освіти. Окупанти також здійснюють дистанційне мінування, скидаючи на житлові квартали міни типу ПТМ-3.
Саме в таких умовах, де небезпека чатує на кожному кроці, щодня працюють українські медійники.
Газета “Обрії Ізюмщини” — єдине місцеве видання, яке повністю відновило свою діяльність одразу після звільнення міста у вересні 2022 року.
Як розповідає головний редактор видання Костянтин Григоренко, за 105 років існування “Обрії Ізюмщини” призупиняли роботу лише двічі. Вперше це сталося у часи Другої світової війни — з 1941 по 1943 роки. Вдруге — у 2022-му, з березня по вересень, коли Ізюм опинився під тимчасовою російською окупацією. Журналісти виїхали з окупації, але й тоді продовжували розповідати про події в регіоні на онлайн версії газети.
Костянтин Григоренко (праворуч)“Тим часом у самому Ізюмі панував інформаційний вакуум. Наш сайт obrii.com.ua став тоді єдиним українським медіа, яке проривало блокаду й висвітлювало те, що насправді відбувалося на окупованій території”, – говорить Костянтин Григоренко.
Сьогодні друкована газета виходить на постійній основі.
Як розповіла журналістка та фотокореспондентка видання Анна Рябенко, попри обстріли, працівники редакції щотижня розвозять свіжий друкований наклад газети містом та навколишніми селами, де часто немає інтернету та зв’язку.
“Газету чекають не лише в Ізюмі, ми веземо її в села — в Оскіл, Куньє, Савинці. З 2023 року ми повністю відмовилися від співпраці з “Укрпоштою”. Просто не бачимо в цьому сенсу, тому навіть не оголошували поштову передплату. Наклад розповсюджуємо самостійно, власними силами — з рук у руки. Окрему партію обов’язково передаємо до військового госпіталю для наших поранених захисників”, – пояснює Григоренко.
Журналісти “Обріїв Ізюмщини” після кожного обстрілу одними з перших вирушають на місця влучань, щоб задокументувати воєнні злочини РФ.Так само попри війну, медійники продовжують фіксувати життя Ізюмської громади: беруть інтерв’ю у постраждалих від агресії цивільних та записують розповіді українських військових.
“Щотижня на сторінках газети хроніки війни та безпека: пишемо про наслідки прильотів, евакуацію мирних мешканців із Борівської та Оскільської громад, правила добровільної здачі зброї та попереджаємо, коли й де сапери будуть підривати міни під час розмінування”, – розповідає Костянтин Григоренко.
Водночас, за його словами, жити й працювати біля фронту — це щоденний іспит. Крім фізичної небезпеки, серед головних викликів видання фінансові труднощі та кадровий голод:
“Повністю зруйнований місцевий ринок реклами. Через це катастрофічно не вистачає людей. Працювати під цілодобовими обстрілами та ще й за крихітну зарплату зможе далеко не кожен. Як наслідок — за останні 3,5 роки наш творчий колектив повністю змінювався вже двічі”.
“Слобідський край” друкує спецвипуски для деокупованних територій Харківщини
Обласна газета “Слобідський край” видається вже майже 150 років. Її редакція розташована в Харкові, але працює вона на всі громади області.
Її головна редакторка Лариса Гнадченко на початку повномасштабного вторгнення дістала контузію під час чергового обстрілу Харкова. Попри це, вона не залишила роботу і не виїхала за кордон. Журналістка свідомо обрала шлях залишатися в рідному місті та продовжувати професійну діяльність. Донька Лариси Гнадченко також залишилася на Харківщині та вступила до лав Збройних сил України.
Сьогодні “Слобідський край” — це єдина обласна газета, яка фізично залишилася і продовжує працювати в Харкові. В штаті медіа 14 людей, це редактори, журналісти та комерційний відділ.
Журналісти роблять контент для кількох цифрових ресурсів та друкованого видання.
Лариса Гладченко розповіла, що редакція прагне самостійно заробляти гроші, а не лише жити за рахунок грантів, хоча “заробляти в прифронтовій зоні надзвичайно важко через релокацію майже всього місцевого бізнесу”.
За її словами, журналісти видання “Слобідський край” працюють безпосередньо в громадах Харківської області.
“Їх цікавить кожен населений пункт. Головний напрямок нашої діяльності — це інформаційна підтримка тих, хто залишився і працює в таких важких умовах. Ми підтримуємо наших людей, пишемо історії, які не напише більше ніхто, і намагаємося дати людям віру в те, що життя продовжується, поки вони живі”, — ділиться Лариса Гнадченко.
Окрім регулярних випусків, медіа періодично друкує спеціальні випуски для окремих громад області. Вони містять свіжі новини та суспільно корисну інформацію. У планах – зробити такі випуски постійними для 27 деокупованих громад.
Найбільш надихаючим моментом для редакції став період деокупації Харківської області восени 2022 року. Команда змогла знайти фінансування та оперативно надрукувати перший наклад спецвипуску для звільнених територій.
До цього моменту місцеві жителі перебували у повному інформаційному вакуумі. Окупанти розповсюджували пропагандистську газету “Харьков Z”, де брехали, що президент України Володимир Зеленський виїхав з країни, Харків став російським, а України взагалі не існує.
Завдяки газеті “Слобідський край” люди на деокупованих землях дізналися правду: Україна існує, Україна бореться і перемагає. Цей момент став для редакції головним доказом того, що їхня праця є життєво необхідною.
Видання “Маяк” в Богодухові працює за 20 кілометрів до кордону з Росією
У Богодухові, який розташований всього в 20 кілометрах від кордону з Росією, працює місцеве видання “Маяк”. Його головна редакторка Тетяна Лучинська.
Після початку повномасштабного вторгнення, коли друкарні не працювали, Тетяна разом із сестрою власноруч друкувала газету на звичайному кольоровому принтері. Видання виходило у форматі фронтового “бойового листка”, щоб забезпечувати інформацією людей в умовах браку інтернету та зв’язку.
Тетяна розповіла, що попри невеликий нинішній тираж — 1200 примірників — на газету “Маяк” з нетерпінням чекають у багатьох громадах району. Для людей, які часто залишаються без світла та зв’язку, друковане слово є чи не єдиним містком із реальністю.
Водночас редакція активно розвиває цифрові платформи, оперативно інформуючи мешканців у режимі реального часу. Telegram-канал “Богодухів-Маяк” уже налічує понад 16 тисяч підписників. Крім того, медійники створюють якісний контент для сторінок видання у Facebook, Instagram та TikTok.
“Дуже тішить, що наші відео з місць подій набирають велику кількість переглядів і коментарів. Іде постійне живе спілкування. Завдяки цьому люди розуміють, що вони не одні, що ми разом”, — ділиться Тетяна Лучинська.
Головне, що вражає у роботі богодухівських журналістів, — це їхня мужність під час щоденних ворожих обстрілів. Нашу розмову з Тетяною тричі переривали гучні звуки “прильотів” по місту. Проте для місцевих медійників це, на жаль, уже стало небезпечною буденністю.
Редакторка згадує, що найважчим за останній час став день 21 квітня 2026 року, коли ворог обстріляв місто близько 50 разів. А нещодавно один із ворожих дронів упав прямо у дворі редакції, дише дивом його бойова частина не здетонувала під час падіння.
Через постійні удари РФ багато мешканців змушені були покинути домівки, у районі вже діють зони примусової евакуації громад. Але попри все, журналісти залишаються на місцях. Вони фіксують злочини окупантів, виїжджають на місця влучань, пишуть про людські долі та підтримують земляків. Ця робота дарує місцевим жителям такий необхідний сьогодні оптимізм.
“Богодухів живе, не здається, і люди свято вірять у нашу перемогу”, — наголошує Тетяна Лучинська.
Ця незламність міста виявляється не лише в роботі, а й у символах. Попри загрозу обстрілів, у святковий День вишиванки вулиці Богодухова розквітли традиційними українськими орнаментами. Маса містян вийшла в етнічному одязі, щоб гучно заявити всьому світу: Богодухів — це Україна, яку нікому не зламати!
“Вісті Зміївщини” самостійно випускає одна людина
Невелике місто Зміїв розташовано за 40 кілометрів на південь від Харкова. Тут працює газета “Вісті Зміївщини”.
Головна редакторка видання Тетяна Логвіна з початком повномасштабного вторгнення проявила себе як справжній кризовий менеджер. Попри постійні безпекові ризики, ворожі обстріли Харківщини та тривалі перебої з електроенергією, вона особисто забезпечила безперервну роботу видання: від пошуку інформації та верстки до друку свіжого тиражу.
“У Змієві теж бувають “прильоти”. На щастя, не такі часті, як у наших колег з інших районів, але кожен із них несе руйнування. Гинуть люди, є поранені, доводиться відновлювати будинки… Ми обов’язково виїжджаємо на місця цих обстрілів. Крім того, я роблю інтерв’ю з військовими та активно висвітлюю волонтерську діяльність”, — розповідає Тетяна.
Головна редакторка “Вісті Зміївщини” Тетяна ЛогвінаГоловна складність роботи видання на сьогодні полягає в тому, що Тетяна залишилася в редакції абсолютно одна. Вона поєднує в собі обов’язки редакторки, журналістки та верстальниці.
Зараз газета виходить друком раз на два тижні тиражом у 1200 примірників. Крім того, текстові новини газети публікуються у спеціальному блоці на регіональному вебресурсі “Громада Зміів”, а також на сторінках у Facebook та Instagram.
Попри колосальне навантаження, позиція медійниці залишається непохитною: “З початку повномасштабного вторгнення я не виїжджала з громади ні на один день і не планую цього робити. Будемо працювати до самої Перемоги!”.
Газета “Ворскла” після руйнування Великої Писарівки переїхала в Охтирку
На початку повномасштабної війни редакція газети “Ворскла” працювала у селищі Велика Писарівка Сумської області всього в парі кілометрів до кордону з РФ, там же проживав і головний редактор Олексій Пасюга.
В найтяжчі часи він продовжував інформувати населення: власноруч друкував “бойові листки” на принтері та підтримував місцевих жителів. Це відбувалося навіть тоді, коли на одних вулицях селища стояли українські військові, а сусідніми вже пересувалися вороги. Олексій особисто розвозив і роздавав примірники газети та гуманітарну допомогу мешканцям прифронтових сіл.
Масштабні руйнування Великої Писарівки почалися ще у 2022 році. Після того як бійці 93-ї бригади та прикордонники вибили ворога за кордон, громаду почали активно обстрілювати, знищуючи цілі вулиці.
Проте найстрашніше масове знищення відбулося в березні 2024 року, коли всього за кілька днів окупанти повністю зруйнували 30% Великої Писарівки. Саме тоді місцеві мешканці вперше дізналися, що таке КАБи. Російські снаряди знищили й будівлю редакції.
Згодом Олексій разом з командою був змушений перебратися до Охтирки. Попри це, журналісти щотижня поверталися до Великої Писарівки: привозили людям ліки, “гуманітарку” та свіжий випуск рідної газети “Ворскла”.
Головний редактор “Ворскли” Олексій ПасюгаВарто додати, що у медіа “Ворскла” не було онлайн-версії, але у 2023 році завдяки сприянню Національної спілки журналістів запрацював власний сайт.
У 2025 році ситуація критично загострилася — росіяни почали масово використовувати дрони. Під час однієї з поїздок ворожі безпілотники повністю знищили одну редакційну автівку, а пізніше сильно пошкодили іншу. Через це логістика стала смертельно небезпечною.
Але попри постійну загрозу, газета продовжує жити. У Великій Писарівці досі залишаються люди. Вони регулярно передають редакції інформацію про життя громади, допомагаючи журналістам висвітлювати події на передовій.
За мужність, самовідданість та незламність під час висвітлення подій повномасштабного вторгнення Росії Олексій Пасюга у 2022 році був нагороджений орденом “За заслуги” III ступеня.
Прикордонні медіа Сумщини: на межі фізичної безпеки та емоційного вигорання
Про загострення ситуації на прикордонні Сумщини розповідає і керівник французького представництва благодійного фонду “Дігнітас Україна” Пол Вазе. Взимку цього року я як водій допомагав в місіях фонду, а у травні зустрів Пола у Сумах.
За його словами, маршрути поблизу російського кордону стали ще небезпечнішими. Ворог систематично й навмисно полює дронами саме на цивільні автівки. Через це волонтери тепер пересуваються виключно на броньованому транспорті, хоча навіть він не дає повної гарантії безпеки.
Водночас на відміну від багатьох волонтерських організацій, журналісти прифронтових редакцій Харківської та Сумської областей не мають жодного броньованого авто, і їздять виключно на особистих.
Більше про актуальні проблеми з безпекою на Сумщині можуть розказати команди медіа “Глухів City” та інформаційної мережі “На межі”, редакції яких розташовані у Глухові, за 15 кілометрів від російського кордону.
Вони висвітлюють новини Шостки, Глухова, Ямполя, Середини-Буди, фіксують історії евакуації та допомоги армії. Ці медійники безстрашно виїжджали у села, розташовані всього за 200 метрів від кордону. Сьогодні тут працюють три мобільні знімальні групи, які максимально оперативно документують воєнні злочини росіян.
Засновник “Глухів City” та інформаційного агентства “На межі” Олександр Соломко згадує, що найстрашнішим виявився 2024 рік. Тоді росіяни почали масово закидати КАБами Шосткинський район. На цей період припала найбільша кількість жертв серед цивільних та руйнувань житлового сектору. Але у 2026-му ситуація повторюється. З зими почалися активні штурмові дії окупантів у районі села Собич Есманської громади, околиці якого межують із російським кордоном. Безпекова ситуація знову критично загострилася: гинуть люди, палають будинки.
“Ми усвідомлюємо, що це наша місія — зафіксувати ці події, які завтра стануть історією. Хочемо внести свою маленьку частку в перемогу”, — ділиться Олександр Соломко.
Разом із Олександром, головною редакторкою “Глухів City” Марією Капустіною та журналісткою Анастасією Лутченко ми проїхалися селами Глухівської громади, зокрема Березою та Орлівкою. Там я на власні очі побачив і зафіксував наслідки ворожих атак.
Перша порада, яку я почув від цих медійників, може шокувати цивільну людину: у прифронтових громадах не варто вдягати захисне спорядження — бронежилет і шолом. Ворожі оператори дронів у першу чергу атакують людей у захисті, вважаючи їх військовими.
При цьому медійникам двох редакцій доводиться покладатися на один єдиний детектор дронів “Чуйка”, який через перегрів працює зі збоями, залишаючи на цей час команду без інформації щодо небезпеки.
Головна редакторка “Глухів Сіті” Марія КапустінаНаприкінці нашої поїздки Марія Капустіна розповіла, що редакція намагається писати не лише про наслідки атак та руйнування, а і про щось хороше, наприклад, про те, що магнолії розквітли у Глухові.
“Ми про це пишемо, а хтось каже: ой там вбивають, а ви про магнолії. А ми з Настею жартуємо, що наша “менталка” тримається на магноліях, сакурах і лелеках. Бо якщо ми не будемо це фотографувати і знімати, то в якійсь момент ми зламаємось… Нам теж хочеться бачити щось хороше і показати, що в Глухові люди живуть, тут бомблять, але ми лишаємось. Ми радіємо магноліям, радіємо лелеці на трубі. Ми бачимо проблеми і сьогодні ми плачемо, а завтра ми пам’ятаємо все, що відбулося, але думаємо про майбутнє…”
У Шостці я зустрівся з головною редакторкою телерадіокомпанії “Акцент” та видання “Шостка New City” Вікторією Горшковою.
Колеги описують Вікторію як “універсальну” журналістку. Вона регулярно працює в епіцентрі подій, висвітлюючи наслідки російських ракетних та дронових атак на цивільну інфраструктуру, лікарні й житлові будинки, а також фіксує свідчення очевидців. Улітку 2025 року журналістка й сама відчула на собі всі жахи війни — її власний будинок зазнав руйнувань внаслідок ворожого удару.
Попри це, Вікторія продовжує виконувати свій професійний обов’язок. Вона переконана, що робота локальних медіа зараз є критично важливою для виживання громади.
“Нам, журналістам, життєво необхідно залишатися поруч із людьми. Немає нічого гіршого за інформаційний вакуум. Коли щось трапляється, а людина не знає, що саме, її охоплює паніка. Як наслідок — вона може діяти хаотично та припускатися помилок. Тому ми бачимо свою місію в тому, щоб вчасно та ефективно говорити правду. Ми маємо забезпечувати людей перевіреною інформацією, аби місто продовжувало жити”, — наголосила Вікторія Горшкова.
У Шостці також працює інформаційне агентство “Північ Медіа”, яке об’єднує 7 регіональних сайтів та 11 телеграм-каналів по всій Сумській області. З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році медіа повністю переформатувалося на оперативне інформування населення про події на фронті та в регіоні. Сьогодні їхня загальна аудиторія налічує близько 250 тисяч користувачів.
Як розповів засновник агенції, український громадський діяч Олександр Ярига, через те, що територія редакції неодноразово потрапляла під російські обстріли, більшість журналістів зараз вимушені працювати у дистанційному форматі.
“Сюди прилітали і “шахеди”, і “гербери”, і КАБи. Дуже багато сусідніх будинків навколо або повністю зруйновані, або перебувають в аварійному стані. Але ми робимо свою справу, бо чітко усвідомлюємо: наша праця вкрай важлива. Ми сповіщаємо людей про повітряні тривоги, рух ворожих безпілотників та інші критичні події”, — зазначає Олександр Ярига.
Журналісти агенції регулярно виїжджають на зйомки репортажів у найгарячіші точки області — Ямпіль та Глухів, який розташований усього за 15 кілометрів від кордону з Росією.
Окрім постійної загрози обстрілів, медійники стикаються з серйозним психологічним тиском та емоційним вигоранням.
“Нам, журналістам, дуже важко знайти баланс між професійним обов’язком і власним моральним станом, у якому ти взагалі здатний працювати. Будь-який приліт, який ми знімаємо чи про який пишемо, ми пропускаємо крізь себе. Кожен удар по кожному місту Сумщини нам болить”, — поділилася своїми емоціями журналістка “Північ Медіа” Юлія Стагно.
Потреба у спорядженні, аптечках та детекторах дронів
Тож, якщо підсумувати, медіа на Півночі України продовжують працювати навіть у дуже наближених до кордону і фронту містах та селах. Вони доносять до мешканців життєво важливу інформацію про безпеку, евакуацію, наслідки влучань, а також фіксують свідчення постраждалих від війни.
Водночас попри щоденні ризики та обстріли не всі медійники забезпечені навіть таким базовим захисним спорядженням як бронежилети та шоломи.
Наприклад, як розповів Олександр Ярига, сьогодні на всю редакцію “Північ медіа” є лише один бронежилет, один шолом та одна зарядна станція замість критично необхідних трьох.
Через полювання дронів на журналістів сьогодні до безпекових засобів редакцій наближених до лінії фронту мають входити детектори дронів.
Але багато редакцій їх не мають взагалі, а інші мають в неостатній кількість. Як от редакції “Глухів City” і “На межі”.
Деякі редакції вже отримали детектор дронів “Чуйка” від Національної спілки журналістів. Я також вдячний НСЖУ, які забезпечили мене захисним спорядженням для цієї поїздки.
Редактор “Ворскли” Олексій Пасюга підтверджує: запити змінюються щодня, але шоломи, бронежилети, аптечки та справні детектори дронів залишаються першочерговою потребою для порятунку життів. Прифронтові журналісти гостро потребують базового забезпечення та будуть раді будь-якій підтримці колег чи волонтерів. Проте, попри всі технічні та безпекові виклики, їхній дух залишається незламним. Як підсумував Олександр Ярига: “Якщо не буде цієї допомоги — буде важко, але ми все одно виживемо і переможемо!”
