“Без безпечних зон, але з неймовірними людьми”: як у прифронтовому Херсоні живе і працює американка Заріна Забріскі
У прифронтовому Херсоні, де безпечних зон більше не існує, уже четвертий рік живе й працює американська журналістка та письменниця Заріна Забріскі. Вона свідомо оселилася в цій “червоній зоні”, щоб відтворювати хроніку воєнної історії Херсонщини. Журналістка однією з перших почала розповідати на міжнародну аудиторію про дронове “сафарі” – тактику полювання FPV-дронами на цивільних у Херсоні, яку застосовує Росія. Пізніше Моніторингова місія ООН випустила окремий звіт про такі атаки, назвавши їх воєнними злочинами та злочинами проти людяності.
У червні 2026 року Заріна Забріскі отримала від президента України орден “За заслуги” III ступеня за свою журналістку роботу, а у листопаді стала амбасадоркою 34-ї окремої бригади морської піхоти “Борисфен”.
Військові жартома називають її “дівчиною-РЕБ”, та сама Заріна відмовляється бути головною героїнею історії, наполягаючи: справжній сюжет — це незламні херсонці. Про будні міста під КАБами, акторку, що варить борщ просто на сцені, пораненого композитора-партизана та морпіхів, які доставляють хліб в окуповані Олешки, читайте в репортажі Владислава Єсипенка.

“Не раджу тобі їздити Херсоном на власній машині, бо безпечних зон у місті більше не лишилося. А свій антидроновий детектор “Чуйку” можеш заховати, адже тепер тут “рулить” оптоволокно”, – застеріг мене військовий, друг Заріни Забріскі, щойно я привіз її своїм авто з Одеси до Херсона.
Звісно, я одразу ж загнав машину під крону дерева – на гілках тоді ще трималося листя. Адже дійсно, пересуватися херсонськими дорогами сьогодні – це той ще квест.
Хто така Заріна Забрінські
Це американська журналістка, письменниця, режисерка-документалістка та воєнна кореспондентка, яка з 2023 року постійно живе в Херсоні. До речі, вона єдина серед іноземних медійників, хто наважився на це.
Працюючи в Херсоні кореспонденткою для Byline Times та Euromaidan Press, Заріна однією з перших забила на сполох через нову тактику окупантів — полювання ворожих FPV-дронів на цивільних, медиків та рятувальників. Результатом її розслідувань став резонансний документальний фільм “Херсон: Сафарі на людей” (Kherson: Human Safari), який вийшов у червні 2025 року.
Заріна Забріскі. Фото: Владислав ЄсипенкоЗаріна Забріскі народилася в Ленінграді (нині Санкт-Петербург), але її родина має глибоке українське коріння. По лінії дідуся її єврейська родина походить з Умані та Одеси. Під час Другої світової війни частина рідних Заріни загинула внаслідок Голокосту, а дідусь вижив і згодом переїхав до Ленінграда.
Коли розпався Радянський Союз, вона переїхала жити до Сан-Франциско (США), де побудувала успішну літературну кар’єру, видавши кілька художніх книг та збірок оповідань.
Після початку повномасштабного вторгнення Заріна приїхала в Україну та почала працювати як воєнна кореспондентка. З 2023 року постійно проживає та працює в “червоній зоні” Херсона.
У будинку, де вона зараз мешкає, залишилося всього кілька жителів.
Її балкон рясніє дірками від шрапнелі. Коли я прийшов, щоб зняти її в домашніх обставинах, на вулиці раптом залунала кулеметна черга та прогриміли вибухи. Заріна тоді спокійно зауважила: “Не звертай уваги, у нас таке постійно — це збивають черговий дрон”.
Пішки безпечніше, ніж на авто
Загалом ми із Заріною рухалися Херсоном пішки, вважаючи такий спосіб пересування безпечнішим.
Проте, коли виникла потреба дістатись до потрібно локації швидше, викликали таксі. Місцеві таксисти — це особлива категорія шибайголів, які попри безпекові ризики продовжують перевозити людей. Один із них, 42-річний корінний херсонець Сергій, поділився своєю історією. Свою родину він евакуював до родичів на Захід України, а сам продовжує працювати й залишати місто не планує.
“Кілька місяців тому я віз пасажирку з умовно безпечного району. Тоді в автомобіль влучив дрон. Нам пощастило: удар прийшовся поруч із радіатором, тому ми залишилися живими, хоча й отримали контузію”, — розповідає Сергій.
Невдовзі чоловік відремонтував машину і знову повернувся до роботи.
Одразу після мого приїзду ми вирушили фіксувати наслідки ранкового обстрілу — місто атакували вісьмома КАБами. Вдарили по житлових будинках. Руйнування були значними, не обійшлося без жертв.
Заріна Забрінські фіксує приліт кабів по Херсону. Фото: Владислав ЄсипенкоЩойно рятувальники та медики прибули на місце, щоб допомогти людям, стався повторний приліт. Тоді загинув водій швидкої допомоги. І це вже є звичною тактикою росіян: після першого удару по цивільних об’єктах бити в те саме місце вдруге.
Ще на самому початку нашого спілкування я запропонував Заріні зробити про неї матеріал або навіть документальний фільм. Проте вона категорично відмовилася. Компроміс удалося знайти лише тоді, коли я запропонував показати її роботу через призму незламності самих херсонців.
Фото: Владислав ЄсипенкоПро них та про свою любов до цього міста Заріна була готова говорити годинами.
Гарячий борщ прямо з театральної сцени
Наступного дня вона показала мені особливе місце — простір у відносно безпечному районі з укриттям, де херсонці можуть збиратися як для волонтерської роботи, так і культурних заходів.
Там вирувало життя попри все: дорослі плели маскувальні сітки та обереги, а вихователі займалися з дітлахами, які залишалися в місті.
Проте головним дійством цього дня стала вистава під назвою “Кицька на спогад про темінь” у постановці Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру. З безпекових міркувань такі заходи проходять в облаштованому підвальному приміщенні.
Сам спектакль, вразив своїм унікальним форматом. На сцені — лише одна жінка, переселенка з Донбасу. Вона ділиться щемливою, глибокою історією про перші дні війни, досвід окупації, втрату рідного дому та розлуку з улюбленими котами. Поки триває ця сповідь, героїня прямо перед глядачами кришить овочі та варить справжній український борщ, ароматом якого поступово наповнюється весь простір. У фіналі вистави акторка щиро пригощає цією гарячою стравою всіх присутніх у залі.
Спектакль в Херсоні, заслужена артистка України Ольга Бойцова. Фото: Владислав ЄсипенкоУвесь цей час увагу публіки тримала єдина актриса. Це була неймовірна, видатна соло-гра заслуженої артистки України Ольги Бойцової, яка своєю майстерністю зачепила найтонші струни душі кожного.
На виставі тоді було не дуже багато глядачів, але ці люди прийшли з різних районів Херсона пішки, рухаючись перебіжками і ховаючись під деревами, коли над головою пролітали дрони.
Дрони з гуманітаркою в Олешкі
А вже вночі після того дня ми із Заріною були на бойових позиціях 34-ї окремої бригади морської піхоти “Борисфен”. Нам пощастило зафіксувати унікальну роботу дроноводів, які доставляли гуманітарну допомогу в тоді ще повністю заблоковані Олешки.
Разом ми знімали, як бійці прикріплювали важкі 10-кілограмові коробки до величезного безпілотника “Баба Яга”. А потім у реальному часі спостерігали, як ці пташки летіли в окуповане місто й скидали їжу просто на подвір’я людей. Заріна тоді раділа, наче дитина, коли побачила на екрані, як один з місцевих мешканців вдячно замахав руками у бік неба.
Заріна Забріскі фільмує доставку гуманітарного вантажу в Олешки бійцями 34 бригади морської піхоти. Фото: Владислав ЄсипенкоКоли прийшов час рушати назад, керівник пресслужби бригади Євген Воронецький з теплою усмішкою відгукнувся про мою супутницю:
“Заріна у нас часта гостя. І ми помітили дивну закономірність: щойно вона з’являється на позиціях, ворожі дрони вмить зникають із неба. Через це її прозвали “дівчина-РЕБ”. З нею можна спокійно йти на будь-яке завдання — хоч на Карантинний острів, хоч на Корабел, (один із найнебезпечніших районів Херсона). Поруч із нею почуваєшся в безпеці”.
Інший офіцер підхопив розмову:
“Справді, ми були з нею на Антонівці та на Острові — і за весь час у повітрі не пролетіло жодної ворожого дрона!”
Щоправда після перегляду цього тексту Заріна написала мені:
“Людина-РЕБ — це було б круто! Але насправді біля мене і дрони падали, і вибухова хвиля від “Молнії” так прилетіла, що рамою вікна по обличчю вдарило. І мобільно-вогнева група нарешті збивала дрони прямо тоді, коли я це знімала. Але двоє з цих бійців загинули, один із них — під час перемир’я…”
Під час відвідування 34 бригади морської піхоти “Борисфен”А ще 4 листопада Заріна Забріскі офіційно стала амбасадоркою 34-ї окремої бригади морської піхоти “Борисфен” за свою постійну інформаційну та волонтерську підтримку підрозділу. Також їй дали бойовий позивний “Каліфорнія”.
В лікарню до композитора і партизана
Кожного дня в Херсоні я намагався знімати Заріну. Вона ж повсякчас повторювала: “Владе, ходи-но, я познайомлю тебе з неймовірними людьми нашого міста”.
І наполегливо вела мене знайомитися.
Спочатку ми завітали до її подруги Світлани Горієвої – фіксерки, яка регулярно супроводжує іноземних журналістів у найнебезпечніші зони.
Потім я познайомився з її колегами, херсонськими медійниками з видання “Вгору”. Серед них був Олександр Андрющенко. Під час нашого короткого інтерв’ю раптом почувся звук дрона. Я, звісно, одразу кинувся шукати якесь укриття, натомість Олександр лишився стояти на місці, навіть не поворухнувшись. Проліт ворожої пташки над головою став для цих людей звичною буденністю…
Олександр Андрющенко. Фото: Владислав ЄсипенкоВзагалі, поки ми з Заріною йшли містом, до неї раз у раз підходили перехожі. Обличчя людей світлішали: “Ми вас знаємо! Ви висвітлюєте те, що відбувається у нас”. Вони щиро дякували, а дехто просто обіймав її, як рідну.
А ще Заріна познайомила мене зі своїм другом — композитором Борисом Гойна який написав музику до її документального фільму “Херсон: сафарі на людей”.
У часи окупації він брав активну участь у партизанському русі. Нещодавно, коли він їхав Херсоном, у його автівку поцілив ворожий дрон. Удар був страшним — чоловікові відірвало праву руку та ногу.
Коли ми з Заріною шукали його в госпіталі, то пояснили медперсоналу, що прагнемо провідати чоловіка, який щойно втратив кінцівки. На що медики лише втомлено зітхнули: “Та у нас зараз уся лікарня з людьми без кінцівок…”
Заріна Забріскі з Борисом Гойна. Фото: Владислав ЄсипенкоЯ йшов до палати очікуючи побачити людину, зламану горем. Проте Борис зустрів нас із неймовірним суцільним позитивом. Він спокійно розповів: якби того дня не встиг одягнути бронежилет, то його б уже не було серед живих. А так — “тільки” рука та нога.
“Зрештою, музику можна писати і однією рукою”, — з посмішкою підсумував він.
“Для мене Херсон це найкраще місце на землі”
Тоді в Херсоні в мене було відчуття, що Заріна перебуває одночасно в кількох різних місцях. Вона встигала давати коментарі про ситуацію в окупованих Олешках, фіксувати чергові прильоти по місту, писати тексти для медіа та ще брати участь в онлайн-брифінгах за океаном.
Заріна Забріскі. Фото: Владислав ЄсипенкоНавіть коли збитий ворожий дрон упав прямо біля її під’їзду, вона вважала своїм обов’язком вийти на вулицю та зафільмувати це.
Нарешті ми знайшли час і більш-менш спокійне місце, де мені вдалося записати з нею бліц-інтерв’ю.
У червні 2026 року Володимир Зеленський нагородив тебе орденом “За заслуги” III ступеня — за самовіддану роботу та висвітлення правди про війну. Наскільки важливою для тебе є ця нагорода?
Я ставлюся до цього абсолютно спокійно. Взагалі, отримувати нагороди достойні насамперед українські військові — ось вони і є справжніми героями.
Чи думала ти, чим займатимешся після війни? Можливо, ми з тобою років через 10 знову зустрінемося в Херсоні й вип’ємо по чарці за це героїчне місто?
Знаєш, я так далеко не загадую. Чудово усвідомлюю, що в місті щомиті чатує небезпека, і можна просто не дожити до наступного дня. Але для мене Херсон — найкраще місце на землі, і виїжджати звідси я нікуди не планую.
Як ти загалом даєш раду психологічному тиску та болю, який бачиш щодня?
Коньяк п’ю… іноді віскі… Якщо хтось має бажання підтримати — пересилайте, “Нова пошта” працює! (сміється)
А ще кілька разів на тиждень ходжу на йогу. У нас з дівчатами зібралася дуже класна компанія, ми підтримуємо одна одну.
Заріна Забріскі під час занять йогою і Херсоні. Фото: Владислав ЄсипенкоЗараз у мене дуже багато роботи. Я тільки-но повернулася — зі моїм другом ірландським незалежним журналістом Кейліном Робертсоном проїхали лінією фронту. Починаючи з Вилкового на Півдні, далі були Одеса, Очаків, Миколаїв, Нікополь, Запоріжжя, Харків. Потім був Донбас — Краматорськ, Словʼянськ. Спробували дістатися Дружківки, але там була суцільна кілзона, там їздять тільки НРК.
Також були на Сумському напрямку, майже біля російського кордону. Заїхали на Чернігівський напрямок і ще в Чорнобилі були.
У Чорнобилі мене вкусив кліщ, напевне, радіоактивний. Думаю, що кліщ помер (посміхається).
Ще в дорозі підхопила бронхіт. Мета поїздки була: краще розуміти, як війна складається на різних ділянках фронту. Бо вона по-різному усюди проходить.
Який висновок я зробила: найнебезпечніші міста — це Херсон, де на цивільних людей Росія влаштовує полювання. Але, думаю, найжахливіша ситуація в Краматорську. Наприклад, за тиждень до 60 “шахедів” летить по Херсонській області, а ще артилерія, КАБи. По Краматорську летить значно більше — 100 на тиждень, і на добу прилітає по 30–40 КАБів. Ми бачили російські літаки, які бомблять місто за графіком: частина зранку і частина увечері. Їх так і називають — “ранкові КАБи”, “вечірні КАБи”…
Тобто Краматорськ росіяни просто стирають з землі…
І останнє запитання: що особисто для тебе означатиме перемога України?
Усе…
Заріна замовкла й замріяно усміхнулася.