“Щоб виїхати за кордон, адекватна людина на гормони не сяде”: ветеранка і ендокринологиня розвінчали міф про трансгендерність як ухилення від служби

Панельна дискусія “Чому трансгендерність — не ухилення від служби?” відбулася 14 червня в рамках КиївПрайд Парку — благодійно-освітньої події. Захід об’єднав дискусії, кіно, майстерні та зону пам’яті загиблих, а вхід був відкритий за вільний донат на Протиповітряну оборону України через UNITED24. Панель зібрала фахівців і активістів, щоб відповісти на одне з найболючіших питань воєнного часу — чи використовують чоловіки трансперехід, аби уникнути мобілізації, і якою насправді є ціна цього вибору.

Про це повідомляє видання ZMINA з місця події. 

Панельна дискусія “Чому трансгендерність — не ухилення від служби?”. Модератор – Леон, спікерки – ветеранка Збройних сил України Емілія та лікарка-ендокринологиня, членкиня Всесвітньої організації трансгендерного здоров’я й авторка книги про трансперехід в Україні Ілона Ханько. Фото: Людмила Тягнирядно

У рамках київського прайд-заходу відбулася панельна дискусія “Чому трансгендерність — не ухилення від служби?” За модерування Леона до розмови долучилися ветеранка Збройних сил України Емілія та лікарка-ендокринологиня, членкиня Всесвітньої організації трансгендерного здоров’я й авторка книги про трансперехід в Україні Ілона Ханько.

Розмову відкрило питання, яке давно циркулює в суспільстві: чи справді чоловіки масово змінюють стать, аби не йти воювати?

Ветеранка Збройних сил України Емілія. Фото: Людмила Тягнирядно

Емілія, яка сама пройшла трансперехід під час служби й звільнилася у статусі ветеранки, відповіла на власному досвіді. За її словами, певні зловживання справді траплялися — особливо у 2023 році, коли частина людей платила гроші за довідки.

“Але вони нічого не робили, ніяких гормонів не приймали, — наголосила вона. — І цю лавочку потім прикрило ДБР, після чого трансгендерних жінок просто перестали брати на обстеження”.

Ілона Ханько додала медичний контраргумент. За її словами, лікар зобов’язаний фіксувати реальні зміни в тілі людини — ріст грудей, атрофію м’язів, зміну розподілу жирової тканини — і лише на підставі цих змін видає висновок.

“Підв’язано все до гормонотерапії. А здорова людина, яка просто хоче відходити від служби, вона не буде приймати гормонотерапію”, — сказала лікарка.

Емілія також з цим погодилась.

“Якась здорова, адекватна людина навряд чи буде це робити, тому що там є багато незворотних наслідків”, – сказала Емілія.

КиївПрайд Парк. Фото: Людмила Тягнирядно

Окремим блоком стало обговорення реального алгоритму юридичного переходу — і він виявився аж ніяк не “легким”. Спершу — психіатр: або два роки амбулаторного спостереження, або два тижні стаціонару в психіатричній лікарні. Після цього — ендокринолог, сімейний лікар, і лише потім — зміна свідоцтва про народження.

“У мене це зайняло десь місяців три, хоча, по суті, я витратила дві години, щоб подати документи і потім прийти забрати, — розповіла Емілія. — Просто вони їх три місяці робили”.

Леон зазначив, що в нього на зміну свідоцтва пішов тиждень — завдяки тому, що він звертався у невелике місто, де народився і де були всі документи.

“Мені казали три місяці. А подзвонили через шість днів”, — поділився він.

Окремо обидві спікерки зупинилися на парадоксі, з яким стикаються люди на початку переходу: психіатр відмовляється видати висновок без гормонотерапії, а ендокринолог — призначити гормони без психіатричного висновку. “Як замкнути це коло?” — запитав Леон. Ілона Ханько пояснила, що психіатри просто перестраховуються в умовах мобілізації: хочуть бачити, що людина справді налаштована серйозно.

Крім того, Емілія відкрито розповіла про свій досвід проходження ВЛК під час служби. Будучи офіцеркою з найвищою категорією допуску до державної таємниці, вона тричі отримувала подання на звільнення від командира частини — і тричі центральна ВЛК відмовляла.

“Вони кажуть: у вас десять років служби, характеристика хороша, все добре. Чого не так? Служіть далі”, — сказала вона.

СБУ позбавило її допуску через психіатричний діагноз. Спроби перевести в бойову бригаду теж провалились — капітана не можна просто так перекинути на нижчу посаду без підстав.

КиївПрайд Парк. Фото: Людмила Тягнирядно

Щодо ставлення колег — Емілія каже, що проблем не мала.

“Субординацію ніхто не відміняв, не дивлячись на те, трансгендерна жінка чи чоловік. Серед офіцерів до мене були хороші стосунки — вони оцінювали мене як фахівця і як людину”, – каже ветеранка.

Поширений міф про те, що гормональна терапія “вбиває”, розвінчала Ілона Ханько, спираючись на дослідження.

“Доведено, що тривалість життя трансгендерних людей справді скорочується, — сказала вона. — Але чому? Тому що дисфорія настільки сильна, що люди йдуть і закінчують життя самогубством. Саме з цієї причини. Не тому, що вони почали гормональну терапію”.

Вона також нагадала, що ендокринологія як наука існує лише близько ста років, а активне використання гормонотерапії для трансгендерного переходу почалось у 1950-х — спершу з великими дозами й агресивними препаратами. Зараз застосовуються мікродозовані засоби з мінімально ефективною дозою.

“Гормони змінилися, дози їхні змінились, тому це набагато безпечніше, ніж було 50 років тому”, — підкреслила лікарка.

Терапія підбирається індивідуально, рівні гормонів постійно контролюються аналізами.

“Ми не можемо призначити одну схему і відправити людину жити своє щасливе життя, — пояснила Ілона Ханько. — Нам потрібно розуміти, чи підходить саме ця доза конкретній людині в конкретний період часу”.

Учасники торкнулися й теми стереотипів. Леон поділився типовою реакцією оточення на своє відкриття: люди автоматично запитують, чи є в нього хлопець, — бо вважають, що гендерна ідентичність і сексуальна орієнтація нерозривно пов’язані.

“Моя гендерна ідентичність ніяк взагалі не стосується моєї орієнтації. Це окремі три паралелі, які не будуть перетинатися”, — пояснив він і навів абсурдний приклад запитань, які йому доводилося чути: “Ти ж зробив перехід, ти з дівчатами зустрічаєшся. Щоб бути гетеро, ти спеціально так зробив?”

Окремо зайшла мова про тиск на трансгендерних людей відповідати зовнішнім стереотипам своєї гендерної ідентичності.

“Якщо трансжінка виглядає як чоловік — хейту тьма. А якщо симпатична — то праворадикали пишуть в особисті”, — іронічно зауважила Емілія.

Наприкінці дискусії Ілона Ханько розповіла про очікувані зміни після переходу України на МКХ-11, запланованого орієнтовно з 1 січня 2027 року. Трансгендерність більше не буде психіатричним діагнозом і переїде до рубрики “Сексуальне здоров’я” під назвою “гендерна дисфорія”. Два роки спостереження в психіатра можуть скоротитися до кількох місяців. Крім того, зникне вимога обов’язкових фізичних змін тіла для юридичного переходу.

Проте лікарка застерегла від надмірного оптимізму.

“Навіть якщо МКХ-11 набуде чинності, лікарі не зможуть одразу спростити процедуру, бо протокол лікування гендерної дисфорії в Україні — з 2016 року, він жахливий і застарілий”, – говорить лікарка.

Разом з тим вона висловила надію, що нова класифікація нарешті включить і небінарних людей, які наразі залишаються поза системою — адже “транссексуалізм” і “небінарність” у МКХ-10 взагалі не перетинаються.

Завершуючи розмову, учасники дали практичні поради тим, хто лише починає або планує перехід. Леон порадив документувати зміни — знімати відео і фото навіть у важкі моменти.

“Я зараз дивлюся і думаю: Боже, який жах. І я зараз зовсім інший. Тобто в мене буквально інші зміни”, — сказав він.

Він також пригадав пораду іноземних блогерів: у перший рік знайти собі два-три хобі, “щоб не стояти пів години перед дзеркалом і не гадати, що нічого не змінилося за три хвилини”.

Ілона Ханько закликала тих, хто вдається до DIY-гормонотерапії (яка в Україні є вимушеною реальністю через відсутність офіційних ін’єкційних препаратів в аптеках), хоча б регулярно здавати аналізи й підбирати дози під своє тіло.

“Не так важливо, чи препарат куплений в Україні, чи за кордоном. Важливо, щоб доза підходила саме вашому тілу”, — підсумувала вона.

Нагадаємо, в Україні запрацювала єдина інформаційна платформа про трансгендерний перехід PEREHID.HUB. Ресурс буде корисним як для трансгендерних людей, так і їхніх близьких, а також – медиків, соцпрацівників і журналістів.

Читати також: “Партнерства людей однієї статі в Україні: як новий Цивільний кодекс може узаконити дискримінацію і загальмувати рух до ЄС”