Топ-10 перемог у сфері прав людини у 2022 році

A+ A- Підписатися

2022 став роком неймовірних випробувань для кожного українця. Це був рік, коли повномасштабне вторгнення Росії разюче погіршило фундаментальні права людини в Україні.

Однак громадянське суспільство продовжує роботу на своєму фронті, зберігаючи цінності прав людини, які безперечно будуть дуже важливими після перемоги України у війні.

Цього року попри щоденні екзистенційні виклики, руйнування та втрати в Україні були прийняті низка законів та рішень, за які протягом тривалого часу боролись правозахисники та активісти. Не в останню роль в цьому зіграли євроінтеграційні прагнення Україні. Адже у червні цього року Україна отримала статус кандидата на вступ до Євросоюзу і тепер має виконувати домашнє завдання.   

Тож ZMINA зібрала десятку найпомітніших позитивних змін у сфері прав людини, які сталися у 2022 році.

Перша Нобелівська премія України

Першу Нобелівську премію в Україні отримала правозахисна організація. Нобелівську премію миру 2022 року вручили 10 грудня в Осло трьом лауреатам – українському Центру громадянських свобод, російській правозахисній організації “Меморіал” та білоруському правозахиснику і політв’язню Алєсю Бєляцькому, який очолює правозахисний центр “Вясна”.

Нобелівська премія миру — одна з шести Нобелівських премій, які були засновані шведським винахідником Альфредом Нобелем. Вона присуджується з 1901 року. Відповідно до волі Нобеля, премія повинна присуджуватись тому, хто “зробить найбільший, або найкращий внесок в дружні стосунки між націями; в скасування, або скорочення армій, що існують, та в проведення, або агітацію мирних з’їздів”.

У повідомленні Нобелівського комітету йдеться, що лауреати Нобелівської премії миру 2022 року представляють громадянське суспільство у своїх країнах, впродовж багатьох років просували право критикувати владу та доклали визначних зусиль, щоб задокументувати воєнні злочини, порушення прав людини та зловживання владою.

Під час церемонії вручення голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук заявила, що розцінює премію, як визнання зусиль усього українського народу. Вона також додала, що світ має реагувати на системні порушення прав людини з боку РФ.

“Ми отримали Нобелівську премію миру під час війни, яку розпочала Росія. Ця війна триває вже 8 років, 9 місяців і 21 день. Для мільйонів людей стали звичними такі слова, як обстріли, катування, депортації, фільтраційні табори. Але немає таких слів, щоб передати біль матері, яка втратила новонародженого сина, яка втратила сина після обстрілу пологового відділення лікарні…”, – сказала Матвійчук. 

Під час своїх виступів як лауреатки Нобелівської премії миру вона наголошувала, що Україні потрібні три речі:

  • сучасна зброя, щоб звільнити українські території;
  • справедливість, для чого потрібно створити міжнародний трибунал і притягнути президента Росії Володимира Путіна; самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка та інших російських воєнних злочинців до відповідальності;
  • нова міжнародна система миру і безпеки, адже сьогоднішня не працює, а лежить в руїнах як Маріуполь.

Загалом, за словами Матвійчук, Нобелівська премія – це унікальна можливість для України заявляти вголос про ті питання, на які раніше мало хто звертав увагу. Зокрема про проблему незаконного ув’язнених Росією людей в Криму, в Луганській, в Донецькій областях та на новоокупованих територіях.

Центр громадянських свобод був заснований у 2007 році для просування цінностей прав людини. У 2013 році ЦГС започаткував ініціативу Євромайдан SOS, де надавали правову допомогу постраждалим під час акцій на Майдані. Після вторгнення РФ в Україну в 2014 році ЦГС брав участь в мобільних моніторингових групах в Криму і на Донбасі. Також передавав в Міжнародний кримінальний суд подання зі свідченнями про злочини проти людяності, вчинені режимом Януковича під час Євромайдану 2013-2014.

У 2018 році ЦГС запустив акцію #SaveOlegSentsov, яка набула розголосу у світі – з закликом звільнити Олега Сенцова виступали зіркові актори і продюсери, плакати #SaveOlegSentsov тримали на кінофестивалях у Каннах і в Торонто. Після звільнення Сенцова акція перетворилась на кампанію Let My People Go, яка мала привернути увагу до звільнення українських політв’язнів у Росії та анексованому Криму.

У відповідь на повномасштабну агресію РФ у лютому 2022 року ЦГС створив ініціативу “Трибунал для Путіна” та документує воєнні злочини, які російські військові та вище керівництво Росії і Білорусі скоюють щодо України та українців.

Учасники ініціативи документують події, в яких вбачають ознаки злочинів за Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах країни, що стали об’єктом нападу. За словами виконавчої директорки ЦГС Олександри Романцової, станом на середину грудня організація задокументувала 27 тисяч воєнних злочинів.

Цьогорічне вручення Нобелівської премії миру викликало суперечливі оцінки в українському суспільстві. Зокрема, рішення Нобелівського комітету критикували через те, що премія одним рядком відзначила правозахисників з України, Білорусі й Росії. 

Однак на переконання лауреатки премії, голови ЦГС Олександри Матвійчук, Нобелівська премія миру 2022 року не повинна сприйматись як наратив про “братні народи”. Адже  лауреатами премії стали правозахисники, які впродовж багатьох років борються проти авторитарних режимів та утисків прав людей. І не можна сказати, що вони представляють Росію чи Білорусь.

Матвійчук наголосила, що разом з іншими лауреатами  Алесєм Беляцьким та організацією “Меморіал”  ЦГС пліч-о-пліч багато років бореться проти режимів Путіна та Лукашенка. Адже Росія, яка не подолала імперські комплекси, для України та для всього світу  це загроза. Так само як і Білорусь, де режим Лукашенка здав в окупацію власну країну.

Виконавча директорка Центру громадянських свобод Олександра Романцова зазначила, що Бєляцький вже другий раз ув’язнений саме тому, що в 1996-му році створив організацію, яка моніторила вибори в Білорусі, і показала всьому світу, що насправді вибори не відбувались протягом усіх каденцій Лукашенка. Ця організація фіксувала всі злочини у тюрмах, включаючи катування, і висвітлювала історії політичних супротивників Лукашенка, їхніх затримань та вбивств.

Водночас, “Меморіал”, за словами Романцової, складався з величезної кількості людей, які вирішили зробити те, чого Радянський Союз боявся найбільше — у 1987 році вони створили організацію, яка взялась за те, щоб всі репресії та злочини сталінського періоду стали видимі. Саме “Меморіал” передав Україні розстрільні списки Сандармоха, і родини українських  дисидентів дізнались правду про те, як загинули їхні близькі.

Центр громадянських свобод планує передати кошти, які отримає від Нобелівського комітету, на відновлення, підтримку людей, які цього потребують, і боротьбу за справедливість.

Цього року грошова частина премії становить 10 мільйонів шведських крон, або 960 тисяч доларів. Водночас поки що грошей на рахунках організації немає.

Ратифікація Україною Стамбульської конвенції

20 червня 2022 року Верховна Рада ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами”, відому як Стамбульська конвенція. Цей документ Україна підписала 11 років тому.

Володимир Зеленський подав до Верховної Ради законопроєкт “Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами”  18 червня 2022 року. Вимога ратифікації Стамбульської конвенції озвучувалася державами-членами ЄС як передумова затвердження статусу кандидата на членство в Євросоюзі, яке очікували наприкінці червня 2022 року. Саме це й прискорило ратифікацію.

Раніше петиції на сайті президента про необхідність ратифікувати Стамбульську конвенцію двічі набирали понад 25 тисяч голосів –  в травні 2020-го та у лютому 2022 року. 

Стамбульська конвенція або Конвенція Ради Європи про попередження і боротьбу з насильством щодо жінок і домашнього насильства – міжнародна угода, відкрита для підписання 11 травня 2011 у Стамбулі. Це перший подібний документ, який юридично зобов’язує створити правову базу для боротьби з насильством щодо жінок. Країни, що приєдналися до конвенції, повинні криміналізувати психологічне насильство, переслідування, фізичне і сексуальне насильство, примусовий шлюб, примусові аборти та стерилізацію.

Документ підписали 46 країн і Євросоюз. Проте 10 з них досі не ратифікували цю угоду. Здебільшого це відбувається через протести представників церков та прихильників так званих “традиційних цінностей”. 

Зокрема, в Україні проти ратифікації Стамбульської конвенції систематично виступала Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій, яка вважає, що використане у Конвенції поняття “гендер” буде негативно впливати на інститут сім’ї. 

Верховна Рада України вже намагалась ратифікувати Стамбульську конвенцію у 2017-му, однак натомість ухвалила закон “Про запобігання та протидію домашньому насильству” та закон, що мав допомогти реалізувати положення конвенції. Завдяки закликам Ради церков та поправкам нардепів з тексту вилучили поняття “гендер”, “гендерна ідентичність”, “гендерно зумовлене насильство”, “гендерні стереотипи” та “сексуальна орієнтація”.

Депутати, які намагались повернути до тексту ці положення, пояснювали, що конвенція ґрунтується на розумінні того, що в основі насильства щодо жінок, включаючи домашнє, є гендерна нерівність, та що рівність між жінками та чоловіками є ключовим елементом запобігання та викорінення цього явища. Водночас поняття гендерної рівності як рівного правового статусу жінок і чоловіків використовується в Законі України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” з 2005 року і не несе жодної шкоди.

У 2022 році, щоб запобігти згаданим маніпуляціям навколо Конвенції, частиною ратифікаційного законопроєкту став перелік застережень та заяв. Наводимо ці заяви:

  • Україна не розглядає жодне з положень Конвенції як таке, що зобов’язує її до зміни Конституції України та Сімейного кодексу України, інших законів України щодо інститутів шлюбу, сім’ї та усиновлення, а також таке, що втручається в право батьків виховувати своїх дітей відповідно до власних переконань;
  • Україна зазначає, що відповідно до Конституції України жодна ідеологія не визнається державою як обов’язкова і не підлягає впровадженню;
  • Україна заявляє, що застосовуватиме Конвенцію відповідно до цінностей, принципів та норм, визначених Конституцією України, зокрема, щодо захисту прав людини та основних свобод, рівності прав та можливостей жінок і чоловіків, формування відповідального материнства та батьківства, підтримки сім’ї та охорони дитинства.

Нагадаємо, що у 2020 році органи та установи, які працюють над запобіганням та протидією домашньому насильству, отримали 211 362 звернень щодо насильства в сім’ї. А у 2021 році Національна поліція зареєструвала 326 тисяч звернень через домашнє насильство.

Згідно зі Стамбульською конвенцією, для постраждалих від насильства забезпечуються такі заходи:

  • застосування захисних приписів для постраждалих;
  • забезпечення інформування потерпілих про їхні права та можливості отримання допомоги й захисту;
  • забезпечення діяльності спеціалізованих служб підтримки;
  • незамовчування проблеми домашнього насильства;
  • захист і підтримка дітей – свідків домашнього насильства.

Також Стамбульська конвенція криміналізує злочини, які раніше не підлягали юридичному реагуванню. Серед них — сталкінг (переслідування), примусовий шлюб, примусовий аборт, стерилізація та окремі види сексуальної агресії.

За Стамбульською конвенцією кількість притулків для постраждалих осіб у кожному регіоні має відповідати таким параметрам: одне сімейне житло (для жінки та її дітей) на 10 тисяч населення.

Постраждала особа має бути забезпечена доступом до притулку в найближчому місті в будь-який час дня та ночі та, якщо це необхідно, зможе залишатися там зі своїми дітьми. Держава матиме обов’язок фінансувати такі притулки.

Держава має забезпечити право постраждалої особи вимагати компенсацію від кривдника, а також надати таку компенсацію, якщо її неможливо отримати від кривдника.  

Правоохоронним органам потрібно буде розслідувати випадки фізичного насильства, сексуального насильства, включно зі зґвалтуванням, примусового шлюбу, каліцтва жіночих геніталій, примусового аборту та примусової стерилізації, незалежно від наявності або відсутності заяви, поданої постраждалою особою. Вони муситимуть провести розслідування в розумні строки.

Конвенція Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству набула чинності в Україні 1 листопада 2022 року.

Закон про адміністративну процедуру, який допоможе громадським активістам

17 лютого 2022 року Верховна Рада ухвалила закон “Про адміністративну процедуру”, який серед іншого запроваджує правила спілкування громадянина з посадовцями органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Насправді цей закон депутати ухвалили ще 16 листопада 2021 року, але 9 грудня президент Володимир Зеленський ветував його і повернув на доопрацювання зі своїми пропозиціями. Так, наприклад, дія закону не поширюватиметься на сфери громадянства та надання притулку в Україні, нагородження державними нагородами, національної безпеки й оборони, а також здійснення помилування. Рада підтримала ці пропозиції у лютому 2022 року, а 14 червня цього року Зеленський підписав закон.

За словами правозахисників та експертів, цей закон в Україні намагались ухвалити понад 20 років.

Зміст закону відповідає кращим європейським стандартам, адже він став результатом роботи не лише народних депутатів, а й широкого кола експертів, науковців у сфері адміністративного права, представників профільних міністерств, суддівського корпусу, міжнародних експертів. Розроблений до другого читання законопроєкт попередньо схвалила авторитетна міжнародна програма SIGMA.

Документ запроваджує правила, зокрема, для оформлення субсидій і пенсій, виділення земельних ділянок під забудову, видавання ліцензій і дозволів, проведення перевірок бізнесу, реєстрації нерухомості та підприємств. Відтепер заявнику не зможуть відмовити в наданні послуги в разі, наприклад, помилки в заяві або якщо людина зібрала неповний пакет документів.

Водночас датою подання заяви вважатимуть той день, коли громадянин прийшов з нею вперше, а якщо документи помилково подали не до відповідного органу, то їх мають переслати до адресата, а не повертати назад.

“Якщо будь-які дії органу – перевірка, припинення соціальних виплат абощо – можуть вам зашкодити, починає діяти правило “нічого про вас без вас”, – зазначає експерт Центру політико-правових реформ Євген Школьний.

За його словами, закон надає громадянам низку нових базових прав. Зокрема, це право особи бути вислуханою перед ухваленням несприятливого щодо неї рішення, право на ознайомлення з матеріалами справи, право на отримання належно вмотивованого адміністративного акта, який має містити інформацію про порядок його оскарження та не зможе набути чинності, допоки не буде доведений до адресата, тощо.

Охоплює цей закон і такі правовідносини, як виділення земельної ділянки під забудову. І саме в цій частині він зможе бути допоміжний усім небайдужим громадянам, які борються з незаконними забудовами та захищають від них культурну спадщину в наших містах.

Так, за новими правилами, місцева рада, перед тим як виділяти землю під забудову, має встановити, чи є зацікавлені особи. Тобто люди, яких прямо стосується ця забудова (наприклад, мешканці сусідніх будинків). Коли такі особи будуть встановлені, їм мають запропонувати долучитися до справи та повідомити про можливість висловити свою позицію. Зацікавлені особи зможуть підкріпити свої аргументи також будь-якими документами або іншими доказами. Зможуть вони ознайомитись і з матеріалами, що стосуються забудови. Водночас сам забудовник також матиме право наводити свої аргументи.

Але закон про адмінпроцедуру є доволі новим і складним для України як пострадянської країни. Особливо для посадових осіб, які мають його виконувати. Саме тому він набуде чинності через 18 місяців з дати його опублікування, щоб був час для навчання посадовців та погодження інших актів законодавства зі змістом цього закону.

Також закон “Про адмінпроцедуру” важливий в контексті євроінтеграції України. Адже 23 червня 2022 року наша країна отримала статус кандидата на членство в Європейському Союзі. Для цього Україна заповнила опитувальник, у якому були запитання, зокрема, щодо адміністративної процедури. 

Закон про захист бранців Кремля та їхніх родин

Від початку російської агресії в Україні у 2014 році кількість українських політв’язнів, яких Російська Федерація незаконно утримувала, постійно зростала.
Перфоманс під час акції, де активісти закликали Росію звільнити українських політв’язнів. Київ, серпень 2021 рік.

Протягом останніх років українські правозахисники неодноразово закликали владу забезпечити соціальні гарантії для бранців Кремля та їхні родини, оскільки незаконне затримання громадян України потребувало значних витрат та якісну юридичну допомогу російських адвокатів, витрати на лікування, яке необхідне було таким громадянам після тортур або через неналежні умови утримання.  

Крім того, це через злочинні дії російських силовиків українські та кримськотатарські родини втрачали годувальника, що, окрім погіршення їхнього психологічного здоров’я, погіршувало їх економічне становище. 

Аби усунути комплекс проблем та викликів, що виникали від політично вмотивованого переслідування, 26 січня 2022 року Верховна Рада ухвалила закон про соцзахист бранців Кремля. Президент Володимир Зеленський підписав документ 18 травня. 

Відповідно до закону, позбавленими свободи можуть вважати: 

  • військових, які потрапили в полон і Громадяни України, які були позбавлені свободи державою-агресором, її органами у зв’язку із захистом ними державного суверенітету України, її незалежності, територіальної цілісності.;
  • цивільних заручників і Громадяни України, які були позбавлені свободи для шантажу України, іншої держави, міжнародних організацій, юридичних або фізичних осіб.;
  • ув’язнених з політичних причин і Громадяни України, які були позбавлені волі державою-агресором, її органами у зв’язку з веденням цими громадянами діяльності, спрямованої на вираження проукраїнських поглядів, цінностей, позицій, а також за їхню професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність.

В межах виконання цього закону влада створила Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Вона буде приймати від потерпілих пакет документів та ухвалювати рішення про надання їм відповідного статусу, що гарантує їм підтримку від держави. 

Закон передбачає порядок виплати грошової допомоги бранцям та їхнім родичам в декількох форматах:

  • щорічна грошова державна допомога для тих, хто перебуває в місцях несвободи;
  • одноразова грошова державна допомога особам після їхнього звільнення;
  • державна грошова допомога в разі загибелі (смерті) особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи. 

Документ серед іншого гарантує право бранців на медичну та реабілітаційну, зокрема психологічну, допомогу після їхнього звільнення. Також держава законодавчо передбачила, що період перебування таких потерпілих в полоні зараховуватиметься до страхового стажу для призначення їм пенсії за віком та до страхового стажу роботи зі шкідливими умовами. Останнє надаватиме їм право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах.

Ухвалення цього рамкового закону відіграватиме надалі особливу роль з огляду на повномасштабне вторгнення, яке Росія розгорнула 24 лютого, адже кількість незаконно утриманих Росією громадян України невпинно зростає

Звичайно, цей законопроєкт не може звільнити усіх політв’язнів і припинити триваючу практику Росії політично вмотивованого переслідування. Правозахисники та влада одностайні у позиції, до лише деокупація Криму та інших регіонів України покладе край системним та грубим порушенням прав людини. Задля цього вони закликають світ допомогти Україні досконалішим озброєнням. 

Спрощення процедури реєстрації смерті та народження в умовах війни

Російська Федерація докладає неабияких зусиль, аби обірвати зв’язки мешканців тимчасово окупованих територій (ТОТ) із Україною. Один із її методів – видача своїх документів, які не визнає Україна та більшість країн світу.

З початку російської агресії 2014 року правозахисники наголошували на необхідності збереження цих зв’язків, адже вони сприятимуть реінтеграції ТОТ після їх деокупації. Громадські організації наполягали, що держава має бути зацікавленою у розумінні, скільки її громадян народилося та померло на ТОТ. Більш того, відсутність свідоцтва про народження українського зразка загрожує нашим співвітчизникам в окупації безгромадянством і як наслідок для них буде ускладненим доступ до державних послуг, соціального захисту й медичної допомоги. 

Щоб зменшити кількість бар’єрів на шляху до отримання свідоцтва про народження або смерть українського зразка в умовах війни, 1 липня Верховна Рада ухвалила відповідний законопроєкт №7310.

До ухвалення цього документу, щоб отримати свідоцтво мешканці ТОТ були вимушені спочатку виїжджати на вільну територію, звертатися до органу реєстрації цивільного стану, який міг відмовити. З цією відмовою людині треба було звертатись юриста, який складав заяву до суду. В певних ситуаціях потрібно було сплатити судовий збір. Потім заявнику треба було чекати, щоб отримати судове рішення, аби зрештою повернутися до РАЦСу за свідоцтвом.

Закон спростив процедуру отримання свідоцтва в судах та звільнив заявників від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Верховний Суд також роз’яснив місцевим судам на підконтрольній українському уряду території, що вони мають невідкладно розглядати справи про встановлення факту народження або смерті особи на ТОТ з моменту надходження відповідної заяви.

У червні 2022 року у громадяни в окупації з’явилася можливість отримати документи онлайн, зокрема свідоцтво про народження. Також Мін’юст своїм наказом розширив перелік осіб, які можуть отримати свідоцтво про народження українського зразка на підставі рішення суду.

Процедура повернення депортованих під час війни українців, які не мають документів

Під час великої війни Росія вдається до практики  депортації громадян України з новоокупованих територій під різними приводами. Достеменно встановити кількість потерпілих від цього воєнного злочину у Росії та Білорусі наразі  важко.

Депортація українців російськими військовими. Фото: Getty images

Уповноважений Верховної Ради з прав людини говорить про 46 тисяч громадян України, депортованих з моменту початку повномасштабного вторгнення з України на територію Російської Федерації або Криму. Станом на 3 жовтня Управління Верховного комісара у справах біженців ООН повідомляло, що в Російській Федерації перебувало понад 2,8 млн громадян України.

Велика частина депортованих українців змушена залишатися на території Росії або Білорусі, оскільки у них немає документів, що посвідчують особу і підтверджують належність до громадянства України.

Зазвичай громадянин нашої країни, який опинився за кордоном і втратив свої паспортні документи, має змогу звернутися до закордонних дипломатичних установ України та отримати щонайменше посвідчення особи на повернення в Україну – документ посвідчує особу, підтверджує громадянство України (за деякими винятками) та дає право на в’їзд до України. Цей документ зазвичай видається в разі втрати документів за кордоном або закінчення строку дії таких документів. Тобто, якщо український турист, перебуваючи в іншій країні, загубить свій паспорт, він усе одно зможе повернутися додому після оформлення відповідного посвідчення в консульстві України в країні перебування.

Втім, це неможливо зробити, якщо українського консульства в країні перебування немає. І саме така ситуація склалася в Росії, з якою наша країна розірвала дипломатичні відносини в день початку повномасштабної збройної агресії, а з 13 березня посольство України в Москві та консульські установи України на території країни-агресора були вимушені припинити виконання своїх функцій. Відтак українські громадяни залишилися на території ворожої держави без підтримки українських дипломатичних установ.

Щоб вирішити цю проблему Кабінет міністрів запустив експериментальний проєкт з оформлення на території України посвідчення особи на повернення в Україну. 

14 листопада 2022 року набирала чинності постанова уряду, яка запроваджує процедуру такого оформлення. 

Посвідчення особи на повернення до України оформлюватиме Державна міграційна служба (ДМС) України. Зазвичай це не є повноваженням міграційної служби, адже українцями за кордоном опікується МЗС. І саме тому запроваджений механізм експериментальний. Він передбачає можливість оформлення в Україні посвідчення на повернення для особи, яка була примусово переміщена на територію держави, визнаної Україною державою-агресором або державою окупантом.

Таке посвідчення оформляється за зверненням до територіального органу ДМС одного з батьків або іншого законного представника (для особи віком до 18 років), а для повнолітньої особи – за зверненням члена сім’ї (одного з батьків, подружжя, повнолітньої дитини, рідного (повнорідного, неповнорідного) брата / сестри).

Якщо заявником є родич депортованої особи, який не має документів, що підтверджують родинні стосунки з нею, такі відомості вносяться працівником ДМС на підставі інформації, зазначеної в письмовій заяві. Надалі цю інформацію перевіряє працівник ДМС за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Якщо в депортованої особи немає родичів в Україні чи вони не можуть звернутися до підрозділу ДМС через перебування на окупованій території, посвідчення на повернення особи може оформлюватися за офіційним зверненням Мінреінтеграції до ДМС.

Рішення про оформлення посвідчення ухвалюється відповідним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації особи, перевірки факту належності до громадянства України або визнання особою без громадянства в Україні та перевірки поданої законним представником, членом сім’ї або Мінреінтеграції інформації.

Оформлення посвідчення здійснюється безоплатно протягом п’яти робочих днів із дня подання заяви-анкети встановленого зразка. Строк дії документа – до трьох місяців.

Посвідчення видається заявнику (батькам, законним представникам, якщо йдеться про неповнолітню особу, або членам сім’ї повнолітніх осіб). У разі якщо посвідчення оформлювалося за зверненням Мінреінтеграції, то після виготовлення посвідчення надсилається до Мінреінтеграції для організації подальшого передання особі, на ім’я якої оформлено документ.

Посвідчення на повернення особи в Україну дасть змогу депортованим виїхати через треті країни (наприклад, Естонію, Латвію, Литву, Грузію). Варто також сподіватися, що українська сторона продовжить перемовини з державами-партнерами для визначення країни, чиї дипломатичні установи в Росії зможуть надавати консульські послуги українцям, які досі там залишаються.

Посилення відповідальності за цькування на роботі

11 грудня набув чинності закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії порушенню прав у сфері праці”. Він передбачає врегулювання питання протидії мобінгу (цькуванню) у трудовому законодавстві.

Так, у Кодексі законів про працю України з’явилася стаття 2-2 “Заборона мобінгу (цькування)”, згідно з якою мобінг – це “систематичні тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, зокрема з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов’язків”.

У законі виділяють такі форми психологічного та економічного тиску на працівників:

  • створення щодо працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери;
  • безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція;
  • нерівність можливостей для навчання та кар’єрного росту;
  • нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації;
  • безпідставне позбавлення працівника премій, бонусів та інших заохочень;
  • необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу.

Крім того, з 23 грудня 2022 року діє закон  “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню)”( №2806-IX), який запроваджує покарання за мобінг.

“Багато років в Україні парламентарям не вдавалося визнати мобінг правопорушенням. Відтепер за системні цькування чи приниження на роботі кривдники будуть нести відповідальність”, – зазначила народна депутатка фракції “Слуга народу” Юлія Гришина.

Тож за цькування тепер передбачене накладення штрафу від 100 до 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи терміном від 20 до 40 годин.

Цькування, вчинене групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, призводить до накладення штрафу від 200 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від 40 до 60 годин.

Закон про національні меншини (спільноти) України

13 грудня Верховна Рада України ухвалила законопроєкт №8224 “Про національні меншини (спільноти) України”, який є однією з вимог для кандидатства в ЄС. Його підтримали 324 парламентарі.

Попередній закон “Про національні меншини в Україні”, ухвалений ще у 1992 році, у багатьох аспектах вже не відповідав сучасним соціальним і політичним реаліям. Новий – враховує рекомендації з висновку Ради Європи, а також включає пропозиції представників національних меншин України.

Насамперед цей закон закріплює визначення терміну “національні меншини (спільноти)”. Відтак, це “стала група громадян України, які не є етнічними українцями, але традиційно проживають на території України, об’єднані спільними етнічними, культурними, історичними, мовними або релігійними ознаками, усвідомлюють свою приналежність до неї, виявляють прагнення зберегти і розвивати свою мовну, культурну, релігійну самобутність”.

Також документ забороняє дискримінацію за етнічним походженням, гарантує право на самоідентифікацію, збереження культурної самобутності, участь у політичному та економічному житті.

Крім того, закон дасть змогу створювати консультативно-дорадчі органи при державних органах виконавчої влади різних рівнів. Вони сприятимуть реалізації державної політики у сфері захисту прав та свобод осіб, які належать до національних меншин.

Новий закон передбачає можливість створювати осередки національностей в обласних центрах або визначених населених пунктах коштом державного та місцевого бюджетів. Це сприяє функціонуванню громадських об’єднань національних спільнот на безоплатній основі, міжнародному співробітництву та розвитку закордонних зв’язків національних спільнот.

Раніше проєкт закону критикували експерти, зокрема політолог Володимир Кулик та доктор історичних наук Олександр Майборода, насамперед за термінологію, яка не відповідає ні європейським нормам, ні українському законодавству. Йшлося про використання в законопроєкті терміну “національні спільноти” замість “національні меншини”.

Показово, що законопроєкт був зареєстрований 24 листопада, а вже 29 листопада комітет допустив його до розгляду у парламенті, що неймовірно швидко з огляду на традиційну парламентську практику.

Ліквідація Окружного адміністративного суду Києва

13 грудня 2022 року парламент ухвалив закон про ліквідацію скандального Окружного адміністративного суду міста Києва на чолі з Павлом Вовком. У той же ж день президент Володимир Зеленський підписав документ.

Цей суд першої інстанції розглядає справи, що можуть стосуватися ухвалених центральною владою рішень, зокрема щодо виборчого процесу, ухвалення, проходження чи звільнення з публічної служби, справи про оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування.

ОАСК відомий своїми корупційними рішеннями і одіозними суддями. Крім того, експерти та журналісти  неодноразово наголошували, що суд було вигідно використовувати владі часів всіх українських президентів, оскільки там вирішувалися всі найважливіші питання країни.

Зокрема, у попередні роки ОАСК виносив рішення проти мирних зібрань під час Революції гідності, забороняв Уляні Супрун виконувати обов’язки міністра охорони здоров’я, поновив поновлював спійманого на корупції Романа Насірова на посаді голови Державної фіскальної служби, а також ухвалив рішення про усунення Артема Ситника з посади директора Національного антикорупційного бюро. У 2019 році за позовом Ігоря Коломойського ОАСК визнав націоналізацію “ПриватБанку” незаконною.

Ба більше очільник цього суду Павло Вовк та ще кілька суддів цього суду є підозрюваними у кримінальній справі про створення злочинного угрупування з метою захоплення влади. Підозри слідчих ґрунтуються на таємно записаних розмовах у кабінеті Вовка, частина з яких була опублікована у 2019 році. На записах фігурант кримінальної справи обговорює, як він збирається тиснути за допомогою судових рішень на різні органи влади, щоб отримувати потрібні для себе рішення. Сам Вовк ці обвинувачення заперечує.

Голова ОАСК Павло Вовк, який перебуває під санкціями США, може мати стосунок і до скасування Конституційним Судом кримінальної відповідальності за брехню в деклараціях посадовців і депутатів. 

Дуже довго в справі Вовка щодо ймовірного захоплення влади не могли обрати запобіжний захід підозрюваному, бо він просто не приходив на засідання. Змусити його не допомагало навіть рішення про примусовий привід. 

Президент Володимир Зеленський тривалий час не реагував на заклики ініціювати ліквідацію ОАСК попри акції протесту під стінами Офісу президента. Щоб ухвалити “невідкладний законопроєкт”, парламентарям знадобилося 20 місяців. 

Особливо експерти занепокоїлися, що коли під час повномасштабної війни Росії проти України суд із сумнівною репутацією взяв до розгляду позов від Віктора Януковича щодо повернення на посаду президента України. Це розцінювалося як можлива частина плану повернути до влади експрезидента з російськими військами.

Ухвалений парламентом закон створив замість ОАСК новий суд – Київський міський окружний адміністративний суд. Утім, надалі перед владою стоїть завдання провести прозорий конкурс на посади суддів нового суду, за участі у процесі відбору оновлених ВРП, ВККС, нової Громадської ради доброчесності. Якщо ці умови влада проігнорує, то як зауважує “Фундації Dejure”, виникне загроза нового ОАСКу.

Нагадаємо, що у “Фундації Dejure” зібрали досьє на всіх суддів ОАСК. Переглянути його можна за посиланням. 

Ухвалення закону “Про медіа”

13 грудня 2022 року Верховна Рада ухвалила Закон “Про медіа”  –  ще один з законів, ухвалення яких є вимогою для вступу України до Євросоюзу. 29 грудня президент України Володимир Зеленський підписав закон, а 31 грудня його опублікувала парламентська газета “Голос України”.

Надаючи статус кандидатки у члени Євросоюзу, Європейська комісія рекомендувала Україні привести своє законодавство у відповідність до Директиви ЄС про аудіовізуальні медіапослуги та надати повноваження незалежному медіарегулятору — Нацраді з питань телебачення і радіомовлення.

Все це мало посилити боротьбу з впливом приватних інтересів на медіасферу, а також забезпечити умови для створення конкурентного медіаринку з єдиними правилами для всіх.

Робоча група, що складалася з представників медіа, регулятора та громадських організацій, працювала над законопроєктом про медіа з осені 2019 року. Текст документу доопрацьовували та двічі виносили на розгляд Ради: в липні 2020-го та в серпні 2022-го. Поточний закон у першому читання народні депутати ухвалили 30 серпня нинішнього року.

Після цього Україна отримала висновки Європейської комісії щодо законопроєкту та правки, які мала врахувати до другого читання.

Напередодні голосування у грудні представники громадських організацій та об’єднань звернулися до Верховної Ради та парламентських фракцій із закликом ухвалити новий Закон “Про медіа”. Вони наголосили на тому, що з часу оновлення чинного Закону України “Про телебачення і радіомовлення” минуло 16 років і він не відповідає ані технологічному розвитку, ані сучасним викликам, зокрема викликам війни, поширення дезінформації та стрімкого розвитку онлайн-середовища.

Закон замінив шість застарілих законів, що регулювали діяльність медіа з 90-х років. Він встановлює галузеві правила для медіа, які працюють онлайн та офлайн, зокрема, й для блогерів і вебплатформ, надає Нацраді більше прав для регулювання їхньої діяльності та швидкої реакції на порушення.

Показово, що документ, зокрема, буде регулювати онлайн-медіа, які за чинного законодавства не мали окремого статусу. Так, у законопроєкті з’явилося визначення, що онлайн-медіа вважатимуться ЗМІ, які регулярно поширюють інформацію за допомогою інтернету на власному вебсайті. Водночас в ухваленому законі закладена більш ліберальна регуляція онлайн-медіа порівняно з попередніми варіантами законопроєкту. Зокрема йдеться про заборону Нацраді блокувати зареєстровані медіа та дозвіл блокувати незареєстровані терміном на два тижні.

Новий закон також вводить регулювання в медіа під час агресії, надає визначення держави-агресора, визначає зміст інформації, що пов’язана зі збройною агресією, яку суб’єктам у сфері аудіовізуальних, друкованих та онлайн-медіа забороняється поширювати, містить обмеження щодо діяльності суб’єктів у сфері медіа під час збройної агресії та забороняє діяльність медіасервісів держави-окупанта тощо.

Закон врегульовує статус телеканалу “Рада”, який стає державним і має транслювати засідання парламенту, а під час воєнного стану й обмеження прямих трансляцій — викладати записи пленарного засідання в день його проведення.

Окремий розділ документа присвячений мовленню громад.

Закон набуває чинності через три місяця після опублікування — 31 березня.

Голова громадської організації “Детектор медіа”, членкиня Ради коаліції Реанімаційного пакету реформ Наталія Лигачова назвала ухвалення закону “Про медіа” головною медіаподією 2022 року. Водночас, за її словами, попереду – велика робота над його імплементацією, до цього мають бути теж залучені стейкхолдери з громадянського суспільства. Також важливо ухвалити зміни до виборчого законодавства, які стосуються роботи ЗМІ, і які були вилучені із закону про медіа під тиском певних політичних сил. Водночас медійники стурбовані помітним звуженням плюралізму та посиленням позицій влади у телепросторі. Вони вважають, що державі треба не створювати нові державні медіа, а збільшити підтримку незалежного суспільного мовника.

Читайте також: Топ-10 перемог у сфері прав людини – 2021, Топ-10 перемог у сфері прав людини у 2020 році, Найбільші перемоги у сфері прав людини за 2019 рік

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: