Січневі іменинники – бранці Кремля чекають на ваші листи

Центр прав людини ZMINA та газета “День” продовжують розповідати про громадян України, яких Російська Федерація незаконно утримує на своїй території або в тимчасово окупованому Криму. Ми просимо вас писати їм листи підтримки.

Ви можете писати в’язням Кремля все, що у вас на серці. Можна переповідати новини, інтерв’ю з цікавими людьми, писати поради зі зміцнення здоров’я в закритому приміщенні, вірші, короткі оповідання. Діти також можуть робити малюнки.

Нагадаємо, щоб пройти тюремну цензуру, потрібно дотримуватися простих правил:

• писати російською мовою (листи, написані іншими мовами, адміністрації місць несвободи викидають);
• дотримуватися політичної нейтральності;
• вказувати на конверті рік народження, повне ім’я, по батькові та прізвище адресата.

Інвер Бекіров 

Інвер Бекіров – фігурант так званої ялтинської справи “Хізб ут-Тахрір”. Народився 1 січня 1963 року в столиці Таджикистану – місті Душанбе. Навчався в місцевому фізкультурному технікумі. Пізніше отримав звання майстра спорту з класичної боротьби та деякий час працював тренером. Згодом навчався на бульдозериста і здобував освіту у сфері крою та шиття чоловічого одягу. З 1980 до 1982 року політв’язень проходив військову службу.

1989 року Бекіров одружився. Ще через рік – переїхав до Криму, де працював сторожем та підробляв тим, що ремонтував квартири. Пізніше разом з родиною облаштувався в селі Краснокам’янка в районі Ялти, де брав активну участь у громадському житті та керував місцевою мусульманською спільнотою.

Зокрема, займався благодійністю, допомагав малозабезпеченим сім’ям, брав участь у проведенні поховальних церемоній. Інвер був також учасником проукраїнського мітингу в Сімферополі 26 лютого 2014 року.

Чоловіка затримали за результатами обшуків у будинках кримських татар 11–12 лютого 2016 року. Його звинуватили в участі в релігійній організації “Хізб ут-Тахрір”. Верховний суд РФ 2013 року визнав цю організацію терористичною без жодних доказів її терористичної діяльності. Окупаційна влада інкримінує цю статтю також на тимчасово окупованій українській території Криму, незаконно поширивши на півострів своє кримінальне законодавство. В Україні ця організація діє легально.

Уже 12 листопада 2019 року Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону оголосив вирок Бекірову, який передбачає 18 років колонії суворого режиму з обмеженням свободи на один рік. Верховний суд Росії залишив вирок без змін. 

Сторона захисту фігурантів групи під час судового засідання заявляла про фальсифікацію справи та вказувала на процесуальні помилки в лінгвістичній експертизі. 

Amnesty International визнала Інвера Бекірова та всіх інших фігурантів “ялтинської справи “Хізб ут-Тахрір” в’язнями сумління, а російський “Меморіал” – політв’язнем.

“Підсудні не тільки не вели терористичної діяльності, а й назагал не вчиняли жодних суспільно небезпечних дій”, − мовиться в заяві “Меморіалу”.

У правозахисному центрі також наголошують, що Крим є територією, окупованою Російською Федерацією. Це означає, що, згідно з міжнародним гуманітарним правом, Росія обмежена у своїх законодавчих і адміністративних повноваженнях і не має права повністю скасовувати чинне на момент початку окупації кримінальне законодавство і замінювати його своїм.

“У межах українського законодавства діяльність “Хізб ут-Тахрір” абсолютно легальна”, − пояснюють російські правозахисники. Адвокати фігурантів справи заявляли про фальсифікацію кримінального провадження. 

Інвер – найстарший політв’язень “ялтинської групи”, і за час ув’язнення в нього значно погіршилося здоров’я. У чоловіка стався мікроінсульт. Після цього адміністрація колонії №2 в Салаваті планувала відправити його до штрафного ізолятора за порушення порядку утримання. Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова скаржилася, що тюремники не надавали бранцю належної медичної допомоги, коли в нього постійно тримався підвищений артеріальний тиск.

Одружений, має трьох доньок – Феріде, Людфіє та Світлану.

Инверу Бекирову  

01.01.1963 г. р. 

ФКУ ИК-2 ГУФСИН России по Республике Башкортостан,

г. Салават, станция Южный, 

Республика Башкортостан, 

453256, Россия  

Різа Ізетов 

Різа Ізетов народився 21 січня 1979 року в місті Фергана, що в Узбекистані. У п’ятому класі разом із родиною переїхав до Криму, а саме до Нижньогірського району АРК. Згодом його перевели до Сімферопольської школи № 24, яку він успішно закінчив у 1996 році.

Після школи політв’язень вступив до юридичного технікуму в Сімферополі, який завершив з червоним дипломом. 1998 року його призвали до армії – служив у ракетних військах. У 2000 році вступив до Одеської юридичної академії на третій курс, але не закінчив її через смерть батька.

До арешту Різа активно вів правозахисну діяльність. Надавав юридичні консультації кримчанам та кримським активістам, які виступили проти репресій щодо кримських мусульман, у “судах”. Також він відвідував судові засідання з політично мотивованих справ та робив передачі політв’язням до СІЗО.

Окупаційні силовики без розпізнавальних знаків затримали Ізетова 4 червня 2015 року. Його доставили до незаконного “управління ФСБ”. В результаті Різу відпустили, а на людей, які прийшли до будівлі спецслужб та вимагали його звільнити, склали адміністративні протоколи.

Чергове затримання чоловіка відбулося 21 лютого 2017 року. Його взяли під адміністративний арешт на п’ять діб за те, що він прийшов висвітлювати затримання активіста Марлена Мустафаєва в Кам’янці. Офіційна версія – “участь у несанкціонованому мітингу, перешкоди руху в мікрорайоні”. Нагадаємо, в українському законодавстві не існує терміна “несанкціонований мітинг”, отже громадянина України тоді арештували незаконно. 

30 березня 2017 року Ізетова також затримали співробітники незаконного “Центру протидії екстремізму МВС Росії” за те, що правозахисник прийшов підтримати активіста Ремзі Бекірова. Його допитали в письмовій формі та відпустили. 11 травня 2017 року окупаційні силовики обшукали його будинок. 

Після чергового обшуку, який відбувся вже 27 березня 2019 року, Різу заарештували за необґрунтованими звинуваченнями. Йому також приписують ч. 1 ст. 205.5 КК РФ (“організація діяльності терористичної організації”), ч. 1 ст. 30 та ст. 278 КК РФ (“приготування до насильницького захоплення влади”).

Захисник політв’язня Еміль Курбедінов вказує, що жодне обвинувачувальне формулювання окупаційні слідчі не довели. 

“З першого дня мого підзахисного переслідують як терориста. Немає нічого спільного з тероризмом, вибухівками та бомбами. З першого дня держава визнала мого підзахисного терористом, бо держава всі питання розв’язала для себе ще 2003 року (коли Верховний суд РФ визнав релігійну організацію поза законом. – Ред.). Але в цивільному процесі не можна встановити факти, які можна встановити в кримінальному. Рішення це було ухвалене на підставі закону, ухваленого ще у 2007 році”, – пояснив адвокат.

Одружений, має двох дітей – Мадіну та Мухаммада.

Ризе Изетову

24.01.1979 г. р. 

ФКУ СИЗО-1 ГУФСИН России по Ростовской обл.,

ул. Максима Горького, 219,

г. Ростов-на-Дону,

Ростовская обл.,

344022, Россия

 Тимур Ібрагімов 

Тимур Ібрагімов – фігурант так званої бахчисарайської справи кримських мусульман. Народився 26 січня 1985 року в місті Янгіюль, Узбекистан. У шестирічному віці разом з родиною переїхав до Криму. У цьому ж віці він дістав травму ока. У 1998 році вступив до Танківської гімназії-інтернату для обдарованих дітей, успішно склавши відповідні іспити.

Після закінчення гімназії політв’язень вступив до іншого вищого навчального закладу на факультет філології іноземних мов. Під час навчання підробляв у кафе. Наразі має неповну вищу філологічну освіту за спеціальністю “англійська та українська мова”.

2007 року почав працювати над ремонтом та продажем комп’ютерної, телефонної техніки, а пізніше відкрив власну справу. 

Починаючи з 2014 року чоловік почав висвітлювати події, що відбуваються в Криму, ставши громадським журналістом. Активно допомагав малозабезпеченим родинам та тим, які з тих чи інших причин залишилися без годувальників.

Чоловіка затримали 11 жовтня 2017 року за результатами обшуку в його помешканні. Російський суд засудив його до 17 років колонії суворого режиму за ч. 2 ст. 205.5 (“організація діяльності терористичної організації”), ч. 1 ст. 30 та ст. 278 КК РФ (“приготування до насильницького захоплення влади”). Суддя Південного окружного військового суду в Ростові-на-Дону Різван Зубаїров засудив політв’язня до 17 років ув’язнення. 

Російський правозахисний центр “Меморіал” визнав Тимура Ібрагімова політв’язнем. 

“У справах немає жодного свідчення про те, що вони робили або планували скоїти насильницькі злочини, а тим паче будь-які дії, які можна було б назвати терористичними з позицій здорового глузду: їм не ставиться в провину озвучення терористичних погроз або підготування терактів”, – мовиться у висновку правозахисної організації.

Суд відмовився допитувати низку свідків сторони захисту, після чого фігуранти цієї справи оголосили відвід усьому складу суду. Суд це клопотання відхилив. 

Серед іншого адвокати вказують на низку інших порушень під час судових засідань, зокрема:

• Не дозволяли негайно оголошувати клопотання про порушення норм КПК РФ.
• Сторону захисту та підсудних обмежували в заяві клопотань, заперечень щодо дій судді, що головує, які виявлялись у його ставленні до допиту свідків та їхнього опитування.
• Суд переривав як захисників, так і підзахисних.
• Неодноразове неповажне ставлення до захисників, слухачів та підсудних, що виявлялося в підвищеному тоні та вживанні некоректних висловів.
• Необґрунтоване видалення із зали підзахисних.
• Незадоволення практично всіх заявлених клопотань.
• Складання графіка судових засідань без урахування зайнятості захисників в інших процесах.
• Складання щільного графіка судових засідань так, щоб участь у них без потреби відбувалася після закінчення трудового дня, що впливало на підготування до судових засідань.
• Присутність у залі підсудних, стан здоров’я яких спричиняв обґрунтовані побоювання і порушував право на захист (підвищена температура, головні й зубні болі).
• Присутність підсудних у залі протягом робочого дня без забезпечення індивідуальним раціоном або забезпечення їх їжею, термін придатності якої сплив.
• Несвоєчасний розгляд відводів або розгляд без видалення до нарадчої кімнати.
• За однакових умов суд виявляв різне ставлення до сторони захисту і державного обвинувачення.
• Закінчення судового слідства без урахування думки з боку захисту і підсудних.
• Обмеження в допиті свідків.
• Провокація на адресу сторони захисту.
• Необґрунтовані зауваження й окрема ухвала захисниці Лілі Гемеджи.
• Неможливість підсудним брати участь у дослідженні речових доказів та ненадання їм можливості ознайомлюватися з ними.
• Неналежне дослідження аудіодоказів.
• Неможливість для підсудних поставити свої запитання свідкам.
• Призначення дебатів у справі без надання підготовки до дебатів Серверу Мустафаєву з урахуванням його відсутності в процесі й без оголошення тих процесів, які відбувалися в цей період.
• Під час реалізації своїх прав обмеження в цьому з формулюванням “зловживання правом”.
• Задоволення клопотання прокурора про дослідження в судовому засіданні томів, з якими захист на попередньому слідстві не знайомили і які були сформовані після вручення обвинувального висновку.
• Нелюдяне ставлення, що виявилося в обмеженні прогулянок, лазні, посилок, передач, звернень по медичну допомогу, побачень з близькими родичами, зустрічей з адвокатами за допомогою встановлення щільного графіка судових засідань: три-чотири дні щотижня з урахуванням санітарного дня.
• Відмова в перерві в судовому засіданні для узгодження позиції підсудного з адвокатом.
• Незабезпечення конфіденційного спілкування підсудного з адвокатом.
• Спроби порушення адміністративних справ щодо захисників з боку начальника служби судових приставів Південного окружного військового суду.

Політв’язень вважає, що Росія не здатна дискутувати з організаціями інакодумців і замість відстоювати свою позицію в конструктивному діалозі вона вирішила боротися силовими методами. Під час виголошення останнього слова він назвав Росію втіленням тероризму.

“Я не терорист і не загарбник, у чужу країну не вривався і псевдореферендуми не проводив, не викрадав людей, не вривався зі зброєю та не лякав дітей. Мені це все гидко. Я сам став жертвою репресій просто за те, що я дотримувався своєї релігії… Я не націоналіст, я абсолютно неупереджено ставлюся до інших націй. Я вважаю, що людину прикрашає розум, а не колір шкіри або її походження. Я не маю ненависті до інших релігій. Іслам це категорично забороняє”, – сказав він колегії суддів.

2019 року Росія порушила право громадянина України на охорону здоров’я. Він хворіє, зокрема, на хронічний остеохондроз, радикуліт, ниркову недостатність, гіпертонію.

Одружений, має чотирьох дітей – Аїшу, Алі, Аміра та Ясміну.

Тимуру Иззетовичу Ибрагимову

26.01.1985 г. р. 

ФКУ СИЗО-3 ГУФСИН России по Ростовской области,

ул. Украинская, 1, 

г. Новочеркасск, 

Ростовская область, 

346408, Россия

Ісмет Ібрагімов 

Ісмет Ібрагімов народився 25 січня 1988 року в селищі Саук-Дере Краснодарського краю, Росія. 1989 року разом з родиною переїхав до Криму, де поселився в збудованому на заощадження двокімнатному будинку. У 1994 році пішов до першого класу школи № 2 у місті Судаку і закінчив її 2005 року.

Після закінчення навчального закладу вступив професійного училища № 38 міста Сімферополя, де здобув професію перукаря. У 2007 році влаштувався на роботу в ТОВ “Різнобут” у Судаку.

Одружився 2011 року. Батько трьох дочок – Хафси, Асії та Бейхан.

До арешту чоловік разом зі своєю родиною проживав у дачному масиві на околицях Сімферополя. Через сімейні обставини він не міг влаштуватися на постійну роботу, а тому підробляв на будівництві.

Ісмета затримали 7 липня 2020 року, а вже наступного дня “суд” узяв його під варту. Окупаційна влада півострова звинуватила чоловіка за ч. 1 ст. 205.5 (“організація діяльності терористичної організації”), ч. 1 ст. 30  та ст. 278 (“приготування до насильницького захоплення чи утримання влади”).

ФСБ інкримінує чоловікові, що той керував осередком релігійної організації “Хізб ут-Тахрір”, працював над пропагандою партійної ідеології і вербував нових прихильників.

Таємний свідок з боку ФСБ під псевдонімом Ібрагімов на допиті в суді розповів, що познайомився з Ісметом у мечеті. Той нібито запросив Ібрагімова піти до нього додому: місце розташування будинку свідок описав загалом без особливої точності. За його словами, в умовах конспірації підсудний навчав його ісламської літератури та говорив з ним про побудову Халіфату. Водночас свідок зауважив, що про насильство, військові перевороти та знищення інших конфесій у розмовах не йшлося. 

Він повідомив, що імамом мечеті був Абдуль Хакім, утім політв’язень вказує, що цей факт не відповідає дійсності, оскільки зазначений імам виїхав на материкову Україну ще 2016 року, тоді як матеріали кримінальної справи стосуються 2017–2018 років.

Свідки сторони захисту спростували покази таємних свідків, які стверджували про вигадану автобусну зупинку перед мечеттю. Також вони повідомили, що Ісмет Ібрагімов ніколи не відвідував мечеті, яку приписували йому таємні свідки, а з 2014 року ходив лише до однієї.

“Меморіал” переконаний, що громадянина України позбавили волі за відсутності складу злочину для припинення його релігійної діяльності та задля придушення громадянської активності жителів тимчасово окупованого Криму.

“Слідство не зробило жодних зусиль для того, щоб довести провину Ібрагімова, очевидно маючи на увазі, що причетність до “Хізб ут-Тахрір” автоматично доводить факт скоєння злочинів”, – мовиться в повідомленні.

Російський правозахисний центр “Меморіал” визнав чоловіка політичним в’язнем.

Исмету Ибрагимову

25.01.1988 г. р. 

ФКУ СИЗО-1 ГУФСИН России по Ростовской обл.,

ул. Максима Горького, 219,

г. Ростов-на-Дону,

Ростовская обл.,

344022, Россия

Мемет Белялов 

Мемет Белялов народився 2 січня 1989 року в місті Самарканд, Узбекистан. У дворічному віці разом з родиною переїхав до Криму, а саме в Бахчисарай. У 1996 році Мемет пішов до школи, а після її закінчення, 2007-го, вступив до Севастопольського вищого національного технічного університету на спеціальність “інженер-радіотехнік”.

Отримавши диплом 2012 року, Белялов влаштувався в магазин мобільного зв’язку у своєму місті. Також вів підприємницьку діяльність. 

Затримали політв’язня 11 жовтня 2017 року після обшуків ФСБ в його будинку. Російська спецслужба обвинувачує його разом з кількома співвітчизниками в організації та діяльності в Бахчисараї осередку “Хізб ут-Тахрір”. 

Російський суд засудив чоловіка до 18 років колонії за ч. 1 ст. 205.5 (“організація діяльності терористичної організації”), ч. 1 ст. 30 та ст. 278 КК РФ (“приготування до насильницького захоплення влади”).

Одружений, має сина Алі. 

Мемету Белялову

02.01.1989 г. р.

ФКУ СИЗО-3 ГУФСИН России по Ростовской области,

ул. Украинская, 1, 

г. Новочеркасск, 

Ростовская область, 

346408, Россия

Олег Приходько 

Політв’язень народився 21 листопада 1958 року в кримському місті Саки. Свого часу Олег Приходько здобув освіту за спеціальністю “зварювальник” та став ковалем. Чоловік облаштував свою майстерню, де виготовляв різні речі для дому: решітки, ворота, декоративні предмети. Крім того, він освоїв роботу з деревом та працював над виготовленням альтанок і гойдалок.

У 2013 році активіст брав участь у подіях Революції гідності в Києві. До 2014 року очолював у Сакському районі Криму партію “Свобода”, але з початку тимчасової окупації півострова її діяльність заборонили.

Того ж року разом з дружиною переїхав із Сімферополя до села Оріхове. Чоловік має лише проукраїнські погляди, через що неодноразово потрапляв до поля зору російських силовиків.

“Я живу на своїй українській землі. Росіяни підкреслюють свою ідентичність: вішають триколор, кримські татари – свою символіку, а я етнічний українець, тому в мене український прапор”, – розповідав активіст виданню “Крим.Реалії”, наголошуючи, що українська символіка дозволяє йому зберегти українську ідентичність в окупаційних реаліях на півострові.

Політв’язня заарештували 9 жовтня 2019 року, висунувши обвинувачення в підготуванні до терористичного акту і незаконному виготовленні вибухових речовин. Пізніше його також звинуватили в “незаконному придбанні, переданні, збуті, зберіганні, перевезенні або носінні вибухових речовин чи вибухівки” й плануванні вибуху в будівлі генконсульства Росії у Львові.

Олег Приходько відкидає звинувачення окупаційних слідчих. Під час засідання в суді він заперечував, що зберігав вибухові речовини та саморобний вибуховий пристрій у цинковому відрі у своєму гаражі. Приходько стверджував, що в нього не було цинкових відер, а сам пристрій, тротилову шашку та інші вибухові речовини йому підкинули, саме тому, за його словами, він і не підписав протоколу обшуку.

Політв’язень також зазначав, що слідчі не запитували в нього, де він придбав заборонені речовини, а телефонну розмову з невідомим назвав провокацією. 

Двоє свідків з боку обвинувачення в суді розповіли, що нічого не знають про підготування терористичних актів, у яких звинуватили Олега Приходька.

У березні 2021 року Південний окружний військовий суд в Ростові-на-Дону засудив активіста до п’яти років позбавлення волі в колонії суворого режиму з відбуванням першого року у в’язниці та виплатою штрафу в розмірі 110 тис. рублів.

У січні 2022 року донька політв’язня Наталя Швецова заявила, що її батька катують у 7-й колонії, домагаючись, щоб він відмовився від своєї ідеології. Чоловіка “катували струмом, обливали водою, тримали із загнутими руками в наручниках”.

“Йому нав’язували під диктування, що він воював у якихось гарячих точках, про які вони йому скажуть. Після приїзду його тримали на карантині. Коли в одиночній камері він сидів, заснув сидячи, і його знову відправили в карцер. Тобто там знущаються на повну. Його просто тихо вбивають”, – сказала вона.

Політв’язень каже, що його “вбивають у тюрмі” і він не вірить, що вийде на волю. 

Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова не може отримати від своєї російської колеги Тетяни Москалькової достеменної інформації про стан здоров’я політв’язня, оскільки в Росії його вважають “російським громадянином”.

Олегу Приходько

21.01.1958 г. р. 

ФКУ Т №2 УФСИН,

ул. Большая Нижегородская, д. 67,

г. Владимир,

Владимирская область,

600020, Россия

Арсен Джеппаров

Фігурант так званої ялтинської групи “Хізб ут-Тахрір” народився 28 січня 1991 року в Криму, у селі Снігурівка. 2004 року разом з родиною переїхав до селища міського типу Краснокам’янка. Після закінчення дев’яти класів Арсен Джеппаров вступив до Алуштинського професійного ліцею на спеціальність кухаря. Пізніше розпочав навчатися в коледжі Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана в місті Сімферополі, де здобув професію “технік – технолог харчової промисловості”.

У 2012 році Арсена призвали на військову службу. Завершивши її, він влаштувався на сезонну роботу за своєю спеціальністю на набережній міста Гурзуфа. Згодом чоловік працював кочегаром в одній з місцевих шкіл. Паралельно з цим закінчив курси оператора газової котельні, через що його перевели до котельні гурзуфського санаторію.

Примітно, що Арсена двічі намагалися схилити до співробітництва російські спецслужби. Вперше, за місяць до затримання, на його роботу навідалися співробітники ФСБ, які просили дати свідчення проти “ялтинської групи “Хізб ут-Тахрір”. Однак він не погодився, через що його звільнили з роботи.

Удруге схилити на свій бік Джеппарова намагалися після його затримання на трасі в Ялті. Через повторну відмову на нього склали протокол, виписали штраф та позбавили водійського посвідчення.

Остаточно затримали чоловіка 18 квітня 2016 року за результатами обшуку в його помешканні. На сьогодні його засуджено до семи років колонії суворого режиму з обмеженням волі на один рік за ч. 2 ст. 205.5 (“участь у діяльності терористичної організації”), ч. 1 ст. 30 та ст. 278 (“приготування до насильницького захоплення влади”) КК РФ.

Адміністрація СІЗО в Ростові-на-Дону у 2018 та 2020 роках не забезпечувала політв’язня належною медичною допомогою. 2020 року медики слідчого ізолятора №1 російського міста Уфи видалили в політв’язня флюс без знеболювальних та без подальшої належної медичної допомоги. 

Одружений, має доньку Евеліну. 

Арсену Джеппарову

28.01.1991 г. р. 

ФКУ ИК-16 ГУФСИН России по Республике Башкортостан,

г. Салават,

Республика Башкортостан,

453256, Россия

Раїм Айвазов

Раїм Айвазов народився 30 січня 1994 року в місті Сімферополі. Після закінчення дев’яти класів у загальноосвітній школі №42 почав навчатись у Сімферопольському професійному будівельному ліцеї, де отримав спеціальність “столяр”.

Свого часу виконував електричні та сантехнічні роботи, а з грудня 2017 року почав працювати інкасатором. Того ж року одружився, є батьком двох неповнолітніх доньок.

До свого арешту активно відвідував суди в політично мотивованих справах у Криму. Також допомагав робити передачі співвітчизникам, які перебували в СІЗО.

Затримали Раїма в ніч проти 17 квітня 2019 року під час перетину адмінмежі на пункті пропуску “Армянськ”, яку контролює окупаційна влада. Йому приписують також участь у забороненій у Росії, але легальній в Україні організації “Хізб ут-Тахрір”. Під час першого судового засідання Раїм заявляв про тортури з боку співробітників ФСБ на момент затримання. Окупаційні силовики імітували розстріл у полі, щоб він дав необхідні їм свідчення. Під час імітації Айвазову сказали, що його ніхто не знайде, якщо він не дасть свідчень щодо інших учасників справи. Як відомо, в окупованому Криму досі безвісти зниклими вважаються 15 громадян України. 

Окупаційні слідчі звинуватили чоловіка в порушенні ч. 1 ст. 205.5 (“організація діяльності терористичної організації”), ч. 1 ст. 30 та ст. 278 (“приготування до насильницького захоплення влади”) КК РФ. Раїму Айвазову загрожує позбавлення волі на строк до 18 років.

Окупаційні силовики заперечують, що імітували розстріл. Вони пояснили, що помітили політв’язня на КПВВ, маючи в себе його фотографію як підозрюваного у зв’язках з “Хізб ут-Тахрір”, і переконують, що чоловік добровільно з ними поїхав. Політв’язень зазначає, що силовики не повернули йому смартфон Apple iPhone 7. 

Під час засідання суду Айвазов розпізнав в одному зі свідків сторони обвинувачення оперативника ФСБ Рената Валіуліна, який брав участь в імітації розстрілу. Спочатку Валіулін спростував заяви політв’язня, вказуючи, що вони не знайомі. Утім, згодом таки сказав, що справді затримав його на КПП “Армянськ” та відвіз до будівлі “ФСБ” у Сімферополі. Він запевняв суд, що не було жодних зупинень, а особисті речі були в Айвазова. Слідчий ФСБ Сергій Махнєв також відмовився повертати смартфон адвокатові, заявивши, що “телефон у межах кримінальної справи не вилучався”.

На суді політв’язень також повідомив, що “дуже багато страху навів” адвокат за призначенням Олег Глушко.

Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону не підтримав клопотання адвоката політв’язня щодо витребування в мобільного оператора інформації про вхідні, вихідні дзвінки, смс-повідомлення та адреси базових станцій-передавачів. Ці дані могли встановити також траєкторію пересування смартфона в години затримання потерпілого. 

Раиму Айвазову

30.01.1994 г. р. 

ФКУ СИЗО-1 ГУФСИН России по Ростовской обл.,

ул. Максима Горького, 219,

г. Ростов-на-Дону,

Ростовская обл.,

344022, Россия

Микола Мирний, Валентин Марчук для газети “День”