Червневі іменинники – бранці Кремля чекають на ваші листи

Газета “День” та Центр прав людини ZMINA продовжують розповідати про громадян України, яких Російська Федерація незаконно утримує на своїй території або в тимчасово окупованому Криму. Ми просимо вас писати їм листи підтримки.

• писати російською мовою (листи, написані іншими мовами, адміністрації місць несвободи викидають);
• дотримуватися політичної нейтральності;
• вказувати на конверті рік народження, повне ім’я, по батькові та прізвище адресата.

Осман Сейтумеров 

Осман Сейтумеров народився 1992 року в Бахчисараї, куди його родина 1989-го переїхала з Узбекистану. У 2009 році закінчив школу і вступив до Кримського інженерно-педагогічного університету на факультет експлуатації і ремонту міського транспорту. Тоді ж Осман влаштувався на роботу офіціантом у кримськотатарському етнокафе “Салачик”. Але через закриття кафе після незаконного арешту його власника політв’язня Марлена Асанова Осман змінив сферу роботи та почав працювати водієм таксі й ремонтувати машини.

30-річний Осман має хист до кулінарії, інколи пише вірші. Друзі та рідні кажуть, що він легко знаходить спільну мову з людьми, дуже уважний, добрий і чуйний. 

Коли в окупованому Криму почалися систематичні переслідування кримських татар, Осман став підтримувати сім’ї політв’язнів, робив передачі та відвідував судові засідання в політично мотивованих кримінальних справах.

11 березня 2020 року співробітники ФСБ провели масові обшуки в Бахчисараї і Бахчисарайському районі. Після цього вони затримали Османа Сейтумерова, а вже наступного дня незаконний “Київський районний суд Сімферополя” обрав молодику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у зв’язку з підозрою щодо його участі в організації “Хізб ут-Тахрір“. Йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі строком до 20 років. Російська правозахисна організація “Меморіал” визнала чоловіка політв’язнем. 

Сім’ю Осман створити не встиг, неодружений. Має хронічне захворювання – гастрит. У школі переніс травму голови, через що часто страждає на головний біль під час зміни погоди.

Сейтумеров Осман Шукриевич

04.06.1992 г. р.

ФКУ СИЗО-1 ГУФСИН России по Ростовской области,

ул. Максима Горького, д. 219, 

г. Ростов-на-Дону,

344022, РФ

Сергій Філатов

Сергій Філатов народився 6 червня 1972 року в селі Привільне на Херсонщині. У дитинстві він захоплювався футболом, баскетболом та колекціонуванням марок. Закінчив училище, здобувши спеціальність електромонтера. Сергій працював електриком, механізатором, сантехніком та майстром оздоблювальних робіт.

Уже в дорослому віці переїхав до міста Джанкой, щоб доглядати за хворою донькою. Сергій є батьком чотирьох дітей.

Російські силовики затримали Сергія в ніч з 15 на 16 серпня 2018 року через те, що він послідовник релігійної організації “Свідки Єгови”. 2017 року Верховний суд Росії за позовом міністерства юстиції визнав діяльність цієї організації в РФ екстремістською та заборонив їй працювати на території країни, зокрема в українському окупованому Криму. Тоді в Росії та в Автономній Республіці Крим силовики провели масштабну спецоперацію проти вірян. Понад 200 співробітників ФСБ і поліції ввірвалися щонайменше до восьми будинків місцевих жителів.

Тільки до помешкання одного Філатова під’їхало чотири автобуси й кілька службових автомобілів. Після обшуку і допиту окупаційні слідчі порушили проти нього кримінальну справу.

5 березня 2020 року незаконний “Джанкойський районний суд” призначив йому шість років в’язниці за ч. 1 ст. 282.2 КК РФ (“Організація діяльності релігійної організації, щодо якої ухвалено рішення про ліквідацію у зв’язку з веденням екстремістської діяльності”). Апеляційний та касаційний суди залишили вирок першої інстанції чинним. 

Сергей Филатов

06.06.1972 г. р.

ФКУ ИК-12 ГУФСИН России по Ростовской области,

ул. Морская, 94,

г. Каменск-Шахтинский, 347810

Руслан Нагаєв 

Руслан Нагаєв народився 7 червня 1964 року в місті Асака, колишній Ленінськ, що в Узбекистані. У 13 років разом з родиною переїхав до Криму, в село Улянівка (Султан-Сарай) Білогірського району.

1981 року Руслан вступив до морехідної школи в місті Кронштадт. Після закінчення училища три роки служив у морі за фахом – судновим електриком. З 1985 року чоловік працював на риболовецьких судах на Далекому Сході та починаючи з 1987-го брав активну участь у громадському житті кримськотатарського народу.

У 1990 році він переїхав до села Малоріченське Алуштинського району, наступного року його засудив радянський суд, оштрафувавши на 300 рублів за самозахоплення земельної ділянки в цьому ж селі. Після розпаду СРСР, у 1992 році, був прописаний і прийнятий на роботу в ДП “Малоріченське” черговим електриком. Того ж року одружився.

Чоловік звільнився з держпідприємства, коли в скрутні 90-ті йому почали видавати зарплату лише продукцією підприємства. З 1994 року працював у літній сезон в Ялтинському морському порту: займався екскурсіями на теплоходах. 

2000 року Нагаєв остаточно вирішив вести власний бізнес. У літній сезон він почав регулярно займатись екскурсіями на теплоходах у селі Малоріченське. 

Із 2015 року заміняв чинного імама мечеті в селі Малоріченське: проводив колективну п’ятничну молитву. З 2017-го на прохання мусульманської громади почав виконувати обов’язки імама мечеті, проводив похорони, поминальні та святкові молебні.

Російські силовики затримали Руслана 10 червня 2019 року в його ж будинку як фігуранта “алуштинської справи “Хізб ут-Тахрір” .

Російський “Меморіал” визнав Нагаєва та інших фігурантів справи політв’язнями. Аналітики “Меморіалу” зазначають, що з розшифрувань таємних записів, свідчень очевидців, які є в обвинувальному висновку, випливає, що підсудні вивчали та обговорювали лише теорію, історію ісламу, міжнародні політичні події через призму ісламу, переслідування мусульман у Росії та Криму. Застосування насильства вони не обговорювали.

Російські правозахисники наголошують, що поширювати теологічні знання, формувати у вірян “тенденційне” мислення, брати участь у зборах не заборонено, відповідно до ст. 28 Конституції РФ.

Наразі Руслану загрожує покарання у вигляді позбавлення волі строком до 20 років.

Відомо, що минулого року чоловіка помістили в карцер СІЗО через те, що він у дуже холодній камері вдень укривався ковдрою.

Одружений, має двох доньок – Аділе та Севіль.

Нагаев Руслан Сейранович

07.06.1964 г. р. 
ФКУ СИЗО-5 ГУФСИН России по Ростовской области,

ул. Тоннельная, 4, 

г. Ростов-на-Дону,

344064, РФ 

Артем Герасимов 

Народився Артем Герасимов у 1985 році в Ялті. У дитинстві захоплювався настільним тенісом і боротьбою. Коли йому було 10 років, почав самостійно цікавитися релігією. Батьки не поділяли його прагнень, але з розумінням ставилися до захоплення сина.

У підліткові роки пережив смерть сімох родичів, зокрема і батька. Пізніше Артем освоїв професію кухаря-кондитера, але згодом працював за різними робітничими спеціальностями.

У березні 2019 року Герасимова звинуватили в причетності до діяльності “екстремістської організації”, якою в Росії та тимчасово окупованому Криму вважають “Свідків Єгови”. У його квартирі та квартирах інших вірян окупаційні силовики провели обшуки. А вже через рік незаконний “Ялтинський міський суд” оштрафував Артема на 400 тисяч рублів і . Герасимов не погодився з рішенням “суду” і подав апеляційну скаргу. 4 червня 2020 року “Верховний суд Криму” замінив штраф на шість років в’язниці. Після того як Артема відправили до колонії, співробітники ФСБ почали “спостерігати” за його друзями й знайомими.

Артем Герасимов

13.06.1985 г. р. 

ФКУ ИК-12 ГУФСИН России по Ростовской области, 

ул. Морская, 94,

г. Каменск-Шахтинский,

Ростовская область, 347810.

Руслан Зейтуллаєв

Руслан Зейтуллаєв народився 15 червня 1985 року в Ташкенті, Узбекистан. Коли йому було дев’ять років, родина повернулася до Криму в селище Орлине неподалік Севастополя.

У школі Руслан вчився на відмінно до сьомого класу. Але потім мусив кинути навчання і йти працювати, бо його сім’я була у фінансовій скруті. Молодик брався за різну роботу, зокрема працював офіціантом, кухарем і будівельником.

2008 року одружився. На час одруження Руслан і його дружина дотримувалися норм ісламу. Сьогодні він є батьком трьох дочок – Муміне, Нуріє та Сабріє.

У січні 2015 року до помешкання Руслана ввірвалися співробітники силових структур і після незаконного обшуку затримали за сфабрикованою справою. Йому інкримінують “організацію діяльності терористичної організації “Хізб ут-Тахрір”. Провину свою не визнав, а від давання свідчень відмовився відповідно до статті 51 Конституції РФ. У квітні 2017 року оголошував голодування через незаконне переслідування кримських татар за статтями “тероризм” і “екстремізм”. Тоді він вимагав від окупаційної влади звільнити всіх фігурантів “севастопольської справи “Хізб ут-Тахрір”. Чоловік голодував 23 дні, до оголошення вироку. 

26 квітня 2017 року його засудили до 12 років колонії суворого режиму. Російська прокуратура оскаржила це рішення у Верховному суді Росії, і справу знову скерували до Північно-Кавказького окружного військового суду на перегляд. Слідчі органи наполягали на тому, щоб Зейтуллаєва визнали не учасником, а організатором терористичної спільноти. 27 липня 2017 року політв’язню збільшили термін до 15 років колонії суворого режиму.

Російський “Меморіал” визнав Зейтуллаєва політв’язнем. У правозахисній організації вказують на відсутність фактів “вчинення чи підготовки з боку учасників цього об’єднання терактів будь-де у світі”.

Перебуває під вартою з 23 січня 2015 року. Відбуває покарання далеко від сім’ї, в республіці Башкортостан.

Зейтуллаев Руслан Борисович

15.06.1985 г. р. 

ФКУ ИК-2 ГУФСИН России по Республике Башкортостан,

г. Салават, станция Южный,

Республика Башкортостан,

453256, Россия

Тофік Абдулгазієв 

Народився 19 червня 1982 року в місті Самарканд, що в Узбекистані. У сім років пішов до першого класу Самаркандської загальноосвітньої школи. Під час навчання цікавився машинами та їхнім ремонтом. Після восьми класів школи вступив до професійного технічного училища на автослюсаря. Пізніше отримав диплом автослюсаря-газівника.

У 18 років Абдулгазієв переїхав до Криму. Як і в багатьох кримських татар, у нього виникли труднощі з роботою і житлом. А тому він працював не за спеціальністю, а опановував нові навички та знання. Одружився 2003 року. Має чотирьох дітей – сина Омара та дочок Сайде, Медін і Ясміну. 

Після того як почалися арешти в Криму, Тофік став активно брати участь у допомозі бранцям Кремля та їхнім рідним, зокрема організовуючи заходи для їхніх дітей. Він активіст громадського об’єднання “Кримська солідарність” та звукооператор, учасник проєкту “Кримське дитинство”. Крім того, він займався переданням для політв’язнів продуктів та речей у СІЗО, відвідував суди в політично мотивованих справах, приходив підтримати співвітчизників на обшуки в їхніх будинках.

Після першого візиту правоохоронців до помешкання Тофіка, який припав на 4 травня 2017 року, він залишився на волі. Тоді під час обшуку будинку російські силовики заявили, що Тофік причетний до зникнення в Сирії кримського татарина Енвера Меметова. Тоді ж вони пригрозили йому, як стверджує сам політв’язень: “Якщо зніматимеш відео, розмовлятимемо з тобою по-іншому”.

27 березня 2019 року активіста заарештували за необґрунтованими обвинуваченнями в участі в “Хізб ут-Тахрір”. Цього дня окупаційні силовики провели масштабні обшуки в будинках кримських татар у місті Сімферополі. Тоді вони затримали 23 людини.

Абдулгазієва звинувачують за ч. 2 ст. 205.5 КК РФ (“Участь у діяльності терористичної організації”). Йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі в колонії суворого режиму строком до 20 років.

Абдулгазиев Тофик Султанович

19.06.1981 г. р. 

ФКУ СИЗО-1 ГУФСИН России по Ростовской обл.,

ул. Максима Горького, 219,

г. Ростов-на-Дону, Ростовская обл., 

344022, Россия

Еміль Зіядінов 

Еміль Зіядінов народився 19 червня 1984 року в Узбекистані. У 1993 році разом з батьками переїхав до Криму, в селище Жовтневе. У дитинстві займався карате, отримував медалі за перше і друге місця.

Після закінчення школи Еміль вступив до Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського на спеціальність “фізичне виховання”. Виш закінчив з відзнакою. У цей час він займався також тхеквондо і згодом тренував дітей у селищі, де проживав.

У 2010 році одружився. Має чотирьох дітей – Асадуллаха, Умара, Давуда, Мухаммада.

Здійснив хадж і 2017 року. А через два роки знову взявся за навчання та закінчив курси, отримавши диплом електрика. За новою спеціальністю пропрацював дев’ять місяців.

Дитячий спортивний тренер усіляко підтримував політв’язнів – кримських мусульман і їхні сім’ї. У 2018 році виходив з одиничним пікетом із плакатом “Мусульмани не терористи”. Також неодноразово їздив на суди в Москву і Ростов підтримати співвітчизників. Робив передачі політв’язням та приїжджав на місця обшуків заарештованих одновірців.

Уперше його затримали біля будинку громадянського журналіста “Кримської солідарності” Шейхалієва Рустема 2019 року, де на той час правоохоронці проводили обшуки. Тоді окупаційні силовики склали на нього адміністративний протокол. А вже 7 липня 2020 року вони провели обшуки в будинку Зіядінова, внаслідок яких його заарештували. Йому інкримінують порушення ч. 2 ст. 205.5 КК РФ (“Участь у діяльності терористичної організації”).

Зиядинов Эмиль Исмаилович

19.06.1984 г. р. 

ФКУ СИЗО-1 ГУФСИН России по Ростовской обл.,

ул. Максима Горького, 219,

г. Ростов-на-Дону, Ростовская обл.,

344022, Россия

Рустем Шейхалієв

Рустем Шехалієв народився 22 червня 1979 року в місті Самарканд, що в Узбекистані. У віці 14 років разом з родиною переїхав до Криму, де і закінчив навчання в Сімферопольській ЗОШ №1.

Після школи вступив до ВПТУ-26 на спеціальність “електрогазозварник”. Щоправда, після закінчення училища за професією не працював, а зайнявся торгівлею. Він був підприємцем та мав власне торговельне місце на Центральному ринку Сімферополя, де продавав фрукти й овочі. Шейхалієв вів свій бізнес понад 20 років. Офіційно платив оренду та податки.

Одружився 2000 року, має трьох дітей – синів Рената і Джеляла та доньку Зульфіє.

Рустем також активно долучився до підтримки бранців Кремля та їхніх рідних. Відвідував суди, організовував передання речей для незаконно заарештованих співвітчизників. Пізніше став громадянським журналістом ініціативи “Кримська солідарність”, висвітлював репресії стосовно мусульман Криму.

Шейхалієва заарештували 27 березня 2019 року, після того як одночасно в мікрорайонах Кам’янка та Строганівка міста Сімферополя в будинках кримських татар відбулися наймасовіші обшуки з подальшим затриманням. Відтоді він перебуває в ув’язненні.

Чоловікові інкримінують участь у, як називає Росія, “терористичній організації “Хізб ут-Тахрір”. Йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі строком до 20 років.

Рустем часто має головні болі та потерпає від гіпертонії. Адвокатка політв’язня Ліля Гемеджи заявляла, що її підзахисному медики СІЗО не надавали медичної допомоги.

Примітно, що того ж 2019 року представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Арлем Дезір засудив арешт активістів “Кримської солідарності” та закликав до негайного звільнення представників медіа з місць несвободи.

Російський “Меморіал” визнав Рустема політичним в’язнем.

Шейхалиев Рустем Динарович

22.06.1979 г. р.

ФКУ СИЗО-1 ГУФСИН России по Ростовской обл.,

ул. Максима Горького, 219,

г. Ростов-на-Дону, Ростовская обл.,

344022, Россия

Емір-Усеїн Куку 

Правозахисник Емір-Усеїн Куку народився 26 червня 1976 року в місті Новоросійськ Краснодарського краю. До Криму родина Куку перебралася в 1993 році.

Наступного року Емір-Усеїн вступив до Херсонського державного технічного університету, а 2000-го отримав диплом за спеціальністю “менеджмент”. Також він закінчив Харківський фінансово-економічний інститут, де вивчився на бухгалтера. 

До початку російської агресії в Україні Емір-Усеїн боровся за збереження кримськотатарського кладовища та моніторив випадки дискримінації мусульман. Із 2002 року він був заступником голови релігійної мусульманської громади “Ерен Евлія” в селищі Кореїз.

До свого арешту працював спеціалістом центру інформаційного та матеріально-технічного забезпечення ялтинської мерії.

Куку – правозахисник Контактної групи з прав людини в Криму. Він консультував та представляв інтереси родин безвісти зниклих під час окупації. Також був організатором мітингу пам’яті депортації кримських татар. 

Представники ФСБ викрадали його, били, проводили профілактичні бесіди та схиляли до того, щоб українець був інформатором служби. Утім, той відмовився. 

Першу кримінальну справу проти правозахисника відкрили за розпалювання міжнаціональної ворожнечі нібито через пост у соцмережі. І потім, після приміряння різних статей кримінального кодексу, обвинуватили в участі “Хізб ут-Тахрір“. 

Куку востаннє затримали в лютому 2016 року. Тоді до його будинку ввірвалися співробітники силових структур і провели обшук, після якого звинуватили в участі в терористичній організації. Пізніше йому висунули додаткове обвинувачення – у “підготовці до насильницького захоплення влади”.

Родина політв’язня зазнала тиску та залякування з боку російських спецслужб. Міжнародна правозахисна організація “Amnesty International” була обурена, коли співробітник ФСБ 2016 року підійшов до дев’ятирічного сина політв’язня Бекіра Куку в школі: чоловік висунув дитині вимогу співпрацювати з ФСБ і пообіцяв, що в іншому разі батька “згноять у в’язниці”.

Мати дитини написала заяву до “поліції” через такі дії ФСБ, утім реакції від “поліцейських” не було. Замість цього ювенальна служба почала розслідування, звинувативши батьків у тому, що вони залишили свою дитину з незнайомцем. Також інспектор кілька разів намагався спілкуватись із Бекіром у школі без супроводу дорослих співробітників навчального закладу.  

Південний окружний військовий суд у російському Ростові-на-Дону слухав справу проти правозахисника три з половиною роки, і 12 листопада 2019 року засудив Куку до 12 років колонії суворого режиму. Апеляційний та касаційний суди залишили без змін вирок суду першої інстанції.  

Росія називає "тероризмом” роз’яснення ісламської релігії, відродження кримськотатарського народу як мусульман і прагнення до відродження того високого становища, яке він посідав серед інших народів. Росія – її держапарат, сьогодні є сама джерелом міжнародного тероризму. Вона за допомогою своєї військової машини, державно-олігархічної економіки, ЗМІ намагається нав’язати всьому світу свою владу.

Останнє слово правозахисника в Південному окружному військовому суді

Amnesty International визнала Еміра-Усеїна Куку і всіх інших фігурантів “ялтинської справи “Хізб ут-Тахрір” в’язнями сумління, а російський “Меморіал” визнав їх політв’язнями.

“Підсудні не тільки не вели терористичної діяльності, а й назагал не вчиняли жодних суспільно небезпечних дій”, − мовиться в заяві “Меморіалу”.

У правозахисному центрі також наголошують, що Крим є територією, окупованою Російською Федерацією. Це означає, що, згідно з міжнародним гуманітарним правом, Росія обмежена у своїх законодавчих і адміністративних повноваженнях і не має права повністю скасовувати чинне на момент початку окупації кримінальне законодавство і замінювати його своїм.

“У межах українського законодавства діяльність “Хізб ут-Тахрір” абсолютно легальна”, − пояснюють російські правозахисники. Адвокати фігурантів справи заявляли про фальсифікацію кримінального провадження. 

Емір-Усеїн захоплювався історією Криму, колекціонував предмети старовини кримськотатарської історії, монети, фотографії довоєнного періоду. 

Рідні та друзі відгукуються про нього як про добру, чесну, справедливу, відповідальну, доброзичливу та небайдужу до чужої біди людину.

За словами дружини бранця Мер’єм Куку, Емір-Усеїн зараз проходить навчання в колонії на зварювальному апараті. Крім того, на території установи розташована спеціальна кімната, звана мечеттю, в якій він проводить час у молитвах.

У свій день народження 2018 року політв’язень оголошував голодування, висунувши вимогу до російського президента Володимира Путіна звільнити 70 бранців Кремля, зокрема й Олега Сенцова, а також припинити репресії в Криму. Політв’язень голодував 24 дні. За словами дружини політв’язня, в Еміра-Усеїна – проблеми з нирками, суглобами, зубами, печінкою та зором. Вона вказує, що її чоловік, судячи із симптомів, перехворів на ковід, але жодного діагностування та лікування не було. 

Одружений, має двох дітей – Бекіра та Сафіє.

Куку Эмир-Усеин Кемалович

26.06.1976 г. р.

ФКУ ИК-16 ГУФСИН России по Республике Башкортостан,

г. Салават,

Республика Башкортостан, Россия, 453256

Зекір’я Муратов 

Зекір’я Муратов народився 28 червня 1957 року в Узбекистані. Свого часу здобув середню освіту, закінчивши вісім класів. Також паралельно завершив навчання в музичній школі, де грав на кларнеті. Потім вступив до музичного училища в Андижанську. Після закінчення пішов до армії – служив у Красноярському краї: регулярно здійснював марш-кидки за низької температури (до –53 градусів) з повним бойовим викладенням. Це спричинило погіршення здоров’я, зокрема в нього ослабли ноги й він не зміг ходити. Після лікування, 1978 року, політв’язня демобілізували через обмороження та атрофію м’язів нижньої кінцівки.

Повернувшись із армії, вступив до Ташкентської державної консерваторії. У 1982 році одружився. У шлюбі народилися двоє дітей – дочка і син. Через два роки, у 1984-му, почав працювати артистом духового оркестру в Андижанському театрі імені Ахунбаєва.

У 1989 році сім’я повернулася до Криму і Зекір’я оселився в селі Оріхівка Кіровського району. Тоді з пропискою в кримських татар було дуже складно. Щоб прописатися у своєму ж будинку, Муратову довелося влаштуватися трактористом у колгосп. 2006 року переїхав до міста Алушта й одружився вдруге.

7 липня 2020 року під час масових обшуків у Криму Муратова затримали за звинуваченням у діяльності в терористичній організації “Хізб ут-Тахрір” (ст. 205.5 КК РФ).

Зараз він із низкою захворювань – гіпертонією і стенокардією – перебуває в СІЗО-1 Ростова-на-Дону. Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова нарікає, що Росія не забезпечує для нього належної медичної допомоги з моменту його арешту. Крім того, йому не проводять медико-санітарної експертної комісії для продовження групи інвалідності.

Муратов Зекирья Саитович

28.06.1957 г. р. 

ФКУ СИЗО-1 ГУФСИН России по Ростовской обл.,

ул. Максима Горького, 219,

г. Ростов-на-Дону, Ростовская обл.,

344022, Россия

Микола Мирний, Валентин Марчук для газети “День”