Принципи проти тиску: як жінки змінюють антикорупційну систему в Україні

Антикорупційна сфера в Україні – одна з найконфліктніших і водночас найризикованіших. Вона працює під постійним політичним тиском, в умовах гучних скандалів і високих суспільних очікувань. Для українців корупція досі залишається однією з ключових проблем – поряд із війною та безпекою. У цій сфері перетинаються інтереси держави, громадського сектору і медіа, а кожне рішення чи розслідування може мати наслідки далеко за межами професійного середовища.

Жінки тут помітні – серед юристок, аналітикинь, журналісток, активісток і менеджерок антикорупційних організацій. Зокрема, Анастасія Мазурок працює в міжнародній антикорупційній організації та займається дослідженнями і моніторингом, Марія Землянська багато років у своїх матеріалах досліджує корупційні практики, а Олена Щербан перебуває на перетині державного сектору і громадських ініціатив та спеціалізується на державних закупівлях.

ZMINA поставила їм кілька незручних, але важливих запитань. Чи існує в антикорупційній сфері так звана “скляна стеля” і , навіть попри декларовану відкритість і прозорість? Як працюють гендерні стереотипи в середовищі, яке саме має боротися з несправедливістю? І з яким тиском – професійним, політичним чи персональним – стикаються жінки, які публічно говорять про корупцію, розслідують її або намагаються змінювати систему? Відповіді на ці запитання – далі у матеріалі. 

Анастасія Мазурок: про принциповість як силу і “невидимі” бар’єри

Українська соціологиня та громадська діячка Анастасія Мазурок працює в антикорупційній сфері понад вісім років і сьогодні обіймає посаду заступниці виконавчого директора з операційних питань у Transparency International Ukraine. У цю сферу вона прийшла не випадково – цей вибір став продовженням її переконань про справедливість і рівність.

“Ще задовго до роботи в цій сфері мені говорили, що я надто принципова. З часом я зрозуміла, що саме ця принциповість і є моєю силою. Я завжди вірила: результат має бути наслідком систематичної праці, розвитку й зусиль, а не випадкових зв’язків чи обставин. Мені близька філософія: якщо ти системно працюєш, розвиваєшся, докладаєш зусиль, то отримуєш чесний результат”, – ділиться вона.

Це переконання формувалося в різних сферах її життя – зокрема, у професійній хореографії, де дисципліна і тривала праця закономірно дають результат. Згодом ця логіка стала для неї основою у сприйнятті антикорупційної діяльності: як процесу побудови прозорої, передбачуваної системи.

З часом, каже Мазурок, боротьба з корупцією перестала для неї бути лише про економіку чи збереження ресурсів. Вона почала сприймати її як питання гідності, моралі і рівних можливостей – і саме створення систем, які це забезпечують, стало її професійною мотивацією.

Заступниця виконавчого директора з операційних питань у Transparency International Ukraine Анастасія Мазурок

Говорячи про доступ жінок до керівних позицій, Мазурок зазначає: формально бар’єрів у цій сфері стає дедалі менше, і вирішальну роль усе ж відіграють компетентність і результати. Водночас вона визнає, що на практиці працюють інші, менш очевидні механізми. 

“Я виразно бачу вплив ряду ментальних моделей і соціальних патернів, які дуже впливають. Жінки частіше зіштовхуються із “синдромом самозванця” і , менш сміливо проявляють готовність ризикувати, довше сумніваються у праві претендувати на лідерство. Безперечно, часом це взагалі питання не здібностей, а виховання чи психології”, – зазначає Анастасія. 

Додатковим фактором вона називає нерівномірний розподіл сімейних обов’язків, який в умовах війни лише посилився: жінки часто поєднують професійну відповідальність із доглядом за родиною.

У результаті, каже діячка, формальна рівність не гарантує фактичної – жінок на топових позиціях досі менше, ніж чоловіків. І ця різниця, за її словами, частково пояснюється не зовнішніми заборонами, а внутрішніми обмеженнями та соціальним контекстом.

Щоб жінок на керівних посадах ставало більше, недостатньо лише індивідуальних зусиль – потрібні і зміни на рівні самих інституцій. За словами Мазурок, існує потреба встановлення чітких і зрозумілих правил. Йдеться, зокрема, про фокус на професійності, вимірювані результати і регулярний зворотний зв’язок як базовий стандарт управління. Вона також наголошує на нульовій толерантності до дискримінації – від “жартів”, які відтворюють стереотипи, до системних порушень. Окремо підкреслює важливість дієвих і безпечних механізмів повідомлення про порушення, яким довіряють працівники. Крім того, самі жінки також мають активніше заявляти про свої амбіції і бути готовими брати на себе лідерські ролі.

У підсумку, досвід Анастасії Мазурок показує: проблема “скляної стелі” у цій сфері радше не в прямих перешкодах, а в поєднанні “невидимих” бар’єрів – соціальних, культурних і внутрішніх, які продовжують впливати на кар’єрні можливості навіть у формально відкритому середовищі.

Марія Землянська: про тиск, межі і професійну витривалість

Українська журналістка-розслідувачка Марія Землянська відома своєю роботою в незалежних медіа, зокрема Bihus.Info, Слідство.Інфо, Свідомо та співпрацею з Radio NV. Її робота пов’язана з розслідуванням корупційних схем і аналізом діяльності влади, а це передбачає постійний контакт із закритими системами, небажанням чиновників відповідати на запитання і високими ризиками для самої редакції.

“Як на мене, головний виклик роботи в антикорупційній сфері – це відсутність нормальної комунікації з представниками органів влади. Наразі їм дуже зручно, прикриваючись воєнним станом, відмовляти у відповідях журналістам. Це стосується і відповідей на запити, і відповідей на прямі запитання”, – зауважує медійниця.

Багато інституцій фактично перейшли в закритий режим, що ускладнює навіть базові речі – приміром, можливість поставити питання депутатам наживо через обмежений доступ до урядового кварталу.

Журналістка-розслідувачка Марія Землянська

Утім, професійні труднощі не обмежуються лише закритістю системи. Землянська розповіла, що її команда стикалася і з прямим тиском. 16 січня 2024 року у мережі з’явилося відео, на якому частина команди Bihus.Info, зокрема оператори, під час новорічного корпоративу нібито вживала заборонені речовини. Журналісти, за словами засновника проєкту Дениса Бігуса, наркотики не вживали. 

Цей інцидент стався на фоні розслідування Bihus.Info, оприлюдненого напередодні, яке стосувалося Офісу президента та Кабінету Міністрів і аналізувало медіазвіти компанії, пов’язаної з народним депутатом Олександром Маріковським. Виявилося, що в таких звітах практично ігнорували, наприклад, гучні скандали, пов’язані з корупцією, а критику влади приписували виключно представникам опозиційних партій.

Зрештою з’ясувалося, що співробітників Bihus.Info тривалий час прослуховували і стежили за ними щонайменше кілька місяців. Розслідувачі оперативно ідентифікували тих, хто реалізовував операцію зі встановлення прихованих камер у готельні номери, де редакція перебувала 27 грудня 2023 року. За операцію, як зазначається на сайті Bihus.Info, відповідав департамент захисту національної державності СБУ, і, судячи з відео, до встановлення техніки, ймовірно, залучали департамент оперативно-технічного забезпечення СБУ.

У Службі безпеки тим часом дали зрозуміти, що стеження за журналістами нібито відбувалося у межах “протидії організованій наркозлочинності”.

Цей випадок, як каже Марія, став показовим прикладом тиску на журналістів і вийшов далеко за межі України – тему незаконного стеження обговорювали і на міжнародному рівні. 

“Очевидно, що ідею спробувати таким чином дискредитувати журналістів, тим самим натиснувши на них і перешкоджаючи їхній діяльності, розробила безпосередньо СБУ. Власне, це дає нам можливість припускати, що замовниками цього злочину проти журналістів були ті, хто має можливості впливати та віддавати накази СБУ. У нашій країні таких людей, якщо що, не так і багато”, – підкреслює Землянська.

Водночас вона переконана, що ключову роль у цій ситуації відіграла підтримка аудиторії та колег. У підсумку спроба дискредитувати редакцію вдарила передусім по самій владі та правоохоронній системі, яка, за словами журналістки, досі не продемонструвала спроможності повноцінно розслідувати цей випадок. 

Попри це, свою професійну стійкість Марія Землянська пояснює доволі просто. Вона давно працює в журналістиці і не сприймає тиск як щось виняткове, за її словами, у таких умовах важливо просто продовжувати робити свою роботу чесно і якісно. Марія також додає, що Україна не є унікальною в цьому сенсі: журналісти-розслідувачі некомфортні для влади в будь-якій країні, і попри всі проблеми, ситуація зі свободою слова тут не є найгіршою.

Тож витривалість в антикорупційній сфері – це не героїзм, а щоденна здатність працювати під тиском, зберігати фокус і дотримуватися стандартів, навіть коли система цьому опирається.

Олена Щербан: про “нечесну гру” системи і мотивацію змінювати її

Олена Щербан – адвокатка, керівниця юридичного відділу Центру протидії корупції і одна з публічних представниць антикорупційного сектору. У своїй роботі вона поєднує правозахисну діяльність із адвокацією антикорупційних реформ. Це означає щоденну роботу в середовищі, де юридичні процеси часто переплітаються з політичними інтересами.

Говорячи про головні професійні виклики, Щербан підкреслює: одна з ключових проблем – це необхідність діяти за правилами, коли опоненти їх ігнорують. За її словами, атаки на антикорупційні органи, які посилилися останнім часом, показали, наскільки вразливою може бути система правосуддя.

Вона застерігає, що в певні моменти ця система ризикує перетворитися на інструмент політичного тиску, де закон і справедливість відходять на другий план. Така ситуація, на її думку, є небезпечною не лише для окремих справ, а й для країни загалом, оскільки підриває демократичні інститути.

“Коли ціла система з представників спецслужб, прокуратури та судів грає в нечесну гру поза законом з власними громадянами, це виклик усім нам. Але для мене це і велика мотивація далі робити все від себе можливе для того, щоб змінити це”, – каже адвокатка.

Окремо Щербан говорить про гендерний аспект у професії. Вона визнає, що упередження за ознакою статі досі залишаються, особливо в кримінальній юстиції, де переважають чоловіки. Це часто проявляється у знецінювальних коментарях або спробах поставити під сумнів професійний вибір жінки – від порад “займатися родиною” до тверджень, що така робота “не для жінок”. 

Водночас, за її спостереженнями, у громадському секторі, зокрема в Центрі протидії корупції, культура взаємодії є значно більш рівною і підтримувальною.

Адвокатка, керівниця юридичного відділу Центру протидії корупції Олена Щербан

Свою діяльність Олена Щербан сприймає не просто як роботу, а як частину життя і покликання. Вона підкреслює, що антикорупційні зміни ніколи не даються легко і майже завжди зустрічають опір. Тому, за її словами, важливо не залишатися наодинці: ефективніше працювати в командах – як у державних органах, так і в громадському секторі, де спільні зусилля дають більший результат.

У серпні 2025 року Щербан повідомила про тиск і спробу позбавити її адвокатської ліцензії через непроходження щорічного фахового навчання. Одночасно проти неї почала поширюватися хвиля дискредитаційних повідомлень у різних телеграм-каналах.

Скарги на неї надійшли з Волинської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури і формально стосувалися лише того, що вона не пройшла навчання. 

“Я дійсно його не проходила. Є положення, за яким адвокати мають щороку проходити навчання і заробляти певні бали за нього. Минулого року багато адвокатів не проходили це навчання принципово, тому що це треба робити в акредитованих Ізовітовою і школах і за це треба платити великі гроші”, – розповідала адвокатка у коментарі ZMINA.

Олена вважала скарги тиском і пов’язувала їх із роботою над справами Віталія Шабуніна та детектива НАБУ Руслана Магамедрасулова. 

Такою є реальність цієї сфери: антикорупційна робота – це постійне балансування між тиском і принципами, де стійкість формується здатністю послідовно діяти за правилами навіть тоді, коли інші їх порушують.