Віз і досі там: яка ситуація з правами ЛГБТІК+ людей та чому це важливо для євроінтеграції

Права людей з ЛГБТІК+ частини українського суспільства – у фокусі уваги ЄС в контексті євроінтеграції України. Попри те, що держава декларує рівність усіх громадян, у парламенті відповідні зміни до законодавства просуваються повільно. 

Дослідження свідчать, що на ЛГБТІК+ активістів досі чинять тиск радикальні групи, хоча загальний рівень гомофобії у суспільстві невисокий.

А заплановані зміни до Цивільного кодексу суттєво звужують права ЛГБТІК+ людей та вплинуть на виконання зобов’язань держави для членства в ЄС.

Напередодні Міжнародного дня протидії гомофобії ZMINA поговорила про ситуацію з правами ЛГБТІК+ людей в Україні та ризиками в законодавчому полі зі співголовою Національного ЛГБТІ-консорціуму Святославом Шереметом та адвокаційним менеджером ГО “Точка опори ЮА” Олегом Максим’яком.

Україна має зобов’язання перед ЄС щодо забезпечення прав ЛГБТІК+

Права ЛГБТІК+ людей в Україні є одним із ключових питань, за якими оцінюється готовність нашої країни набути членство в ЄС і дотримуватися європейських стандартів прав людини. Зокрема, йдеться про можливість зареєструвати одностатеве партнерство і захист від дискримінації.

Адже у 2023 році Європейський суд з прав людини в справі “Маймулахін і Марків проти України” встановив, що відсутність правового визнання одностатевих пар порушує Європейську конвенцію з прав людини. Суд не вимагав запровадження одностатевого шлюбу, але зобов’язав державу створити реальний механізм визнання і захисту такого союзу.

Згідно з урядовою дорожньою картою з верховенства права, яка є планом реформ у межах євроінтеграції, Україна мала у 2025 році ухвалити закон, який визначає правовий статус реєстрованих партнерств, особисті немайнові та майнові права й обов’язки партнерів, їхній захист.

Але у звіті про розширення ЄС за 2025 рік зазначено, що Верховна Рада досі не просунулася в розгляді двох законопроєктів щодо інституту зареєстрованого партнерства. Йдеться про законопроєкт № 12252 від 27 листопада 2024 року та № 9103 від 13 березня 2023 року, обидва ініційовані народною депутаткою Інною Совсун.

Утім, навіть за відсутності відповідного закону Україна рішення ЄСПЛ є джерелом права для українських судів. Тож у червні 2025 року Деснянський районний суд Києва вперше визнав спільне проживання одностатевої пари де-факто шлюбними відносинами. Це рішення стало спробою застосувати європейські стандарти недискримінації. 

Фото: Insight LGBTQ NGO

Також, згідно з дорожньою картою з верховенства права, в Україні до кінця 2025 року мав бути розроблений та ухвалений закон про посилення відповідальності за дискримінацію та злочини на ґрунті ненависті. Зокрема, передбачалось внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України з метою визначення:

• адміністративної відповідальності за прояви дискримінації;
• вчинення кримінального правопорушення з мотивів нетерпимості (включаючи ознаки “гендерна ідентичність” та “сексуальна орієнтація”) як обтяжуючої обставини;
• кримінальної відповідальності за публічні заклики до насильства з мотивів нетерпимості (включаючи ознаки “гендерна ідентичність” та “сексуальна орієнтація”).

Наразі такий законопроєкт №13597 стоїть у порядку денному поточної, 15-ї сесії Верховної Ради та внесений до плану роботи парламенту на 2026 рік.  

У 2026 році Європейський Союз передав Україні офіційний перелік критеріїв для вступу за всіма шістьма переговорними кластерами та розпочав моніторинг їхнього виконання. 

Серед іншого, у ЄС звернули увагу на важливості забезпечити подальший прогрес у відповідності українського законодавства праву ЄС щодо рівності та недискримінації, включно з рішенням Європейського суду з прав людини від 1 червня 2023 року (“Маймулахін та Марків проти України” щодо порушення Україною прав одностатевої пари, яка не може укласти шлюб у країні й стикається з дискримінацією), а також щодо злочинів на ґрунті ненависті та мови ненависті.

Щоб закрити 23 розділ переговорів про членство в ЄС (входить до кластеру 1 “Основи процесу вступу до ЄС” (Fundamentals), Україні в будь-якому разі потрібно буде ухвалити законопроєкт про реєстровані партнерства, зазначив адвокаційний менеджер ГО “Точка опори ЮА” Олег Максим’як, який також працює помічником народної депутатки Марії Мезенцевої:

“Це вже зафіксовано в дорожній карті з верховенства права, у бенчмарках. Тобто, без цього ми 23 розділ переговорів закрити не зможемо, бо Єврокомісія не зможе дати рекомендації про виконання, і відповідні члени ЄС не зможуть проголосувати за закриття. У нас є 530 завдань дорожньої карти і треба виконати їх всі”.

 ЛГБТІК+ активізм: залишається тиск радикальних груп

 У своєму звіті про становище правозахисників та активістів в Україні Центр прав людини ZMINA зауважує, що суспільна видимість та підтримка ЛГБТІК+ людей у 2025 році зростала, проте залишалися системні ризики щодо безпеки, зокрема, тиск з боку радикальних груп.

Упродовж року зберігалася тенденція до атак на активізм та публічну діяльність ЛГБТІК+. Тиск та погрози були спрямовані проти правозахисних заходів, освітніх подій, публічних акцій та інфраструктури організацій.

Так, у березні 2025 року у Львові громадські організації  “Білкіс”, “Когорта” та Resistance були змушені скасувати першу в місті акцію до Дня видимості трансгендерних людей через погрози і заклики до насильства після поширення інформації про подію в праворадикальних спільнотах.

У червні в Києві захід “КиївПрайду” перенесли через загрозу безпеці та тиск, зокрема з боку поліції, що зробило неможливим проведення події у запланованій локації. У серпні в Івано-Франківську група невідомих людей намагалася зірвати відкриття ком’юніті-центру організації “Інсайт”, вдаючись до залякування. Згодом на центрі регулярно з’являлися  гомофобні наліпки.

“Ці випадки відображають ширшу тенденцію: ЛГБТІК+-організації, а також культурні простори, що працюють із квір-тематикою, залишалися під прицілом ультраправих і консервативних угруповань. Основними формами тиску були спроби зриву заходів, онлайн-цькування, кампанії дискредитації, а також фізичне залякування учасників і організаторів”, – йдеться у звіті Центру прав людини ZMINA.  

Святослав Шеремет зазначив, що поліція в координації з місцевими органами влади під час акцій на підтримку ЛГБТІК+ превентивно забезпечують посилений захист громадського порядку:

“Нам не потрібно жодних дозволів, коли ми хочемо провести вуличну акцію, бо цього не вимагає демократичне українське законодавство. Наші організації просто інформують органи влади, що ми її проводимо, а органи правопорядку забезпечують відповідно до цієї заявки порядок на місці проведення, проводячи свої розрахунки ризиків. Це добре”.

Він наголосив: поліція охороняє не ЛГБТІК+ учасників під час акцій, а громадський порядок – особливо в ситуаціях, коли оголошуються та проводяться контракції. Саме для таких випадків створюються так звані периметри безпеки, а акції територіально розмежовуються.

Правоохоронці забезпечують порядок під час Маршу рівності “Київпрайд” в центрі столиці, 14 червня 2025 р. Cуспільне/Ліля Гончарук

Водночас в аналітичному звіті наголошується: попри те, що правоохоронні органи 2025 року в більшості випадків забезпечували охорону масових подій, ефективність реагування на інциденти залишалася обмеженою. Зокрема, розслідування злочинів на ґрунті ненависті не призводили до притягнення винних до відповідальності, що формувало атмосферу безкарності.

Становище ЛГБТІК+-людей в Україні у 2025 році описане також у звіті правозахисного центру “Наш світ” за січень–вересень 2025 року. За цей період центр задокументував 44 випадки дій на ґрунті нетерпимості, дискримінації та інших порушень прав за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності в Україні.

У дослідженні зазначається, що торік залишався значний рівень агресії з боку ультраправих і консервативних угруповань проти ЛГБТ-центрів, заходів або активістів, а також бізнесу, що підтримує ідеї рівності. Таких нападів було дев’ять. Водночас правозахисники центру “Наш світ” зазначають, що за дев’ять місяців 2025 року було зафіксовано менше фізичного насильства – 9 випадків проти 24 за аналогічний період 2024 року. 

Яка ситуація з правами ЛГБТІК+ людей: основна потреба

Ситуація з правами ЛГБТІК+ людей в Україні залишається приблизно в тому самому стані, що й кілька років тому, зазначив у коментарі ZMINA Олег Максим’як:

“Ніякого прогресу щодо прав ЛГБТІК+ людей немає. Законодавство як було досить консервативним, таким і залишається. Хоча є певний захист від дискримінації, але він прописаний таким чином, що в переліку захищених ознак немає сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, але оскільки він не вичерпний, це дозволяє через певну процедуру захищати ЛГБТІК+ людей”.

Цю думку поділяє і співголова Національного ЛГБТІ-консорціуму Святослав Шеремет. У коментарі ZMINA він зауважує, що Україна щодо прав людини для ЛГБТІК+ постійно робить “косметичний ремонт”, ґрунтовних змін, найбільш потрібних спільноті, не відбувається.

“Основна потреба спільноти – визнання партнерства або сімейних союзів між людьми однієї статі. Україна ще в 2015 році задекларувала намір це запровадити. Але ми в цьому питанні досі на тому самому місці, що й 10 років тому. Держава періодично записує ознаки сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності в законодавство як такі, за якими заборонена дискримінація. Це дрібні і точкові зміни, які хоч і впливають на життя спільноти ЛБТІК+, але не суттєво”, – зазначив Шеремет.

За словами Олега Максим’яка, наразі в Україні немає можливості визнання одностатевих стосунків. Це можна зробити виключно через судові практики як оскарження відмови:

“Подавати в суд на визнання стосунків можна лише, щоб оскаржити зафіксовану відмову якогось органу. Визнати одностатеві стосунки просто через бажання судова практика не дозволяє”.

Адвокаційний менеджер ГО “Точка опори ЮА” Олег Максим’як

Адвокаційний менеджер “Точки опори ЮА” наголосив, що перспективи ухвалення двох законопроєктів про реєстровані партнерства (№9103 і №12252) сьогодні значно погіршилися, бо вони передбачають внесення змін до Цивільного та Сімейного кодексів України, невдовзі мають бути скасовані: 

“Оскільки зараз триває процес рекодифікації Цивільного кодексу, який має “поглинути” і Сімейний кодекс, то немає навіть можливості і потреби ставити на голосування законопроєкти про реєстровані партнерства, вони втратили свою актуальність, оскільки вносять зміни в кодекси, які готуються скасувати”.

Він пояснив: при ухваленні нового Цивільного кодексу на цих двох законопроєктах про реєстровані партнерства доведеться “ставити хрест”. Тоді треба буде подавати новий проєкт закону, який вноситиме відповідні зміни вже в новий кодекс.

Гомофобія у суспільстві знижується, але парламент гальмує зміни до законодавства

 В Україні є тенденція до зниження рівня гомофобії у суспільстві. Згідно з різними соціологічними дослідженнями, більшість дорослих українців виступають за рівні права та свободи для ЛГБТІК+ людей або принаймні не проти рівності. Більшість населення не заперечує і проти можливості для ЛГБТІК+ людей отримати визнання їхніх партнерств, наголошує Святослав Шеремет:

“Наші організації дуже уважно стежать за цими змінами. Кардинальний злам  у суспільному ставленні, коли вже більшість населення схвально ставиться до рівноправності, припадає приблизно на кінець 2021 – початок 2022 року. Відтоді ця тенденція не змінюється: ставлення загального населення до своєї ЛГБТІК+-частини покращується”.

З огляду на це, переконаний Шеремет, суспільна думка вже не може бути перепоною для законодавчої та виконавчої влади, щоб ухвалювати відповідні зміни. І хоча уряд просуває законодавство щодо забезпечення прав ЛГБТІК+ людей, парламент досі дуже повільно дає рух таким рішенням.

“Уряд не має електоральних побоювань, тому діє значно сміливіше. Прикладом є масштабні євроінтеграційні зобов’язання. З кулуарів нам відомо, що депутати вступають із урядом майже в конфлікт. Кажуть: “Ви тут понапідписували з Єврокомісією те, що ми не хочемо проводити в Раді. Ви берете надмірні зобов’язання. Нам, а не вам потім це пояснювати нашому виборцеві!”, – розповів Шеремет.

Ризики нового Цивільного кодексу

Цивільний кодекс – це закон, який торкається всіх сфер повсякденного життя, загальна база правил, за якими люди живуть щодня. Тому такі акти не можна розробляти і приймати без участі тих, кого вони стосуватимуться, наголосив Святослав Шеремет:

“У процесі розроблення цього акту було зроблено базову помилку – не забезпечено широкого громадського обговорення. Тому ми зараз на виході побачили документ з багатьма нормами, які або незрозумілі, або погані, або навіть репресивні, або звужують чинні права та свободи”.

Таких пунктів, які потребують перегляду, в проєкті кодексу – сотні. Оскільки документ на 800 сторінок, то й недоліків у ньому дуже багато, звертає увагу правозахисник:

“Ми наголошуємо на тому, що кількість цих недоліків є критичною і унеможливлює прийняття кодексу в цій редакції. Тому позиція така: або проєкт кардинально переписується, або він не може бути прийнятий. Політично можливо навіть його “поховати”, як був “похований” попередній варіант проєкту Цивільного кодексу (законопроєкт №14394). Усе упреться у здатність парламенту комунікувати з суспільством, професійними спільнотами, різними соціальними групами щодо тих норм, за якими нам після прийняття кодексу всім нам жити”. 

Cпівголовf Національного ЛГБТІ-консорціуму Святослав Шеремет

Шеремет перелічив основні зауваження з позиції спільнот ЛГБТІК+. Зокрема, унеможливлюється визнання партнерів однієї статі членами сім’ї одне щодо одного. Проте наразі таке визнання можливе. У проєкті кодексу також норма щодо примусового припинення шлюбу, укладеного з людиною, яка змінила маркер статі в документах. Причому для цього припинення достатньо заяви третьої сторони з-поза самого подружжя. Але  наразі такі шлюби не припиняються:

“Це репресивна норма, яка обмежує права в сімейному полі для транс-людей, бо далі з цього випливає припинення прав щодо спадкування, припинення прав і обов’язків щодо спільних дітей і так далі. Законодавець відповіді на ці виклики не дає”.

За словами Шеремета, автори-розробники запропонували доволі прогресивне поняття “фактичний сімейний союз”, але чомусь обмежили його лише співжиттям осіб різної статі:

“Не вірю, що законодавець не знає соціології: в Україні близько однієї сотні тисяч (!) одностатевих партнерств. Отже, маю припущення, що ця норма була прописана зі свідомо гомофобних позицій”.

Окремої уваги потребує поняття “доброзвичайності”. Наразі його в українській правовій системі не існує, звертає увагу Шеремет:

“Проблема  в тому, що на думку авторів проєкту, для законності будь-чого самого закону недостатньо. Все, що відбувається в стосунках між людьми, має відповідати “доброзвичайності”. Якщо ж суперечить їй, то може бути визнане незаконним, навіть якщо відповідає закону. Зараз ми все ще маємо в законодавстві “моральні засади суспільства”, успадковані разом з іншим законодавчим мотлохом від соціалістичного ладу. Замість того, щоби поховати цього монстра, законодавець намагається наділити його новим життям”.  

Святослав Шеремет зауважив: важливо й те, хто буде наділений владою вирішувати, чи щось є “доброзвичайним”, а головне – це її мірило. “Доброзвичайність” згадується в багатьох статтях проєкту кодексу і стосується дуже чутливих тем: розпорядження репродуктивним матеріалом, заповітів, сімейних стосунків і навіть побутових договорів. Це те, що значно виходить за межі питань ЛГБТІК+, а тому непокоїть кожну мислячу людину в суспільстві.

Олег Максим’як зі свого боку вважає основною загрозою в проєкті Цивільного кодексу – введення терміну “доброзвичайність” і можливості застосування цієї нової термінології для трактування наявності або відсутності права на щось:

“Йдеться про різні права, зокрема, про право захищати себе, користуватися своєю власністю, бути недискримінованим – перелік досить широкий. У разі, якщо проєкт кодексу буде прийнятий у цій редакції з “доброзвичайністю”, це становитиме велику загрозу правам кожної людини, яка стикнеться з трактуванням суду цього поняття”.

Він додав, що суди можуть трактувати поняття “доброзвичайність” по-різному, навіть абсолютно протилежно: десь більш прогресивно, а десь дуже консервативно.

На його думку, поняття доброзвичайності може бути використане, щоб виправдати якісь гомофобні дії. Наприклад, людина чи організація зможе пояснити свій вчинок захистом “доброзвичайності”. Наприклад, не пустити до закладу чи відмовитися обслуговувати людину, сказавши, що вона гей.

“Це призведе до того, що і фізичні, і юридичні особи зможуть дискримінувати людей за різними ознаками, йдеться не лише про сексуальну орієнтацію. Наприклад, автори цього кодексу вже заявили, що носіння хіджабу не відповідає доброзвичайності”, – зауважив Олег Максим’як.

Він також звернув увагу, що проєкт нового Цивільного кодексу не враховує судову практику ЄСПЛ (зокрема, рішення 2023 року у справі “Маймулахін і Марків проти України): 

“Рішення ЄСПЛ для Європейської комісії є одним із ключових показників, оскільки право Європейського Союзу в тому числі будується і навколо Європейської конвенції з прав людини, а суд фіксує порушення цієї конвенції. Тому це дуже вагомо”.

 ЛГБТІК+ організації долучаються напрацювання євроінтеграційних реформ

Організації із захисту прав ЛГБТІК+ людей брали участь в розробленні пропозиції до дорожньої карти з питань верховенства права, зазначив Святослав Шеремет. Принципові позиції були враховані – наприклад, щодо запровадження цивільних партнерств.  

За його словами, Європейська комісія наполягає на залученні громадянського суспільства до напрацювання плану реформ, зі зрозумілих причин: людям краще, ніж інституціям, видно, які зміні потрібні. Україна в особі уряду неухильно долучає організації ЛГБТІК+ до планування реформ у правозахисній сфері.  

“Ми, як держава, дуже запізнюємося з виконанням багатьох заходів дорожньої карти. Наприклад, питання щодо партнерств було розписано на четвертий квартал 2025 року. Зараз другий квартал 2026-го. В контексті шаленого темпу євроінтеграції це – велике зволікання”, – наголошує Шеремет.

За його словами, позиція уряду така, що всі прострочені заходи мають пріоритетну вагу. Їх треба виконувати з подвоєними зусиллями. Проте питання впирається в політичну волю: а осередок політичної волі – в Офісі президента. Що стосується парламенту, то, на думку представника ЛГБТІ-консорціуму, він втратив початкову іскру, і турборежим практично дезактивований. Для проведення суперечливих реформ потрібні надзусилля.  

Національний ЛГБТІ-консорціум та чимало інших українських ЛГБТІК+-організацій, як пояснює Шеремет, “роблять свою роботу”, щоб просувати зміни: комунікують з урядом та окремими відомствами, взаємодіють безпосередньо з Єврокомісією та Радою Європи, формують групи прихильності серед народних депутатів і депутаток, беруть на рівних експертну участь у напрацюванні проєктів законодавства, доводять свою позицію владі через громадські обговорення, петиції на адресу президента, а також демонструють силу впливу згуртованих людей через вуличні масові акції.  

“Найціннішим для нас всіх є не майбутній факт прийняття до ЄС, а саме процес набуття членства. Адже лише в статусі кандидатів на вступ ми пов’язані перед об’єднаною Європою зобов’язаннями запровадити зміни: це вимоги щодо демократичності, прозорості, свободи від корупції, вільних медіа, високих стандартів якості товарів і послуг, а також щодо прав людини, які обов’язково мають забезпечувати повний спектр для ЛГБТІК+ без жодної дискримінації за чотирма ознаками, відомими в ЄС як SOGIESC – сексуальною орієнтацією, гендерною ідентичністю, гендерним самовираженням та статевими характеристиками.

Ми не можемо сьогодні дати прогнозів, коли саме виконаємо як країна наше всеосяжне європейське домашнє завдання, але дорогу долає той, хто йде”, – зазначив співголова консорціуму.