Кого із політв’язнів можна привітати з новорічними святами та днем народження

У піднесеному новорічному настрої кожен з нас завершує свої останні у цьому році справи. Вже тішимось, як з рідними прикрасили запашну або штучну хвою. Або ж навпаки — в останню мить докуповуємо ялинкові прикраси, піротехніку, усі необхідні продукти, аби зустріти Новий рік у колі тих, кого любимо та цінуємо. Але цього, на жаль, не зможуть зробити бранці Кремля. 

Газета “День” та Центр прав людини ZMINA продовжують розповідати про громадян України, яких Російська Федерація незаконно утримує на своїй території або в тимчасово окупованому Криму. Ми просимо вас писати їм листи підтримки та привітання як з Новим роком, так і з днем народження.

Ви можете писати в’язням Кремля все, що у вас на серці. Можна переповідати новини, інтерв’ю з цікавими людьми, писати поради зі зміцнення здоров’я в закритому приміщенні, вірші, короткі оповідання. Діти можуть робити малюнки. 

Також Ви можете оприлюднити свого листа у соцмережах та поділитися там будь-яким матеріалом із циклу “День народження за ґратами”. 

Нагадаємо, щоб пройти тюремну цензуру, потрібно дотримуватися простих правил:

Ленур Халілов

Ленур Халілов народився 8 грудня 1967 року у місті Джамбай, що в Узбекистані. Після закінчення 10 класів місцевої школи, вступив до училища. 1990 року разом з родиною переїхав до Криму, де понад 10 років прожив у селі Тутове, а згодом – у селі Корбек, де став імамом місцевої релігійної громади “Алушта”.

2007 року одружився; на сьогодні – батько чотирьох дітей. Свого часу чоловік брав активну участь в організації святкових заходів на півострові, а також допомагав своїм співвітчизникам, зокрема, займався проведенням одружень і похорон за релігійними обрядами.

Заарештували Халілова 10 червня 2019 року під час масових обшуків. Його звинуватили в тому, що в Алушті він створив осередок релігійної організації “Хізб ут-Тахрір”, за ч. 1 ст. 205.5 КК РФ (“участь у діяльності терористичної організації”), до якої нібито доєдналися інші політв’язні  Руслан Нагаєв та Ельдар Кантеміров. Крім того, йому інкримінують порушення ст. 278 КК РФ (“приготування до насильницького захоплення влади”). 

Верховний Суд РФ 2013 року визнав цю організацію терористичною без жодних доказів її терористичної діяльності. Окупаційна влада інкримінує цю статтю також на тимчасово окупованій українській території Криму. В Україні ця організація діє легально.

Ленур Халілов провину не визнав і назвав переслідування політичним.

Російський суд засудив бранця Кремля до 18 років позбавлення волі.

Ліквідований цьогоріч Верховним Судом РФ правозахисний центр “Меморіал” визнав усіх фігурантів алуштинської справи “Хізб ут-Тахрір” політв’язнями.

Ленуру Халилову

08.12.1967 г. р. 

ФКУ СИЗО-5 ГУФСИН России по Ростовской области,

ул. Тоннельная, 4

г. Ростов-на-Дону, 

344064, РФ

Олексій Бессарабов

Політв’язень народився 5 грудня 1976 року у селищі Крестці, Новгородської області, Росія. Разом з родиною переїхав до Севастополя, де 1994 року з відзнакою закінчив школу № 34.

Після цього почав навчання в Севастопольському військово-морському інституті імені П. С. Нахімова за спеціальністю ракетно-артилерійське озброєння надводних кораблів. Свого часу нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради Автономної Республіки Крим за відмінні результати в навчанні, високу військову дисципліну і сумлінне виконання службових обов’язків.

Після закінчення навчального закладу 1999 року, розпочав службу на офіцерських посадах у Військово-Морських силах України. 29 серпня 2005 року звільнився за станом здоров’я. Після повернення до цивільного життя з 2006-го до 2009 року отримав другу вищу освіту в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за спеціальністю журналістика.

Олексій Бессарабов працював кореспондентом в інформаційному агентстві “Главред”, дописував у видання “Судоходство”, “Чорноморська безпека”, “Дзеркало тижня”. Також став експертом Центру сприяння вивченню геополітичних проблем і євроатлантичного співробітництва Чорноморського регіону “Номос”.

Затримали Олексія в листопаді 2016 року разом з Дмитром Штибліковим та Володимиром Дудкою. Усіх трьох звинуватили у “підготовці диверсій у Криму на замовлення української розвідки”. ФСБ понад тиждень після затримання переховувала політв’язня від рідних та адвокатів, після чого оприлюднила відео допиту Бессарабова та Штиблікова, де ті зізнаються, нібито у роботі на українську розвідку. Правозахисники наголошують, що цим російські силовики порушили презумпцію невинуватості громадян України. Чоловіки заявляють, що їх катували електричним струмом, щоб вибити зізнавальні покази проти себе. 

Українська влада заперечує звинувачення з боку РФ на адресу українців і називає їх провокацією російських спецслужб.

Політв’язень не визнав своєї провини і вказував на фальсифікацію кримінальної справи проти нього. Так, наприклад, на “знайдених” у схованці вибухових пристроях немає біологічних слідів обвинувачених.

Незважаючи на те, що за громадянами України вели зовнішнє спостереження з відеозаписом, а телефони прослуховували, їх так і не змогли “взяти на місці злочину”. У справі немає ані відео-, ані аудіозаписів, які хоча б непрямо свідчили про підготовку диверсій. 

Після завершення першого судового розгляду незаконний “Севастопольський міський суд” не зміг ухвалити вирок і 6 квітня 2018 року повернув до “прокуратури” цю справу для усунення недоліків. Зрештою “суд” засудив Бессарабова та Дудку до 14 років в’язниці. Також кожному з них “суд” призначив штраф: Дудці – у розмірі 350 тисяч рублів (129 360 гривень), а Бессарабову – у розмірі 300 тисяч рублів (110 880 гривень).

У жовтні того ж року Верховний Суд Росії відхилив скаргу захисту, залишивши вирок та термін незмінними. Також він відхилив апеляційні скарги підсудних на фальсифікацію та грубі порушення слідства.

Російський правозахисний центр “Меморіал” визнав Бессарабова політичним в’язнем. Правозахисна організація стверджує, що Олексія Бессарабова, як і Володимира Дудку, окупаційна влада переслідувала за ознаками належності до певної професії (офіцери Військово-Морських сил України у відставці) та через наявність стійкого зв’язку з Україною.

“Меморіал” наголосив, що переслідування ґрунтується на тортурах і фальсифікації доказів за відсутності самої події злочину, з порушенням права на захист і справедливий судовий розгляд. 

ФСБ наводить як доказ інкримінованого злочину листування в месенджері Viber, проте в “Меморіалі” вважають, що воно сфабриковане, а спеціальні телефони, за якими його нібито вели, підкинуті.

Правозахисний центр вважає, що ФСБ використовує фальсифікацію кримінальних справ у межах тривалої кампанії, яка має на меті створити образ ворога з України. Так, до прикладу, російські центральні телеканали використали нарізку “відеозізнання” як доказ злочинів “київської хунти”.

“Ми вважаємо, що справу Бессарабова й Дудки російська влада сфабрикувала в пропагандистських цілях у межах тривалої кампанії створення образу ворога з України і її громадян”, – наголошують російські правозахисники й закликають до негайного звільнення політв’язнів. 

Раніше Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова заявляла, що тюремники змушували Бессарабова виплатити суму штрафу за рахунок державної матеріальної допомоги, яку йому як політв’язню надає Україна, або примусовою працею. При цьому чоловікові постійно погрожували штрафним ізолятором.

Одружений, має сина. 

Алексею Евгеньевичу Бессарабову

05.12.1976 г. р. 

ФКУ ИК-1 УФСИН России по Ставропольскому краю, 

с. Кочубеевское,

Ставропольский край,

357000, РФ

Ескендер Абдулганієв

Народився 16 грудня 1997 року в селищі Жовтневе, Автономна Республіка Крим. 

Після закінчення школи Ескендер планував вчитись на програміста, але через хворобу батька знайшов роботу, щоб допомагати мамі забезпечити сім’ю. Водночас в цей час юнак активно відвідував судові засідання над кримськими татарами у політично вмотивованих справах та допомагав сім’ям політв’язнів.

Хлопця затримали 14 січня 2019 року після обшуків представниками спецслужб. Під час обшуку родині підкинули заборонену в Росії та окупаційною владою в тимчасово окупованому Криму релігійну літературу.

ФСБ Росії твердить, що затримані жителі Красногвардійського району причетні до “Хізб ут-Тахрір”. Абдулганієв обвинувачення відкидав і наголошував, що російська влада переслідує його з політичних мотивів.  

Вже 3 листопада суд визнав його винним за частиною 2 статті 205.5 КК РФ (“участь у діяльності терористичної організації”) та призначив йому 12 років позбавлення волі. Апеляційний військовий суд російського міста Власіха підтримав вирок першої інстанції. 

Південний окружний військовий суд 20 травня 2019 року розглядав справу без участі адвокатів, чим порушив право політв’язнів на захист. Також суд не дав політв’язням ознайомитися із томами кримінальної справи перед початком слухань. 

Владлен Абдулкадиров

Владлен Абдулкадиров народився 28 грудня 1979 року в сім’ї робітників в місті Наманган, Узбекистан.

2001 року переїхав до Криму, де отримав українське громадянство, а пізніше в примусовому порядку – російське.

З 2004-го по 2015 рік працював завскладом компанії продуктів “MARS” та “Будівельна компанія”.

До свого арешту чоловік займався ремонтом мобільних телефонів та активно допомагав співвітчизникам. Зокрема, сприяв в організації та проведенні дитячих свят, брав активну участь у покращенні благоустрою свого села.

Також він активно відвідував політично вмотивовані судові засідання над співвітчизниками, займався передачами до СІЗО для політв’язнів та надавав всебічну допомогу дружинам та рідним політичних бранців Кремля, які їхали до Ростова-на-Дону.

Заарештували активіста, вдавшись до тортур, 27 березня 2019 року під час масштабних обшуків у місті Сімферополь. Йому також інкримінують порушення ч. 2 ст. 205.5 КК РФ (“участь у діяльності терористичної організації”), що передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 20 років.

18 липня 2019 року Європейський парламент ухвалив резолюцію, в якій є заклик до Росії звільнити всіх українських політв’язнів, включаючи Абдулкадирова.

Російський “Меморіал” визнав чоловіка політв’язнем.

Одружений, має трьох доньок – Аішу, Аміну та Ніаль.

Владлену Абдулкадирову

28.12.1979 г. р.

ФКУ СИЗО-1 ГУФСИН России по Ростовской обл.,

ул. Максима Горького, 219,

г. Ростов-на-Дону,

Ростовская обл.,

344022, Россия

Геннадій Лимешко

Народився 29 грудня 1992 року в селищі Сахновщина Харківської області. Там же закінчив школу, після якої вступив до Харківського національного технічного університету сільського господарства.

Із 2015-го до 2017 року служив спочатку в добровольчому батальйоні, а згодом – за контрактом у складі Збройних сил України.

15 серпня 2017 року ФСБ заявила про затримання в тимчасово окупованому Криму чоловіка, якого вона звинуватила в нібито підготовці диверсій на півострові. Російська спецслужба стверджувала, що Лимешко начебто за наказом СБУ планував підрив ліній електропередач Судак – Новий Світ, підпал лісу в районі Судак – Алушта та об’єкта комунального господарства в районі селища Рибаче. Під час затримання російські силовики нібито знайшли в чоловіка дві тротилові шашки, гранату, місткості з горючою сумішшю, порохом та фотоапарат.

Як повідомила в коментарі ІСТV Ірина Лимешко, її чоловік поїхав до Криму на роботу, оскільки родині потрібні були гроші на лікування доньки.

ФСБ оприлюднила відео затримання й допиту українця. На змонтованих шматках відео він назвав себе Геннадієм Лимешком 1992 року народження і зізнався в тому, що нібито готував диверсії на території Криму. Мати політв’язня переконана, що її син дав ФСБ свідчення під тиском і тортурами.

За словами його дружини, після тортур з боку ФСБ Геннадію так і не надали належної медичної допомоги. У чоловіка досі проблеми із суглобами та зубами після того, як його сильно били та пропускали через усе тіло струм. Чоловіка утримують у нелюдських умовах в російській колонії. 

Українська сторона назвала цю інформацію ФСБ “черговою провокацією”, запевнивши, що немає жодних підстав вважати, що Лимешко є диверсантом або представником спецслужб.

10 травня 2018 року незаконний “Судакський міський суд” виніс обвинувальний вирок, яким засудив чоловіка до 8 років колонії загального режиму за ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 222.1 та ч. 2 ст. 223.1 КК РФ.

Лимешко Геннадию Геннадиевичу, 

29.12.1992 г. р., 

ФКУ ИК-6 УФСИН России по Ставропольскому краю,

ул. Тивилева, д. 2,   

хутор Дыдымкин, 

Ставропольский край,

357873, РФ

Микола Мирний, Валентин Марчук для газети “День”