“Cпалити” чи все ж редагувати: про найкритичніші норми проєкту Цивільного кодексу з погляду прав людини й що з цим робити далі

Проєкт нового Цивільного кодексу (законопроєкт № 15150) спричинив різку критику громадськості та експертного середовища через велику кількість норм, які дискримінують різні категорії населення, закладають ризик цензури та корупції й суперечать зобов’язанням України під час вступу до ЄС.

Законопроєкт був зареєстрований у парламенті 9 квітня, а вже 28 квітня цей документ на 800 сторінок був ухвалений у першому читанні.

На протести проти ухвалення кодексу в чинній редакції виходили люди в різних містах України. Відбулася низка протестів у містах України. Петиція до президента з проханням не допустити ухвалення нового Цивільного кодексу набрала необхідні 25 тисяч голосів упродовж 13 годин.

Громадськість та експертне середовище передали через народних депутатів сотні сторінок правок до другого читання законопроєкту. Кілька тисяч із цих пропозицій були зареєстровані в парламенті.

У матеріалі розповідаємо про ключові ризики проєкту Цивільного кодексу в контексті прав людини та що громадськість і правозахисники планують робити з цим далі.

Ризики “дерибану” історичних пам’яток і природних зон

Одна з ризикованих норм проєкту Цивільного кодексу пов’язана з правом власності на публічні об’єкти, які належать усьому народу України й не можуть переходити в приватну власність. Це узбережжя, історичні й архітектурні пам’ятки, ліси, зелені зони. Але в разі ухвалення поточної редакції ЦК привласнити незаконним шляхом стане легше. Адже за його нормами інформація про пам’ятки повинна бути в реєстрі, інакше їх фактично не існує.

“Ні для кого не секрет, що є різні схеми, за якими ліси при узбережжі виводяться з публічної власності, стають приватними. І зараз у новому Цивільному кодексі це стане ще легшим, тому що він чітко не описує публічні об’єкти, їхні характеристики, що це за публічна власність, яка не може бути відчужена”, – говорить зазначив юрист, учасник громадської ініціативи “Голка” Юрій Мельник.

Як пояснюють у “Голці”, реєстр має об’єднати дані про обмеження у використанні земель та взаємодіяти з іншими державними базами. Водночас навіть на його наповнення відводиться два роки. Наразі, за даними Мінкульту, в Україні понад 65 тисяч пам’яток археології, а в кадастрі зафіксовано лише 5 тисяч. Решта 60 тисяч юридично вразливі: у кадастрі ці землі значаться як сільськогосподарські або під забудову. За поточною редакцією ЦК, пам’ятки, яких немає в реєстрах, залишаться без захисту.

Покупець тоді може просто заявити в суді: “У реєстрі пам’ятки не було, отже я діяв добросовісно”. І суд має взяти це до уваги.

Проєкт ЦК також запроваджує презумпцію знання відомостей реєстру – і це кардинально змінює логіку обчислення позовної давності. У поєднанні із загальними положеннями про позовну давність законотворець створює механізм, за якого будь-яка незаконна реєстрація стає незворотною через короткий час.

За чинним законодавством та усталеною практикою Верховного Суду перебіг позовної давності починається від дня, коли особа (зокрема, держава або громада в особі прокурора чи профільного органу) дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. За проєктом нового Цивільного кодексу, “знати все, що є в реєстрі” – це обов’язок. Законодавець фактично прирівнює момент внесення запису в реєстр до моменту обізнаності про можливе порушення прав.

“Цей принцип знання відомостей у реєстрі дозволяє обчислювати строки позовної давності не так, як зараз: коли безпосередньо зіткнувся з якоюсь проблемою, отримав витяг з реєстру, на цьому витязі є певна дата. А буде рахуватися від дати, коли запис внесено до реєстру, – набагато раніше”, – каже Мельник.

Це означає, що, щойно реєстратор вносить запис про передання частини лісу чи заповідника в приватну власність, розпочинається відлік позовної давності. Якщо за три роки держава не виявить це серед тисячі інших маніпуляцій, право на повернення майна вона втратить назавжди. Отже, незаконні рішення не просто залишатимуться без наслідків – вони з часом ставитимуть юридично захищеними.

Такий підхід фактично нівелює можливість захисту інтересів держави та громад, адже більшість земельних і майнових злочинів викриваються через роки після їхнього вчинення.

Також, за словами Юрія Мельника, в проєкті кодексу поняття добросовісності набування і самого добросовісного набувача значно розширюється:

“Його фактично формують так, щоб зламати нинішню судову практику щодо добросовісних набувачів і не дати суду можливість самостійно трактувати, чи був дійсно цей набувач добросовісний”.

Захист приватності юридичних осіб та право на забуття через втрату суспільного інтересу

Організація YouControl займається аналітикою відкритих даних і стежить за тим, щоб бізнес і дії влади були прозорими. За словами заступника директора YouControl із правових питань, голови правління Асоціації відкритих даних, адвоката Данила Глоби, саме ухвалення в першому читанні законопроєкту № 15150 було непрозорим:

“Його ухваленню передували сім років праці. Це основний документ держави, який регулює цивільно-правову сферу, власне життєві особисті інтереси людини. Змінювати в такий непрозорий спосіб основний цивільний закон держави неприпустимо без широкого суспільного і професійного обговорення. У наш час публікація на якомусь сайті не вважається широким обговоренням”.

Серед ризиків самого проєкту в організації назвали положення про “приватність” юридичних осіб. Документ пропонує надати компаніям право на так званий цифровий образ (акаунти, цифрові профілі в соцмережах, системах електронного урядування). Обробляти дані з цього образу можна буде лише за згодою цієї юридичної особи (стаття 353).

У YouControl наголошують, що бізнес не може мати приватність у тому самому сенсі, що й людина, адже діяльність компаній має залишатися відкритою для запобігання шахрайству та відмиванню коштів. На практиці це може ускладнити доступ до даних про податкові борги, судові справи, санкції чи зв’язки компаній. OSINT-аналітики та журналісти-розслідувачі використовують відкриті цифрові дані про компанії для виявлення корупційних зв’язків і “російського сліду”.

Крім того, за словами Глоби, відповідно до Конституції, під час внесення змін не можна звужувати обсяг прав, які вже існують. Водночас ця норма Цивільного кодексу таке звуження допускає.

Водночас іншим критичним ризиком у проєкті ЦК є розширення права на забуття. Зараз, за словами експерта, реалізація такого права є в законі про захист персональних даних. І це право здебільшого застосовується, якщо інформація обробляється протизаконно. Але проєкт ЦК пропонує його застосовувати також у разі, якщо втрачено суспільний інтерес.

“Як його виміряти? У європейському законодавстві (загальний регламент захисту персональних даних GDPR) вказано, що має бути баланс між користю цієї інформації та шкодою особі”, – говорить Глоба.

Він навів приклад, що у випадку інформації про колишнього президента Віктора Януковича широкого суспільного інтересу наразі немає, але події, пов’язані з ним, мають істотне значення для суспільства. Проте таке “право на забуття” щодо нього зможе бути використане в суді чи органі влади. Отже, про Януковича та про інших людей, які завдають шкоди суспільству, можуть забути.

Цензура і ризики для розслідувальної журналістики

Директорка Інституту масової інформації (ІМІ) Оксана Романюк звернула увагу, що проєкт Цивільного кодексу в нинішньому вигляді містить ризики для журналістів-розслідувачів, зокрема тих, хто працює у сфері антикорупції.

Однією з найнебезпечніших норм у ньому є розширення норми права на відповідь. Наразі людина може звернутися до медіа щодо виправлень, якщо вважає, що інформація вказана некоректно, неправдиво. За новим Цивільним кодексом пропонується, щоб право на відповідь “було в будь-кого й з будь-якого приводу” (стаття 295). Кожна публічна людина зможе звернутися в медіа, і воно буде зобов’язане опублікувати її відповідь, не редагуючи та не скорочуючи.

“Так журналістика просто “заспамиться”, перетвориться в якусь дошку оголошень. І ми розуміємо, що це вже не буде медіа, тому що функція в медіа якраз у тому, щоб передавати, щоб здійснювати суспільний контроль”, – наголосила Романюк.

Також занепокоєння ІМІ викликали положення статті 294 про презумпцію невинуватості. У документі зазначено, що поширена інформація “не може порушувати презумпцію невинуватості”. На думку медіаюристів, це може призвести до судових позовів проти журналістів за публікації про підозри у корупції або кримінальних провадженнях до набуття вироком законної сили. Журналістам, імовірно, доведеться роками чекати на офіційні вироки судів, перш ніж написати про сам факт правопорушення та його ймовірного винуватця.

У проєкті кодексу також зникає захист викривачів. Адже стаття 298 законопроєкту вже не передбачає спеціального захисту для джерел, що сумлінно повідомляли про корупцію, але помилилися в деталях. Тепер, якщо джерело інформації (викривач) надасть дані, в яких окремі деталі виявляться неточними, фігуранти розслідування зможуть вимагати від редакцій повного відшкодування збитків.

Також ІМІ звертає увагу на статтю 352, яка надає юридичним особам право на таємницю електронного листування та повідомлень у месенджерах. В ІМІ вважають, що це може стати підставою для позовів через публікацію витоків корпоративної або службової переписки.

Ще одне застереження стосується статті 318 про приховане знімання. Проєкт дозволяє таємну фіксацію лише у визначених законом випадках — в інтересах нацбезпеки, правосуддя чи запобігання злочинам. Прямої згадки про журналістські розслідування або суспільний інтерес у нормі немає.

В ІМІ також розкритикували положення, які дозволяють суду вилучати та знищувати тираж медіа або цифровий контент, а також норми, що відкривають можливість для превентивних судових заборон на публікацію матеріалів ще до їхнього виходу.

Інститут масової інформації визначив загалом 11 загроз для медійної сфери у разі прийняття такої редакції Цивільного кодексу.

“Зараз 10 медійних організацій приєдналися до широкої коаліції, і разом ми подали правки до парламенту, і окремо ми подали їх також через наших медійних депутатів, зокрема через Ярослава Юрчишина. І, звісно, ми будемо боротися, тому що я розумію, що є бажання депутатів – захистити свою репутацію”, – зауважила Оксана Романюк.

Права людей з інвалідністю та визнання недієздатними

Україна ратифікувала Конвенцію ООН про захист прав людей з інвалідністю 16 років тому, проте радянський спадок вдалося подолати не відразу, зазначила голова громадської організації людей з інвалідністю Fight for Rights Юлія Сачук.

За її словами, проєкт Цивільного кодексу передбачає дискримінаційні практики, зокрема, щодо здійснення цивільних прав:

“Мова йде про правосуб’єктність. Кожна людина незалежно від діагнозу, психо-соціального порушення, інтелектуальної інвалідності, є, насамперед, людиною з усіма правами, і вона не лише має ці права, але й може ними користуватися. Наразі держава може забрати частину твоєї правосуб’єктності, правоздатності – і тут цивільний кодекс не пропонує нічого”.

У законопроєкті пропонується визнавати недієздатною людину, якщо вона має певні розлади психічні або інші, зазначив адвокаційний менеджер ГО “Точка опори UA” Олег Максим’як.

“Тобто, умовно, якщо в людини встановлено ПТСР, її можна буде через суд визнати недієздатною”, – звернув увагу він.

Наразі група людей, які можуть постраждати від цієї норми, значно розширюється через те, що багато ветеранів отримують психосоціальну інвалідність, зауважила Юлія Сачук.

Новий Цивільний кодекс мав би дати шанс змінити інститут недієздатності та припинити таку практику, зазначила експертка ГО “Українські правозахисні ініціативи” Олена Темченко:

“Ту сіру зону, в якій зараз перебуває інститут недієздатності і опіки, кодекс не тільки не долає, а перетворює в чорну зону і продовжує “радянську” практику позбавлення дієздатності”.

Вона зауважила, що в Україні налічується приблизно 47 тисяч людей, позбавлених дієздатності. Війна збільшує ризики того, що в Україні будуть частіше фіксувати психічні порушення, проте це не означає, що люди мають втрачати свої права.

“На сьогодні у нас є можливість недієздатної людини звертатися за безоплатною правничою допомогою щодо скарги і зміни свого опікуна. А в проєкті кодексу є стаття, де це може робити член сім’ї, орган опіки або заінтересована особа. Але не сама людина”, –навела приклад Темченко.

Дитиницентричний підхід у проєкті кодексу – формальність

Про ризики для прав дитини розповіла радниця з адвокації Української мережі за права дитини Оксана Гінчук. Ця спілка налічує 49 організацій, які займаються захистом прав дитини.

“Ми бачимо ризики, що стосуються прав дитини у проєкті кодексу. Автори законопроєкту говорять, що цей документ є сучасним у сфері захисту прав дитини, закріплює дитиноцентричний підхід. Ми насправді бачимо, що цей дитиноцентрічний підхід – формальність”, – звернула увагу Оксана Гінчук.

Зокрема, у багатьох випадках не передбачено врахування думки дитини, інтересу дитини, дитячих потреб. В окремій статті окреслюється принцип найкращих інтересів дитини. Проте не йдеться про пріоритет над інтересами батьків, опікунів чи інших людей.

“Також право на особисту безпеку побудовано на моделі автономної дорослої особи, яка є зовсім непридатною для дітей. Дитина часто не контролює поширення інформації про себе батьками, школами, медіа, однолітками. Але вона буде стикатися в майбутньому з наслідками цього. Так само цифрова приватність повністю ігнорує специфіку дитини”,– зауважила вона.

За словами експертки, важливо передбачити механізми, щоб дійсно думку дитини вислуховували і її інтереси враховували. Важливий ефективний судовий контроль, оцінка пропорційності втручання, наприклад, органів опіки і піклування, і спеціальні гарантії для вразливих ситуацій або вразливих категорій, якими є діти.

Вона додала, що коаліція організацій напрацювала правки до проєкту Цивільного кодексу і включилася до адвокації змін.

Раніше Українська мережа за права дитини та “СОС Дитячі Містечка Україна” підготували спільну позицію щодо змісту нового Цивільного кодексу України. Найбільш критичними визначені такі моменти в документі: обмеження права дитини знати своє походження;

• можливість зміни відомостей про дату і місце народження дитини після усиновлення, що є надмірним втручанням в її особисту та правову ідентичність; розширення випадків скасування усиновлення;
• допускається залишення дитини у пологовому будинку або закладі охорони здоров’я через “істотні вади фізичного та/або психічного розвитку”, що легітимує відмову від дитини через інвалідність чи тяжкий стан здоров’я;
• зберігається складна процедура усиновлення та тривалість розгляду справ у суді;
• надмірні повноваження органів опіки; відсутність належного захисту дитини в інформаційному, медичному та цифровому середовищі. 

Нове поняття “доброзвичайності” та ризики дискримінації 

“Я підтримую думку, що простіше було б цей проєкт кодексу просто “знести”, відмовитись, скасувати і почати роботу з нуля. Кодекс – це величезний масив різних норм, які суттєво вплинуть на регулювання життя українців і українок”, – зазначила директорка Центру “Соціальна дія” Ірина Федорович.

Вона звернула увагу, що кодекс не повинен суперечити Конституції та євроінтеграційним зобов’язанням України. Автори нового кодексу, за словами Федорович, намагаються перевизначити поняття дискримінації, хоча Україна вже має досить непогане дискримінаційне законодавство.

“Головна проблема – що автори кодексу змішують два поняття –  індивідуальності і дискримінації, встановлюють захист за якимись ознаками індивідуальності, чого немає в праві ЄС. Тобто вони змішують часткове захищення ознак, які визначені в Конституції, в профільному законі, в Кодексі законів про працю, і якісь їхні уявлення, як би мали називатися захищені ознаки”.

Друга проблема, за словами Ірини Федорович, – як сформулювано, в яких випадках нерівне поводження не буде вважатися дискримінацією. Наразі формула, яку використовує український закон за стандартами європейського права, передбачає, що у тих випадках, коли є легітимна, об’єктивно обґрунтована мета, засіб досягнення якої є пропорційним і належним, то тоді можуть бути винятки.

“Автори вирішили, що цього недостатньо і формують великий перелік винятків, більшість яких базуються на концепції доброзвичайності”, – зазначила Федорович.   

У проєкті Цивільного кодексу нове поняття доброзвичайності згадується 45 разів. Автори пропонують визначити доброзвичайність як певну сукупність моральних засад суспільства, пояснив Олег Максим’як. Проте кожен суд зможе це трактувати як захоче. Завдяки доброзвичайності, за його словами, можна буде обмежувати певні права громадян України. Також – почати дискримінувати людей. 

За його словами, договори можна буде оскаржувати через те, що вони не відповідають доброзвичайності. Так само – дійсність заповіту, якщо його умови не відповідають доброзвичайності. Під приводом доброзвичайності людині зможуть відмовляти у сфері послуг.

Ускладнення розлучення та обмеження прав ЛГБТІК+ людей

ГО “Точка опори UA” почала роботу над правками ще до попередньої версії проєкту Цивільного кодексу (законопроєкт № 14394) у лютому разом із коаліцією організацій, які працюють у сфері захисту прав, прав дітей, прав людини, прав жінок, антидискримінацією.

Серед правок коаліції громадських організацій, – норми щодо прав жінок, бо в новий Цивільний кодекс планують інтегрувати Сімейний кодекс як окрему книгу. Зокрема, в проєкті прописано можливості для уникнення аліментів, пропозиції щодо процедури примирення під час розлучення.

Так наприклад, якщо ж у шлюбі є діти, то за проєктом суд в обов’язковому порядку має  “вживати заходи примирення” пари. При цьому судді зможуть гальмувати розірвання шлюбу, керуючись власними уявленнями про збереження сім’ї та мораль, що робить процес тривалішим і дорожчим.

Інша норма проєкту закону передбачає, що платник аліментів, може через суд домогтися скасування аліментів, якщо його дохід менший ніж дохід того, хто живе з дитиною. Тут закладені ризики для зловживання цією нормою, коли платник аліментів приховуватиме свої реальні доходи. І оскільки найчастіше після розлучення в Україні дитина залишається з матір’ю це ускладнить становище жінок.

Також проєкт нового ЦК значно звужує права ЛГБТІК+ спільноти та суперечить вимогам ЄС запровадити в Україні інститут реєстрованих партнерств для одностатевих пар.

Зокрема, унеможливлюється визнання партнерів однієї статі членами сім’ї одне щодо одного. Проте наразі таке визнання можливе завдяки судовій практиці. Так, у червні 2025 року Деснянський районний суд Києва вперше визнав спільне проживання одностатевої пари де-факто шлюбними відносинами.

За словами співголови Національного ЛГБТІ-консорціуму Святослава Шеремета, автори-розробники закону запропонували доволі прогресивне поняття “фактичний сімейний союз”, але чомусь обмежили його лише співжиттям осіб різної статі:

“Не вірю, що законодавець не знає соціології: в Україні близько однієї сотні тисяч (!) одностатевих партнерств. Отже, маю припущення, що ця норма була прописана зі свідомо гомофобних позицій”.

У проєкті кодексу також норма щодо примусового припинення шлюбу, укладеного з людиною, яка змінила маркер статі в документах. Причому для цього припинення достатньо заяви третьої сторони з-поза самого подружжя. Але наразі такі шлюби не припиняються. Ця норма обмежуватиме права в сімейному полі для транс-людей, адже з цього випливатиме припинення прав щодо спадкування, припинення прав і обов’язків щодо спільних дітей тощо.

Широке використання оціночних категорій та низка неточних норм

Юристка Центру прав людини ZMINA Анастасія Соловйова зауважує, що проєкт Цивільного кодексу містить багато неточних норм. Також вона звернула увагу, що нинішній документ не є людиноцентричним.

За її словами, у проєкті Цивільного кодексу згадуються моральні засади суспільства, проте немає норми, що вони можуть бути мірилом правомірності вчинку.

“А “доброзвичайність” у проєкті цього кодексу вже дійсно – як мірило. І її застосування має бути враховане, коли судді будуть виносити свої рішення. Тож цікаво було б запитати суддів, як будуть розцінювати це питання доброзвичайності”, – зазначила Соловйова.

Юристка також звернула увагу на нормативні прогалини у проєкті кодексу. Зокрема, у статті про право на особисту інформацію зазначено, що є “право на захист особистої інформації”:

“У нас є закон про захист персональних даних і такого терміну взагалі не існує на сьогоднішній момент у нашому законодавстві. У статті зазначається, що все інше буде прописано в законі. В якому законі? Чи буде він буде видозмінений? Що має відбуватися далі?”

Соловойва додала, що у проєкті Цивільного кодексу містяться відсилання на інші нормативно-правові акти, закони. Але деякі статті або не збігаються із чинним законодавством, або такого закону взагалі ще немає.

“Тобто під цей проєкт Цивільного кодексу ще мають прийматися нормативно-правові акти. Це створює нову практику і нові підходи, які, я не впевнена, будуть ефективними”

Юристка звернула увагу, що у проєкті Цивільного кодексу не згадується питання штучного інтелекту, зокрема, в контексті захисту від створення фейків з використанням персональних даних:

“Питання, чому законодавець навіть не включив це питання, зважаючи на швидкий технологічний розвиток у світі. Воно згадане тільки щодо цифрового образу. В цій нормі йдеться, скоріше, про обмеження журналістської діяльності, аніж про захист персональних даних людини”.

Що громадськість робитиме далі

Після реєстрації 9 квітня нового проєкту Цивільного кодексу коаліція організацій фіналізувала понад 100 сторінок своїх правок і звернулася до спікера парламенту Руслана Стефанчука. Під листом із закликом переглянути положення проєкту нового ЦК підписалися 84 громадські організації.

“Цим листом ми передали пропозиції голові Верховної Ради як очільнику робочої групи з рекодифікації Цивільного кодексу. Ми передали пропозиції до кодексу також більш ніж 60 депутатам і депутаткам, з якими ми працювали”, – зазначив Максим’як.

Він додав, що понад 15 парламентарів подали ці пропозиції або повністю, або частково в системі електронного документообігу Верховної Ради. Ці правки розглядатимуть у профільному комітеті під час доопрацювання кодексу до другого читання. Від робочої групи з доопрацювання кодексу надійшла пропозиція включити до неї двох представників громадськості.

18 травня, в парламенті було зареєстровано понад 3,5 тисячі правок до проєкту Цивільного кодексу. 

“Якщо ми говоримо про те, що ми не палимо кодекс, не знімаємо з парламенту, то велика суспільна і професійна експертна дискусія, в тому числі з правозахисним середовищем, має бути про те, що і де ми маємо вилучити, переписати, переформулювати, але, в першу чергу, спираючись на весь масив стандартів, де в нас питання захисту прав людини стоїть ключовим”, – зауважила Ірина Федорович.

Організація “Точка опори UA” працюватиме з комітетом, щоб розуміти, що саме буде враховано, та інформувати про це суспільство. 

“Якщо до наших пропозицій не будуть дослухатися, то ми очікуємо на нову хвилю протестів. І чекаємо зараз на реакцію Офісу президента, оскільки петиція набрала 29 тисяч голосів. Президент має зреагувати й сказати свою думку як людина, яка відповідає у державі за захист прав людини й захист Конституції”, – сказав Олег Максим’як.