Українські антикорупційні реформи 2025 року: що спрацювало, а що буксує

Грудень, як місяць “підбиття підсумків”, завжди змушує озирнутися назад – і цього разу українцям точно є що пригадати. 2025 рік починався як формальний етап виконання вимог для переговорів про вступ до ЄС, але дуже швидко перетворився на період стрес-тестів для всієї антикорупційної системи. Чинні інституції кілька разів опинялися на межі послаблення, а реформи рухалися ривками, то прискорюючись, то зависаючи в гучних дискусіях. На тлі внутрішніх конфліктів і політичної турбулентності система все ж утрималась – однак оголила слабкі місця, які вже неможливо ігнорувати.

Інституції: між спробами тиску та збереженням незалежності

Однією з ключових подій року стала липнева спроба підкосити баланс у роботі Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Ініціатива, яка фактично розширювала вплив генпрокурора на ці органи, спричинила різку реакцію громадського сектору та міжнародних партнерів. Після більш ніж тижня дискусій і критики парламент повернувся до збалансованішої моделі й ухвалив зміни, що закріпили незалежність НАБУ та САП.

Цей епізод став показовим: навіть після десяти років реформи інституції залишаються вразливими до політичних рішень. Утім, реакція суспільства і швидке виправлення курсу засвідчили, що механізми стримування ще працюють, а система має здатність відновлюватися після ризикованих кроків.

Паралельно Вищий антикорупційний суд продовжив розгляд ключових справ. Публічність вироків і сталість судової практики підтримують логіку невідворотності покарання – навіть попри тиск, який інколи з’являється навколо резонансних справ.

АРМА: технічна реформа з великими очікуваннями

Іншим важливим напрямом став перегляд правил роботи Агентства з розшуку та менеджменту активів. Пакет змін, ухвалений у середині року, запровадив детальнішу класифікацію активів, прозоріші правила відбору управителів та нові процедури аудиту.

Це рішення було довгоочікуваним: попередні роки супроводжувалися критикою через непрозорі конкурси, втрату вартості активів та неоднозначні рішення щодо передання майна. Нові правила мають зменшити ризики та забезпечити професійніший менеджмент арештованих активів. Чи принесуть вони очікувану ефективність – стане зрозуміло лише через кілька наступних циклів конкурсів та аудитів, але сам факт ухвалення реформи є суттєвим зрушенням.

Утім, не можна ігнорувати те, що колишню директорку АРМА Олену Думу пов’язують з корупційним скандалом навколо розкрадань в “Енергоатомі” – йдеться про так звані плівки Міндіча. Про можливу дотичність посадовиці згадує Михайло Ткач у своєму розслідуванні, опублікованому в “Українській правді”. Отака ложка дьогтю в бочці меду. Такі репутаційні тіні з минулих періодів свідчать про те, що начебто технічно правильна реформа не спрацює повною мірою, якщо довіра до інституції залишається хиткою.

Е-декларування: технічне оновлення системи

Національне агентство з питань запобігання корупції протягом року готувало нову хвилю змін у системі е-декларування. Йдеться не про кардинальні політичні рішення, а про технічні уточнення, оновлення методології перевірок та інструментів для аналітики.

Ці зміни можуть здатися непомітними широкій аудиторії, але для щоденної роботи аналітиків і працівників Національного агентства з питань запобігання корупції та його уповноважених органів вони мають значення. Уніфіковані процедури, зрозумілі правила та оптимізація ризик-орієнтованого підходу – це ті речі, які знижують ймовірність ручного втручання і роблять систему передбачуванішою.

Міжнародна оцінка: поступ є, але ключові точки залишаються недосконалими

Єврокомісія, Організація економічного співробітництва та розвитку та низка профільних організацій у щорічних звітах підкреслили поступ – насамперед щодо інституційної спроможності, прозорості в закупівлях та розвитку окремих інструментів контролю. 

У листопаді Єврокомісія оприлюднила звіт про те, як Україна виконує реформи, потрібні для вступу до ЄС. У ньому оцінювали не лише відповідність критеріям членства, а й реальний прогрес. Приміром, у блоці про верховенство права Єврокомісія зафіксувала, що формально рух є, але стійкість антикорупційної системи викликає серйозні сумніви.

Щодо судової системи, як ідеться в документі, – Україна просунулась із запуском нового Київського окружного адмінсуду та відповідного апеляційного суду, триває відбір до Вищої ради правосуддя і процес оцінювання суддів. Водночас дефіцит кадрів і перевантаження судів залишаються критичними, а оновлення Конституційного Суду блокується відсутністю парламентських призначень навіть для кандидатів, які пройшли міжнародну перевірку.

Антикорупційний розділ – найтривожніший. НАБУ, САП і ВАКС продовжують працювати, але Єврокомісія відкрито фіксує тиск на антикорупційну інфраструктуру. І це не дивно, адже йдеться про втручання в роботу детективів, журналістів-розслідувачів та активістів. Усе це, на думку Єврокомісії, ставить під питання реальну здатність України забезпечити незалежну антикорупційну політику саме в той момент, коли вона має демонструвати її стійкість.

Водночас міжнародні партнери звертають увагу на загальмовані реформи в судовій системі, складнощі в правоохоронних органах та недостатній темп оновлення корпоративного управління держкомпаній.

Висновки цих оцінок однозначні: антикорупційні зміни просуваються, але темп нерівномірний, а результати залишаються вразливими до політичних коливань.

Що буде визначальним у 2026 році

Найближчого року Україна має перейти до наступного етапу переговорів з ЄС. Це означає, що антикорупційні реформи будуть не просто внутрішньою політикою, а частиною зовнішніх зобов’язань. Найважливішими стануть три речі:

• реальне, а не формальне впровадження реформи АРМА;
• захист незалежності антикорупційних інституцій від політичних змін;
• прискорення судової та правоохоронної реформ.

Цьогоріч антикорупційна система довела, що може працювати в складних умовах. Але її стійкість не є автоматичною. Вона потребує постійного політичного захисту, прозорих процедур і суспільного контролю. Без цього прогрес залишатиметься крихким, а окремі гучні справи – лише фрагментами замість повноцінної антикорупційної політики.

Яна Радченко, журналістка та редакторка видання ZMINA