Уряд закликає до обговорення стратегії щодо ВПО: чому важливо долучитись

У березні уряд відкрив збір пропозицій та зауважень до проєкту Стратегії державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року та операційного плану з її реалізації. Пропозиції можна подавати до 27 березня.

Робота над цією стратегією розпочалася ще восени 2025 року на базі Міністерства розвитку громад та територій України (після непевного періоду, чи взагалі така стратегія буде), а згодом продовжилась у Міністерстві соцполітики (після передання туди від Мінрозвитку повноважень щодо підтримки ВПО).

Для розуміння: розроблення основних напрямів стратегії відбувалося на базі робочих груп, до складу яких залучались як державні органи, так і представники неурядових організацій. Скажу більше: ці робочі групи очолювали саме представниці громадськості. І повірте, це не одна година обговорень у різних форматах. Надалі ж доопрацювання стратегії здійснювало Мінсоцполітики, яке додало їй свою перспективу відповідно до свого стратегічного бачення.

Чи це ідеальний документ? 

Мабуть, ні. Адже складно уявити ідеальний документ в умовах уже більш ніж 12-річної збройної агресії та надзвичайної чутливості теми внутрішнього переміщення.

Втім, цей документ точно є спробою закріпити стратегічний напрям державної політики щодо подальшої підтримки понад 4,6 млн внутрішньо переміщених осіб (більшість із яких з тимчасово окупованих територій), а також тих, хто може зазнати переміщення в майбутньому, та тих, хто буде повертатися до покинутого місця проживання після деокупації чи відновлення безпеки.

Йдеться насамперед про подальше формування цілісного “маршруту підтримки людини” – від моменту евакуації або виїзду з ТОТ до адаптації, інтеграції в громаді або добровільного повернення.

Зокрема, стратегія передбачає:

• забезпечення евакуації та належну роботу мультидисциплінарних команд на транзитних центрах;
• розвиток цифрової системи управління політикою щодо ВПО, що дозволить ухвалювати рішення на основі даних;
• запровадження раннього оцінювання потреб людей, на підставі чого надається необхідна підтримка;
• подальший розвиток сталих житлових рішень (соціальна оренда, соціальне житло, підтримане проживання, доступне кредитування);
• підтримку економічної самостійності ВПО через працевлаштування, навчання та підприємництво;
• посилення спроможності громад, які приймають переміщених людей, та, що важливо, визначення обсягу підтримки, яку можуть надавати ті громади, звідки відбулося переміщення (як ті, де тривають бойові дії, так і ті, які релоковані після окупації);
• створення умов для добровільного, безпечного та поінформованого повернення в тісному зв’язку з відновленням територій.

Але я б насправді скоротила до двох важливих на сьогодні пунктів: 

• зробити евакуацію або підтримку у виїзді з ТОТ такою, щоб люди опинялися в безпеці й цей шлях був гідним; 
• забезпечити, щоб після прибуття до громади, що приймає (і ще на шляху до неї), людина мала необхідну підтримку: від широкого спектра соціальних послуг та грошової підтримки до зайнятості та житла в більш сталому форматі, психологічної допомоги, оздоровлення тощо. І все це без стигматизування людини як ВПО.

Важливо також, що стратегія також робить акцент на тому, що внутрішньо переміщені особи – не просто отримувачі допомоги, а люди з потенціалом, який може, має бути і є частиною розвитку країни.

Чи в цьому вся суть стратегії?

Звісно, що ні.

Частина питань лежить у площині політики щодо тимчасово окупованих територій – наприклад, визнання та врахування інформації з документів, отриманих на ТОТ. Інші питання пов’язані з визначенням повноважень органів місцевого самоврядування, які були релоковані з громад, що опинилися в окупації, а також із діяльністю створених ними центрів підтримки. Проєкт стратегії звертає на це увагу, але ці питання потребують окремих політичних та законодавчих рішень.

Є й інший вимір – людський. Він пов’язаний з готовністю самих людей зберігати те, що для них є цінним: для окремої людини, для груп людей, для цілих спільнот. І тут держава, як на мене, з огляду на нинішні виклики та власні спроможності не завжди може виступати єдиним або головним суб’єктом.

Саме тому зараз особливо важливо, щоб документ отримав максимально широке розуміння і відгуки – від громад, експертів, організацій, самих ВПО та всіх, хто працює з темою внутрішнього переміщення, як тих, хто вже був залучений, так і тих, хто ні.

Адже від якості цієї політики залежить не лише підтримка людей, які були змушені залишити свої домівки, а й довгострокова стійкість країни.

Надати пропозиції та зауваження до стратегії можна через сайт Мінсоцполітики, де відбувається громадське обговорення. Шукайте всю інформацію тут. 

Марія Красненко, експертка з питань внутрішнього переміщення