Травневі іменинники – бранці Кремля чекають на ваші листи

Дата: 19 Травня 2021 Автор: Микола Мирний
A+ A- Підписатися

Газета “День” та Центр прав людини ZMINA продовжують розповідати про громадян України, яких Російська Федерація незаконно утримує на своїй території або в тимчасово окупованому Криму. Ми просимо вас писати їм листи підтримки.

Ви можете писати в’язням Кремля все, що у вас на серці. Можна переповідати новини, інтерв’ю з цікавими людьми, писати поради зі зміцнення здоров’я в закритому приміщенні, вірші, короткі оповідання. Діти також можуть робити малюнки.

Кримський політв’язень Сервер Мустафаєв називає ваші листи та листівки “ковтком повітря свободи”.

“Це потужний заряд енергії від кожного написаного рукою слова солідарних зі спільною справою захисту прав, які водночас ще й особисто не знайомі. Як-то кажуть, брат по духу ближчий, ніж брат по крові”, – пише з-за ґрат Сервер Мустафаєв. Він додає, що ваші листи захоплюють бранців Кремля, їхніх співкамерників та навіть дивують співробітників і адміністрацію місць несвободи. Зрештою, ваші листи відіграють правозахисну роль і можуть убезпечувати від порушень прав політв’язнів. 

Власне, із Сервера Мустафаєва ми починаємо нашу розповідь про травневих іменинників – політв’язнів. Але нагадаємо спершу – щоб пройти тюремну цензуру, потрібно дотримуватися простих правил:

  • писати російською мовою (листи, написані іншими мовами, адміністрації місць несвободи викидають);
  • дотримуватися політичної нейтральності;
  • вказувати на конверті рік народження, повне ім’я, по батькові та прізвище адресата.

  Сервер Мустафаєв 

Правозахисник, фігурант “другої бахчисарайської справи “Хізб ут-Тахрір” Сервер Мустафаєв народився 5 травня 1986 року в Самаркандській області Узбекистану. Родина повернулася до Криму наприкінці 80-х років минулого століття.

У школі Сервер навчався на відмінно. Так само з червоним дипломом він закінчив технікум при Національному аграрному університеті, здобувши спеціальність молодшого спеціаліста з експлуатації обладнання та систем газопостачання. У Київському національному університеті отримав кваліфікацію магістра теплогазопостачання та вентиляції.

До окупації півострова Сервер працював у низці кримських фірм. Також організовував дитячі свята, громадські заходи та допомагав малозабезпеченим сім’ям.

Перед своїм затриманням він був координатором “Кримської солідарності” – ініціативи, яку заснували родичі бранців Кремля та адвокати, щоб допомагати потерпілим від політичного переслідування.

Рідні відгукуються про Сервера як про комунікабельну, небайдужу та активну людину. 

27 січня 2018 року співробітники російського ОМОНу перервали засідання “Кримської солідарності” в Судаку, на якому був присутній Мустафаєв. “Поліцейські” протримали активістів у приміщенні близько семи годин і письмово відбирали персональні дані учасників заходу, зробивши це єдиною умовою для виходу з будівлі.

Сервера Мустафаєва затримали після обшуку в його будинку в Бахчисараї 21 травня 2018 року. Під час обшуку силовики не давали йому зв’язатися з адвокатом. У нього вилучили документи та електронні пристрої. 

Мустафаєва звинуватили в правопорушенні за ч. 2 ст. 205.5 КК РФ (“участь у діяльності терористичної організації”) начебто через зв’язки з релігійно-політичною партією “Хізб ут-Тахрір”,  а також за ч. 1 ст. 30 і ст. 278 КК РФ (“приготування до насильницького захоплення влади”). 

За словами його адвоката, єдиним доказом проти Мустафаєва є аудіозапис із декількома короткими репліками, зокрема запитання Сервера, яке він поставив під час зустрічі в мечеті 2 грудня 2016 року. Про цю зустріч було відкрито оголошено заздалегідь публічно. Незважаючи на це, слідство дійшло висновку, що Мустафаєв узяв участь в таємному зібранні “Хізб ут-Тахрір”.

Суддя Південного окружного військового суду в російському Ростові-на-Дону Різван Зубаїров долучив до вироку українське громадянство Мустафаєва як обтяжливу обставину. 16 вересня 2020 року він засудив його до 14 років ув’язнення. Того дня, за оцінками активістів “Кримської солідарності”, на вирок біля будівлі суду зібралося близько 600 людей. 

За словами голови правління Кримськотатарського ресурсного центру Ескендера Барієва, у цій справі Росія порушила міжнародне гуманітарне право, зокрема права на свободу, справедливий суд, ефективний спосіб правового захисту, повагу до приватного та сімейного життя, свободу думки, совісті та релігії.

Серед іншого Росія порушила принцип покарання виключно на підґрунті закону, оскільки РФ, як країна-окупант, відповідно до Четвертої Женевської конвенції, не має права застосовувати своє кримінальне законодавство на окупованій території. 

16 грудня минулого року Генасамблея ООН оновленою та посиленою резолюцією закликала Росію звільнити бранців Кремля, зокрема й Сервера Мустафаєва. 

21 серпня 2020 року президент Володимир Зеленський своїм указом нагородив його орденом “За заслуги” ІІІ ступеня “за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм”.  

Без батька залишилася багатодітна сім’я: двоє синів Юнус і Юсуф та дві донечки Джеміле й Наджіє.

Мустафаєву Серверу Рустемовичу,

05.05.1986 г. р., 

ФКУ СИЗО-3 ГУФСИН России по Ростовской области,

ул. Украинская, 1,

г. Новочеркасск, Ростовская область,

346408, РФ

Ігор Кияшко 

Ігор Кияшко – мешканець Лубен Полтавської області. Він колишній співробітник МВС. Роботу в міліції за станом здоров’я змінив на адвокатську практику.

Дружина політв’язня Марина Кияшко схарактеризувала свого чоловіка в коментарі газеті “День” та виданню ZMINA як уперту, наполегливу та амбіційну людину. За її словами, у в’язниці він тримається.   

Російські спецслужби затримали його 10 квітня 2018 року в Нижньому Новгороді. Тоді 45-річний чоловік приїхав по ліки для свого сина, у якого був ослаблений імунітет. У цьому російському місті розташований фармацевтичний завод, який випускає єдиний у Східній Європі препарат “Бактеріофаг” проти золотистого стафілокока.

Спочатку Ігоря звинуватили в тому, що він нібито намагався купити в Росії та вивезти до України деталі до двигунів винищувачів МіГ-29. Також, за версією ФСБ, як повідомляє “Медіазона”, не раніше ніж 22 серпня 2017 року Кияшко начебто домовився купити в якогось Комова копії технічної документації щодо багатофункціональної радіолокаційної станції 92Н6А, яка використовується на зенітно-ракетних комплексах С-400. Ці відомості, стверджує ФСБ, становлять державну таємницю, а Кияшко діяв нібито за завданням Служби безпеки України.

СБУ заперечує звинувачення російської спецслужби.

Російський адвокат Євген Губін каже, що Кияшко начебто зізнався в підготовці до першого злочину, але категорично заперечує звинувачення в шпигунстві. Його захист наполягає: інформацію щодо радіолокаційної станції він ніколи не збирав, а секретні документи йому підкинули під час затримання.

А дружина політв’язня вказує, що на початку досудового розслідування ФСБ застосовувала до нього тортури й призначила йому свого адвоката. За словами Марини Кияшко, російська спецслужба погрожувала чоловікові затримати її. Через це вона жодного разу не їздила до нього на побачення, а зв’язок з ним підтримує через “Зонателеком”, який постійно прослуховується.  

“Розумієте, я не бачила особисто чоловіка три роки. Я не можу дати відповіді на те, що сталося. От він поїхав, і з’явилися такі обвинувачення, які неможливо спростовувати, сидячи вдома”, – прокоментувала Марина Кияшко. Вона називає затримання Ігоря та обвинувачення проти нього “театральною виставою” російських спецслужб, у якій опинився її чоловік. 

Про долю політв’язня стало відомо лише в червні 2018 року, коли йому оголосили підозру. Тоді ж Марині вдалося найняти для чоловіка іншого захисника, через якого вона змогла дізнатися більше подробиць про те, що сталося з Ігорем. 

Марина Кияшко вказує, що під час затримання її чоловіка катували. Йому також двічі на тиждень надягали мішок на голову і вивозили в іншу будівлю, де били до втрати свідомості. Жінка відмовилася нам описувати інші види катувань з боку ФСБ через побоювання за її чоловіка. Родина також не подавала скарги до російських правоохоронних органів про тортури.  

У липні 2018 року російський адвокат родини Євген Губін заявив, що Кияшко відмовився від його послуг. Захисник припускає, що слідчі ФСБ змусили його написати заяву про відмову від адвоката, оскільки сторона захисту наполегливо відмовлялася визнавати провину. 

У грудні 2018 року Нижньогородський обласний суд у Росії, визнавши Кияшка винним у “шпигунстві й замаху на контрабанду частин двигуна військового літака”, присудив йому вісім років ув’язнення в колонії суворого режиму. 

Суд проходив у закритому режимі через нібито наявність у матеріалах справи документів, що містять військову таємницю. Вирок захист не оскаржував, щоб уникнути збільшення покарання.

До свого затримання Ігор Кияшко страждав на гіпертонію, а після тортур у нього з’явився тромбофлебіт. Що пів року в нього стається гіпертонічний криз. Дружина нарікає на запізнілу медичну допомогу у виправній колонії. Чоловік також перехворів на коронавірусну хворобу. 

Політв’язень водночас важко переживає смерть своєї матері, яка померла 27 квітня.  

Игорю Петровичу Кияшко,

07.05.1976 г. р.,

ФКУ ИК-11 ГУФСИН России по Нижегородской области,

г. Бор, 2-ой микрорайон, д. 1,

Нижегородская область, 606448, РФ

Андрій Коломієць

Мешканця Київщини Андрія Коломійця в Криму в червні 2016 року засудили до 10 років ув’язнення. Його затримали в російській Кабардино-Балкарії в травні 2015 року за підозрою в зберіганні наркотиків. Після цього чоловіка перевезли до Криму, де російські слідчі звинуватили його в тому, що він як “член екстремістської організації “Українська повстанська армія” вчинив замах на вбивство двох кримських співробітників спецпідрозділу “Беркут”.

Політв’язень розповідав правозахисникам, що його катували струмом одразу після затримання на Північному Кавказі. Так російські силовики вибивали з нього свідчення, зокрема проти іншого політв’язня Олександра Костенка.

Під час судового засідання адвокат українця Михайло Кушпель звернув увагу “суду”, що Україна розслідує події на Майдані, зокрема й ті, під час яких постраждали співробітники спецпідрозділу “Беркут”. А отже, в окупаційної влади не має жодних юридичних підстав розслідувати ті самі дії та переслідувати громадян України. “Суддя” Михайло Бєлоусов не взяв до уваги документ Генпрокуратури України, водночас він урахував як докази провини Андрія Коломійця свідчення, якими він обмовив себе під тортурами.

Адвокат назвав вирок “кричущим і цинічним”. Із доказів обвинувачення, за словами адвоката, є лише дві чорно-білі фотографії нібито обгорілої форми цих беркутівців. Генпрокуратура України спростувала участь Андрія Коломійця в атаках на “Беркут”.

Правозахисниця Кримської правозахисної групи (КПГ) Ольга Скрипник зауважує, що в судовому процесі над українцем не було нічого спільного з правосуддям. Він був спрямований на засудження ідей Євромайдану і не давав юридичної оцінки діям Коломійця.

У справі Андрія Коломійця було п’ять захисників. Усі вони, на переконання КПГ, свою функцію як адвокатів не виконували.

У квітні 2017 року Андрій подав скаргу до Європейського суду з прав людини. Російська правозахисна організація “Меморіал” визнала його політв’язнем і вимагає негайного звільнити українця.

Коломійця утримують у колонії російського Краснодара, де, за оцінкою українського консула в Ростові-на-Дону Тараса Малишевського, умови утримання є найжорсткішими в порівнянні з іншими колоніями, де перебувають українські громадяни.

За чотири роки ув’язнення політв’язня з різних причин 13 разів поміщали до штрафного ізолятора (ШІЗО), зокрема через те, що “на нього не було ще рапортів”, за куріння в недозволеному місці, сон у недозволений час, молитовний килимок у камері та за те, що в холодному і вогкому цеху був одягнений у тепле вбрання, а не за формою. Зрештою чоловікові посилили умови утримання в колонії. 

Правозахисники вказують, що через тортури й часте перебування в ШІЗО стан здоров’я українця погіршився: його часто мучать сильні головні болі, високий тиск, болі в шлунку, псоріаз, кришаться та випадають зуби.

Андрею Владимировичу Коломийцу,

08.05.1993 г. р., 

ФКУ ИК-14 УФСИН России по Краснодарскому краю,

ул. Калинина, 58, г. Краснодар,

Краснодарский край, 350039, РФ

 Алім Суф’янов 

Алім Суф’янов – кримськотатарський активіст, який з початку тимчасової окупації Криму не зміг лишатися байдужим та зайняв активну громадську позицію. Він відвідував судові засідання в політично вмотивованих справах.

2012 року чоловік закінчив конструкторсько-технологічне бюро у сфері послуг “Крим-Сервіс”. Наступного року відкрив приватне підприємство і до дня свого арешту пропрацював перукарем.

Алім – творча людина. Він добре малював і співав. Був одним з організаторів мусульманських свят, зокрема Курбану й Ораза-байраму. 2018 року чоловік одружився.

7 липня 2020 року його заарештували в селі Залізничне Бахчисарайського району під час масових обшуків ФСБ та Центру з протидії екстремізму в низці районів Криму. Представники правоохоронних органів РФ стверджують, що під час обшуків вони знайшли в його помешканні електронні носії та телефони, які підозрювані використовували під час “терористичної діяльності”.

Росія звинувачує 31-річного активіста в причетності до забороненої в Росії та в Криму організації “Хізб ут-Тахрір”, яка легально діє в Україні. На переконання кримських правозахисників, у політичних переслідуваннях російська влада використовує ярлики терористів, екстремістів, шпигунів та диверсантів, щоб світова спільнота вірила, що Росія веде в Криму боротьбу з терористами. Вони також вважають, що в такий спосіб Росія, зокрема, намагається легалізувати протиправну анексію півострова. 

Політв’язень має інвалідність. 

Центр громадянських свобод,

Політв’язню Аліму Нурітдіновичу Суф’янову, 

16.05.1990 р. н.,

вул. Басейна, 9-Г, оф. 25, 

м. Київ, 01004

Едем Смаїлов 

Активіст Едем Смаїлов народився 22 травня 1968 року в Ташкенті, Узбекистан. Дитинство провів у місті Учкудук, де закінчив школу. 1985 року Едем вступив до Московського гірського інституту. Два роки відслужив в армії. 

У 1992 році родина Смаїлових повернулася до Криму. З початку тимчасової окупації Едем допомагав родичам політв’язнів, приходив до будинків, де російські силовики проводили обшуки. 

Чоловік займався будівельними та оздоблювальними роботами. Також у селі Долинне Бахчисарайського району він був головою релігійної громади “Топчик”. Друзі та рідні відгукуються про нього як про чуйного, доброго та богобоязливого чоловіка. 

Смаїлова затримали під час обшуку його будинку того самого дня, коли й Сервера Мустафаєва. До слідчих дій тоді, 21 травня 2018 року, російські силовики не допустили адвоката політв’язня Айдера Азаматова

Едема Смаїлова – фігуранта другої “бахчисарайської справи “Хізб ут-Тахрір” – ФСБ звинувачує в тому, що він начебто був членом цієї партії і готувався до насильницького захоплення влади. Саме ж обвинувачення російських слідчих ґрунтується на програмі “Хізб ут-Тахрір”, що передбачає об’єднання територій з мусульманським населенням в єдину державу – халіфат. Оскільки такі регіони є і в Росії, то, на думку слідства, обвинувачені, пропагуючи ідеї “Хізб ут-Тахрір”, вели діяльність, спрямовану на створення умов для насильницького захоплення влади й насильницької зміни конституційного ладу РФ”.

“У справах немає жодного свідчення про те, що обвинувачені кримчани робили або планували скоїти насильницькі злочини, а тим більше будь-які дії, які можна було б назвати терористичними з позиції здорового глузду – їм не ставиться в провину озвучення терористичних погроз або підготовка терактів”, – йдеться у висновку російської правозахисної організації “Меморіал”, яка визнала всіх фігурантів цієї справи політв’язнями.

Смаїлов скаржиться, що суддя Різван Зубаїров не дозволяв під час засідання в Ростові-на-Дону ставити запитання свідку сторони обвинувачення – співробітнику ФСБ Миколі Артикбаєву, який з початку російської агресії зрадив присязі Україні. У такий спосіб суддя, на переконання Смаїлова, намагався приховати дані та обставини, які важливі в справі. З різними обґрунтуваннями Зубаїров відкидав питання бранців Кремля. Суд призначив йому 13 років колонії суворого режиму.

Одружений, має трьох доньок – Аліє, Есму та Фатіме. У старшої планувалося весілля, за декілька днів до якого її батька заарештували. Весілля родина таки скромно провела. Активісти “Кримської солідарності” кажуть, що діти політв’язня нелегко сприйняли затримання батька. Молодша та середня доньки після обшуку та затримання захворіли.

Эдему Назимовичу Смаилову, 

22.05.1968 г. р., 

ФКУ СИЗО-3 ГУФСИН России по Ростовской области,

ул. Украинская, 1, 

г. Новочеркасск,

Ростовская область, 346408, РФ

Микола Шиптур 

Микола Шиптур народився та мешкав в Івано-Франківську, одружений, має сина Сергія. Активної участі в громадсько-політичному житті загалом не брав, безпартійний. 

Кримська правозахисна група називає активіста Євромайдану Миколу Шиптура першим політв’язнем у Криму. Чоловіка заарештували за те, що він чинив спротив незаконному формуванню “Самооборона Криму”, та за підтримку України.

У березні 2014 року Микола Шипур зробив попереджувальні постріли під ноги “самооборонівцям”, які після акції до 200-річчя дня народження Тараса Шевченка в Севастополі переслідували його та активістку Євромайдану Ольгу Чернятинську, й поранив представника “Русского блока” Куліша А. В. 

Прокурор та начальник УМВС Севастополя вимагали від чоловіка підписати зізнання, що він є “учасником диверсійної групи”, “терористом” та членом “Правого сектору”. Його погрожували передати назад до рук ескадрону “кримської самооборони”, утім Шиптур відмовився пристати на пропозиції тоді ще українських слідчих. Надалі він неодноразово відкидав вимоги російських силовиків дати неправдиві свідчення, зокрема проти Олега Сенцова, прізвище якого Микола вперше почув в ув’язненні. 

Уже покійний “суддя” незаконного “Гагаринського районного суду міста Севастополя” Володимир Сибул визнав Шиптура винним за ч. 1 ст. 222 КК Російської Федерації (“незаконне перевезення зброї”) і за ч. 3 ст. 30,  ч. 2 ст. 105 КК Російської Федерації (“замах на вбивство особи у зв’язку з веденням цією особою службової діяльності або виконанням громадського обов’язку, вчинене суспільно небезпечним способом”).

“Суд” проігнорував проведену після затримання експертизу, яка зафіксувала зламаний палець, колото-різані рани та півтора десятка гематом на голові політв’язня. Утім, “суддя” розцінив ці травми як несуттєві, незначні непорозуміння, які виникли під час затримання “особливо небезпечного злочинця”.

Перша інстанція засудила чоловіка до 10 років позбавлення волі з відбуванням покарання в колонії суворого режиму, апеляційний “суд” зменшив термін ув’язнення до дев’яти років. 

Оскільки “суд” не розглянув аспекту самооборони кримчанина, коли його затримувало незаконне збройне формування “Самооборона Криму”, а на самих засіданнях свідками виступили лише представники “самооборони” правозахисники визнали чоловіка політв’язнем. Вони вказують, що представники “самооборони” побили Шиптура, погрожували йому й урешті-решт спровокували, а саму справу використали для пропаганди проти України та нагнітання страху перед “радикальними бандерівцями” на півострові. Окрім цього, цю справу мав би розглядати український легітимний суд. 

Центр громадянських свобод,

Політв’язню Миколі Степановичу Шиптуру,

26.05.1978 р. н., 

вул. Басейна, 9-Г, оф. 25, 

м. Київ, 01004

Білял Аділов

Білял Аділов – місцевий імам. Народився в місті Хамза в Узбекистані. Після закінчення школи вивчився на газозварника. 1990 року переїхав до Криму. Через три роки закінчив Бахчисарайський будівельний технікум, працював будівельником у Сімферополі. 

Політв’язень у своєму листі пише, що відразу з приходом Росії відчув утиски, тому він не міг стояти осторонь.

“Почалися вбивства, безвісти зниклі й заарештовані кримські татари, яких звинуватили в екстремізмі й тероризмі. Мені було байдуже, оскільки знову, як і 1944 року, коли звинуватили кримськотатарський народ у зраді й одягли ярлик “ворогів народу”, помилково звинувативши громадськість, хочуть надягти ярлик терористів. Народ мій відразу зрозумів, що це нова форма депортації, яка виявляється в залякуваннях, щоб ми добровільно покинули Крим”, – пише Білял Аділов. Водночас він шкодує, що його співвітчизники через ці утиски виїжджають із Криму. 

Білял не тільки публічно молився за політв’язнів, а й постійно приходив на судові процеси над іншими бранцями Кремля, чим і зацікавив правоохоронців.

Політв’язень – один із 24 кримськотатарських активістів, яких заарештували 27 березня 2019 року під час масових обшуків у Сімферополі. 

“Моєму батькові 83 роки, а мама на 10 років молодша. Коли вони вийшли з кімнати та побачили це “маски-шоу”, їм стало погано. Тато впав”, – згадує дружина політв’язня Гульнара Аділова. Щоб діти сильно не лякалися людей у масках та з автоматами, вона накрила їх на дивані ковдрою. 

Родина стверджує, що російські силовики під час обшуку підкинули їм три зовсім нові заборонені в РФ видання – “Система правління в Ісламі”, “Халіфат” та один з номерів журналу “Аль Вай”. 

 

Чоловік оголошував сухе голодування через неналежні умови утримання в СІЗО №1 російського Ростова-на-Дону. У його камері через надлишкову вологість він почав задихатися. Щоб привернути увагу, він порвав дроти в камері, після чого його посадили на 15 діб у ШІЗО.

Одружений, має шестеро дітей: доньок Гулізар, Сабріє, Султаніє та Феру і синів Февзі й Сулеймана.

Билялу Абдурахмановичу Адилову,

27.05.1970 г. р., 

ФКУ СИЗО-1 ГУФСИН России по Ростовской обл.,

ул. Максима Горького, 219,

г. Ростов-на-Дону, 

Ростовская обл., Россия, 344022

Теймур Абдуллаєв 

Теймур Абдуллаєв – професійний тренер із тхеквондо, юрист і громадський активіст. Народився в Баку Азербайджанської АРСР. Теймур – онук відомого в Азербайджані покійного академіка, ректора академії лінгвістики сходознавства Іззетова Абдуллаєва. Він також племінник відомого ректора інституту вдосконалення лікарів із грудної хірургії, професора грудної хірургії Азербайджанської АРСР Гейбата Абдуллаєва.

У шість років Теймур навчався в бакинській школі №8 з музичним профілем. Грав на скрипці, фортепіано і духових інструментах, виступав на різноманітних концертних заходах Баку.

У 1983 році, коли Теймуру було вісім років, він вступив до Бакинського спортивного товариства “Динамо” на секцію з дзюдо. Паралельно відвідував “Картинг” (їзда на перегонових автомобілях). 1987 року вступив до Бакинського військового Суворовського училища імені Нахічеванського. 

У 1991 році Теймура зарахували до навчально-виробничого цеху як учня столяра в меблеву фабрику “Червоний жовтень”, а через два роки він вступив до Сімферопольського юридичного технікуму на спеціальність “Правознавство”. 1995 року навчався в Міжнародному центрі охоронців, а після працював юристом у комерційній службі.

Працювати тренером-викладачем спортивної секції з тхеквондо Теймур почав із 1997 року. Він був одним з перших, хто допоміг відкрити в Сімферополі секції з цього виду спорту. Абдуллаєв виховав багато спортсменів та має учнів – заслужених майстрів спорту з тхеквондо.

 
Одружений, має п’ятьох дітей, з якими проживав у сімферопольському селі Строгонівка. Теймура разом з братом Узеїром Південний окружний військовий суд Ростова-на-Дону засудив за “участь у діяльності терористичної організації “Хізб ут-Тахрір” до 12 років та шести місяців колонії суворого режиму.
 
З березня 2020 року практично весь час політв’язня тримають у карцері виправної колонії №2 у місті Салават (Башкирія, Росія). Сама колонія та Федеральна служба виконання покарань РФ не повідомили ZMINA та адвокатам Сіяру Паничу, Емілю Курбедінову й Едему Семедляєву про причини регулярних поміщень у ШІЗО. 
 
У політв’язня – гостре порушення мозкового кровообігу. В нього німіють кінцівки рук і ніг, права частина обличчя, сильні головні болі, шум у вухах і голові. Крім того, він страждає на серцеву, печінкову недостатність, хронічний риніт і алергію.
 

Теймуру Рза оглы Абдуллаеву,

27.05.1975 г. р., 

ФКУ ИК-2 ГУФСИН России по Республике Башкортостан,

г. Салават, станция Южная,

Республика Башкортостан, РФ, 453256 

Джеміль Гафаров 

 
Джеміль Гафаров народився в Узбекистані. 1981 року чоловік з відзнакою завершив Ангренський будівельний технікум. Потім закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут. 1997 року з родиною переїхав до Криму, де довгий час доглядав за старими батьками.
 
Його друзі та рідні зазначають, що він відрізняється стриманим поводженням і коректністю у всіх питаннях. Завжди вміє вислухати людей і допомогти їм за потреби.
 
58-річний чоловік має інвалідність другої групи. У 2017 році він переніс широкий інфаркт міокарда. Того ж року йому діагностували хронічну ниркову недостатність IV стадії з порушенням фільтрації нирок. Ураження двох життєво важливих органів вимагає постійного контролю та відповідного лікування.
 
Громадське об’єднання “Кримська солідарність” наполягає, що утримання Гафарова в ув’язненні – ризик для життя. Його адвокат і дружина скаржилися, що адміністрація Сімферопольського СІЗО не передавала хворому ліків, ба навіть протидіяла наданню медичної допомоги. Йому також відмовляли в шпиталізації. 
 
Джеміля Гафарова заарештували 27 березня 2019 року, після того як одночасно в мікрорайонах Кам’янка та Строганівка міста Сімферополя в будинках кримських татар відбулися наймасовіші обшуки в Криму.
 
Його звинувачують за ч. 2 ст. 205.5 КК РФ (“участь у діяльності терористичної організації”). Гафарову загрожує покарання у вигляді позбавлення волі строком до 20 років.
 
Одружений, має трьох дітей – дочок Сефає і Тамілу та всиновленого сина Селіма. 

Джемилю Абдуллаевичу Гафарову,

 31.05.1962 г. р., 

ФКУ СИЗО-5 ГУФСИН России по Ростовской области,

ул. Тонельная, 4, г. Ростов-на-Дону, 

Ростовская область, 344064, РФ. 

Микола Мирний для газети “День”

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: