Топ-10 перемог у сфері прав людини – 2021
Традиційно підводимо підсумки року, що минув, і відзначаємо зрушення у сфері прав людини. Хоча протягом 2021 року продовжувалась пандемія, в Україні він був багатий на події – добрі і не дуже.
ZMINA пропонує огляд 10 найпомітніших позитивних змін у сфері прав людини, які сталися у 2021 році.
Джерело: vector.meЗапуск Кримської платформи
23 серпня у Києві успішно відбувся установчий саміт Кримської платформи – ініційованого Україною нового міжнародного консультаційно-координаційного формату. Ініціатива стала відповіддю на багаторічні заклики правозахисних організацій про створення подібного формату у відповідь на системні та грубі порушення Росією прав людини в тимчасово окупованому Криму. Правозахисна спільнота України переконана, що лише деокупація півострова може покласти цьому край.
Окрім головної мети – деокупації Криму та повернення його Україні мирним шляхом, – платформа спрямована, зокрема, на запобігання порушенням прав людини під час окупації півострова та захист жертв окупаційного режиму.
В інавгураційному саміті платформи взяли участь представники 47 держав та міжнародних організацій.
Утім, щоб повернути Росію у русло міжнародного права, зусиль, які докладаються наразі, зокрема з боку світової спільноти, недостатньо. Росія продовжує в Криму переслідувати громадян України в політично вмотивованих кримінальних та адміністративних справах, тому Україна закликає уряди інших країн приєднатися до Кримської платформи, а міжнародні неурядові організації, аналітичні центри, незалежних експертів та правозахисників – до Експертної мережі платформи.
Закон про корінні народи
Ще у березні 2014 року, одразу після захоплення Кримського півострова Росією, Верховна Рада України ухвалила заяву, в якій визнала кримських татар корінним народом України. Однак що означає на практиці такий статус, не було зрозуміло, адже протягом семи наступних років парламент не ухвалив жодного закону, який би роз’яснив це поняття, закріпив права корінного народу та статус його представницьких органів.
Ситуація змінилася лише влітку 2021 року, коли був прийнятий і 23 липня набрав чинності закон “Про корінні народи України”. Його положення спрямовані на захист культурних, інформаційних та інших прав корінних народів, надання їм механізмів та інструментів роботи з державою.
Корінним народом, згідно із законом, є “автохтонна етнічна спільнота, яка сформувалася на території України, є носієм самобутньої мови і культури, має традиційні, соціальні, культурні або представницькі органи, самоусвідомлює себе корінним народом України, становить етнічну меншість у складі її населення і не має власного державного утворення за межами України”.
Закон визнає корінними народами в Україні кримських татар, караїмів та кримчаків.
Корінні народи України та їхні представники мають право, колективне та індивідуальне, на повне володіння всіма правами людини та основоположними свободами, визначеними в Статуті Організації Об’єднаних Націй, Загальній декларації прав людини, Декларації ООН про права корінних народів та в міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, а також передбаченими в Конституції та українських законах.
Окрім цього, корінним народам України гарантують правовий захист від будь-яких дій, спрямованих на:
- позбавлення ознак етнічної належності та цілісності як самобутніх народів, позбавлення культурних цінностей;
- виселення або примусове переміщення з місць компактного проживання в будь-якій формі;
- примусову асиміляцію або примусову інтеграцію в будь-якій формі;
- заохочення або розпалювання расової, етнічної чи релігійної ненависті, спрямованої проти них.
“Цей законопроект є дуже важливим для гарантування прав корінного кримськотатарського народу та є черговим кроком на шляху до деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя”, – говорив постпред Президента України в Автономній Республіці Крим Антон Кориневич напередодні прийняття закону.
Ухваленням закону була обурена влада Російської Федерації, там цей документ назвали дискримінаційним, через те що у ньому не згадали росіян. Водночас росіяни не підпадають під використане в законі міжнародне визначення корінних народів, хоча б тому що мають власну державу за межами України.
Крім того, у світі корінними вважають народи, які проживають у багатоетнічних суспільствах незалежних країн і є нащадками тих, хто населяв ці території в період завоювання, колонізації або встановлення наявних кордонів. 2007 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила декларацію про права корінних народів, адже, за даними організації, у більш ніж 70 країнах світу до таких належать 370 мільйонів людей, а багатьом з них загрожує зникнення.
Згідно з декларацією, на території проживання корінного народу без його згоди чи прохання не можна вести будь-яку військову діяльність. У статті сьомій також йдеться про те, що “корінні народи мають колективне право на життя в умовах свободи, миру та безпеки як самобутні народи й не мають зазнавати жодних актів геноциду чи будь-яких інших актів насильства”.
Посилення відповідальності за сексизм у рекламі
Є позитивні зрушення й у сфері гендерної рівності. У 2021 році в Україні посилили відповідальність за сексизм у рекламі, нові норми запрацюють з 8 січня 2022 року.
Приклад сексистської рекламиТак, 10 вересня 2021 року парламент підтримав законопроєкт №3427 про внесення змін до Закону України “Про рекламу” щодо протидії дискримінації за ознакою статі.
З цим законом в Україні з’являється поняття “дискримінаційна реклама за ознакою статі”. Згідно з документом це:
“Реклама, що містить твердження та/або зображення щодо інтелектуальної, фізичної, соціальної чи іншої переваги однієї статі над іншою та/або щодо стереотипності ролі чоловіка та жінки, що пропагує принизливе та зневажливе ставлення.
Реклама, що принижує гідність людини за ознакою статі, демонструє насильство за ознакою статі. А також реклама, що використовує зображення тіла людини (частини тіла) виключно як сексуального об’єкта з метою привернення уваги споживача та/або посилання (слова, звуки, зображення) на сексуальні стосунки, що не стосуються рекламованого продукту чи способу його споживання”.
У пояснювальній записці до законопроєкту №3427 йдеться про те, що Держпродспоживслужба та Омбудсман щороку отримують понад 500 скарг про дискримінацію за ознакою статі у рекламі. За 2019 рік рекламодавці сплатили понад два мільйони гривень штрафів за сексизм у рекламі. Проте відсутність у законодавстві чіткого роз’яснення щодо змісту поняття “дискримінаційна реклама” не дозволяла достатньо ефективно карати порушників.
Тож новий закон посилює деякі з норм, які вже існують. Тепер за використання сексизму у рекламі про працевлаштування рекламодавець має сплати штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, що станом на січень 2022 року становитиме 65 тисяч гривень.
Крім того, за неподання або подання завідомо недостовірної інформації про вартість розповсюдження або виготовлення реклами рекламодавців штрафуватимуть у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700 грн).
Ця додаткова норма має карати рекламодавців – порушників закону про рекламу, які применшують вартість реклами, аби не сплачувати штрафи, зокрема за сексизм у рекламі.
Нагадаємо, що згідно з законом, у разі розміщення забороненої реклами рекламодавець має сплачувати штраф у п’ятикратному розмірі вартості реклами, а повторне вчинення порушення протягом року призведе до штрафу в десятикратному розмірі вартості розповсюдженої реклами.
Скасовані адмінштрафи для мешканців окупованих територій
У 2021 році Верховна Рада ухвалила закон про тимчасове скасування штрафів за порушення порядку в’їзду/виїзду з окупованих територій. Йдеться про штрафи за в’їзд на територію України через територію Росії.
Від початку збройного конфлікту перетнути адмінкордон з окупованим Кримом, а також лінію розмежування з тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях можна було лише через відповідні контрольні пункти в’їзду та виїзду (КПВВ). Їх на початок 2020 року працювало вісім: п’ять – на лінії розмежування і три – на адмінкордоні з Кримом.
З початком пандемії COVID-19 ситуація з перетином КПВВ значно погіршилася, і з березня 2020 року КПВВ на межі з окупованими територіями періодично не функціонували взагалі чи функціонували в обмеженому режимі.
Ця ситуація значно ускладнилась 2021 року через дії окупаційних органів влади, які закривали або обмежували КПВВ. З 1 липня 2021 року на Сході України із семи наявних КПВВ в обмеженому режимі працюють лише два – пішохідний перехід “Станиця Луганська” (Луганська область) та КПВВ “Новотроїцьке” (Донецька область). Водночас мешканці окупованої частини Донецької області фактично опинилися в заручниках окупаційної влади: перетнути єдиний КПВВ з їхнього боку можна лише два дні на тиждень. Ба більше, для цього необхідно бути у відповідних списках так званого “міжвідомчого штабу ДНР”.
Особливо гостро блокування КПВВ з боку окупаційних сил відчули на собі абітурієнти, які мали виїхати з окупованих територій, щоб подавати документи для вступу до закладів вищої освіти за спрощеною процедурою.
Єдиним доступним шляхом, особливо для мешканців непідконтрольної частини Донецької області, залишається проїзд через територію Російської Федерації. Виїзд/в’їзд українських громадян здебільшого відбувається через пункти пропуску на державному кордоні України “Мілове – Чертково” (Луганська область) та “Гоптівка – Нехотєєвка” (Харківська область).
Проте проїзд повз ці КПВВ був незаконним, через що прикордонники виписували адмінпротоколи на подорожніх за ст. 204-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
На таких громадян накладали штрафи від 1700 до 5100 грн. А якщо ті самі дії вчинила група людей або людина протягом року повторно, сума штрафу зростала – від 5 100 до 8 500 грн.
Ухвалений влітку 2021 року закон унеможливив штрафи на період дії карантину або на час блокування діяльності контрольних пунктів в’їзду-виїзду за порушення порядку в’їзду-виїзду з ТОТ, якщо такі порушення були вчинені через підстави гуманітарного характеру.
Знята заборона на донорство крові для ЛГБТ-людей
В Україні прибрали з переліку заборонних критеріїв до донорства крові гомосексуальні стосунки, які прирівнювали до форм ризикованої поведінки.
Фото з фейсбук-сторінки “КиївПрайд”Про це свідчать зміни до відповідного наказу Міністерства охорони здоров’я, прийняті 8 лютого 2021 року.
Тепер словосполучення “гомосексуальні стосунки” відсутнє в переліку критеріїв для відсторонення від донорства. Натомість фігурує формулювання “особи з ризикованою сексуальною поведінкою, яка може призвести до захворювання серйозними інфекційними хворобами, що можуть передаватися через кров”.
Раніше правозахисники неодноразово наголошували на тому, що заборона для ЛГБТ-людей бути донорами крові є дискримінаційною, а її усунення передбачав План дій Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року.
Перед здаванням крові потенційний донор заповнює анкету, де його запитують, зокрема, про форми ризикованої поведінки. Перевірити, чи є людина гомосексуальною, неможливо, але вона все одно відповідала б за надання неправдивої інформації.
Тим часом проблема браку донорської крові в Україні продовжувала загострюватися, особливо відчутно стало це під час карантину навесні 2020 року. Тоді Київський міський центр крові зголосився возити донорів на таксі туди й назад, аби хоч трохи поповнити запаси компонентів крові, які в той період зменшилися втричі.
Тож восени 2021 року команда організації “КиївПрайд” провела марафон здачі крові у Київському міському центрі крові, аби відзначити зняття заборони гомосексуальним людям в Україні бути донорами крові.
“ЛГБТ+ люди нічим не відрізняються від гетеросексуальної спільноти у питанні здоров’я. Про що дуже важливо заявити”, – зазначили організатори акції.
Заступник директора центру Андрій Корж повідомив, що здана кров піде на рятування життів при трансплантації органів, постраждалих в аварії, та іншим хворим.
Скасовано вільну економічну зону “Крим”
У 2021 році Верховна Рада скасувала вільну економічну зону “Крим” (ВЕЗ “Крим”) та внесла зміни до законів, що врегулювали низку питань у податковій, митній сферах та визначили особливості економічних відносин на ТОТ.
Правозахисники назвали рішення парламенту історичним, оскільки ВЕЗ “Крим” призводила до масових та систематичних порушень прав мешканців півострова.
Приміром, створення ВЕЗ “Крим” у 2014 році потягнуло за собою те, що українські банки перестали визнавати кримчан резидентами України, і тривалий час громадяни України, які мали кримську реєстрацію, не могли відкрити банківські рахунки та отримувати послуги на підконтрольній уряду України території (спочатку взагалі, а потім – без оформлення довідки про взяття на облік ВПО).
Ці обмеження були зняті НБУ лише в березні 2020 року. Але в податковій та митній сферах кримчан продовжували вважати “нерезидентами”. Це призводило до того, що в разі продажу чи обміну об’єктів нерухомого або рухомого майна, прийняття спадщини особами, які мають реєстрацію місця проживання на території Криму, ці доходи оподатковувалися за завищеними ставками для нерезидентів.
Після ухвалення законопроєктів про скасування ВЕЗ “Крим” кримчани знову вважаються резидентами у всіх сферах, зокрема податковій.
Крім того, українське законодавство перестало сприймати перетин адміністративного кордону з Кримом крізь призму норм Митного кодексу. Це значно спростило кримчанам перевезення власних речей через адмінкордон.
Серед іншого, скасувавши ВЕЗ “Крим”, парламент забезпечив кримчан доступом до безоплатної вторинної правової допомоги.
Це рішення також створило можливості закінчити спадкові справи, що були початі до тимчасової окупації Криму, та усунуло законодавчі умови обміну персональними даними пенсіонерів, які мають зареєстроване місце проживання в Криму, з органами влади країни-агресора.
Зокрема, вилучається законодавча вимога щодо необхідності підтвердження, що пенсіонер, який має зареєстроване місце проживання в Криму, не отримує пенсію від уповноважених органів Російської Федерації.
Закон про реєстрацію місця проживання на окупованих територіях
У листопаді парламент ухвалив законопроєкт №4564, який спростив процедуру внесення відомостей про зареєстроване місце проживання громадян на окупованих територіях на Сході України та в Автономній Республіці Крим. В середині грудня цей документ підписав президент.
Без цього закону органи реєстрації на підконтрольній Україні території не могли ані проводити реєстрацію місця проживання людей з ТОТ, ані вносити інформацію про зареєстроване до початку російсько-української війни місце проживання особи на ТОТ.
Особливо гостро від цієї проблеми потерпали діти з ТОТ. Свій перший паспорт вони отримували без внесення відомостей про їхнє зареєстроване місце проживання, що зрештою призводило до додаткових ускладнень, зокрема під час отримання медичної допомоги, адміністративних послуг, доступу до реалізації права на освіту, отримання банківських послуг.
Можливість реєстрації місця проживання значно полегшила ситуацію з пільговим вступом для дітей з ТОТ і спростила процедуру доведення факту виїзду з ТОТ для отримання довідки переселення, пільг, зокрема, пов’язаних з гуртожитком та стипендіями.
Передбачається, що закон набере чинності 22 березня 2022 року. До того часу мають бути напрацьовані відповідні порядки, як відбуватиметься реєстрація місця проживання для мешканців окупованих територій.
Перейменування Дня захисника на День захисників і захисниць
Як відомо, традиція вітати 23 лютого всіх чоловіків, а також хлопчиків в школі тягнулася ще з радянських часів. Спочатку це був День радянської армії, потім 1999 року вже в незалежній Україні його перейменували на День захисника Вітчизни, не змінивши дати.
З початком російської військової агресії на Сході України такі асоціації з ворожою армією стали зовсім недоречними і у 2014 році обрали нову дату для святкування Дня захисника України – 14 жовтня. В історичному контексті цей день прив’язаний до Дня українського козацтва та створення Української повстанської армії.
Тим часом кількість жінок в українській армії зростала: за останніми офіційними даними, у Збройних силах України проходять службу 31 757 жінок, що складає 15,6% від загальної кількості військовослужбовців. Це один із найвищих відсотків навіть серед багатьох армій країн–членів НАТО. Майже 5 тисяч жінок в українській армії є офіцерками.
Потенційно ці цифри збільшуватимуться, адже обмеження для жінок займати певні посади та обирати певні військові спеціальності почали знімати лише з 2016 року. До того снайперки, кулеметниці та гранатометниці мали оформлюватися як кухарки та банщиці, бо більшість бойових посад були заборонені для жінок.
Утім, традиційно цей день продовжували вважати “святом всіх чоловіків”, незалежно від віку та роду занять. У школах традиційно дівчата мали вітати хлопців, які зовсім не обов’язково у майбутньому стануть захисниками, а в деяких робочих колективах жінки вітали чоловіків як “алаверди” за 8 березня. І аргументи про фактичну кількість жінок у Збройних силах загалом та на передовій, зокрема, забивалися фразами на кшталт “пропагуйте свої феміністичні тренди у себе вдома, а в школі є традиція”.
Але у липні 2021 року Верховна Рада перейменувала День захисника України на День захисників та захисниць України, щоб нарешті змінити ці традиції.
“Мова є важливим кодом, через який формується бачення суспільства про історію, культуру та традиції свого народу. Тому вживання коректних назв дозволяє адекватно відобразити роль обох статей — і жінок, і чоловіків у боротьбі за незалежність та територіальну цілісність України”, – йдеться у пояснювальній записці до відповідного закону.
А відповідь на питання, кого ж варто вітати 14 жовтня в Україні, вже не перший рік дають люди, безпосередньо дотичні до захисту країни, – військові, ветерани АТО чи ООС, волонтери та громадські діячі, які займаються питаннями армії. ЇЇ можна звести до простої формули:
“14 жовтня – це день захисників України, але не всі чоловіки – захисники України, не всі захисники України – чоловіки, і не всі захисники і захисниці України – військові”.
Тобто вітати варто тих, хто так чи інакше займається цим захистом. Це можуть бути бійці ЗСУ, ветерани АТО чи ООС, добровольці, волонтери, рятувальники та силовики.
Посилено захист дітей від сексуального насильства
18 лютого 2021 року Верховна Рада імплементувала підписану 14 років тому Конвенцію Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, відому як Лансаротська конвенція.
Конвенцію, яка стала першим міжнародним документом, що стосується питання сексуального насильства над дітьми вдома чи в сім’ї, підписали на іспанському острові Лансароте в жовтні 2007 року. Через місяць її підписала й Україна, однак Верховна Рада ратифікувала договір лише за п’ять років, у червні 2012 року.
Згідно з документом, держави-підписанти мають кримінально переслідувати людей за дії сексуального характеру з дітьми, молодшими за вік сексуальної згоди, який в Україні становить 16 років. Водночас на покарання кривдників не має впливати контекст, у якому відбулося насильство. Документ наголошує, що держави повинні інформувати й навчати дітей, щоб у майбутньому вони не стали жертвами сексуальної експлуатації та насильства, а правоохоронці мають ефективно стежити за кривдниками.
Закон, що імплементує Лансаротську конвенцію (1256-IX), доповнює Кримінальний кодекс України новими статтями: “Домагання дитини для сексуальних цілей”; “Свідоме одержання доступу, придбання, володіння, виготовлення або розповсюдження дитячої порнографії”; “Свідоме одержання доступу до дитячої порнографії, володіння нею, її придбання, ввезення, виготовлення, збут або розповсюдження”.
А також доповнює Кримінальний процесуальний кодекс положеннями про те, що кримінальне провадження щодо злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої або неповнолітньої особи має здійснюватись невідкладно і розглядатися в суді першочергово. Також передбачено додаткові гарантії врахування найкращих інтересів дитини при проведенні допиту.
За словами юристки Центру “Розвиток демократії” Олени Зайцевої, закон зумовить низку важливих змін, адже продовжує строки давності стосовно злочинів щодо дітей та уточнює відповідальність за спробу “обміняти” на винагороду дії сексуального характеру з особою до 16 років (фактично за використання дитячої проституції ).
Також документ має допомогти ефективніше перешкоджати обігу дитячої порнографії.
Зайцева розповіла, що однією з найдієвіших новацій у проєкті стало чітке окреслення того, що є домаганням дитини в інтернеті, і визначення покарання за такі дії: “Нарешті запропоновано деякі заходи із запобігання сексуальній експлуатації та сексуальному насильству. Чому “нарешті”? По-перше, вказану конвенцію Україна ратифікувала вже понад вісім років тому, і хотілося б, щоб такі зміни вносилися швидше. По-друге, в Україні справді спостерігається увага до заходів допомоги потерпілим у цій сфері, заходам, спрямованим на подолання негативних наслідків, тоді як заходи із запобігання проблемі отримують не досить зусиль і уваги”.
Запуск ринку землі
У 2021 році в Україні був запущений ринок землі, а громадяни тепер можуть реалізовувати своє право власності та продавати/купувати сільськогосподарські угіддя.
Це стало результатом ухвалення 31 березня 2020 року закону про обіг земель сільськогосподарського призначення, згідно з яким із 1 липня 2021 року був скасований мораторій на продаж аграрної землі, який діяв в Україні двадцять років, з 2001 року, а земля стала предметом купівлі-продажу.
Цей мораторій порушував право власності, яке захищене статтею 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. також рішення Європейського суду з прав людини “Зеленчук і Цицюра проти України” (2018 рік).
Зняття мораторію було однією з вимог правозахисників до новообраних президента і парламенту. Адже через це власники паїв не могли вільно розпоряджатися своєю власністю, продавати землю або отримувати справедливу ціну від її оренди, що також призвело до формування тіньового ринку землі та корупції.
За час існування мораторію близько півтора мільйона землевласників померли, так і не скориставшись своїм правом розпоряджатися землею.
За перші пів року з моменту відкриття ринку землі було укладено 77 880 угод.
