“У вас невідкладний обшук”: як ДТП 4-річної давності стало підставою для силових дій проти детектива НАБУ Євгена Токаря

Євген Токарь – один з детективів НАБУ, у яких 21 липня 2025 року провели невідкладні обшуки. У його випадку йдеться про дорожньо-транспортну пригоду, що сталася ще у 2021 році. Попри те що провадження тривало кілька років, підозру йому повідомили саме під час обшуку в липні 2025-го. Печерський районний суд обрав Токарю нічний домашній арешт і відсторонив його від посади.

Провадження триває досі. Водночас історія Токаря, як і інформація про справи проти низки його колег, переважно лишається поза увагою медіа.

В інтерв’ю виданню ZMINA Євген Токарь розповів, чи були насправді підстави для “невідкладноого” обшуку в чотирирічному провадженні, що саме, на його думку, ДБР намагалося знайти під час обшуку, а також про скаргу до ЄСПЛ, яку подав разом з іншими детективами, судовий процес у своєму провадженні й виклики для антикорупційної системи загалом. 

Євген Токарь

Через наш підрозділ проходило багато чутливої інформації, зокрема про конфідентів

Як керівник підрозділу детективів, якими справами в межах свого напрямку ви займалися напередодні обшуку 21 липня 2025 року? Чи вбачаєте ви зв’язок між цим обшуком та справами, які ви або ваш підрозділ розслідували?

Я дійсно є керівником підрозділу детективів, але відразу уточню, що мій підрозділ дещо особливий. Він називається “підрозділ детективів організаційно-аналітичного забезпечення та стратегічного розвитку”. 

Що це означає? Що до основних функцій мого підрозділу наразі не належить досудове розслідування конкретних кримінальних проваджень. Водночас мій підрозділ фактично виконує функції штабу для головних підрозділів детективів. Ми накопичуємо інформацію про ключові кримінальні провадження та стежимо за їхнім перебігом. Аналізуємо результати роботи, готуємо довідки й аналітичні матеріали для вищого керівництва бюро. По суті, це центр узагальнення інформації та оцінювання діяльності основних детективних підрозділів.

Безпосередньо через мене та мій підрозділ проходить значний обсяг чутливої інформації, яка, зокрема, становить таємницю досудового розслідування. Крім того, на підрозділ покладено завдання з виявлення причин і умов, що сприяють корупції.

У межах цієї роботи ми взаємодіємо з людьми, зокрема на засадах конфіденційного співробітництва. Я особисто та мої підлеглі також ведемо оперативну діяльність у цій частині. Тому, звісно, ми володіємо чутливою інформацією.

Наші контакти можуть містити відомості про конфідентів і , які надають Національному бюро допомогу в різних формах.

З початку 2025 року почали з’являтися відверто наклепницькі публікації 

Чи очікували ви тоді, у липні 2025-го, що можуть відбутись одночасні обшуки у вас та ваших колег? Можливо, були якісь сигнали або передумови щодо цього? 

Очікувань щодо проведення подібних заходів у нас не було. У практиці Національного бюро, як і в діяльності інших правоохоронних органів України, подібних випадків не траплялося. Я не знаю жодного прецеденту навіть близького за масштабом і форматом, коли один правоохоронний орган проводив би настільки масштабні дії в доволі брутальний спосіб проти своїх колег без наявності вагомих підстав.

Натомість приблизно з початку 2025 року в деяких медіа, телеграм-каналах і соціальних мережах простежувалася тенденція поширення відверто наклепницьких матеріалів. Йшлося про необґрунтовані публікації, що їх зазвичай не бралися публікувати журналісти, які працюють під власним іменем і дбають про свою репутацію. Водночас анонімні телеграм-канали та акаунти в соцмережах охоче і системно поширювали подібну інформацію.

Зокрема, це були звинувачення працівників у нібито корупційній діяльності та невідповідності рівня їхнього життя задекларованим доходам. Були й провокативні матеріали на кшталт заголовка, який я дуже добре запам’ятав: “Колумбійська наркомафія та детективи НАБУ люблять біткоїни”. Було очевидно, що є проплачена інформаційна кампанія з дискредитації Національного бюро.

Ми розуміли, що, якщо хтось витрачає суттєві, зокрема фінансові, ресурси – а орієнтовну вартість таких публікацій у популярних телеграм-каналах ми розуміємо, – це, ймовірно, має певну мету і до чогось веде. Такі витрати зазвичай свідчать про підготовку до конкретних дій.

Але ми радше очікували атаки на директора Національного бюро або на окремих працівників, зокрема тих, хто веде резонансні розслідування. Подібні випадки вже траплялися в історії бюро. Наприклад, коли детектив, який розслідував справу щодо так званих рюкзаків Авакова і , зазнав нападу: якось так “сталося”, що його автомобіль спалили хулігани, яких так і не встановили. Або коли про іншого працівника писали, що він посаду “через ліжко” отримав.

Таке було, але це були саме сфокусовані удари по людях, відповідальних за конкретні резонансні справи. Такої масштабної атаки, яка відбулася, ми не очікували.

Можливо, ви передчували якісь законодавчі зміни?

Звичайно, ідеї щодо обмеження компетенції Національного бюро та посилення його залежності від інших органів, зокрема від Офісу генерального прокурора, обговорювалися вже не один рік. Від окремих народних депутатів та інших політиків такі пропозиції періодично звучали. Скажімо так, це відбувалося хвилеподібно: час від часу вони привертали увагу, після чого інтерес до них знижувався.

У принципі ми відчували, що формується певний інформаційний фон, попри те що навесні 2025 року в НАБУ був проведений зовнішній аудит, який загалом надав позитивну оцінку діяльності бюро. Водночас аудит окреслив і певні зони для розвитку – аспекти, які потребують вдосконалення та посилення.

Загалом же оцінка, особливо щодо основного напряму роботи – протидії високопосадовій корупції, – була позитивною. Попри це окремі народні депутати та політики продовжували озвучувати тези про нібито неефективність Національного бюро та необхідність його “перезавантаження” або підпорядкування Офісу генерального прокурора для того, щоб він там нарешті “навів порядок”.

Такі розмови справді були, однак особисто я ці два процеси прямо між собою не пов’язував. Я розумів, що, можливо, формується певне інформаційне підґрунтя для суспільного сприйняття – для того щоб згодом пояснювати обмеження незалежності НАБУ через нібито його неефективність. Водночас того, що насправді готувалося, і в такому масштабі, ми не очікували.

Здавалось, ДБР одразу мало упереджене ставлення щодо моєї участі в ДТП

Минулого року, 21 липня, вам також повідомили про підозру в справі, пов’язаній з ДТП. На той момент це провадження ДБР розслідувало вже кілька років. У чому полягає суть цієї справи і як вона розвивалася?

Так, дійсно, існує таке кримінальне провадження, і воно пов’язане з подіями травня 2021 року. Тоді, вихідного дня, я пересувався Києвом на особистому автомобілі. Як встановлено в межах провадження, під час виїзду на перехрестя, де через технічну несправність тимчасово не працював світлофор, мій автомобіль зачепив інший транспортний засіб. Після цього обидва автомобілі змінили траєкторію руху та зупинилися вже фактично на тротуарі.

На тротуарі один із транспортних засобів, які були учасниками цієї події, зачепив пішохода. Унаслідок цього він, на жаль, отримав травму – перелом ноги, який мав складний характер. Спочатку це кваліфікували як тілесне ушкодження середньої тяжкості, однак у процесі подальшого лікування та уточнення наслідків травму перекваліфікували як тяжкі тілесні ушкодження – за частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України.

Оскільки одним з учасників події був правоохоронець, тобто я, матеріали справи оперативно передали від поліції до ДБР, яке й здійснювало подальше розслідування.

За наявними даними, я рухався з дозволеною швидкістю, не перебував у стані сп’яніння, як і інший учасник події. Водночас механізм цієї дорожньо-транспортної пригоди потребував детальнішого аналізу, зокрема перевірки швидкісних режимів, дорожньої ситуації, оглядовості та можливості уникнення зіткнення на нерегульованому перехресті.

Наскільки мені відомо, наприкінці весни – влітку 2021 року провели всі базові слідчі дії, необхідні в справах щодо ДТП. Зокрема, допитали свідків ДТП, працівників швидкої допомоги та поліцейських, які перебували на місці події. В принципі, ніхто нічого цікавого їм не розповів. Також призначили й виконали автотехнічну і трасологічну експертизи і та судово-медичну експертизу для встановлення характеру тілесних ушкоджень.

У вересні провели додатковий слідчий експеримент.

Я брав участь у всіх слідчих діях і жодного разу від них не ухилявся – це зафіксовано в матеріалах провадження. 

Наприкінці того ж року слідчі зверталися до прокуратури з метою розв’язання питання щодо повідомлення мені про підозру. Водночас, наскільки я бачу з матеріалів, мої пояснення та надану інформацію – зокрема, щодо можливого втручання пасажира в керування транспортним засобом і обставин, які, на мою думку, виключають протиправність дій, – фактично не врахували.

На той момент у мене складалося враження, що ДБР як орган, який розслідує правопорушення посадових осіб, уже сформував певну позицію в справі. Якби вони погодилися з моєю версією подій, це могло б означати необхідність передання провадження до поліції, що вочевидь впливало б і на їхні процесуальні показники. Це вже могло створювати певне упереджене ставлення, через яке вони не приймали моїх аргументів.

Водночас прокуратура проаналізувала надані матеріали та надала офіційну відповідь, яка міститься в матеріалах досудового розслідування і є в моєму розпорядженні. У ній зазначалося, що зібраних доказів не досить для констатації моєї провини, а отже підстави для повідомлення про підозру відсутні.

Потім почалося повномасштабне вторгнення Російської Федерації. Наприкінці 2022 року ДБР ще раз звернулося до прокуратури з проханням переглянути це рішення, і навесні 2023 року прокуратура відповіла, що за результатами повторного вивчення матеріалів відсутні підстави для повідомлення про підозру. Тож я маю всі підстави стверджувати, що жодних значущих слідчих і процесуальних дій з кінця 2021 року в провадженні не було, а остання якась активність у вигляді цього листування закінчилася навесні 2023 року. Після цього провадження певний час фактично не рухалося.

І лише 21 липня 2025 року слідчі ДБР, як мені повідомили, ухвалили рішення про проведення невідкладного обшуку без ухвали слідчого судді, обґрунтовуючи це тим, що в моєму житлі та транспортному засобі – зокрема, в новому автомобілі, придбаному після ДТП 2021 року, – нібито можуть зберігатися докази. Тож на цій підставі провели невідкладні слідчі дії.

Пригадайте, будь ласка, як це відбувалося.

Слідча дія була проведена, однак її характер свідчив про інші акценти. Щойно слідчі зайшли до мого помешкання, першим питанням було: “Де ваш телефон?” Основний фокус одразу був спрямований на вилучення телефона, а далі – всіх цифрових носіїв інформації, які містились у квартирі. У підсумку вилучили мій телефон і скопіювали телефон дружини.

Це сталося, до речі, через обман: їй спочатку повідомили, що телефон захищений паролем і його потрібно лише перевірити – нібито на наявність даних у межах провадження. Я був поряд, кажу: “Покажи, там нічого не може бути”. Після того як вона ввела пароль, телефон одразу забрали з рук, і слідчий разом із криміналістом зробив його повну копію.

Фактично жодного змістовного огляду не проводили й нічого не шукали. Зазвичай під час обшуку застосовують пошук за ключовими словами чи назвами файлів, але цього не було. Натомість одразу здійснили повне копіювання пристрою. Також вилучили два ноутбуки, кілька жорстких дисків і флешок – усі електронні носії, які знайшли у квартирі.

На моє запитання, що саме шукають, слідчий відповів, що він не є старшим у групі, він виконує доручення, не володіє деталями й просто вилучає вказані речі.

У мене склалося чітке враження, що обшук фактично мав іншу мету, ніж було заявлено, – отримати доступ до максимально широкого масиву інформації, пов’язаної з моєю службовою діяльністю. Сам характер проведення обшуку чітко про це говорив. 

Надалі мені повідомили про підозру та вручили клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Чи вбачали ви ознаки тиску в цьому?

Я був дещо здивований цією ситуацією і прямо казав слідчому та прокурору, що вбачаю в цих діях ознаки політичного переслідування. Йшлося про ДТП, яке сталася чотири роки тому. Упродовж усього цього часу я не ухилявся від слідства, брав участь у всіх процесуальних діях і не вчиняв жодних спроб перешкоджати розслідуванню. У подібних справах запобіжний захід у вигляді тримання під вартою зазвичай не застосовується, оскільки він характерний для значно тяжчих випадків, зокрема коли йдеться – не дай бог – про загибель людини.

Після цього відбулося ще кілька формальних слідчих дій, зокрема мені запропонували надати свідчення вже в статусі підозрюваного. Я відмовився та повторно заявив про наявність ознак політичного переслідування.

До речі, 21-го числа під час допиту я повідомив це під протокол. Також зазначив, що, на мою думку, паралельно формується інформаційний фон для подальшого обмеження незалежності Національного бюро, оскільки того ж дня в 19 моїх колег також були проведені обшуки, часом із застосуванням сили, що часто мала вигляд невиправданої.

Наступного дня, 22 липня, парламент в один день зареєстрував, розглянув і ухвалив законопроєкт, що передбачав обмеження нашої незалежності. Президент його підписав. Тож я бачу між цими подіями прямий причинно-наслідковий зв’язок, це не просто припущення.

На вашу думку, в активізації цієї справи є політичний підтекст? 

Так, я бачу в цьому певний політичний підтекст. Моя особиста роль, на мою думку, – це, звичайно, оцінка і гіпотеза – могла стати однією з причин, чому саме я був обраний як об’єкт цієї атаки. По-перше, вже існувало кримінальне провадження, яке, умовно кажучи, простіше “активізувати”, ніж ініціювати нове з нуля.

По-друге, моя посада передбачає, що я фактично виконую функції радника першого заступника директора, який координує всі детективні підрозділи, а також взаємодію з керівництвом Національного бюро. Відповідно, було розуміння, що на моїх носіях може міститися чутлива інформація – аналітичні довідки, узагальнення, внутрішні напрацювання, плани тощо.

Тобто я міг бути цікавим і з погляду доступу до значного масиву службової інформації. Якби, умовно, був вилучений робочий жорсткий диск, на якому зосереджене моє службове листування і матеріали, це дало б доступ до великого обсягу даних, що стосуються діяльності підрозділів детективів.

Для порівняння: у разі таргетування окремого детектива йдеться лише про обмежене коло проваджень, у яких він бере участь. Натомість у моєму випадку це потенційно могла б бути інформація про значну кількість кримінальних проваджень, які в різний спосіб перебувають у роботі Національного бюро. Саме тому, на мою думку, міг існувати й такий інтерес.

Під обшуку щодо ДТП вилучили службовий жорсткий диск, який належить НАБУ

А яку саме техніку чи особисті носії інформації у вас вилучили?

Фактично все, що було у квартирі. Зокрема, один із жорстких дисків, про який я прямо повідомив, що він належить Національному бюро і має інвентарний номер.

На той момент він був у мене, оскільки я інколи працюю з матеріалами вдома. На ньому була службова інформація, яка не становить державної таємниці, але має обмежений доступ і використовується для службових завдань. Я періодично обробляв ці дані вдома.

Я чітко зазначив, що цей жорсткий диск є службовим, перебуває на обліку в НАБУ і що це можна підтвердити відповідними документами, а також продемонструвати його вміст. Вони залюбки його забрали. 

Я думаю, що навіть був певний азарт, щоб його точно вилучити. 

Правоохоронці намагались отримати доступ до цих носіїв? І якщо так, то як вони це обґрунтовували?

Наскільки мені відомо з матеріалів кримінального провадження, всі вилучені носії оглянули, а з тих, до яких був доступ, скопіювали всю інформацію.

На щастя, до того, як слідчі зайшли, мені вдалося скинути телефон до заводських налаштувань. Крім того, робочий жорсткий диск був зашифрований і захищений паролем. З матеріалів справи я бачу, що цей захист подолати не вдалося. Тому в цій частині я певною мірою задоволений, що доступ до найчутливішої службової інформації отримано не було.

Водночас, як випливає з матеріалів, отримали доступ до моїх приватних фотографій, відео та іншої особистої інформації, що, звісно, неприємно.

Окремо для мене найобурливішою є ситуація з телефоном дружини. Я не бачу жодного логічного, тим більше правового обґрунтування для таких дій. Її фактично ввели в оману, оскільки вона не була зобов’язана надавати пароль до свого телефона. Під приводом нібито “перевірки на наявність інформації в справі” пристрій повністю скопіювали.

Йдеться про доступ до всього вмісту – листування в месенджерах, фотографій, закладок у браузері тощо. На мою думку, це є грубим і свавільним втручанням у її приватне життя, тим більше що вона не є фігурантом кримінального провадження.

Ще один важливий момент стосується судових рішень під час розгляду питань про запобіжний захід і відсторонення від посади. Попри те що в мене виникало відчуття певної упередженості, були й окремі обставини, на які варто звернути увагу.

Зокрема, під час розгляду клопотання про моє відсторонення прокурор фактично не був обізнаний, яку саме посаду я на той момент обіймав. У клопотанні він посилався на мою посаду станом на 2021 рік і не долучив жодних актуальних відомостей. Я звернув на це увагу в суді, зазначивши, що за відсутності цієї інформації неможливо оцінити навіть гіпотетичний вплив моєї посади – адже теоретично я міг би обіймати будь-яку іншу функцію, яка не передбачає жодного впливу на розслідування.

Попри це прокурор наполягав на відстороненні як для працівника Національного бюро загалом. Водночас слідча суддя не обмежилася цими доводами й безпосередньо в засіданні уточнила в мене, яку саме посаду я обіймаю. Після цього, з урахуванням моїх пояснень, вона зафіксувала цю інформацію й ухвалила рішення про відсторонення.

Водночас, попри загальне враження певної упередженості, Київський апеляційний суд скасував арешт вилученого майна. У своєму рішенні він прямо вказав, що слідча суддя не оцінила, як вилучені носії можуть містити відомості, що мають значення як докази в справі щодо ДТП.

Це, на мій погляд, один з небагатьох таких позитивних моментів, коли судова система хоч у чомусь спрацювала і дійсно не підтримала все, чого хотіла сторона обвинувачення. 

Тобто майно вам повернули? 

Так, майно повернули приблизно наприкінці серпня, через місяця півтора після вилучення. 

Більшості детективів не дали доступу до матеріалів справи проти них

А як щодо ваших колег? Яка в них ситуація з поверненням майна?

У більшості працівників ситуація складніша, оскільки вони не мають процесуального статусу, як у мене – спочатку підозрюваного, а нині вже обвинуваченого. Наскільки мені відомо, тим, хто такого статусу не мав, узагалі відмовили в ознайомленні з матеріалами досудового розслідування – їм фактично нічого не надали.

Водночас Кримінальний процесуальний кодекс чітко передбачає, що в разі вилучення майна особа набуває низки прав, зокрема права на ознайомлення з матеріалами в частині, що стосується арешту цього майна. Попри це в доступі до матеріалів їм відмовили.

Вони також оскаржували бездіяльність щодо повернення тимчасово вилученого майна, однак, по суті, отримували відмови. Деякі працівники, яким вдалось отримати доступ до ухвал про арешт, подавали апеляції.

Наскільки мені відомо, Івану Кравчуку майно повернули. Руслану Магамедрасулову не повернули техніку, але повернули автомобіль, хоча в його випадку це було простіше через наявність статусу підозрюваного. Віталію Тєбєкіну, який також має цей статус, на сьогодні повернули все вилучене майно.

Іншим або відмовляють, або розгляд їхніх клопотань затягується через відкладення засідань, неявку сторони обвинувачення та інші процесуальні причини.

Раніше ви вже зачепили тему відсторонення від посади, яке тривало близько чотирьох місяців. Що можете розповісти про цей період, як це вплинуло на ваше професійне і повсякденне життя?

Відсторонення від посади фактично варто розглядати разом із запобіжним заходом. Мені, на щастя, не обрали тримання під вартою – застосували нічний домашній арешт, який, на мою думку, також був надмірним. Йдеться про неумисний і давній злочин, я маю стійкі соціальні зв’язки. Під час судового засідання колектив подавав клопотання про взяття мене на поруки, що, на мою думку, підтверджує і наявність цих зв’язків, і певний рівень довіри.

Попри це було застосовано нічний домашній арешт і відсторонення від посади. Ці обмеження діяли близько чотирьох місяців — спочатку до вересня, після чого їх продовжили ще на два місяці.

Це мало очевидні негативні наслідки. Я був повністю позбавлений можливості виконувати свої повноваження. Підрозділ, який я очолюю, фактично залишився без керівника. Хоча є заступник, який частково вирішує питання, але загальна ефективність роботи все ж знизилася, адже саме я координую всі ключові напрями й тримаю цілісну картину діяльності підрозділу в голові.

Крім того, я втратив доступ до корпоративних систем документообігу та електронної пошти, не міг підписувати документи, ухвалювати рішення чи давати доручення. Це вплинуло і на мою професійну діяльність, і загалом на ефективність роботи НАБУ. Адже, окрім операційної роботи, я беру участь у міжвідомчих робочих групах та представляю бюро у взаємодії з Верховною Радою та урядом під час розгляду відповідних питань, пов’язаних з євроінтеграційними процесами, які нині активно тривають. Зокрема, йдеться про виконання визначених бенчмарків на шляху до ЄС, а також про приєднання України до Робочої групи з протидії міжнародному хабарництву при Організації економічного співробітництва та розвитку. Тобто я забезпечую значний і важливий обсяг роботи, який фактично був заблокований на чотири місяці.

Разом з тим, як я вже зазначав, прокурор не розумів змісту моїх поточних посадових обов’язків. Водночас КПК вимагає для відсторонення наявності двох обґрунтованих умов: по-перше, як перебування на посаді сприяло скоєнню злочину; по-друге, як конкретні посадові повноваження можуть бути використані для перешкоджання досудовому розслідуванню. У моєму випадку перша умова взагалі відсутня, оскільки йдеться про правопорушення, не пов’язане зі службовою діяльністю.

Особливо цинічним було продовження запобіжного заходу і відсторонення, тому що воно здійснювалося вже після офіційного завершення досудового розслідування. Воно завершилося 23 серпня – тоді мені повідомили, що прокурор визнав зібрані докази достатніми для скерування справи до суду. Фактично слідство було завершене, залишалося лише ознайомлення з матеріалами.

Печерський районний суд міста Києва продовжив строк дії запобіжного заходу Євгену Токарю. Фото: Центр протидії корупції

Попри це майже через місяць, у середині вересня, обмеження продовжили. Під час розгляду я звертав увагу суду на очевидну обставину: навіть якщо припустити наявність певних ризиків у липні, то після завершення розслідування вони об’єктивно зникли. Однак ці аргументи не були враховані, і обмеження формально продовжили. У результаті я ще два місяці був позбавлений можливості виконувати професійні обов’язки. 

Крім того, у Полтаві проживає моя мати, їй 75 років, вона має проблеми зі здоров’ям. Я неодноразово наголошував на необхідності періодично відвідувати її, щоб допомогти з побутом і лікуванням, однак ці обставини також не врахували.

Ви казали, що апеляція повернула вам вилучене майно і визнала рішення слідчого судді неправомірним. А як щодо оскарження інших рішень щодо запобіжного заходу і відсторонення – чи подавали відповідні скарги? 

Так, я скарги подавав, але їхній розгляд демонстративно затягували. На перші рішення про відсторонення і запобіжний захід я подав апеляції вже 24–25 липня, але фактичний розгляд відбувся лише за кілька днів до завершення двомісячного строку – у вересні. Складалося враження, що розгляд можуть узагалі не провести до моменту, коли обмеження втратять чинність. У підсумку їх розглянули за п’ять-шість днів до завершення строку, але сам розгляд мав суто формальний характер: мою позицію вислухали дуже обмежено, і без належної оцінки суд просто залишив рішення без змін.

Аналогічно я оскаржував і продовження відсторонення та запобіжного заходу. Тут у мене вже був певний оптимізм, тому що досудове розслідування завершено, а ризики вже фактично відсутні. У розгляді цих питань так само був абсолютно формальний підхід. Питання домашнього арешту розглянули приблизно через місяць після подання скарги – наприкінці жовтня, якщо не помиляюся. Що ж до відсторонення – його апеляційно взагалі не розглянули в межах строку дії ухвали.

Востаннє апеляційний суд викликав мене вже в грудні, коли строк відсторонення давно сплив. Я подав клопотання, в якому зазначив, що в такому розгляді вже немає сенсу через втрату предмета спору.

Під час розгляду продовження запобіжного заходу в жовтні я казав: “Дивіться, вже не просто завершено досудове розслідування, а справа передана до суду. Усе, тут уже поставлена крапка, і жодних ризиків немає”. У відповідь мені сказали: “Добре, в суді й розберетесь, чому ви до нас прийшли?” Тобто був максимально формальний підхід.

Водночас такий довгий розгляд суперечить КПК?

Звичайно. Як фахівець у сфері кримінального процесу, можу сказати, що строки, передбачені КПК, є надто оптимістичними. Формально йдеться про розгляд у п’ятиденний термін, однак на практиці це часто складно реалізувати навіть з логістичних причин: апеляційний суд має витребувати матеріали, вони повинні надійти, після чого їх ще потрібно опрацювати.

Тому певні затримки трапляються регулярно. Водночас, за моїм досвідом, навіть у Київському апеляційному суді розгляд у межах двох-трьох тижнів – це окей. Але коли йдеться про майже два місяці – це вже виходить за межі розумного строку. Це вже свідчить щонайменше про небажання розглядати цю скаргу і намагання максимально відтягнути її розгляд. Разом з тим я не відкидаю, що на цей процес могли впливати й інші фактори – хтось міг “попросити”.

На обшук прийшли бійці спецпідрозділу в повній амуніції, одразу почали ламати двері

Повертаючись до подій обшуку: чи мали ви доступ до адвоката і чи були, на вашу думку, дотримані ваші процесуальні права?

Ні, на мою думку, процесуальні права належним чином дотримані не були. Коли слідчий зайшов до квартири, він одразу перейшов до активних дій. Ні мені, ні дружині не роз’яснили наших прав і не запропонували викликати адвоката. Все відбувалося дуже швидко: “я слідчий ДБР, у вас невідкладний обшук – давайте телефон”.

Крім того, на обшуку були бійці спецпідрозділу – щити, бронежилети, ліхтарі, зброя, – щоб зразу було видно, що люди прийшли із серйозними намірами.

Уже під час обшуку я заявив, що хочу запросити адвоката. У відповідь почув: “Запрошуйте”. Я зауважив, що мій телефон вилучили й фізично зробити це не можу. Мені відповіли, що можу скористатися телефоном дружини. Однак необхідних контактів там не було.

Тобто формальної заборони не було, але водночас жодних умов для реалізації цього права мені не створили. Прав не роз’яснили й, по суті, не сприяли тому, щоб я міг скористатися правовою допомогою. І я відчував, що вони не були зацікавлені в тому, щоб я скористався такою можливістю. 

Скільки правоохоронців було орієнтовно? 

Був один слідчий, з ним було двоє чи троє оперативників, один криміналіст – той, який копіював телефони й допомагав оглядати техніку, – і троє або четверо бійців спецпідрозділу. Тобто сукупно близько восьми людей.

Чи вважаєте таку кількість правоохоронців пропорційною до підстав обшуку? 

На мою думку – ні. У мене невелика квартира, близько 50 квадратних метрів, і припускати, що я міг чинити якийсь відчайдушний опір, дивно. Тим більше що йдеться не про тяжкий умисний злочин і не було жодних підстав вважати мене схильним до насильства. Тому рівень застосованого примусу був явно непропорційним.

Окрім того, було пошкоджено вхідні двері – спільні на дві квартири. Це сталося дуже швидко: приблизно о пів на сьому ранку, коли ми з дружиною ще спали, слідчі постукали один-два рази й, не дочекавшись реакції, одразу почали їх ламати.

Усе відбувалося в такому темпі й з таким підходом, ніби йшлося про затримання небезпечних злочинців, а не про справу, пов’язану з ДТП.

А щодо поведінки правоохоронців під час обшуку, крім виламування дверей, чи були ще якісь дії, про які варто згадати?

Я також спілкувався з колегами та обмінювався інформацією, і можу сказати, що в моєму випадку ситуація була ще відносно непоганою порівняно з іншими. У мене обшук проводили виключно працівники ДБР, тоді як у більшості інших випадків були залучені переважно співробітники СБУ.

І різниця була суттєвою. За словами колег, у деяких випадках застосовували навіть фізичну силу, зокрема для отримання паролів до заблокованих телефонів. У моєму випадку фізичної сили до мене, на щастя, не застосовували, руки ніхто не викручував.

Щодо ваших колег, чи були відкриті якісь провадження за цими фактами застосування непропорційної сили? Чи, можливо, є якесь продовження? Чи хтось притягнутий до відповідальності? 

Наскільки мені відомо, щонайменше троє наших працівників подали відповідні заяви – це Руслан Магомедрасулов, Іван Кравчук та Юрій Цвєтков – щодо застосування до них надмірної сили. У випадку Руслана йшлося про побиття, застосування кайданок і утримання обличчям до підлоги. У Юрія також були досить серйозні тілесні ушкодження – так у нього намагались отримати пароль до телефона. В Івана, наскільки я пам’ятаю, також були побої.

ДБР зареєструвало кримінальні провадження за цими заявами – одне або декілька. Наших працівників допитали як свідків, однак про суттєві подальші слідчі дії мені невідомо.

Також НАБУ зареєструвало окреме кримінальне провадження за сукупністю можливих порушень, які відбулися того дня, з урахуванням підслідності. У його межах провели певні слідчі дії. Я не можу розкривати деталі, оскільки не входжу до складу слідчої групи й не є носієм таємниці досудового розслідування в частині, що дозволяє її розголошення без відповідного дозволу слідчих. 

На якому етапі ваша справа перебуває саме зараз? 

Мою справу скерували до суду наприкінці вересня 2025 року. Перше підготовче засідання відбулося в листопаді – після декількох перенесень. Надалі розгляд по суті призначили на лютий цього року.

Однак у лютому засідання не відбулося з низки причин, зокрема через технічні проблеми та певні організаційні накладки в суді. Станом на сьогодні мені невідома нова дата розгляду.

У Солом’янському суді зараз є суттєве навантаження і кадровий дефіцит: це один з найбільш завантажених судів України, де велика кількість справ і недостатня кількість суддів. Тому, ймовірно, затримки можуть бути пов’язані й з цими об’єктивними факторами.

Ви є серед детективів, які в листопаді подали скаргу до ЄСПЛ щодо можливих порушень під час липневих подій. Чому ви вирішили звертатися саме туди? Які саме, на вашу думку, порушення відбулись і що ви очікуєте від міжнародного розгляду? 

Тут, на нашу думку, поєдналися кілька факторів. Є й певний приватний інтерес, оскільки ми побачили, що на національному рівні, зокрема Печерський районний суд та Київський апеляційний суд, не завжди демонструють готовність належним чином виконувати функцію захисту прав і свобод у тому розумінні, як її передбачає закон. Адже саме судовий контроль на стадії досудового розслідування має забезпечувати дотримання прав і основоположних свобод людини. У наших кейсах ми цього не побачили – починаючи від необґрунтованого затягування розгляду скарг і закінчуючи, наприклад, ситуацією з легалізацією невідкладного обшуку в справі про ДТП.

Я вважаю, цього в принципі не мало б відбутися. Неупереджений і безсторонній слідчий суддя мав би відмовити в задоволенні такого клопотання, оскільки не були доведені передбачені КПК підстави, зокрема в контексті статті 233.

Аналогічно і питання мого відсторонення: за наявності клопотання, яке не відповідало базовим вимогам закону, воно мало бути відхилене судом. І на цьому, по суті, питання мало б бути завершене.

Так само щодо Віталія Тєбєкіна – це показовий приклад. Печерський суд у справі про нетяжкий злочин визначив розмір застави в 3 мільйони гривень, тоді як закон прямо передбачає, що в таких випадках її розмір не може перевищувати орієнтовно 60 тисяч гривень.

Це вже не питання оцінного характеру чи різного тлумачення обставин. У КПК чітко визначено відповідне обмеження, однак суд ухвалив рішення, яке йому суперечить.

Такі випадки видаються серйозним порушенням процесуальних гарантій і можуть сприйматися як вияв свавільного підходу. Саме подібні ситуації, як наслідок, і формують потребу звертатися до міжнародних інституцій для захисту прав.

Це поєднується з більш загальним ціннісним питанням. Ми бачимо, що, наші колеги, зокрема ДБР, інколи зловживають застосуванням невідкладних обшуків. 

Для Національного бюро це зазвичай справді виняток у справах про хабарництво: коли є інформація, що підозрювані можуть зустрітися в конкретному місці для отримання неправомірної вигоди, і фізично немає часу отримати ухвалу слідчого судді, тоді застосовується стаття 233 КПК як екстрений механізм.

Натомість у практиці ДБР цей інструмент інколи використовується значно ширше.

Показовою була пресконференція генерального прокурора та на той час голови Служби безпеки України, коли ті прямо пояснювали такі дії міркуваннями “ефективності” та запобігання витокам інформації.

Однак стаття 233 КПК та Конституція встановлюють чіткі й вичерпні підстави для таких дій. Тому коли їх фактично підміняють міркуваннями доцільності чи ефективності, це видається відходом від принципу верховенства права.

Подібна логіка створює ризики правового нігілізму, коли норма закону поступається уявленню про “ефективність”. У цьому контексті важливо, щоб судова практика, зокрема й на рівні ЄСПЛ, давала чітку оцінку таким підходам і формувала запобіжники від їхнього повторення.

Чи вбачаєте ви в подіях навколо НАБУ (наприклад, у справах Магамедрасулових, Гусарова та інших детективів, спробах встановити прослуховування в працівників, інформаційних атаках тощо) ознаки системних тенденцій, які впливають на роботу інституції? Чи змінилася ситуація з липня минулого року і що наразі відбувається, зокрема, в інформаційному полі чи в процесуальному?

Якщо говорити саме про події липня-жовтня, а вже ближче до листопада – не знаю чому, але тоді тенденції трохи почали змінюватися – ми бачили певну системність у формуванні інформаційного фону навколо Національного бюро.

Спочатку це видавалося поступовим створенням підґрунтя для дискредитації: з’являлися різні наративи про нібито російський вплив, державну зраду, незаконне збагачення, “торгівлю з Дагестаном” тощо. Фактично це формувало загальний інформаційний контекст.

Далі, з урахуванням логіки розвитку таких процесів, після проведення невідкладних обшуків, повідомлення про підозри та вилучення техніки ситуація переходить у стадію, коли вже не можна просто зупинитись і вдати, що нічого не було. Жереб кинуто, як кажуть.

У такій ситуації ті, хто ухвалював відповідні процесуальні рішення, вже самі опинилися в рамці, де подальші кроки значною мірою визначаються вже попередніми діями і їхніми наслідками.

За моєю суб’єктивною оцінкою, справа Руслана Магамедрасулова має такий вигляд, що в епізоді з коноплею сама конструкція обвинувачення не видавалася для них досить переконливою – здається, що вони самі в неї не до кінця вірили. Якщо аналізувати диспозицію статті 111-2, вона передбачає відповідальність за допомогу саме збройним силам, окупаційній адміністрації чи іншим військовим формуванням держави-агресора.

Тобто не досить просто передати якісь матеріальні цінності будь-якій особі, яка має зв’язок з Росією. Умовно кажучи, навіть передання чогось цивільній особі з російською реєстрацією саме по собі не утворює складу цього злочину.

Цей епізод міг використовуватися радше як процесуальна підстава для проведення слідчих дій – доступу до житла, вилучення техніки, отримання цифрової інформації. А вже далі, в межах отриманих даних, потенційно могли шукати інші обставини або зв’язки, які можна було б “цікаво” інтерпретувати. Тенденція така була.

І, хоча закон про обмеження нашої незалежності фактично переглянули уже через тиждень, ми однаково бачили подальші спроби формувати інформаційний фон навколо Національного бюро: мовляв, Національне бюро якесь “неправильне”, там працюють “неправильні” люди під “неправильним” керівництвом і роблять “неправильні” речі.

Як ми розуміємо, частина цих зусиль могла бути спрямована на ширший контекст, про який я не можу говорити в деталях, оскільки не є членом відповідної слідчої групи. Але ви знаєте, що відбулась операція “Мідас”, і можна припустити, що певні дії могли мати на меті вплинути на її перебіг або запобігти завершенню в тому вигляді, який публічно став відомий у листопаді 2025 року.

Зокрема, Магамедрасулов, як уже публічно відомо і підтверджувалося матеріалами Національного бюро, був залучений до документування окремих фігурантів у межах цієї операції. Тому, можливо, у такий спосіб хотіли отримати доступ до тієї інформації, яка відома НАБУ, а можливо, хотіли знайти якісь носії інформації Руслана з приводу цієї справи, показати іншим певний приклад залякування: “От дивіться, що буває з тими, хто копає не туди, куди треба”.

Тож, звичайно, в усіх цих діях вбачаються ознаки того, що намагалися підірвати наші можливості, зокрема щодо антикорупційної операції “Мідас”.

Що вас мотивує продовжувати роботу в такій антикорупційній інституції, яка викриває топкорупцію попри наявні виклики? 

Я виходжу з того, що в будь-якій країні, де корупція становить суттєву загрозу, антикорупційні інституції працюють у непростих умовах. У деяких державах, наприклад у скандинавських країнах чи Швейцарії, за загальнодоступними оцінками, рівень корупції є низьким і вона не сприймається як системна проблема. Я там особисто не працював і не проводив досліджень, але такі висновки можна зустріти у відкритих звітах.

В Україні ж корупція офіційно визначена як одна із загроз національній безпеці, і, як ми бачимо на практиці, зокрема, високопосадова корупція реально існує. В таких умовах антикорупційний орган, який сфокусований саме на розслідуванні топкорупції, об’єктивно не може функціонувати в “комфортному середовищі”.

Якщо він працює без опору чи напруги, це може означати, що він не зачіпає чутливі сфери, а отже не виконує свою функцію повною мірою. Тому така підвищена увага і реакція системи на діяльність антикорупційних органів є, на мою думку, закономірною для подібного контексту.

У нас були й окремі кейси – можна згадати так звану бурштинову справу щодо двох відомих народних депутатів. Тоді також якось так “сталося”, що до детективів під прикриттям, які працювали над цією справою, прийшли співробітники СБУ і фактично розкрили їхні особи, а також здійснювали пошук носіїв інформації. Але це була, скажімо так, локальна акція щодо конкретних людей, щодо конкретного провадження.

Однак 2025 року масштаб реакції системи показав, що зачепили значно чутливіші інтереси, дійсно болючий нерв.

У цьому сенсі для мене це має подвійне значення. З одного боку, це, можливо, своєрідне – хоча й дуже специфічне – підтвердження важливості тієї роботи, яка робиться. З іншого – реакція бюро, а саме те, що нам вдалося зберегти єдність, мобілізуватись і продовжити показувати результат, свідчить про стійкість інституції. Це теж мене додатково мотивує. Отже, ми все робимо правильно, у нас правильні цінності та здоровий колектив.

А що ви могли б сказати людям, які спостерігають за ситуацією ззовні? 

Це цікаве питання. Ми зараз говоримо про широкий загал чи антикорупційну спільноту? 

І для широкого загалу, і для громадянського суспільства.

Почнімо з громадянського суспільства та фахової антикорупційної спільноти. Насамперед я хотів би подякувати за потужну підтримку, яку ми відчули у 2025 році. Я впевнений, що без неї відкочування і спроби послаблення антикорупційної системи могли б не зупинитися.

Навіть за наявності локальної реакції міжнародних партнерів без такого чіткого й потужного сигналу з боку суспільства влада могла б, умовно кажучи, просто це “перетерпіти” й надалі діяти у звичному для себе напрямку.

Громадянське суспільство дало сильний сигнал, а незалежні медіа намагалися висвітлювати події всебічно й об’єктивно, не боялися говорити про незручні для деяких посадових осіб факти. Усе це разом створило умови, за яких антикорупційна реформа змогла встояти, і, по суті, нам дали такий карт-бланш робити далі свою роботу. 

На майбутнє можу лише попросити й надалі зберігати пильність та не втрачати інтересу до наших розслідувань, а також до можливих спроб обмеження нашої незалежності чи підриву спроможності виконувати свою роботу.

Зараз ми запускаємо чимало ініціатив, зокрема в межах євроінтеграційних зобов’язань, спрямованих на вдосконалення та посилення нашої роботи. Наприклад, щодо народних депутатів. Оскільки ми все ще, на жаль, залишаємося залежними від Офісу генерального прокурора, то і питання початку кримінального провадження, і санкціонування будь-яких процесуальних дій, що обмежують їхні права, проходять саме через нього.

Так само ми не маємо повною мірою автономного доступу до судових експертиз і часто залежимо від інших органів, які в окремих випадках можуть бути так чи інакше зацікавлені в результатах розслідувань.

Усі ці ініціативи мають обмежені шанси на реалізацію без підтримки громадянського суспільства та антикорупційної експертної спільноти. 

Щодо широкої громадськості, я передусім хотів би закликати перевіряти інформацію, яку вона отримує, особливо з анонімних телеграм-каналів, і ставитися до неї критично.

Якщо інформацію поширюють без готовності підписатися реальним іменем, це вже є підставою щонайменше поставити її під сумнів і замислитися, чому вона поширюється саме в такому форматі – через анонімні канали, під псевдонімами або через ресурси, які не розкривають авторів матеріалів.

Національне бюро є досить відкритою інституцією: багато інформації ми регулярно публікуємо на офіційному сайті. Тому всім, у кого є питання щодо нашої діяльності – а іноді можна почути запитання на кшталт “що саме робить НАБУ?”, – рекомендую звертатися до відкритих джерел. На сайті доступні результати роботи, публікації про провадження (зокрема, в розділі “Особливо важливі справи”, де зібрані наймасштабніші кейси), а також детальні щопіврічні звіти. Ми також готуємо аналітичні матеріали та інформаційні публікації, щоб пояснювати свою діяльність максимально прозоро.