Бізнесмен Тимур Міндіч позивається до нардепа Ярослава Железняка через захист честі та ділової репутації

Бізнесмен Тимур Міндіч подав проти народного депутата Ярослава Железняка позов до суду про захист честі, гідності та ділової репутації.

Про це парламентар повідомив у своїх соцмережах.

Тимур Міндіч під час інтерв’ю “Українській правді” в Ізраїлі. Скриншот з відео

Інформацію про справу опублікували в судовому реєстрі. Її зареєстрував Печерський районний суд міста Києва 5 березня 2026 року. Позивачем у справі виступає Тимур Міндіч, а відповідачем – Ярослав Железняк. Інтереси позивача представляє адвокат Владислав Теплюк. У коментарі виданню “Главком” він розповів деталі позову.

За словами адвоката, позивач просить суд зобов’язати депутата спростувати інформацію, яку той поширював на власних інформаційних ресурсах, зокрема на своєму ютуб-каналі та в телеграм-каналі. Теплюк зазначив, що не може підтвердити, чи пов’язані претензії з конкретним кримінальним провадженням. Журналісти запитували його, чи йдеться про висловлювання депутата в межах резонансного розслідування, яке антикорупційні органи ведуть під кодовою назвою операція “Мідас”. У цій справі Тимур Міндіч має підозру.

Теплюк пояснив, що предметом позову стали саме заяви депутата. За його словами, Железняк систематично поширював ці висловлювання на своїх ресурсах, хоча “не мав для цього ні прав, ні повноважень”. Захисник також зазначив, що його клієнт визначив символічний розмір моральної компенсації – 200 гривень.

Станом на ранок 9 березня залишалося невідомим, який саме суддя розглядатиме справу в Печерському районному суді міста Києва.

Железняк прокоментував позов. Він припустив, що позивач може особисто приїхати на судове засідання з Тель-Авіва. Він іронічно зазначив, що, на його думку, захист честі та гідності для Міндіча може виявитися важливішим, ніж питання захисту української енергетики.

Нардеп сприймає подання позову як своєрідне підтвердження того, що його робота щодо цієї особи привернула увагу.

Нагадаємо, що в лютому в телеграм-каналах, які раніше критикував Железняк, з’явилися публікації із закидами на його адресу. 

Зокрема, телеграм-канал Times of Ukraine опублікував матеріал, у якому стверджує, що в нардепа нібито є квартира вартістю близько 12 мільйонів гривень, оформлена на його тестя.

Автори публікації також заявляють, що депутат раніше працював у російській компанії Kesarev Consulting, був помічником народного депутата від Партії регіонів Олексія Плотнікова, а його тесть очолює компанію, пов’язану з російською агрогрупою “Юг Руси”. Крім того, у матеріалі йдеться, що мати депутата є співвласницею компанії, яка керує офісним центром у тимчасово окупованому Донецьку, де нині розміщуються структури “ДНР” та підрозділи ФСБ РФ. Канал робить висновок, що НАБУ нібито не реагує на ці факти через домовленості з депутатом.

У тій самій публікації автори стверджують, що Железняк користується автомобілями преміумкласу Infiniti та Lexus, а вартість квартири, за їхніми підрахунками, у 17 разів перевищує його річний дохід як народного депутата. Також згадують попередні публікації про фінансові операції партії “Голос”, через які НАЗК у 2024 році припинило її державне фінансування майже на 5 мільйонів гривень.

Схожі тези оприлюднило і видання “Факти”. У матеріалі зазначається, що Железняк публічно позиціює себе як представник антикорупційного напряму, водночас у медіа регулярно з’являються питання щодо відповідності його майнового стану задекларованим доходам, користування майном, оформленим на родичів, а також щодо його ролі у внутрішніх процесах партії “Голос”. Видання зазначає, що НАБУ публічно не коментувало цих матеріалів.

У публікаціях згадують і діяльність Ярослава Железняка як першого заступника голови Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики, який очолює Данило Гетманцев. Критики цього комітету в медіа заявляють, що за роки його роботи ухвалювалися рішення, які бізнес-спільнота вважає надмірно обтяжливими, зокрема щодо фіскального контролю та блокування податкових накладних. У цьому контексті журналісти ставлять під сумнів ефективність антикорупційного контролю та наголошують, що оприлюднені факти мали б стати предметом уваги правоохоронних органів.