Чи витримала демократія? Підсумки року після атаки на НАБУ та САП
Минув рік від подій, які стали одним із найгучніших випробувань для української антикорупційної системи за час повномасштабної війни. Масові обшуки у детективів НАБУ, кримінальні провадження, які викликали чимало запитань, протести на захист незалежності антикорупційних органів і подальші дискусії про межі повноважень силових структур перетворилися не лише на політичний конфлікт, а й на чергову перевірку української демократії.
Чи отримали правоохоронці докази, які підтвердили б гучні звинувачення? Чому частина справ роками не рухалася, а потім раптово активізувалася? Чи зробила влада висновки після подій липня 2025 року, що змінилося за рік і чому громадські активісти переконані, що загроза для незалежних інституцій нікуди не зникла?
Про це під час публічної експертної дискусії “Рік після атаки на НАБУ та САП: як захистити антикорупційних діячів”, говорили детектив НАБУ Євген Токарь, голова правління Центру протидії корупції Віталій Шабунін, адвокатка Олена Щербан, керівник відділу розслідувань “Української правди” Михайло Ткач, голова парламентського комітету з питань антикорупційної політики Анастасія Радіна та учасниця “картонкових протестів” Зінаїда Аверіна.
Доказів не вистачало двічі, але через чотири роки прийшли з автоматами
21 липня 2025 року Служба безпеки України, Державне бюро розслідувань та Офіс генерального прокурора запустили масштабну спецоперацію щодо співробітників Національного антикорупційного бюро. Того дня правоохоронці провели щонайменше 70 обшуків у 15 працівників НАБУ, переважно без ухвал суду. У НАБУ заявили, що ці слідчі дії могли поставити під загрозу поточні антикорупційні розслідування, оскільки під час обшуків правоохоронці отримали доступ до службової інформації.
Детектив НАБУ Євген Токарь розповів, що не вважає себе найбільш постраждалим серед колег, адже деяких працівників бюро взяли під варту, а до окремих, за його словами, застосовували катування, щоб отримати доступ до їхніх пристроїв. Водночас він переконаний, що його історія є показовою, оскільки якби вона сталася окремо, її можна було б сприйняти як звичайне порушення в кримінальному процесі. Однак обшук відбувся саме 21 липня 2025 року – одночасно з низкою інших справ проти співробітників НАБУ, зокрема щодо нібито державної зради, торгівлі коноплею з Дагестаном та незаконного збагачення. На його думку, це свідчить про сплановану атаку на антикорупційну інфраструктуру з політичних мотивів.
“Ми з дружиною ще спали, коли хтось почав дуже сильно стукати у двері. Ми навіть не встигли зрозуміти, що відбувається: тільки почали вставати й одягатися, як двері вже почали ламати. Поки я дійшов до них, почув крики й зрозумів, що, схоже, це обшук. Коли відчинив двері, на мене вже спрямували кілька автоматів, люди стояли в бронежилетах з бронещитками. Як виявилося, я, мабуть, дуже небезпечний злочинець. Прийшла група людей: спецпризначенці, ДБР, а за ними – оперативники, слідчі та криміналісти”, – зазначив Токарь.
Він одразу запитав, чи мають правоохоронці ухвалу слідчого судді на обшук, оскільки, за його словами, ДБР вже проводило невідкладні обшуки без такого дозволу. Слідчий підтвердив, що йдеться саме про невідкладний обшук, пояснивши це розслідуванням ДТП, яка сталася ще у травні 2021 року.
Євген наголосив, що не розумів, які докази правоохоронці могли шукати через чотири роки після аварії. Слідчі відразу поцікавилися телефоном, а згодом вилучили всю знайдену техніку: комп’ютери, ноутбуки, планшети, флешки та зовнішні жорсткі диски. Також вони отримали доступ до телефону його дружини. Після того як вона розблокувала пристрій, криміналісти повністю скопіювали його вміст. Детектив вважає, що таким чином правоохоронці безпідставно втрутилися в його приватне життя та отримали доступ до особистого листування, фотографій та інших даних, хоча так і не пояснили, які саме докази шукали.
Євген Токарь. Фото: Артем Галкін“Остання процесуальна дія зі мною в цій справі відбулася ще у 2021 році. Після цього не було нічого. Але коли мені вже повідомили про підозру і я ознайомився з матеріалами справи, то побачив цікаве листування. Наприкінці 2021 року ДБР зібрало певний обсяг матеріалів і передало їх до прокуратури, адже саме прокурор вирішує, чи достатньо доказів для повідомлення про підозру. У відповідь прокуратура офіційно повідомила, що зібраних доказів недостатньо. Потім справа ще майже рік пролежала без руху – почалося повномасштабне вторгнення, тож це можна пояснити об’єктивними обставинами.
У 2022 році ДБР знову зібрало додаткові матеріали, допитало ще кількох людей, які були на місці ДТП, і вдруге направило справу до прокуратури. На початку 2023 року прокуратура знову відповіла, що доказів недостатньо і підстав для повідомлення про підозру немає. Після цього справа просто лежала без руху – аж до 21 липня 2025 року”, – розповів детектив.
Читайте також: “У вас невідкладний обшук”: як ДТП 4-річної давності стало підставою для силових дій проти детектива НАБУ Євгена Токаря
Наразі Євген Токарь має статус обвинуваченого. Після повідомлення про підозру жодних нових слідчих дій у справі не проводили. Уже в серпні 2025 року слідство завершили, відкрили матеріали захисту та передали обвинувальний акт до суду.
22 томи справи і відсутність доказів
Того ж дня – 21 липня 2025 року – правоохоронці також провели обшуки в детектива НАБУ Руслана Магамедрасулова та його батька Сентябра Магомедрасулова. Обох затримали за підозрою у пособництві державі-агресору та взяли під варту. Зрештою вони провели у СІЗО понад чотири місяці.
Членкиня правління Центру протидії корупції і адвокатка детектива Олена Щербан повідомила, що досудове розслідування у справі Магамедрасулова вже завершили. Наразі захист ознайомлюється з матеріалами кримінального провадження, після чого справу передадуть до суду.
Вона наголосила, що йдеться про обвинувачення у пособництві Росії, яке передбачає сувору відповідальність і не має строків давності. Слідство інкримінує Магамедрасулову не сам продаж технічних конопель, а нібито підготовку до такого продажу.
Ознайомившись із 22 томами матеріалів справи, Щербан заявила, що не знайшла жодного доказу, який би підтверджував обвинувачення. Найбільше її непокоїть те, що обшуки без ухвали суду, про які раніше розповідав детектив НАБУ Євген Токарь, ґрунтувалися на, як вона стверджує, сфальсифікованій інформації.
Як приклад вона навела обшук у першого заступника директора НАБУ Дениса Гюльмагомедова. За словами Щербан, підставою для нього став документ, у якому співробітник СБУ стверджував, що посадовець нібито допомагав Магамедрасулову продавати технічні коноплі до Росії. Водночас, за її словами, у матеріалах справи немає жодного доказу на підтвердження цих тверджень.
Щербан також зазначила, що обшук у службовому кабінеті Магамедрасулова в Дніпрі обґрунтовували інформацією про те, що він нібито використовував робоче місце для систематичного спілкування з представниками Дагестану щодо продажу технічних конопель. Водночас у матеріалах справи немає підтверджень, що він узагалі контактував із представниками Дагестану. Вона стверджує, що слідство встановило лише його спілкування з громадянином України Юсуфом Мамешевим.
“Під час обшуків із робочого кабінету детектива та приміщення НАБУ в Дніпрі вилучили величезний обсяг службової інформації: матеріали про поточні розслідування, агентів та інші дані. Наскільки мені відомо, усе це досі перебуває в розпорядженні Служби безпеки України”, – поділилася адвокатка.
Олена Щербан. Фото: Артем ГалкінЩербан також розкритикувала механізми контролю за проведенням обшуків: прокурор мав перевірити обґрунтованість підстав для таких слідчих дій, однак цього не сталося. На її думку, тодішній генеральний прокурор фактично забезпечив реалізацію цієї спецоперації.
Крім того, за словами Олени, не спрацював і судовий контроль. Вона зазначила, що правоохоронці спочатку провели обшуки та арештували майно, а вже потім легалізували ці слідчі дії через суд. Це, як вона каже, свідчить про “юридичний хаос”, і жоден із запобіжних механізмів не зупинив цих дій.
Окремо вона висловила занепокоєння тим, що, на її переконання, співробітники СБУ можуть без належного контролю готувати документи з неперевіреною або сфальсифікованою інформацією. Такі документи потенційно можуть використовувати для ухвалення важливих кадрових чи політичних рішень, зокрема щодо санкцій або призначень на державні посади.
Причину такої ситуації Щербан пов’язує з політичним призначенням керівництва СБУ, Офісу генерального прокурора та ДБР. На її думку, замість розслідування можливих зловживань посадовців, які підписували відповідні документи, вони уникнули відповідальності.
За словами Щербан, жоден із посадовців, причетних до проведення спецоперації проти детективів НАБУ, не поніс покарання. Навпаки, окремі співробітники отримали підвищення та державні відзнаки. Зокрема, керівник спецоперації Сергій Дука отримав звання генерал-майора, а співробітник СБУ Антон Кравчук очолив Головне управління внутрішньої безпеки СБУ та став бригадним генералом.
Також Щербан заявила, що прокурор Олександр Ганілов, який був процесуальним керівником у справі Магамедрасулова, отримав квартиру площею 110 квадратних метрів у Печерському районі Києва. На її думку, це також було своєрідною винагородою.
“Ці зловживання ніхто не розслідує. Хоча цим мало б займатися Державне бюро розслідувань, яке, на мою думку, фактично було співавтором цієї історії. Попри те, що розслідування формально вела Служба безпеки України, всі процесуальні документи оформлювали на бланках ДБР, хоча підписували їх співробітники СБУ. Ба більше, сьогодні ДБР у деяких кримінальних провадженнях відмовляється навіть визнавати потерпілими людей, які постраждали внаслідок цих дій”, – додала представниця ЦПК.
Вона також нагадала, що рік тому масштабні обшуки в НАБУ влада пояснювала пошуком російського впливу в бюро. Саме так комунікували ці дії СБУ, Офіс генерального прокурора та президент України, а згодом аналогічною аргументацією пояснювали і необхідність ухвалення закону, який, на думку критиків, суттєво обмежив би незалежність НАБУ та САП.
Результати нового дослідження Центру прав людини ZMINA “Системний тиск на антикорупційних діячів: практики 2025–2026 років”, свідчать про те, що жодне з відомих проваджень за підозрами в державній зраді чи пособництві РФ, відкритих у межах цієї хвилі, не завершилось обвинувальним вироком. Одне з проваджень закрили через відсутність достатніх доказів причетності, частині осіб так і не повідомили про підозру, а єдиний вирок, ухвалений за рік, був виправдувальним. Водночас відомо про повторювані процесуальні порушення та ознаки політично вмотивованого тиску.
Не просто атака на антикорупційні органи, а загроза демократичним інституціям
Демократія під час війни – це завжди випробування на міцність, де межа між державною безпекою та спокусою монополізувати владу стає надзвичайно тонкою. Справи проти журналістів, інформаційні хвилі у соцмережах та залучення силового апарату для тиску на опонентів – це тривожні симптоми, які повертають українське суспільство до найгірших спогадів минулого, зокрема часів президенства Леоніда Кучми та Віктора Януковича.
Голова правління Центру протидії корупції Віталій Шабунін вважає, що відповідальність за атаки на НАБУ, САП, громадські організації та медіа несе президент України Володимир Зеленський. За його словами, у публічних дискусіях бракує персональної відповідальності конкретних посадовців, тоді як рішення ухвалюють не інституції, а люди.
Шабунін переконаний, що саме президент віддав політичний наказ на проведення цієї операції, у якій брали участь Служба безпеки України, Офіс генерального прокурора, Державне бюро розслідувань та інші державні структури. На його думку, це була не сукупність окремих дій різних правоохоронних органів, а скоординована кампанія.
Після кадрових змін, за спостереженнями Шабуніна, в Офісі президента ситуація не змінилася: атаки на НАБУ, САП, антикорупційні організації та незалежні медіа тривають і досі.
Як приклад він навів інформаційну кампанію проти Центру протидії корупції. Лише протягом травня і червня у телеграм-каналах, які він називає підконтрольними СБУ, з’явилося 23 інформаційні атаки проти ЦПК. Під час кожної такої кампанії кілька великих телеграм-каналів поширювали неправдиві звинувачення щодо організації, а охоплення однієї хвилі становило приблизно 3,5 – 4 мільйони людей. Крім того, за його словами, проти ЦПК та особисто нього регулярно відкривають нові кримінальні провадження.
Віталій Шабунін. Фото: Артем Галкін“Я щиро дякую журналістам за ініціативу “143” щодо квартири брата директорка ДБР Олексія Сухачова – Олександра. Це був неймовірний акт солідарності, і я справді схиляю голову перед медіа, які до неї долучилися. Але атаки тривають. Причому це атаки з боку державних інституцій. Коли Печерський районний суд ухвалює рішення заборонити публікацію журналістського розслідування, я нагадаю: востаннє таке ми бачили ще за часів Януковича”, – зауважив Віталій.
На його думку рік тому Україна була на межі авторитаризму, і без активних протестів українців переслідування детективів НАБУ та антикорупційних активістів могли б зайти значно далі і мати гірші наслідки:
“Якби не протести українців, Руслан Магамедрасулов і його батько, на моє переконання, досі сиділи б у СІЗО. Поруч міг би опинитися і я, і, думаю, недалеко був би й Михайло Ткач. Ми всі тоді буквально стояли на межі авторитаризму. Це була не просто атака на антикорупційні органи – це була загроза демократичним інституціям. І людина, яка, на мою думку, несе за це ключову відповідальність, не змінилася”.
На завершення антикорупційний звернув увагу на останні кадрові призначення. Він назвав призначення Максима Цуцкірідзе виконувачем обов’язків голови Національної поліції та Олександра Поклада виконувачем обов’язків голови СБУ ще одним свідченням того, що політика тиску на антикорупційний сектор триває.
Україна перед вибором між боротьбою з корупцією та її толеруванням
Коли країна щодня виборює власне існування, єдність суспільства та влади стає головною умовою виживання. Утім, межа між консолідацією задля оборони та зловживанням владними повноваженнями виявляється надзвичайно крихкою. Коли державний апарат починає витрачати ресурс не лише на протидію зовнішньому ворогу, а й на тиск проти тих, хто вказує на внутрішні помилки та корупцію, це ставить під загрозу фундаментальні цінності, за які боронять країну тисячі українців.
Керівник відділу розслідувань “Української правди” Михайло Ткач переконаний, що люди, які сьогодні мають повноту влади, повинні використовувати її для захисту країни, а не для переслідування критиків.
Ткач пригадав судове засідання у справі голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна, яке відбулося за кілька тижнів до масових обшуків у НАБУ. Тоді лунала повітряна тривога і він не міг зрозуміти, чому під час повномасштабної війни відбувається процес, який став наслідком образи посадовців на публічну критику їхньої діяльності.
Журналіст наголосив, що українці добре усвідомлюють, що країна перебуває у стані війни. Це демонструють і люди, які виходять на мирні протести, і ті, хто продовжує визнавати легітимність державних інституцій та їхніх рішень в умовах воєнного стану.
Михайло Ткач. Фото: Артем Галкін“Я дуже добре пам’ятаю той день. Наш матеріал на “Українській правді” мав заголовок: “Вночі б’ють росіяни, вдень – свої”. Усі ці обшуки 21 липня відбулися після масованого російського обстрілу, який закінчився буквально за кілька годин до того, як десятки співробітників СБУ та ДБР почали ламати двері громадянам України. Минув уже рік, але провину жодного з них так і не довели”, – поділився журналіст, підкресливши, що проблема полягає не лише в самих подіях 2025 року, а й у тому, що влада не зробила жодних висновків після них.
Саме тому, вважає він, Україна нині перебуває не лише у політичній кризі, а й перед вибором між боротьбою з корупцією та її толеруванням.
За рік після цих подій атаки на НАБУ не припинилися, а люди, які просто виконували свою роботу, пережили безпідставне переслідування.
“Саме “Українська правда” першою опублікувала матеріал про поїздку тодішнього віцепрем’єра-міністра національної єдності Олексія Чернишова за кордон напередодні повідомлення йому про підозру. Після цього мене рішенням президента відкликали з журналістського відрядження для допиту. Це лише одна з багатьох історій. Якщо бог дасть дожити, колись про все це можна буде написати окрему книжку.
Ми тоді намагалися знайти Чернишова, щоб поставити йому просте запитання: “Ви перебуваєте у відрядженні. Чи можете назвати дату свого повернення?”. Але ця дата постійно відкладалася, хоча сам він і досі запевняє, що не тікав”, – поділився Михайло Ткач.
І це, за його словами, був далеко не єдиний випадок. Практично кожне резонансне розслідування журналістів – про оточення президента, оборонні закупівлі чи інші важливі теми – супроводжувалося тиском на редакцію.
Парламент так і не просунув ключові антикорупційні реформи
Річниця резонансних подій навколо антикорупційних органів – це завжди час не тільки для гучних підсумків, а й для тверезої та часом безжальної саморефлексії влади. Коли емоції вщухають, на передній план виходить головне питання: чи зробила система висновки з власних помилок, чи віддала перевагу звичному затягуванню процесів у надії, що суспільна увага згасне?
Сьогоднішній стан антикорупційної та судової реформ залишає більше запитань, ніж відповідей. Попри наявність готових законодавчих ініціатив, ключові рішення – від перезавантаження ДБР до зміни процедури призначення генпрокурора – місяцями “припадають пилом” у парламентських кабінетах. Така пауза в умовах високого суспільного запиту на справедливість стає надто ризикованою.
Голова Комітету з питань антикорупційної політики Верховної Ради України Анастасія Радіна заявила, що не може стверджувати, ніби парламент зробив достатньо для того, щоб події 21 липня 2025 року не повторилися у майбутньому.
Вона переконана, що серед народних депутатів є чимало тих, хто, навіть не висловлюючи свою позицію публічно, зробив висновки з торішніх подій. Як приклад вона навела нещодавні голосування за кадрові призначення, коли окремі парламентарі відмовилися підтримувати відповідні рішення, пояснюючи це небажанням “знову наступати на ті самі граблі”.
Однак, за її словами, цього недостатньо. З грудня минулого року Україна має перелік євроінтеграційних реформ, однак частина необхідних змін так і не була реалізована. Зокрема, йдеться про реформу Державного бюро розслідувань.
Разом із колегами Радіна ще на початку серпня 2025 року зареєструвала законопроєкт про перезавантаження ДБР, однак за майже рік документ так і не почали розглядати.
Реформа Бюро економічної безпеки свого часу довела, що подібне перезавантаження можливе. Натомість щодо ДБР уряд, як каже нардепка, продовжує пояснювати затримку необхідністю додаткового опрацювання, хоча обіцяв підготувати відповідний законопроєкт ще до кінця січня.
На думку парламентарки, це контрастує з ситуаціями, коли влада за наявності політичної волі здатна ухвалювати закони за кілька годин – приміром, новий Цивільний кодекс, – тоді як реформи відкладають на невизначений час.
Анастасія Радіна. Фото: Артем ГалкінРадіна також розповіла, що в парламенті вже зареєстрували законопроєкти щодо реформи процедури призначення генерального прокурора, змін до Кримінального процесуального кодексу та інших антикорупційних ініціатив.
“Увесь цей пакет законопроєктів просто лежить у профільних комітетах без руху. Що заважає почати їх розглядати – я не знаю. Я лише бачу, що жодного руху немає.
Мій посил до колег дуже простий: кожен має згадати, що на плечах у нього є голова, а в ній – мозок. І ним потрібно користуватися самостійно, щоб ухвалювати рішення, виконувати свої передвиборчі обіцянки та робити те, що необхідно країні”, – підкреслила вона.
Окремо депутатка звернула увагу на зростання суспільної недовіри до влади. Вона наголосила, що народним депутатам не варто сподіватися, ніби в разі загострення суспільного невдоволення вони зможуть уникнути відповідальності, пояснюючи, що не підтримували тих чи інших рішень.
Підсумовуючи, вона фактично погодилася з тим, що, попри наявність необхідних законодавчих ініціатив, за рік після подій навколо НАБУ парламент так і не забезпечив їхнього просування. За словами депутатки, вона хотіла б сказати інше, але не може “намалювати те, чого немає”.
“Картонки” далеко не відкладати
Минув рік від перших “картонкових протестів”, однак їхні учасники не вважають, що загроза минула. Навпаки, на їхню думку, події останніх місяців лише підтверджують: суспільству й надалі доведеться відстоювати незалежність демократичних інституцій та вимагати продовження реформ.
Активна учасниця протестів Зінаїда Аверіна зізналася, що позитивні зміни досі тримаються переважно на ініціативі окремих людей та інституцій, тоді як сама система залишається вразливою, а отже, ніщо не гарантує, що події липня 2025 року не повторяться.
Після торішніх протестів багато учасників не припинили стежити за темою. Вони й надалі аналізували законопроєкти, відстежували рішення влади та публічно підтримували необхідність реформ, зокрема перезавантаження Державного бюро розслідувань.
Зінаїда зазначила, що їй не відомо про випадки персонального переслідування учасників протестів, однак це не означає, що увага правоохоронних органів до активістів зникла. Так, протестувальники знають, що перебувають у полі зору Служби безпеки України, хоча не можуть сказати, з якою саме метою за ними спостерігають.
Аверіна зауважила, що сама по собі увага спецслужб до масових акцій не є чимось ненормальним, адже перевірка можливих загроз входить до їхніх повноважень. Водночас справжні мотиви такого спостереження залишаються незрозумілими.
Окремо активістка звернула увагу на різницю між Києвом та регіонами. За її словами, у столиці учасники протестів мали позитивний досвід взаємодії з поліцією діалогу, тоді як в інших містах виходити на акції значно складніше й ризикованіше. У невеликих громадах значно легше встановити особи протестувальників, тому участь у таких акціях потребує більшої сміливості.
Аверіна також зізналася, що після протестів 2025 року сподівалася повернутися до звичайного життя.
Зінаїда Аверіна. Фото: Артем Галкін“Тоді я справді думала, що після протестів ми доб’ємося потрібних рішень і повернемося до своїх справ. Але згодом стало зрозуміло, що це не одноразова акція, а довготривала громадянська робота. Люди продовжують об’єднуватися навколо цих питань. Ядро активних людей залишається і в потрібний момент, як зараз, знову виходить на вулиці”, – пояснила активістка.
За словами активістки, якщо торік протести значною мірою трималися на ентузіазмі, то тепер учасники відчувають значно більше тривоги. Вона наголосила, що після подій останнього року дедалі більше людей починають ставити питання не лише про окремих посадовців, а й про відповідальність усієї системи ухвалення рішень.
“Попри те, що позиція руху “Люди з картонками” полягає в тому, що потрібно фокусуватися насамперед на інституціях і на тому, як вони мають працювати, персоналії все одно набувають дедалі більшого значення. Якщо минулого року в центрі уваги був Андрій Єрмак, то цього року – Олександр Сирський. Ми очікуємо рішень і змін, які дозволять протестам завершитися.
Як громадянка я дуже переживаю, що коли виникне наступний привід для масового суспільного невдоволення, протести можуть бути спрямовані вже проти першої особи держави. А це в умовах повномасштабної війни є надзвичайно небезпечним для країни”, – застерегла Аверіна.
Так чи інакше, на шостий день протестів, активістів певною мірою почули. Ввечері 21 липня Сирського звільнили (такою була одна з вимог протестувальників) і на його місце, на посаду головнокомандувача Збройних сил України, призначили генерал-майора Михайла Драпатого.
Рік потому події 21 липня залишаються не лише предметом суспільних дискусій, а й індикатором здатності держави робити висновки. Зрештою, саме від того, чи будуть розслідувати можливі зловживання, просувати антикорупційні реформи та забезпечувати гарантії незалежності інституцій, залежить не лише майбутнє антикорупційної системи, а й довіра громадян до демократичних правил, які Україна прагне зберегти навіть в умовах війни.
