Книжка, яку я хочу прочитати. Війна, якій не місце бути

У світ виходить збірка оповідань українських письменників “ПРОти НАСильства”. Упорядниця – письменниця Лариса Денисенко. Через літературу автори спробували озвучити проблему, яка в українському суспільстві замовчується. І це в “кращому випадку”. Гірше – толерується. Йдеться про насильство в сім’ї.

На Книжковому Арсеналі під час літературної дискусії Лариса Денисенко зізналася, що майже два роки виношувала ідею цієї збірки. Їй як адвокатці, правозахисниці, письменниці тема насильства давно не обходить. Але долучити до обговорення сучасних українських письменників та письменниць, запросити не просто щось написати, а сказати своє, осмислене, слово, переконати видавців надрукувати таку літературу – це виклик.

Чому, здавалося б? Адже експерти та експертки в один голос стверджують, насильство в сім’ї – це масова проблема, і ще жодна країна світу не зуміла її зупинити, хіба що зменшує наслідки.

На Книжковому Арсеналі я спробувала відшукати деякі відповіді.

Насильство як “звична” українська традиція, яку слід зламати

Письменниця Євгенія Кононенко каже, часто дочки повторюють долю матерів, вважаючи за норму терпіти знущання з боку чоловіка. Типовим для українців – спокійно спостерігати за сварками у сусідів…

“Жінки не готові боротися. Не готові змінювати своє життя й життя свого партнера. Але їхнє життя могло б бути цікавіше, як і життя їхніх партнерів”, – переконана Кононенко. 

Письменниця зачитує уривок зі свого оповідання “Тато в доброму гуморі”, коли діти раділи, як у сім’ї не було сварок й бійок. Однак уже в дорослому віці дочка наче виправдовує батька, “та й бив він не так уже і часто…”. В її дорослому житті насильство не зникло – тепер б’є чоловік. А вона? Вона пригадує вдалу, хоч і любительську фотографію, де вся їхня родина. Тато в доброму гуморі, до якого горнеться птахою мати, брат і вона…

Жінка жалкує, що вже в її сім’ї немає такої гарної світлини.

Окрім оповідання Євгенії Кононенко, до збірки увійшли твори таких авторів, як Лариси Денисенко, Наталки Сняданко, Софії Андрухович, Юрія Андруховича, Юрія Макарова, Артема Чапай, Маріанни Кіяновської, Галини Вдовиченко і Сергія Осоки.

Насильство часто виникає через невміння розв’язувати конфлікти по-іншому

Так коротко пояснює Катерина Левченко, президентка Міжнародного правозахисного центру “Ла Страда Україна”. І наголошує, що якраз література зможе допомогти шукати нові рішення, а “читачі стануть сильнішими й не застосовуватимуть насильство”.

До слова, у збірці після кожної історії (вигаданої чи ні?) міститься правовий й психологічний коментар, підготовлений консультантами “Ла Страда Україна”.

“Давнє, добре” насильство й нові виклики

Я не могла не запитати, чи є оповідання про родини військових, тих, хто бачив війну на власні очі.

“Збірка готувалась у період, коли в Україні вже розпочалися військові події. Однак поки ніхто із письменників не взяв на себе сміливість написати про проблему насильства в родинах учасників АТО. Найперше порушувалися теми, які наболіли…”, – відповіла Лариса Денисенко. 

І я чудово розумію чому. Говорити про це, справді, надто сміливо. Адже ще месиджі для суспільства формуються, ще добираються точні слова. Тема війни, як у ЗМІ, так і в літературі як крихкий лід. І ще надто усім пече…

“Однак ми не могли оминути цю тему увагою, і в збірці є юридичний коментар фахівців про новий для України виклик”, – наголошує Денисенко.

Виходимо з гетто

Співавторка збірки Наталка Сняданко пригадує, як на одному із заходів лунали докори, мовляв, важливі соціальні проблеми обговорюються на рівні фахівці, у так званому “гетто”. А ті, кому слід реально знати, у цю дискусію не включені.

“Мені здається, це зовсім не так. Ми чомусь думаємо, що не належимо до групи ризику і насильство нас не стосується. Багато насильства, яке ми не усвідомлюємо, відбувається на рівні мови. Через образи, наприклад, гендерні чи політичні. Слід їх виявляти й маркувати.

Або ж коли ми, “виховуючи” дитину, обіцяємо її покарати. Власне, дитину не карають, але саме очікування покарання – це також насильство. А ми ледь не сприймаємо це покарання як толерантне, інтелігентне…”, – каже Сняданко.

Українські письменники закликають: говорити про насильство не тільки у вузькому колі експертів, а відкрито і голосно – на літературних майданчиках, у медіа, у школі, в арт-проектах, у рекламі.

“Якщо ми можемо хоча б не потурати насильству, не толерувати його – це вже зовсім не марно втрачені хвилини життя”, – наголошує Юрій Макаров, співавтор збірки.

Укрсучліт як інструмент соціальних змін

Чи соціальна функція мистецтва поєднується з естетичною? Наталка Сняданко зізнається, що в неї були сумніви.

“А недавно, після акції “Сім”, коли непрофесійні акторки зачитували монологи про різні долі жінок, я зрозуміла, наскільки важливо артикулювати ці соціальні питання. І в літературі також”, – каже письменниця, закликаючи митців не боятися робити мистецтво ужитковим.

…Як на мене, дуже круто, що через літературу озвучуються складні соціальні проблеми. Можна відчути, що суспільству болить тут і зараз. І про що ще не готове говорити – бо тільки на рівні усвідомлення, прийняття, у пошуку правильних відповідей. Як наприклад, тема насильства в сім’ях учасників АТО.

Якось директорка літературного фестивалю Intermezzo Ірина Вікирчак у приватній розмові зауважила: сучасна література – це потужний інструмент соціальних змін. Через літературу можна не тільки говорити про вартісні речі, а й впливати на вирішення соціальних проблем.  

Важко з нею не погодитися. Збірка “ПРОти НАСильства” тільки готується до друку, а я вже точно знаю, що хочу її прочитати.

ДОВІДКА: Більше дізнатися про насильство.

В Україні стартувала інформаційна кампанія Центру інформації про права людини “Війна, яка не відпускає”: проти насильства в сім’ях учасників АТО. Кампанію підтримує Український жіночий фонд.

На Громадському Радіо триває проект “Протидія насильству у сім’ї” за підтримки уряду Канади.

За інформаційною та правовою консультацією слід звертатися на телефони “гарячої лінії” “Ла Стради України”:

0 800 500 335 – Національної “гарячої лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації.

0 800 500 225 – Національна дитяча “гаряча лінія”

Фото з літературної дискусії на Книжковому Арсеналі, фото авторки