Чому Матіос не має очолити ДБР – 5 фактів від правозахисників
У четвер комісія з обрання директора Державного бюро розслідувань шляхом голосування має визначитися, хто очолить відомство, яке проводитиме незалежні розслідування правопорушень з боку правоохоронців.
Всього попередні співбесіди пройшли 19 кандидатів. Одним з них є нинішній головний військовий прокурор Анатолій Матіос – одіозний і найбільш відомий з усіх заступників генерального прокурора.
Заздалегідь запущена інформаційна кампанія на підтримку Анатолія Васильовича, його численні та відверті інтерв’ю в ЗМІ можуть скласти враження у пересічного користувача ФБ, що саме він є найімовірнішим переможцем завтрашнього голосування.
Проте напередодні обрання голови ДБР хотілося б нагадати, чим саме Медійній ініціативі за права людини запам’ятався нинішній головний військовий прокурор. Адже, відверто кажучи, близько 50% роботи в процесі наших розслідувань займає розплутування маніпуляцій і часом відвертої неправди, яку видає в ефір Анатолій Матіос.
Вибухи на складах РАО
29 жовтня 2015 року на складі ракетно-артилерійського озброєння сектору “А” у місті Сватове внаслідок загоряння відбувається детонація боєприпасів і склад масою у 3222,3 тон злітає у повітря, внаслідок чого гине одна цивільна особа та двоє військовослужбовців.
Основною версією причини виникнення пожежі відпочатку був терористичний акт. У першому протоколі огляду місця події зазначалося, що за кілька хвилин до пожежі свідки бачили, як в бік складів летіло щось подібне до сигнальної ракети.
Проте через тиждень Анатолій Матіос озвучив іншу версію – службова недбалість, звинувативши в. о. начальника складів майора Олександра Литвиненка. Військова прокуратура зосередилась на розслідуванні саме цієї версії, проте доказів службової недбалості у суді представлено не було. Суд закрив провадження по справі після того, як прокуратура підписала з Литвиненком мирову угоду.
Теракт же на складах у Сватовому так і залишився нерозслідуваним. Так само, як підпали складів у селі Вершина Запорізької області у грудні 2015 року, перший підпал складів у Балаклії у лютому 2016 року, другий підпал у Балаклії у березні 2017 року, підпал складів ОТУ “М” у Маріуполі і Калинівці у вересні 2017-го. Всі ці випадки розслідує військова прокуратура. А країна продовжує сидіти на пороховій бочці, поки Анатолій Матіос робить чергові гучні заяви і шукає винних.
“Справа Торнадо”
В ефірі “Шустре LIVE” головний військовий прокурор на всю країну зачитав свідчення потерпілих від статевих злочинів торнадівців. Щоправда, потім військова прокуратура клопотала про закриття судового процесу у “справі Торнадо” саме через наявність у матеріалах злочинів проти статевої свободи. Дивна логіка: спочатку вся країна онлайн слухає матеріали справи від Анатолія Васильовича, а в судовому засіданні прокурори раптом починають турбуватися про душевні переживання потерпілих.
І ще одне. На тому ж ефірі, Матіос стверджував, що у матеріалах “справи Торнадо” наявне відео зґвалтування незаконно утримуваних торнадівцями осіб. Проте в суді прокуратурою воно представлене не було. Де воно? Раптово зникло? Чи його не було в принципі?
“Справа Шабрацького”
У березні 2015 року у місці дислокації групи військовослужбовців батальйону “Айдар” у Лисичанську був убитий солдат-айдарівець Дмитро Шабрацький з позивним “Поет”. Лисичанська поліція кваліфікувала цей випадок як самогубство.
На думку слідчих, Дмитро міг убити себе, спочатку підірвавшись на гранаті, а потім пустивши в себе автоматну чергу. Проте батьки Шабрацького, яких син попереджав, що його ймовірно вб’є командир Ігор Радченко, в таку версію не вірять. Через суд адвокатка Шабрацьких Євгенія Закревська добилася відновлення слідства. А ось передати справу в підслідність головної військової прокуратури не вдалося навіть після спеціальної зустрічі з цього приводу з Анатолієм Матіосом.
Військова прокуратура, вочевидь, віддає перевагу розслідуванням справ по “бурштину” і “закарпатському кордону”, ніж убивству військовослужбовця військовослужбовцем на військовій базі.
Справа Лихоліта і Радченка
Влітку 2016 року військова прокуратура затримала двох бійців батальйону “Айдар” – уже згаданого “Рубіжа”, Ігоря Радченка та “Батю”, Валентина Лихоліта, підозрюваних у розбої, незаконному заволодінні транспортними засобами, незаконному позбавленні волі тощо.
Це затримання викликало неабиякий резонанс, на визволення “легендарних бійців” кинулися народні депутати, які організували перекриття Хрещатика на знак протесту проти затримання. В справу втрутився генеральний прокурор Юрій Луценко, який приїхав до Апеляційного суду і в суді заявив, що “запобіжний захід Лихоліту обрано неправильно”. Суд відпустив “Батю” на поруки нардепів, а слідом за ним з СІЗО вийшов і “Рубіж”.
З того часу було сформовано обвинувальний акт, але щонайменше з липня 2017 року – триває ознайомлення з матеріалами справи підозрюваних. Жодних строків ознайомлення КПК не встановлює, а прокуратура підозрюваних не підганяє. Таке враження, що військова прокуратура його зливає на догоду певним політичним інтересам.
“Справа Ендрю”
2 вересня 2015 року в Луганській області було здійснено напад на мобільну групу по боротьбі з “контрабандою” в зоні АТО “Щастя”, внаслідок чого загинули волонтер Андрій Галущенко “Ендрю”, офіцер ДФС Дмитро Жарук “Байкер”, ще троє військовослужбовців отримали поранення.
За фактом події було порушено кримінальну справу за ст. 258 – теракт. За розслідування резонансної справи взялася військова прокуратура сил АТО. У суспільстві це вбивство викликало неабиякий резонанс через заяви деяких посадовців про те, що напад було здійснено бійцями 92 бригади.
Не зважаючи на те, що від самого початку у справі були беззаперечні докази участі у нападі диверсійної групи “ЛНР”, військовою прокуратурою версія з диверсійною групою була категорично відкинута.
Натомість активно розслідувалось убивство Галущенка і Жарука “своїми”. Проводилися масові обшуки у військовослужбовців 92 бригади, їх масово викликали на допити на поліграфі. 18 вересня 2015 року поблизу Люботина Харківської області невідомими було викрадено солдата 92 бригади Юрія Чернишенка. Його дві доби катували у підвалі якогось приміщення в Краматорську (побиття, електричний струм, заливання води в легені), вимагаючи дати свідчення на комбрига 92 бригади Віктора Ніколюка. Коли свідчення вибити не вдалося, побитого Чернишенка привезли до військового прокурора сил АТО Василя Слободзяна, який допитав його як свідка по “справі Ендрю”, навіть не надавши медичну допомогу.
В цей же час Анатолій Матіос продовжував піаритись на цій справі. Напередодні призначення генерального прокурора у лютому 2016 року, військова прокуратура затримує двох бійців 92 бригади Олександра Свідра і Павла Долженка, оголосивши їм підозру у вбивстві і контрабанді наркотичних речовин. А Матіос дає інтерв’ю журналісту 1+1 Олексію Бобровнікову, стверджуючи, що “слідство знаходиться на фінішній прямій” і пов’язуючи напад на мобільну групу із глобальним наркотрафіком, який проходить через переправу в селі Лобачеве Луганської області. У тому ж інтерв’ю він публічно залякує Бобровнікова, говорячи йому, що він “мав не повернутися” з АТО.
Свідро і Долженко були звільнені з-під варти апеляційним судом. 23 серпня 2017 року Лисичанський міський суд “заочно” засудив до 12 років позбавлення волі Сергія Лук’янова, учасника терористичної організації “ЛНР” з позивним “Терикон” саме за напад на мобільну групу “Щастя”. А минулого тижня з бійців 92 бригади був знятий статус підозрюваних і справа закрита.
Про те, що участь у нападі брала група “Терикона” слідчі СБУ і поліції Луганської області доповідали військовій прокуратурі ще у вересні 2015 року. Це було відомо з перехоплень радіопереговорів і мобільних трафіків, отриманих внаслідок негласних розшукових дій.
Проте військовій прокуратурі чомусь конче потрібно було засудити “своїх”.
Це неповний перелік фактів фальсифікацій і маніпуляцій, вчинених військовою прокуратурою під керівництвом Анатолія Матіоса, з якими довелося стикнутися Медійній ініціативі за права людини. Проте вже ці факти красномовно свідчать про те, якою буде ДБР, якщо його директором стане невтомний і невгамовний МАВ.
Ольга Решетилова, Медійна ініціатива за права людини
