Цивільний кодекс чи сценарій для тоталітарної антиутопії?
Сьогодні Верховна Рада підтримала в першому читанні проєкт нового Цивільного кодексу. Після першої хвилі обурення були надії, що до суспільства дослухаються й припинять будувати в Україні Гілеад і . Але ці надії виявилися марними. Так, найбільш дражливу норму про одруження в 14 років прибрали. Але дух закону від того не змінився.
Наведу кілька норм нового Цивільного кодексу, за якими нам пропонують жити наступні десятиліття:
Суд може вживати заходів для примирення подружжя – якщо це відповідає “доброзвичайності”.
А що ж це за загадкова “доброзвичайність” така? На думку авторів кодексу, це “сукупність моральних норм і принципів, стандартів етичної поведінки та загальновизнаних у суспільстві уявлень про належну поведінку, усталену у суспільстві”.
Тобто, якщо суддя вирішить, що розлучатися вам неморально та неетично, вас будуть пробувати помирити. Запасайте місяці на судові засідання та зустрічі з людьми, які пхатимуть носа у ваше особисте життя. В особисте життя двох дорослих людей, які ухвалили рішення, що їм краще будувати свої життя окремо.
Ну і важливий момент: будь-яке подовження процесу розлучення – це не просто додатковий час, це автоматично тягне збільшення годин роботи юристів і видатків на них. Такі кошти не у всіх є.
(Стаття 1513.)
Якщо ж у шлюбі є діти, “вжиття заходів примирення” пари обов’язкове і “спрямоване на досягнення між ними домовленості щодо питань батьківської відповідальності”.
Але перейти одразу до питання розподілу “батьківської відповідальності” не можна. Спочатку всім обов’язково треба пройти етап “мирись-мирись”. Без варіантів. Це настільки чиста, еталонна дичина, що будь-які епітети: “абсурдно, принизливо, по-iдioтськи” – тут просто зайві.
Про всяк випадок уточню – я теж хочу, щоб діти отримували максимальну увагу обох батьків. І так, історії про те, як малеча стає свідком сварок дорослих або й заручником з’ясувань стосунків, – це завжди болюче. Тільки не треба обманювати себе, стверджуючи, що, коли держава примусить батьків спробувати помиритися, дітям стане краще.
(Стаття 1553.)
Якщо, на думку колишнього чоловіка, дружина поводилася “негідно”, після розлучення він може змусити її повернути дівоче прізвище. “Негідно” охоплює аморальний вчинок та зраду.
(Стаття 1516.)
Добре, хоч камінням не закидають та на вoгнищі не cпaлять. Можливо. Треба ще перевірити: проєкт кодексу великий.
На жінок ця норма також поширюється, але будьмо чесними: чоловіки нечасто в шлюбі беруть прізвище дружини.
Людей в Україні не можна дискримінувати за такими ознаками: статтю, віком, станом здоров’я, расою, кольором шкіри, стилем одягу, зовнішністю, видом статури, особливостями будови тіла, наявністю ознак інвалідності, вагою, зростом, голосом, порушенням рухових функцій, манерою поведінки, політичними, релігійними чи іншими переконаннями, етнічним, соціальним походженням, майновим станом тощо…
Не можна, але якщо це потрібно для “захисту доброзвичайності” – тоді можна.
Це як взагалі? Наведіть мені хоч один приклад, коли будь-яка дискримінація стає прийнятною, бо вона відповідає уявленням про “доброзвичайність”?
(Стаття 317.)
Це не все. До нового кодексу є багато інших зауважень. Їх усі можна було б обговорити й виправити. Але чомусь творці документа вирішили, що вони між собою поговорили – і досить.
Водночас автори постійно апелюють до того, що його писали найкращі юристи країни. Є в цьому аргументі одна проблема: жити за ним будуть не тільки найкращі юристи, а й усі громадяни й громадянки України. І ці громадяни й громадянки давно вийшли за межі радянських уявлень про домострой, які намагаються видати за сучасні новітні ідеї у формі “доброзвичайності”.
Давайте доброзвичайність почнемо з того, щоб демократично широким колом проговорювати такі суттєві законопроєкти. З правозахисними організаціями, з фаховими спільнотами (до прикладу, лікарі-репродуктологи мають пропозиції щодо норм про репродуктивні права), з організаціями, які представляють ті чи інші групи в суспільстві.
І ще було б дуже корисно подивитися, що нам треба виправити в кодексі в контексті європейської інтеграції. Дуже прикро, що “фахові юристи” геть про це не подумали.
Ми інтегруємо країну в Євросоюз чи в якусь жахливу антиутопію?
Інна Совсун, народна депутатка від фракція “Голос”
Оригінал публікації за посиланням
