Обмін російського археолога Бутягіна замість екстрадиції: чи є порушення міжнародного права?

“Україна з прикрістю дізналася”. З такою, власне, позицією виступив учора речник МЗС України у відповідь на рішення Польщі в межах обміну в’язнями передати Росії російського археолога Алєксандра Бутягіна – того самого, якого польський суд у березні 2026 року визнав придатним до екстрадиції в Україну.

Одразу виникає безліч питань: а чи взагалі так можна було? Що це означає для стосунків між Польщею та Україною? І чи зможемо ми таки притягнути Бутягіна до відповідальності?

Отже. Чи є тут порушення права? І так, і ні.

З одного боку, держава дійсно має право відмовитися від екстрадиції на користь обміну, якщо вважає це вигіднішим для своїх державних інтересів. Обмін в’язнями – визнаний інструмент міжнародної практики, і сам по собі він не суперечить міжнародному праву.

Але – і тут починається “так” – право на відмову не є безумовним. Польща юридично була зобов’язана завершити розгляд запиту на екстрадицію й офіційно повідомити Україну про фінальне рішення. Ба більше, згода запитувача – тобто України – на відмову від своїх вимог мала бути предметом окремих дипломатичних переговорів. Судячи з реакції нашого МЗС, нічого з цього не відбулося.

Однак це створює небезпечний прецедент: будь-яке екстрадиційне провадження теоретично може бути скасоване виконавчою владою через дипломатичний обмін – причому без жодного пояснення чи навіть елементарного інформування запитувача.

Дипломатичний скандал між Польщею та Україною?

Відкритого скандалу наразі очікувати не варто. Польща і Україна – стратегічні союзники, і Варшава, опинившись під тиском з боку адміністрації президента США Дональда Трампа, обрала геополітику поміж правових зобов’язань. Утім, ця ситуація однаково підриває довіру: до польської судової системи як гаранта виконання екстрадиційних запитів і до двосторонньої співпраці загалом. Це питання не зникне зі столу двосторонніх відносин – навіть якщо зараз обидві сторони вочевидь воліють не загострювати.

Як Росія трактує це рішення?

“Очередное фиаско Украины”, “надежды Киева устроить показательный процесс разбились в прах”, “торжество справедливости и здравого смысла”, “невероятный результат многоэтапной операции, проведенной совместно с КГБ Беларуси” – і це лише за перші години.

Тріумф очевидний і показовий. Але Росія надто добре вміє працювати з інформацією, щоб зупинитися на емоціях. Дуже скоро ми почуємо ще більше неприємних наративів. Перший – що дії Бутягіна взагалі не є злочином: “культура і наука поза політикою та правом”. Другий – що сам факт обміну доводить: Захід не підтримує Україну навіть у питаннях правосуддя, якщо це суперечить геополітичним інтересам. Як і попереджало наше МЗС: “Очевидно, що російська сторона цинічно використає цей політико-правовий епізод для виправдання окупації Криму”.

До речі, показово відреагували й самі російські “колеги” Бутягіна. Директор Інституту археології Криму РАН Вадим Майко – той самий, щодо якого Україна також веде кримінальне провадження та запровадила санкції, – вже встиг заявити: “Мы очень рады этой замечательной новости. Надеемся, что Александр Михайлович успеет в Крым к началу полевого сезона. Всё-таки справедливость восторжествовала”. Що ж – будемо чекати

Чи буде Бутягін покараний у майбутньому?

Теоретично – так. Якщо він з’явиться в юрисдикції держави, де діє запит про арешт, провадження може бути поновлено. Україна кримінальне провадження щодо Бутягіна не закриває, збирає доказову базу і, за словами МЗС, “продовжить застосування відповідних юридичних механізмів та працюватиме в юрисдикціях партнерів”. Існує також варіант розгляду справи in absentia – однак питання ефективності такого вироку залишається відкритим.

Практично – шанси невисокі. Росія своїх не видає. Та й Бутягін, схоже, більше не поспішатиме в європейське турне.

Чи шкодить це майбутнім кримінальним переслідуванням?

І так, і ні.

Важливо розуміти: до того як Бутягін опинився в польському СІЗО, Україна роками вела кримінальні провадження щодо десятків російських археологів, музейників, науковців та інших учасників культурного розграбування окупованих територій. Ця робота тривала і триватиме незалежно від результату цієї справи.

З іншого боку, навряд чи після цієї історії багато російських академіків і культурних діячів наважаться цього літа вирушити до Європи у відрядження чи на відпочинок. Бо ризик виявитися в ситуації Бутягіна цілком реальний. Водночас не варто очікувати, що вони припинять свою діяльність на окупованих територіях – вона просто стане ще більш закритою, “зачищеною”, менш публічною.

А знищення слідів, до речі, саме по собі є злочином.

Замість висновку маю хіба що одне питання до роздумів: як російський громадянин, затриманий у грудні 2025 року, опинився в списку на обмін між Польщею та Білоруссю, що формувався, і чому очільник МЗС Польщі так натхненно дякував за це особисто Дональду Трампу?

Дарина Підгорна, правова експертка та аналітикиня ГС “Товариство Рафаеля Лемкіна”, членкиня Експертної мережі “Кримська платформа”