“Найстрашніше, коли пишеш людині: “Привіт, як справи?”, а вона два місяці не відповідає”: засновник “Жовтої стрічки” розповів про спротив в окупації
Рух громадянського спротиву “Жовта стрічка” виник торік навесні в Херсоні, майже одразу після того, як його захопили російські війська, і швидко поширився на інші окуповані території України. Попри постійну загрозу життю, викрадення та тортури, проукраїнські активісти продовжують підпільний протест, символом якого стала жовта стрічка, що тепер з’являється на вулицях міст, на парканах, деревах і навіть будівлях окупаційних адміністрацій.
Сьогодні активісти руху активно нагадують окупантам про те, що тимчасово окуповані міста є українськими. Роблять це вони, спалюючи газети та агітматеріали росіян, пишучи проукраїнські гасла на рублях, перейменовуючи вулиці в Мелітополі, Енергодарі та Бердянську на честь полеглого Героя України Дмитра Коцюбайла, збираючи інформацію про відеокамери, що встановили росіяни на окупованих територіях.
Сміливих активістів, які діють в окупації, помітив світ. Так, у 2022 році “хоробрий український народ в особі президента Володимира Зеленського” став лауреатом премії Європейського парламенту імені Андрія Сахарова. В описі номінанта-переможця також є рух “Жовта стрічка”.
Крім того, активісти руху неабияк зачепили головного військового злочинця Росії – президента Володимира Путіна. Він під час засідання Ради безпеки РФ визнав існування напруженої ситуації та партизанського руху на тимчасово окупованих територіях України і дав вказівку російським силовикам діяти “жорстко та ефективно”.
ZMINA поговорила із засновником громадянського руху спротиву “Жовта стрічка” Іваном (ім’я ми змінили в цілях безпеки) про те, як виник рух, чому дедалі більше людей до нього долучається, яким є спротив в окупації, наскільки це небезпечно і яких масштабів вдалось досягти.
Іване, як виникла ідея руху і чому ви його назвали саме “Жовта стрічка”?
Ми від середини березня думали, що можемо робити. Думали створювати новинний телеграм-канал і постити там правильні новини, щоб якось протистояти російській пропаганді. Це було складно, бо саме тоді починали поширюватись чутки про створення “Херсонської народної республіки” і це було трохи хардово. Думали, як бути корисними: малювати графіті, плакати якісь клеїти. Але, коли це не централізовано, то трохи тяжко пояснити людям, чому це треба робити. Тому ми подумали, що треба створити якийсь рух і якийсь символ.
Спочатку придумали “Синя стрічка”, але синій не кидається в очі. Тоді вирішили, що буде “Жовта стрічка”. Жовтий колір яскравий, має класну енергетику, його видно будь-де – на бетоні, на портфелі, на дереві. Моя мама займалася шиттям, і в мене було дуже багато котушок зі стрічками, жовтий у пошитті не дуже використовувався. Порізали перших 100 стрічок, повісили, сфотографували, скинули фото у видання “Мост”, канал “Хуевий Херсон”. Мовляв, дивіться – символ спротиву.
25 квітня створили свій телеграм-канал. Бачили, що загострюється обстановка, і розуміли: треба показати, що українці є, що є проукраїнська позиція у Херсоні. Тому вирішили організувати мітинг. Зробили розсилку: ЗМІ писали на пошту, в фейсбук – місцевим блогерам, в твіттері постили.
25 квітня ніхто особливо не підхопив нашу новину, а от 26-го прокидаюся зранку і бачу, що твіттер Верховної Ради запостив: “Сміливі херсонці виходять на мітинг”. Тому ми ще 26-го розкидали інформацію, куди могли, зідзвонювалися зі знайомими, які організовували якісь протести ще до війни. Питали у них поради, яку площу обрати, з якого боку заходити, скільки людей мають займатися публічною агітацією, прапори як знайти, продумали шляхи відходу, якщо росіяни застосовуватимуть зброю. І 27 квітня провели мітинг. Закликали виходити з жовтими стрічками. Понад 500 людей прийшли. Це був саме той мітинг, який росіяни розганяли зброєю, газом, світлошумовими гранатами. Так почалась “Жовта стрічка”. І понеслось. Люди почали писати з Луганська, Донецька, Мелітополя.
Фото: телеграм-канал “Жовта стрічка”
Фото: телеграм-канал “Жовта стрічка”Як масштабувався рух? І чи складно було підключати людей не лише з щойно окупованих територій, але й з тих, які вже дев’ятий рік під російською окупацією?
З новоокупованими територіями, в принципі, все зрозуміло, а з Донецьком та Луганськом складно працювати. Поодинокі випадки були, коли люди самі вішали стрічки. Хтось питав за тематичні плакати, які могли б друкувати і вішати. Але до літа на Донеччині та Луганщині це було не дуже масштабно. Там більше люди репресовані.
От, наприклад, в Криму проросійська влада, закони російські, а на Слобожанщині у нас – сєпарські. Там немає закону, там все, як колись у 2000-х на Донеччині, “рішають тіпи”. Правда, тут вони сєпари. Там люди бояться виходити на вулиці, там не працюють комунальні послуги, і всім байдуже на ці проблеми.
Людей настільки залякали, що вони вірили, що України як такої вже і не існує, що є КПВВ, де дадуть якусь проукраїнську газетку і все. Але, звісно, є і сміливці, які розвішують стрічки, показують середні пальці російським білбордам, палять агітку. І до такого поступово з Донеччини та Луганщини залучали все більше і більше людей. У Криму ж, навпаки.
Скоро буде рік, як ми працюємо на півострові. Минулого року придумали провести мітинг у Сімферополі. І якщо на Донеччині та Луганщині місцеві говорили, що вони завжди були самостійними, то в Криму, що Україна їх кинула. І от, коли ми заявили про мітинг в Сімферополі, то одразу відгукнулась приблизно тисяча людей. Ми відібрали тих, кого змогли верифікувати, десь до 100 людей. Розділили їх на три малі групи і 18 травня у День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу провели невеличкі зібрання, віддали шану репресованим кримським татарам. Ми спостерігали шалений фідбек від ефесбешників: “Где митинг, куда ехать”. І після цього у нас шалена активність у Криму розгорнулась. Люди писали десятками. На початку серпня, коли на півострові почали лунати перші вибухи, нам стали писати сотні людей. Більше вибухів – більше людей пише. Після деокупації Харківщини – ще більше людей. І коли чатів стало тисячі я створив чат-бот “Разом“. Зараз у нас там понад дев’ять тисяч активістів.
Як відбувається координація роботи?
У боті також є вкладка із завданнями до 10-го рівня є 5 завдань. Наприклад, зав’язати жовту стрічку, спалити рашистську агітацію, намалювати графіті, поклеїти плакат, написати про воєнні злочини росіян. Людина обирає те, що хоче зробити, виконує, фотографує, надсилає інформацію нам. Я перевіряю, підтверджую, і в активіста підвищується рівень, і додаються нові завдання. Такий підхід спрощує мені роботу і також диверсифікує всю сітку активістів, тобто у разі зламу мене чи, якщо телефон активіста потрапить до ефесбешників, вони нічого не отримають. Це безпечно для кожного з нас. Коли я підтверджую повідомлення від активіста, то чат-бот автоматично видаляє всі дані і в мене, і в користувача.
Повісити стрічки чи плакати – цим керуємо через телеграм. Щодо чогось масштабнішого, то спілкуємось у Signal. Також в українському класному месенджері Kryptos. Буває, купуємо месенджер і собі, і активісту. Головне, щоб було безпечно. Ми закликаємо активістів мати такий телефон, який не матиме ні сімок, ні флешок, а лише, щоб був під’єднаний до домашнього вай-фаю. Наприклад, передав фото на цей телефон через Bluetooth, скачав Telegram, скинув фото, повидаляв все з обох телефонів і сховав пристрій під подушку. Також практикуємо “польовий телефон”. Це апарат, на якому взагалі нічого немає. Так, це може викликати більше підозр, але ж телефон порожній, просто для зв’язку людина ним користується.
Як ви працюєте над захистом даних?
Ми ці дані навіть не зберігаємо, щоб їх захищати. Як тільки користувач нам скидає інформацію, я зберігаю цю фотку і назву міста, далі у мене та в користувача все видаляється. Я ні імені цієї людини не бачу, ні іншої інформації про неї. Бачу лише фото, місто і рівень користувача.
Як на появу “Жовтої стрічки” реагували росіяни, колаборанти, а також місцеві жителі?
Росіяни і колаборанти посміялися. Але з часом, коли і кількість підписників росла і “жовтих стрічок” ставало більше, то вже назвали нас терористами. Робили фейкові телеграм-канали, блокували нас, створювали фейкові боти. Влітку взагалі з Ростова привезли дітей, які замальовували це все: на наших графіті малювали російський прапор. Стремоусов (Кирило Стремоусов – проросійський громадський діяч, блогер, колаборант, який в 2022 році перейшов на бік ворога та очолив окупаційний орган влади у Херсоні. – Ред.) записував відео, що ми нацисти, що нас не треба слухати, що “это голубая лгбт желтая ленточка”.
Активістка з Криму Віолетта. Фото: телеграм-канал “Жовта стрічка”Одного разу затримали нашу активістку з Криму Віолетту. Вона розповідала, що росіяни при ній вводили в пошуковик Яндексу запит “движение желтая лента” і знаходили статтю, що ми терористи. Зараз побачити нас на російських ресурсах нереально. Думаємо, їм дали вказівку уникати будь-яких згадувань про нас, щоб не надавати нам значення.
Я по приколу пишу на “Кримский смерч” (російський телеграм-канал, поширений в Криму. – Ред.), мовляв, “шо это хохлы тут понаклеивали”, на що мені відповідають, що ці “хохли” вже рік як працюють у Севастополі і що, якщо я когось побачу, то щоб написав їм.
А як ви відреагували на новину про те, що Путін на засіданні Ради безпеки РФ визнав “існування напруженої ситуації та партизанського руху на тимчасово окупованих територіях України”?
Якщо він знає, то нехай знає. Для нас важливіше, що рух номінували на премію Сахарова за свободу думки, наприклад, ніж всі ці висловлювання Путіна і йому подібних. Подобається той факт, що, попри довгу окупацію, росіяни зараз визнають, що проукраїнські настрої існують досі.
Розкажіть про те, як стали номінантами премії Сахарова. Як ви це сприйняли?
Це було так: сиджу, працюю, комунікую з людьми, і тут зі мною зв’язуються й пропонують номінуватися на премію Сахарова. Серед “конкурентів” були український народ, президент України Володимир Зеленський, правозахисниця Олександра Матвійчук, мер Мелітополя Іван Федоров. Зрештою премію присудили усім номінантам. Звісно, ми розповіли про це всім нашим активістам, що Європа бачить спротив і в Криму, і на Донеччині, і на Луганщині. Я сам про цю премію до минулого року нічого не чув, але люди сотнями писали подяки, що вони дуже раді, що їх бачать, що їх спротив видно.
Як наслідок, литовці кликали нас виступити на круглому столі для обговорення створення таких патріотичних рухів як наш. Тобто вони вивчають кейс “Жовтої стрічки”. Наприклад, про те, коли ми проводили акцію з “Квитками до перемоги”, коли активісти писали особисті листи євродепутатам. Мені треба було 14 листів, а я отримав 40. Написав щодо них 42 людям, дві людини скинули на тиждень пізніше. Тобто людям в окупації кажуть: “Ви нікому не потрібні, вас кинули”, і в той час вільний світ номінує їх на премію. І тоді людина думає: “Може, через те, що я повішу жовту стрічку в Севастополі, Україні дадуть на одну ракету більше”. Присудження премії Сахарова було дуже важливою подією для наших активістів.
Фото: телеграм-канал “Жовта стрічка”
Як прийшла ідея написати листи євродепутатам?
Під час номінації на премію ми набралися гарних контактів, так би мовити. Розуміли, що це класна можливість і треба щось придумати, щоб розповісти історії людей з окупації. Наприклад, дівчина з Сімферополя закінчила 10 класів, все ще вчиться, бойкотує отримання російського паспорта. Бо росіяни зробили так, що для отримання атестата треба мати російський паспорт. Вона відмінниця, але все бойкотує, активістка, розвішує жовті стрічки, і от ця дівчина звертається до якогось євродепутата, розповідає свою історію. Пише свої думки, розповідає про своїх батьків, про те, чому Крим потрібно деокупувати, чому треба посилювати допомогу, дякує за наявну підтримку України і запрошує в гості. І от як євродепутат може відмовитись, якщо йому пише дитина, кличе до Криму і ще й додає квиток на потяг Київ–Сімферополь?!
Звичайно, після акції ми спостерігали атаку ботів у фейсбуку щодо дискредитації цих депутатів. Але потім депутати ухвалюють резолюцію по геноциду українського народу, потім – кримськотатарського народу, і виходить, що кожен наш рух вперед підсилював інший, і все це виливалось у конкретні видимі результати. Ми бачили, що у Європі є цікавість до цього. Євродепутати, наприклад, знали про “Жовту стрічку”, і ми запропонували їм малювати графіті на підтримку людей з окупації. Провели таку акцію. Литва кликала до себе провести акцію, кликали в Брюссель.
Ви програміст, а хто вам допомагає з комунікаціями?
У мене є колега Тарас, він веде майже всю комунікацію. Я відповідаю за операційну діяльність, а він за більш стратегічний рівень. Він весь час на телефоні, якісь ідеї видає. Ми як маленький стартап.
Як ви турбуєтесь про фізичну безпеку активістів?
На жаль, методом спроб і помилок. По-іншому – ніяк. У різних містах можуть бути свої правила залежно від обставин. Ми адаптуємось до цього. Вивчаємо білоруські, російські кейси, як працюють їхні спецслужби, які технічні засоби використовують, на чому люди більше всього попадаються. Тобто постійно працюємо над тим, щоб наш чат-бот був безпечним для користувача і зручним для нас.
Так, коли у Мелітополі окупанти почали масово встановлювати по місту камери, то, відповідно, знизилась активність людей, які з нами працювали. Треба було продумати, що робити, щоб діяльність продовжилась. Ми отримали карту камер, координати, додали дані на нашу карту. Тепер людина може планувати інший маршрут, знаючи, де її можуть відзняти.
Для роботи активістів у нас є інструкції. Виходиш на завдання – одягаєш щось на голову: кепку, капюшон, медичну маску, окуляри. Не треба їхати громадським транспортом, не брати таксі, не розраховуватись банківською карткою, мати польовий телефон, мати домашній телефон, не працювати біля свого дому чи біля місця роботи. Розповідаємо, як відповідати росіянам, як “включити дурачка” у потрібний момент. У нас по цьому питанню створені три інструкції: з цифрової гігієни, з підготовки до виконання завдань і про те, як безпечно розклеювати листівки. Користувач, який пройшов верифікацію і виконав певні завдання, отримує ці інструкції.
Ваші акції більше націлені на повідомлення для росіян про те, що Україна скоро повернеться, чи на місцевих жителів, щоб підтримати людей в окупації?
Якщо чесно, то мені до росіян байдуже. У мене є українці, яким потрібно нагадувати – ви частина України, Збройні сили прийдуть, потрібно допомогти іншим українцям тримати бойовий дух. Люди бачать, що це працює, що це може знижувати якийсь рівень колабораціонізму в регіоні. Наприклад, хтось не візьме російського паспорта, бо побачив наш плакат. Або ти поговорив з бабусею біля під’їзду, чому не треба брати російської пенсії. І це вже буде особистий героїчний елемент спротиву людини. Можливо, ця бесіда змінить свідомість цієї жінки і вона поговорить з іншими, і їм те саме розкаже. І так може початися рух антипаспортизації на окупованих територіях.
Тому мене цікавлять лише мої люди, лише українці. Підтримувати їхній бойовий дух, поки вони в окупації. Демонструвати світові, що потрібно деокуповувати території, бо там є українці і вони проявляють свою громадянську позицію попри переслідування, репресії, залякування.
Скільки зараз ви маєте активістів по всіх тимчасово окупованих територіях?
Цього ніколи не підрахуєш. Наприклад, по Херсону нас було 300. Але коли я гуляв вулицями міста, то чи не кожна людина мені говорила: “Так, я активіст”. Або:“Ми не знали про телеграм-канал, але побачили це в “Мост Херсон” і від себе розвішували”. Тобто люди проявляли свою позицію, але не знали, що “Жовта стрічка” працює централізовано. Чи вважати їх активістами? Так. Чи можемо ми підрахувати, скільки таких людей по всіх містах і селах? Ні. І в цей час у нас лише в чат-боті 9 тисяч активних користувачів. Скільки людей чули про “Жовту стрічку”, але не чули про чат-бот, ми не підрахуємо ніколи. Тому нас більше 9 тисяч точно. Тільки в Криму нас 3 тисячі.
Чи були випадки, коли активістів “Жовтої стрічки” ідентифікували і викрадали російські окупанти?
Так, такі випадки були. Наприклад, у Херсоні у нас була Оксана. По чиїсь наводці росіяни прийшли до неї додому і знайшли пакет з жовтими стрічками, вона навіть не встигла нічого ніде розвішати. Хто знав про цей пакет? Ми, наприклад, не знали. Але до неї прийшли цілеспрямовано. Скільки таких ситуацій було і є, дізнатись буде нереально. Найстрашніше, коли пишеш людині: “Привіт, як справи?”, а вона два місяці не відповідає. Добре, якщо людина відпише через три місяці, що була в лікарні чи загубила телефон.
Якщо в Росії затримують за жовто-блакитний одяг, то в окупації можуть затримати за пост у фейсбуку. Але можу вам точно сказати, що з кінця лютого минулого року по осінь майже кожен українець передавав інформацію через єВорог або інші чат-боти. Ніхто не говорить про це, але кожен передавав дані.
Звісно, є частина колаборантів, є ті, хто вимушено співпрацює з окупантами, але ми такі історії чули від людей… Всі знають, що це небезпечно, але кожен, як може, проявляє свою сміливість. Це як з волонтерством, коли кажуть: “О, це моя гривня вбила роту росіян” тощо. Хто більше задонатив, який бізнес дає більше, хто більше картоплі начистив. Кожен хотів зробити свій внесок у перемогу. І от в окупації “Жовта стрічка” стала способом це зробити.
Ви співпрацюєте зі спецслужбами?
Ні. Зараз ми не збираємо інформації про ворога. Нам було дуже складно верифікувати інформацію, яку надсилали, бо ж не хотіли через єВорог передавати дезінформацію. Тому ми від цього відмовились.
Зараз ми зосереджені на зборі інформації про воєнні злочини росіян. Плануємо передавати ці дані правозахисним організаціям. Інформацію з Криму ми передаємо громадській організації “КримSOS”. Тобто мова про те, щоб передавати інформацію у компетентні органи, які можуть ці дані використовувати на благо у майбутньому. Тому ми ні з ким з держави не співпрацюємо. Ми допомагаємо державі, але створювались незалежною організацією і хочемо й надалі такими залишатись.
Як ви фіксуєте воєнні злочини?
Щоб знати, як це робити, Тарас веде переговори з різними правозахисними організаціями і людьми, які нас спрямовують і розповідають, як правильно та компетентно це робити. Зараз ми фіксуємо факти порушень прав людини, намагаємось зібрати історії, питаємо, хто може підтвердити інформацію, спілкуємось з людьми. Тоді показуємо свій кейс “КримSOS”, і вони уточнюють, чи даних досить, чи треба ще щось додати.
А ви самі розклеювали листівки, розвішували стрічки? Хочеться зрозуміти, що відчуває людина, яка робить це в окупації.
Може, в перші хвилини відчувається страх. Потім – гордість. А якщо ще й місцевий телеграм-канал опублікує твоє фото, то взагалі почуваєшся супергероєм. Зараз у мене більше операційної діяльності, я більше відповідаю за те, щоб тисячі людей робили свою активістську роботу у безпеці, тому мені в поміч валер’янка, магне В6.
Що плануєте робити далі? Рух “Жовта стрічка” існуватиме до деокупації всіх територій чи, можливо, він трансформується у щось інше?
Так, думаємо про це. Тяжко вибрати конкретний вектор. Звісно, будемо займатись питаннями, може, реінтеграції, правозахисною діяльністю, вирішувати гуманітарні проблеми. Може, масштабуємось і працюватимемо з ВПО, зруйнованим майном в окупації, депортованими людьми. Але та ж премія Сахарова – це величезний кредит довіри щодо того, що ми продовжуватимемо свою роботу в активізмі і громадянському секторі.
