Чому профільний закон про держпідтримку бранців Кремля досі не запрацював
Правозахисники звинувачують владу в неякісному та неповному виконанні закону про захист громадян, яких Росія позбавила волі внаслідок своєї збройної агресії проти України. Попри те що в уряду був час підготуватися до виконання закону, Мінреінтеграції, Мінсоцполітики та Міністерство охорони здоров’я не виконали своїх зобов’язань.
Пояснюємо, які проблеми заважають державі почати надавати комплексну підтримку тисячам цивільних полонених та їхнім родинам, а також як їх усунути.
Точну кількість незаконно утримуваних Росією громадян України наразі неможливо встановити. До повномасштабного вторгнення СБУ повідомляла про понад 300 прізвищ українців, яких Росія незаконно утримувала на тимчасово окупованих територіях Донеччини та Луганщини.
Росія ще більше розкручує маховик репресій з початку неспровокованого повномасштабного вторгнення в Україну, і тепер, як стверджує координаторка Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко, країна-агресор незаконно утримує тисячі полонених громадян України. Станом на початок 2023 року Представництво президента України в Автономній Республіці Крим зафіксувало 180 бранців Кремля з тимчасово окупованого Криму. У січні Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець під час перемовин у Туреччині передав своїй російській колезі Тетяні Москальковій список із 20 тисяч імен цивільних, про місце перебування та фізичний стан яких українська влада не має інформації.
Лубінець домагається повернення всіх, кого РФ викрала з 2014 року, і порушував це питання під час перемовин з Москальковою в Анкарі. Адже якщо Росія не висунула великій кількості заручників жодних кримінальних обвинувачень, то, відповідно до міжнародного гуманітарного права, вона повинна їх повернути.
Звільнення Україна домагається й для бранців Кремля, яких Росія засудила в політично вмотивованих кримінальних справах. Правозахисна спільнота в Україні, Меджліс кримськотатарського народу та державні органи переконані, що лише деокупація Криму та інших регіонів країни припинить систематичні грубі порушення прав людини та покладе край самому феномену політичного переслідування громадян України. Для цього вони закликають світ підтримати Збройні сили України своєчасним постачанням зброї та військовим обладнанням у достатній кількості.
Наразі неможливо спрогнозувати, яким буде фінальний результат перемовин Лубінця та Москалькової та коли настане кінець геноцидальній війні Росії проти українців. Утім, уже очевидно, що незаконно утримувані Росією громадяни України, їхні рідні потребують якісної підтримки та супроводу справ протягом усього часу полону та після нього.
Глухий кут для цивільних заручників Кремля
Правозахисники констатують відсутність визначеного механізму повернення цивільних заручників, на відміну від військових, чиї обміни регулярно відбуваються.
Якщо в питанні з військовополоненими Міноборони систематично збирає інформацію про них та веде перемовини з Росією щодо звільнення, то у випадку з цивільними заручниками домагатися свободи значно складніше. Їхнім звільненням опікуються здебільшого родичі. Вони самотужки тривалий час намагаються встановити місце перебування затриманих рідних та віддалено підтримати їх.
Таким родичам також значно важче домогтися звільнення, адже Москва не класифікує захоплених цивільних в окрему категорію, заявляючи, що “ні в чому невинний простий люд у полон не бере”. Російські військові не підтверджують фактів незаконного утримання, які почасти, за даними правозахисників, супроводжуються катуваннями та психологічним тиском, а отже потерпілі не проходять через офіційні процедури.
Лідерка соціального проєкту “Знайти своїх” Катерина Осадча, яка з перших днів великої війни допомагає об’єднувати українські сім’ї, назвала “суцільною прірвою невідомості” ситуацію, у якій перебувають потерпілі від Росії родини.
“Такі рідні об’єднуються одне з одним у групи. Виникають суперечки всередині цих груп, адже люди на межі своїх можливостей, розуміючи, що твоя цивільна, рідна людина вже 10 місяців узагалі ні за що перебуває в полоні. І цьому не видно кінця-краю. Ніхто не може сказати, який же механізм повернення цивільних. За щонайменшими підрахунками, таких цивільних заручників 3 тисячі. Тільки в Київській області ми зареєстрували понад 400 зниклих безвісти”, – розповіла Осадча під час дискусії про соціальну та правову підтримку заручників, політичних бранців та їхніх родин у День українського політв’язня.
Червоний Хрест повідомляє рідним цивільних полонених, що Росія не допускає представників цієї організації до приміщень, де утримуються саме цивільні полонені, а лише до українських військовополонених.
А як реагують державні органи, коли до них звертаються такі рідні? Голова Об’єднання родичів політв’язнів Кремля Ігор Котелянець пояснює, що коли їхня або інші правозахисні організації звертаються з цими питаннями до Мінреінтеграції, то відомство відповідає, що над цим працює Координаційний штаб зі звільнення військовополонених. А там мовчать, бо в його положенні та назві міститься згадка лише про військовополонених. Отже, в Україні немає жодного органу, який би опікувався звільненням цивільних заручників.
Представниця громадської організації “Цивільні полонені” Катерина Огієвська вважає, що необхідно працювати над домовленостями між Україною та Росією про повернення цивільних заручників.
“Усі спираються на Женевську конвенцію, і такі цивільні залишаються найнезахищенішими. На кожній зустрічі нам кажуть, що, згідно з Женевськими конвенціями, ми не можемо обмінювати цивільних. Місяцями нам говорять, що шукають механізм їхнього повернення. Кажуть, чекайте, Росія повинна повертати їх самостійно назад після відступу з територій України”, – розповідає Огієвська, яка понад 10 місяців не може встановити місце перебування її викраденого хлопця Микити Бузінова.
У штабі зазначили, що російський та український омбудсмани “напрацювали офіційний канал комунікації”, за допомогою якого українці можуть звертатись із запитами щодо пошуку безвісти зниклих рідних та близьких, які можуть перебувати в Росії або на тимчасово окупованих територіях України.
“Такі звернення український Омбудсман опрацьовуватиме спільно з Уповноваженою з прав людини в РФ. Про це досягнуто відповідних домовленостей під час перемовин омбудсманів в Анкарі”, – йдеться в повідомленні Координаційного штабу в його телеграм-каналі.
Громадяни можуть писати звернення на електронну пошту hotline@ombudsman.gov.ua або звертатися до Офісу Уповноваженого за одним з номерів гарячої лінії (дзвінки безкоштовні):
- 0800-50-17-20;
- 044-299-74-08.
Профільний закон, що не працює
Профільний закон про підтримку незаконно утримуваних Росією громадян України набув чинності в листопаді 2022 року. Документ передбачає конкретні види допомоги та пільг від держави – регулярну грошову допомогу, правовий захист, медичні та реабілітаційні заходи, збереження робочого місця, безкоштовну освіту, забезпечення житлом та низку державних сервісів.
Правозахисники роками просили владу ухвалити цей закон, оскільки родини таких громадян не можуть самостійно їх забезпечувати та підтримувати в ув’язненні.
Голова Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник стверджує, що доводити державі існування цивільних заручників у Криму та на Сході України протягом багатьох років було непросто.
“На це пішли роки. Із 2018 року, коли тільки створювалося положення, починалися перші “баталії” з державою про те, що в нас є цивільні полонені. І це не просто категорія, це люди, які мають право на підтримку”, – згадує правозахисниця.
Дружина цивільного заручника Валерія Матюшенка Тетяна вже шість років домагається звільнення свого чоловіка. Вона вказує, що підтримка заручників Кремля є вкрай дорогою.
“Перебування там – це занадто дорого. Ми самі забезпечуємо наших рідних у в’язницях – сплачуємо за послуги російських адвокатів, харчові продукти та за лікування, що вкрай важко забезпечити”, – розповіла Тетяна Матюшенко.
Утім, попри такий широкий спектр видів допомоги, як пояснює Ольга Скрипник, на сьогодні вони лишаються недоступними, окрім відшкодування витрат на правову допомогу та виплати 100 тисяч гривень, яку призначають один раз на рік під час незаконного утримання та одноразово після звільнення.
Тому правозахисна спільнота розглядає закон як такий, що не працює, і вважає, що Мінреінтеграції, Мінсоцполітики та Мінздоров’я відповідальні за неповне виконання документа. Ці міністерства досі не розробили всіх порядків для надання державних сервісів.
Також правозахисники констатують відсутність у цьому лідерської ролі Мінреінтеграції як суб’єкта, відповідального за виконання закону, тоді як у положенні закону йдеться, що міністерство координує заходи щодо захисту, забезпечення прав та інтересів позбавлених волі осіб.
“Якщо Мінреінтеграції бачить, що заручники та їхні родини лишаються без механізмів отримання пільг, воно мало б вчинити певні дії, щоб цього не було. Нам кажуть, що цим має займатися Міністерство охорони здоров’я, а тим – Мінсоцполітики. А ці міністерства мовчать. Ми гадали, що коли запрацює закон, то в цивільних заручників з’явиться багато можливостей, а поки що станом на зараз родини обмежені у своїх правах”, – пояснює правозахисник Ігор Котелянець.
“До прикладу, для потерпілих недоступні медична та психологічна реабілітація. Такий порядок не розроблено. А без такої реабілітації звільненим складно виходити зі станів, що спричинив полон… Як показує широка практика Європейського суду з прав людини, відсутність порядку реалізації прав не звільняє державу від реалізації гарантій. Якщо держава сказала, що ми це робитимемо, то відповідні порядки мають бути ухвалені”, – пояснила правозахисниця. Так само, на її переконання, не працює закон про правовий статус осіб, зниклих безвісти.
Складнощі комісії
Після того як профільний закон набрав чинності, в грудні 2022 року відбулося перше засідання міжвідомчої комісії, на якій вона встановила факт позбавлення волі щодо 647 потерпілих громадян.
Щоб отримати відшкодування витрат на правову допомогу та виплату в 100 тисяч грн, яку призначають один раз на рік під час незаконного утримання та одноразово після звільнення, родинам необхідно довести державі факт позбавлення волі з політичних, інших мотивів чи за переконання, а не за кримінальний злочин.
“Дуже часто буває так, що людей утримували до трьох місяців. А потім їх не обмінювали, а просто викидали десь на вулиці на новоокупованій території. Лишається відкритим питання, чи ця людина може підтвердити свій полон. До комісії також звертаються такі потерпілі цивільні”, – каже Ольга Скрипник.
Рідні також не розуміють відповідно до порядку, що таке документ, який підтверджує порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 1949 року.
“Зрозуміло, що перелік документів, якими пропонується людині довести, що вона дійсно є заручником, не може бути вичерпним. Але потрібно роз’яснити заявникам, що це за документи”, – сказав Котелянець.
Він вважає, що таке роз’яснення мають надати представники міжвідомчої комісії, де є представники різних державних органів, зокрема Міністерство юстиції.
Мінреінтеграції у своїй письмовій відповіді на це питання повідомляє, що під час незаконного затримання цивільних осіб (заручників) органи держави-агресора зазвичай не надають письмових чи документальних підтверджень своїх злочинів.
“Через це будь-які відомості, що можуть свідчити про порушення норм конвенції, виносяться на розгляд комісії, зокрема документи, отримані від українських органів державної влади, міжнародних організацій, відомості та повідомлення, отримані від окремих осіб та незаконних збройних формувань, окупаційних адміністрацій та/або органів влади РФ. З огляду на неможливість описати всі форми та варіації порушень фундаментальних прав людини органами країни-агресора, неможливо скласти вичерпний перелік документів, що можуть це підтверджувати, та надати приклади таких документів”, – пояснюється у відповіді Мінреінтеграції на запит Об’єднання родичів політв’язнів Кремля.
Надайте людяного забарвлення обґрунтуванню, щоб члени комісії зрозуміли вашу історію. Також надайте документи на підтвердження ваших слів.
Ігор Котелянець
Супровід кожної справи
“Не завжди люди подають документи до інстанцій задля пошуку зниклої рідної людини, вже не кажучи про надсилання заяви до комісії по фінансову підтримку. Люди просто можуть не знати”, – коментує Катерина Осадча.
“Люди настільки травмовані незаконним ув’язненням, що вони не почують пояснення. Вони почують те, що хочуть почути. А якщо будуть люди, які супроводжуватимуть їхній кейс, це буде доречно та більш інформативно”, – додала юристка правозахисної групи “Січ” Юлія Полєхіна.
Ба більше, громадянам не просто повертатися після звільнення з російського місця несвободи до України. Оксана Захтей, дружина політв’язня Андрія Захтея, який відбув шестирічний строк ув’язнення і вийшов на свободу, поділилася тим, що не знає, як повернути чоловіка до України, через відсутність дипломатичних зв’язків.
Наразі Захтея немає кому зустріти та супроводити, хоча такий обов’язок за державою закріплено в законодавстві, наголошують в Об’єднанні родичів політв’язнів Кремля. Його дружина зверталася до різних консульств, обговорюючи маршрути виїзду. За її словами, латвійське консульство відповіло, що не буде жодних проблем з цим, утім Білорусь відповіла їй, що політв’язень не бажаний на їхній території, а Грузія не відповідає на її запити.
Відомство послалося на те, що не змогло підтвердити всю інформацію щодо його ідентифікації з Єдиного державного демографічного реєстру. У міграційній службі вказують на неповну інформацію від Оксани Захтей і кажуть про те, що заяву можна подати повторно після зміни причин, через які була відмова. Утім, якої саме інформації бракує, ДМС не пояснює жінці. Оксана Захтей запевняє, що надала відомству всі документи з переліку, який вимагається для тимчасового посвідчення на повернення до України.
Наразі українця утримують у центрі тимчасового утримання іноземних громадян у Ростовській області, і без цього документа його не випустять.
“Раніше Мінреінтеграції визнавало за собою відповідальність за організацію повернення потерпілих громадян. Зараз міністерство не визнає і не організовує”, – розповідає Котелянець.
Водночас 14 березня 2023 року комісія при Мінреінтеграції вирішила, що Андрій Захтей тепер не є особою, яка позбавлена волі державними органами РФ, попри те що він досі утримується в розподільнику. Серед причин відмови в продовженні статусу відомство повідомило дружині політв’язня, що не вистачило голосів під час голосування за це рішення.