Регіональні медіа під час війни: понад 400 редакцій постраждали від атак РФ, журналісти свідчать про викрадення, тиск та інформаційний терор

Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України розглянула системні злочини Росії проти регіональних медіа – від фізичного знищення редакцій до викрадень журналістів і захоплення брендів.

Про це йшлося під час засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування злочинів, вчинених збройними формуваннями Російської Федерації проти журналістів та інших працівників суб’єктів у сфері медіа, на тему “Регіональні медіа під час війни: знищення, тиск та інформаційний спротив”, повідомляє проєктна менеджерка напряму захисту громадянського суспільства Центру прав людини ZMINA Ганна Чехович, яка представляє організацію в ТСК.

Засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування злочинів, вчинених збройними формуваннями Російської Федерації проти журналістів та інших працівників суб’єктів у сфері медіа, на тему “Регіональні медіа під час війни: знищення, тиск та інформаційний спротив”. Фото: Ганна Чехович для видання ZMINA

Директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк наголосила, що саме ця комісія дає змогу побачити цілісну картину. За її словами, Росія цілеспрямовано знищує українську медіасферу і це можна довести лише через систематизацію фактів.

Вона повідомила, що з початку повномасштабного вторгнення щонайменше 428 редакцій постраждали від дій російських військ, а не менш ніж 72 рази редакції зазнавали атак, подекуди – повторно. Також зафіксовано щонайменше 24 атаки на телевежі у 12 регіонах України.

Романюк підкреслила, що це не випадковість:

“Це свідома стратегія. Росія цілеспрямовано атакує саме медіа і журналістів”, – сказала вона.

Експертка закликала розглядати ці злочини не як окремі епізоди, а як системне явище. ІМІ пропонує класифікувати їх за чотирма блоками: злочини проти журналістів, проти інфраструктури, інформаційна окупація та знищення медіасередовища як такого. Такий підхід, за її словами, дозволить ефективніше розслідувати справи й доводити провину Росії на міжнародному рівні.

Журналіст із Херсона Олег Батурін розповів про переслідування журналістів на тимчасово окупованих територіях. Він зазначив, що публічність стала для нього способом захисту.

“Я вирішив, що публічність є моєю зброєю”, – сказав журналіст.

Водночас він навів численні приклади насильства щодо колег. За його словами, журналістів викрадають, б’ють, утримують у полоні, тиснуть на їхні родини. Один із журналістів, якого він згадав, був змушений переховуватись, а після відновлення роботи отримав погрози через батьків. Іншу журналістку двічі викрадали, катували та погрожували.

Батурін наголосив, що ці випадки – лише частина масштабної картини, тому що багато історій залишаються непублічними через страх і небезпеку.

Головний редактор “Обріїв Ізюмщини” Костянтин Григоренко розповів, що під час окупації Ізюма місто опинилося в повній інформаційній ізоляції після знищення телевежі. За його словами, окупанти створили власні медіа і намагалися замінити українські джерела інформації.

Він зазначив, що місцеві жителі шукали можливість слухати українське радіо навіть у таких умовах.

“Вони знаходили спосіб і слухали “Суспільне”. Вони вірили”, – каже журналіст.

Після деокупації, за словами Григоренка, журналісти стикаються з наслідками тривалої інформаційної окупації: люди бояться говорити й залишаються під впливом російської пропаганди. Він також повідомив про тиск і погрози, які отримує редакція за публікації про колаборантів.

Представниця релокованих медіа з Маріуполя Анна Мурликіна заявила, що російська агресія знищила не лише редакції, а й економічну модель медіа. За її словами, редакції виявилися неготовими до повномасштабної війни.

“Ми не готувались і не мали плану дій на випадок окупації”, – ділиться медійниця.

Вона розповіла, що після бомбардувань редакційні приміщення були зруйновані, техніка – вивезена, а частина обладнання опинилася на території Росії. Водночас відновити роботу вдалося завдяки міжнародній підтримці та солідарності журналістської спільноти.

Мурликіна підкреслила, що релоковані медіа не мають сталої бізнес-моделі й фактично виживають: аудиторія розпорошена, а фінансування нестабільне. Водночас такі медіа залишаються важливим каналом зв’язку з людьми в окупації.

Журналістка також повідомила про випадок захоплення бренду видання окупантами. За її словами, росіяни використали назву, стиль і довіру аудиторії для поширення пропаганди.

“Вони вкрали не лише бренд – вони вкрали довіру”, – говорить Мурликіна.

Вона зазначила, що редакція подала заяву до правоохоронних органів, однак ефективного розслідування поки немає. Серед проблем – відсутність доступу до архівів і документів, які залишилися в окупованому місті.

Журналістка Лідія Тараш розповіла про досвід тиску з боку окупаційної влади. Після початку вторгнення вона припинила роботу редакції та намагалася виїхати, однак зіткнулася з фільтрацією та допитами.

Вона повідомила, що отримувала пропозиції співпраці від представників окупаційної адміністрації, однак відмовилася.

Під час виїзду її допитували представники російських спецслужб, з’ясовуючи деталі роботи редакції та зв’язки.

Водночас учасники обговорення наголосили, що кібератаки проти медіа стають дедалі складнішими та менш помітними на початкових етапах.

“Якщо ми говоримо про такі речі, як хакерські атаки, то бачимо, що про них часто стає відомо лише тоді, коли це вигідно самим зловмисникам. Це суттєво відрізняється від інших типів атак, які ми можемо одразу зафіксувати”, – зазначили під час дискусії.

За словами представників медіа, однією з найбільших втрат унаслідок атак стає не лише технічна інфраструктура, а й архіви. Зокрема, йдеться про знищення баз даних, які накопичувалися роками та містили матеріали, що документують російські злочини.

Попри це медіа продовжують працювати, зокрема завдяки диверсифікації каналів комунікації.

Окремо учасники дискусії звернули увагу на зростання кількості кібератак проти українських медіа, особливо тих, що працюють у прифронтових регіонах або з аудиторією в окупації.

Окрім теми кібератак, під час засідання значну увагу приділили ситуації на окупованих територіях, зокрема в Луганській області. Там, за словами учасників, фактично знищено незалежне медійне середовище.

“На початку окупації журналісти масово виїжджали. Спочатку це відбувалося під тиском, а згодом – через пряму небезпеку. Станом на зараз там практично не залишилось українських медіа”, – зазначила Валентина Троян, представниця ІМІ на тимчасово окупованих територіях.

Водночас навіть у таких умовах окремі редакції продовжують працювати в релокації, створюючи гіперлокальний контент і намагаючись зберігати зв’язок з аудиторією. Це, за словами Троян, є критично важливим для збереження інформаційної присутності України на тимчасово окупованих територіях.

Учасники засідання підсумували, що атаки на медіа – як фізичні, так і цифрові – є частиною ширшої стратегії Росії, спрямованої на витіснення українського інформаційного простору та знищення свідчень про воєнні злочини. Тож питання підтримки незалежних медіа та їхнього захисту потребує системних рішень як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Раніше відбулася зустріч у межах тематичного обговорення “Воєнні злочини РФ на території України та злочини проти журналістів на прикладі “Суспільного”. ZMINA писала про те, що “У жодній країні світу репортери не працювали за таких умов роками”: воєнні злочини Росії проти медіа на прикладі філій “Суспільного”. 

До цього ТСК з питань розслідування злочинів РФ проти журналістів затвердила склад експертної ради комісії. Загалом до експертної ради тимчасової слідчої комісії ввійшло 17 людей.

Нагадаємо, 4 грудня 2025 року Верховна Рада створила Тимчасову слідчу комісію з питань розслідування злочинів, вчинених збройними формуваннями Російської Федерації проти журналістів та інших працівників суб’єктів у сфері медіа. Головою комісії обрано Євгенію Кравчук, а заступником голови комісії – народного депутата Ярослава Юрчишина.