Евакуація без системи: правозахисники заявляють про фрагментованість процесу, брак координації та ризики для гуманітарного реагування
Попри ухвалення нового законодавства евакуація цивільного населення в Україні залишається несистемною, фрагментованою та значною мірою залежною від недержавного сектору.
Про це заявили представники громадських і гуманітарних організацій, які безпосередньо працюють у прифронтових регіонах, під час обговорення “Закон про примусову евакуацію прийнятий. Як можливо зменшити ризики?”, передає кореспондентка ZMINA.
Альона Луньова, Антон Яремчук, Ярослав Корнієнко, Дар’я Касьянова, Ксенія Гедз, Тетяна Лузан. Фото: ZMINA2 березня 2026 року президент України підписав закон № 4779-ІХ, покликаний врегулювати проведення обов’язкової евакуації населення, зокрема дітей, з районів активних і потенційних бойових дій. Втім, за оцінками експертів, документ не усунув ключових системних прогалин, а подекуди створив нові ризики.
За словами співзасновника ГО “База UA” Антона Яремчука, попри збільшення ресурсів та формальну інституалізацію процесу евакуація, по суті, залишається такою самою, як і на початку повномасштабного вторгнення, – розрізненою та неефективною.
“Це великий печворк із різних акторів, організацій – великих і маленьких, локальних волонтерів, підрозділів поліції, ДСНС, локальних адміністрацій, які в кожному окремому населеному пункті знаходять якісь рішення для того, щоб цей процес відбувався, але він дуже неефективний”, – пояснює він.
Авто волонтерів ГО “База UA” після атаки FPV. Фото: Madison TuffКлючовою проблемою, за словами Яремчука, залишається не лише сам факт вивезення людей, а й відсутність чіткої системи їхнього подальшого розселення та інтеграції. Багато людей відмовляються від евакуації через невизначеність щодо майбутнього.
“Коли йдеться про місця тимчасового проживання, люди розуміють, що там можна бути, наприклад, лише три місяці. А що далі – невідомо. І це стримує їх від виїзду”, – зазначає він.
Особливо це стосується родин з дітьми та людей, які ніколи не покидали свої громади. Водночас експерт наголошує: здебільшого люди погоджуються на евакуацію, якщо з ними ведеться тривала комунікація та пропонуються конкретні рішення.
Співзасновник ГО “Розуміння кризи” Ярослав Корнієнко також указує на фрагментарність системи, хоча визнає певний прогрес із 2022 року. За його словами, ефективність евакуації нині значною мірою залежить від місцевої влади та присутності гуманітарних організацій. Як приклад системного підходу він наводить Сумську область.
“Для мене найкращий приклад залученості держави в координацію евакуації – це Сумська область, у якій хвилі евакуації не такі великі, як у Донецькій і в Дніпропетровській, але можна сказати, що уряд контролює евакуацію в цій області. На відміну, наприклад, від Херсонської області, де евакуація відбувається дуже спонтанно, і там досі немає транзитного центру”, – говорить експерт.
Він наголошує, що евакуація має бути цілісним процесом, який охоплює планування, інформування, вивезення, транзит і розміщення. Наразі ж ці етапи не поєднані в єдину систему.
“Сьогодні ми маємо вже бути готові до евакуації Краматорська, Слов’янська і Павлограда. Це величезний виклик. Звісно, частина людей евакуюється самостійно, але є значна частина тих, хто не має на це ресурсів. І завдання евакуаційної спільноти – їм допомогти. Чи є в нас для цих людей інформаційна відповідь, куди ми веземо їх? У мене ні, і я думаю, що її не існує”, – каже Корнієнко.
Наслідки обстрілу РФ. Фото: Краматорська міська радаОкремо експерт наголошує на критичній ситуації з евакуацією маломобільних груп населення та людей похилого віку.
“Навіть постанова № 1169, яка дала змогу розміщувати людей тимчасово в лікарні на медсестринські догляди, не розв’язує принципово питання відсутності місць. Якщо ми не підходимо до цього планово, то в нас будуть гуманітарні проблеми такого рівня, що ці люди будуть лежати на вокзальній платформі або перед транзитом”, – застерігає Корнієнко.
Критику також спричинила процедура ухвалення закону. Голова правління Української мережі за права дитини Дар’я Касьянова заявила, що профільні організації, які займаються евакуацією дітей, фактично не були залучені до розроблення документа.
“Ми дізналися про цей законопроєкт із соціальних мереж. Хоча ще у 2023 році разом з партнерами напрацьовували пропозиції й запобіжники”, – каже вона.
Вона нагадала, що проблеми з евакуацією дітей мають системний характер ще з 2022 року, коли частину дітей не встигли вивезти з інституційних закладів, а деякі опинилися в окупації або були депортовані.
За її словами, закон не враховує різноманітності потреб дітей – від малюків до підлітків і дітей з інвалідністю.
“Часто це уявляють як маленьку дитину, яку можна просто взяти на руки й вивезти. Але це може бути підліток, який відмовляється їхати, або дитина з особливими потребами, й ми маємо вибудовувати систему під конкретні потреби цієї дитини”, – пояснює Касьянова.
Крім того, система сімейних форм виховання вже перевантажена і не готова прийняти додаткову кількість дітей після евакуації. Водночас повернення дітей до інтернатних закладів суперечить реформі деінституалізації, яка передбачає перехід до сімейно орієнтованих форм виховання.
“Чи можемо ми гарантувати, що в цих інтернатних закладах ми дійсно зможемо допомогти дітям, які постраждали від війни? Їм буде потрібна первинна психологічна допомога, а ми знаємо, що в інтернатах її немає”, – додає вона.
Не менш критичні зауваження висловлюють і правозахисники. Експертка БФ “Право на захист” Тетяна Лузан наголошує, що хоча міжнародне гуманітарне право передбачає можливість здійснення евакуації, але містить низку запобіжників. Зокрема, евакуація має бути обумовлена “захистом цивільного населення” чи “абсолютною військовою необхідністю”. Іншими гарантіями є: тимчасовість, заборона свавільного переміщення, право на повернення, щойно минуть обставини для евакуації, та належні умови проживання. У новому законі ці запобіжники виписано не досить чітко.
“Що означає вимога захисту цивільного населення в контексті цього закону? Немає ні причин, ні підстав, ні порядку. Також у документі не йдеться про те, коли можна буде повернутися додому після примусової евакуації. Коли закінчується примусова евакуація, чи починається тоді просто обов’язкова евакуація, яка є в законі зараз? Ми цього не знаємо”, – наголошує Лузан.
Суттєвою проблемою залишається і забезпечення житлом: за наявності близько 1400 об’єктів для тимчасового проживання черга внутрішньо переміщених осіб уже сягає десятків тисяч. У разі запровадження примусових евакуацій навантаження на систему лише зросте. Це ж стосується і доступу до послуг евакуйованих, зокрема доглядових соціальних послуг для найвразливіших.
Евакуація з Дніпропетровщини. Фото із сайту БФ “Схід SOS”Водночас гуманітарні організації, які нині забезпечують більшість евакуацій, не зможуть брати участь у примусових заходах. За останні пів року вони допомогли евакуювати близько 147 тисяч людей. Їхнє виключення з процесу ставить питання, хто забезпечуватиме логістику, послуги та фінансування.
“Всі ці питання тепер має вирішувати Кабінет Міністрів, проте в Кабміну бракує повноважень для розв’язання значної частини цих питань. Отже, відповідальність за це має взяти парламент. Наразі цього не сталося”, – додає експертка.
Керівниця програми адвокації БФ “Право на захист” Ксенія Гедз наголошує, що подальше впровадження закону потребує широкого залучення фахової спільноти.
“Вкрай важливо зробити партисипативним процес розроблення підзаконних нормативно-правових актів на виконання нового закону про евакуацію, із залученням організацій громадянського суспільства, зокрема гуманітарних організацій, які безпосередньо здійснюють евакуаційні заходи цивільного населення, волонтерських ініціатив, правозахисних організацій, а також організацій, що працюють у сфері захисту дітей, з метою мінімізації окреслених ризиків”, – зазначає вона.
Експертка також звертає увагу на низьку якість законодавчого регулювання та закладені в ньому юридичні колізії. Зокрема, за її словами, положення щодо відібрання дитини без позбавлення батьківських прав опинилися в Кодексі цивільного захисту України, хоча аналогічна процедура вже врегульована Сімейним кодексом України.
Гедз наголошує, що це створює конкуренцію норм і формує паралельні правові механізми, які можуть суперечити один одному, спричиняти правову невизначеність та ускладнювати застосування закону на практиці.
“У контексті реалізації положень законодавства про евакуацію принципово важливо встановити чітку заборону застосування будь-яких форм примусу до дітей, а також недопущення здійснення примусових заходів щодо батьків або законних представників у присутності дітей, що може спричиняти додаткову психологічну травматизацію. Усі рішення та дії державних органів мають ґрунтуватися на принципі найкращих інтересів дитини, з обов’язковим урахуванням її думки відповідно до віку та рівня зрілості, а також із пріоритетом збереження сімейної єдності”, – пояснює правозахисниця.
Водночас держава повинна забезпечити не лише формальне, але й реальне процесуальне гарантування прав батьків і законних представників у процедурі повернення дітей, зокрема через ефективні механізми оскарження рішень органів опіки та піклування.
“Це передбачає запровадження на рівні закону спеціальних гарантій доступу до правосуддя, включно з правом на безоплатну вторинну правничу допомогу, звільненням від сплати судового збору, а також встановленням скорочених строків розгляду відповідних справ”, – зазначає Ксенія Гедз.
Нагадаємо, після ухвалення закону Верховною Радою низка правозахисних організацій закликала президента ветувати документ. Вони наголошували, що попри необхідність урегулювання евакуації під час війни чинна редакція закону створює ризики порушення прав людини та норм міжнародного гуманітарного права.
Фото обкладинки: Нацполіція
