Якою має бути міграційна політика України на шляху до ЄС: правозахисники обговорили зміни

Україна на шляху до членства в ЄС має узгодити свою міграційну політику із європейською. Наразі розробляється нова державна стратегія, в якій необхідно врахувати низку викликів щодо захисту та забезпечення прав іноземців та шукачів притулку в Україні – зокрема, щодо праці та інтеграції.

Про це йшлося під час конференції “Правозахисні діалоги”, яку 27–28 травня в Києві провів Центр громадянських свобод, передає ZMINA.

Фото: надане Центром громадянських свобод

У 2025 році закінчилась дія Стратегії державної міграційної політики, наразі напрацьовується проєкт наступного документа. Очікується, що нова стратегія разом із планом заходів буде ухвалена до кінця 2026 року, зазначила виконавча директорка громадської організації “Європа без бар’єрів” Ірина Сушко:

“Ця стратегія та її ключові цілі напрацьовувалися разом із міжнародними організаціями і експертами з ЄС.  Це вже оптимістичний сигнал, що в документі буде спроба враховувати стандарти і критерії, які на сьогодні існують в Європейському Союзі”.

За її словами, ключовий євроінтеграційний аспект нової стратегії міграційної політики – баланс між питаннями безпеки і тим, наскільки будуть захищені права людей: не лише іноземців, а й громадян України із тимчасовим захистом.

Ірина Сушко розповіла про основні чутливі питання, навколо яких буде формуватися міграційна політика на новий період і навколо яких напрацьовують рішення органи влади, міжнародні організації та експерти. Зокрема, у стратегії буде ціль, пов’язана з безпекою. У цій сфері ЄС очікує від України розроблення механізму швидкої взаємодії та координації на випадок міграційних ризиків. 

Інша ціль стосуватиметься законної міграції. У цій сфері треба буде узгодити термінологію з європейською та розширити можливості для мігрантів, зокрема, трудових. Зокрема, встановити рівні можливості для громадян ЄС і українських громадян в Україні. 

У напрямі протидії нелегальній міграції вперше було визначено необхідність визначити, що таке “країна міграційного ризику”. На цьому наполягали експерти, залучені до розробки стратегії, розповіла Ірина Сушко. За її словами, Європейський Союз очікує від України повної модифікації візової політики, приведення візового та безвізового режимів у відповідності до списку, який є в ЄС:

“Наприклад, за офіційними даними, минулого року в Україну з метою працевлаштування найбільше заїжджало турків – не бангладешців, не індійців, про яких зараз так багато говорять. Туреччина як країна з візовим режимом в’їзду до ЄС однозначно повинна набути візового режиму з Україною”.

Ще одним із важливих питань, які треба буде вирішити, є забезпечення інтеграції іноземців в Україні. Наразі немає визначеного органу влади, який би цим займався. Питання інтеграції міститься в окремих завданнях плану заходів, але є розпорошеним.

“Найбільшою прогалиною, коли говоримо про права людини, є проблематика взаємодії між органами влади: Державна прикордонна служба, Міграційна служба, СБУ, МВС і МЗС. Дуже важливо, щоб був напрацьований  механізм координації, щоб усі питання можна було злагоджено вирішувати”, – звернула увагу експертка.

Багато пунктів щодо легальної і нелегальної міграції вже приведені у відповідність до європейських норм, згідно зі зворотнім зв’язком від Єврокомісії, зазначила керівниця напряму допомоги біженцям, шукачам захисту та особам без громадянства БФ “Право на захист” Софія Кордонець. Проте залишається чимало й невирішених питань – зокрема, включення громадськості до обговорення міграційної політики і залучення Державної міграційної служби до громадських обговорень.

“В Україні зараз система Державної міграційної служби більш контролююча. У неї є задачі контролю міграції, людей, каральні функції в тому числі. А міграційна політики Євросоюзу більше зосереджується на питаннях інтеграції. Це і мовні курси, можливості для працевлаштування, знання про нашу політику, культуру, традиції. В Україні такий підхід наразі відсутній”, – звернула увагу Софія Кордонець.

Міграційна політика також має враховувати не лише іноземців, але й біженців, шукачів захисту. Це люди, які приїхали в Україну свого часу в пошуках безпеки і залишилися тут попри війну.

“Таких людей в Україні небагато, приблизно 1000-2000, з нашого досвіду. Досить багато з них досі мають  проблеми в доступі до міжнародного захисту, хоча ця процедура гарантована нашим законодавством, зобов’язаннями відповідно до міжнародних договорів”, – зауважила представниця БФ “Право на захист”.

За її словами, міграційна політика має стосуватися й українських громадян, зокрема тих, які перебувають на тимчасово окупованих територіях і намагаються повернутися в Україну. Так само має бути охоплене питання документування цих громадян, а також осіб без громадянства, які проживають на території України упродовж 30 і більше років, але не можуть врегулювати свій статус. Ці люди залишаються часто “невидимими” у міграційному законодавстві.

Юрист-аналітик Центру громадянських свобод Тимофій Атаманчук зазначив, що в межах зобов’язань перед ЄС в Україні треба буде пом’якшити міграційну політику. Зокрема, це стосується єдиного дозволу на роботу і легального статусу в Україні. Також йдеться про статус довгострокового резидента замість нинішнього статусу, який видається за квотами. Реформування має стосуватися й возз’єднання сімей іноземців в Україні, правил в’їзду та трудових умов для сезонних працівників, забезпечення рівного ставлення. 

“Ми претендуємо на членство в Євросоюзі, але у нас досі проблеми з працевлаштуванням громадян ЄС. Потрібно наближувати наше законодавство до єдиного ринку праці ЄС в цілому”, – звернув увагу Атаманчук.

Правозахисник, директор БФ “Людина і право” Борис Захаров наголосив на необхідності провести реформу правосуддя, бо без незалежного суду правоохоронні органи можуть продовжувати “репресивні” практики. Також, на його переконання, реформування потребують і Державна міграційна служба, СБУ.

Як приклад практики, яку необхідно змінювати, Захаров навів випадки із примусовим видворенням до Росії її громадян. Зокрема, згадав про волонтера і винахідника наземних роботизованих комплексів  Руслана (Аслана) Хакимова, якому загрожує видворення, а також історії Заура Шогенцукова, якого видали РФ, де через місяць його вбили, та студента Олексія Герасимова, якого “обміняли” у 2025 році, після чого російська влада порушила проти нього справу за тероризм.

ZMINA писала, що в Україні 236 тисяч людей проживають під ризиком безгромадянства, без документів. Через невизначений статус вони не можуть реалізувати свої права на освіту, безоплатну медицину, банківські послуги, зареєструвати сімейний стан.

У березні 2026 року президент України Володимир Зеленський підписав закон, який скасовує візові вимоги для іноземних волонтерів і гуманітарних працівників на період воєнного стану. 

 ZMINA розповідала, що понад 70% іноземних волонтерів стикаються з проблемами з оформленням документів в Україні. Зокрема з отриманням візи, посвідки, реєстрації місця проживання. Такі проміжні результати опитування, яке проводив Центр демократії та верховенства права.