Протидія катуванням в Україні: позитивні зрушення на рівні інституцій та прогалини на практиці
26 червня весь світ відзначає Міжнародний день на підтримку жертв катувань – день солідарності з людьми, які пережили катування та інші форми жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження. Цей день є не лише нагадуванням про абсолютну заборону катувань, а й приводом оцінити, наскільки ефективно держави виконують свої зобов’язання щодо запобігання катуванням, розслідування таких злочинів та забезпечення справедливості для постраждалих.
Для України ця тема залишається особливо актуальною. Попри важливі законодавчі та інституційні зміни останніх років, проблеми катувань, неналежного поводження, неналежних умов тримання в місцях несвободи та ефективності розслідування катувань залишаються серйозними викликами. Зокрема з’явились нові виклики, зумовлені збройною агресією РФ.
Про те, яким є стан справ у сфері протидії катуваннями в Україні сьогодні, які позитивні зміни відбулися останніми роками та які проблеми досі потребують невідкладного вирішення, читайте в матеріалі.
Моніторинг місць несвободи: діяльність Національного превентивного механізму
Одним з інструментів протидії катуванням є Національний превентивний механізм, (НПМ), який в Україні функціонує з 2012 року за моделлю “Омбудсман +”.
У 2025 році Секретаріат Уповноваженого в межах роботи НПМ здійснив 626 візитів до місць несвободи. Серед них були установи, підпорядковані різним органам влади, зокрема: Міністерству соціальної політики, сім’ї та єдності України – 186; Державній судовій адміністрації України – 141; Міністерству охорони здоров’я України – 23; Міністерству юстиції України – 67; Міністерству освіти і науки України – 10; Національній поліції України – 125; Міністерству оборони України – 13; Державній міграційній служби України – 6; Державній прикордонної служби України – 4; Службі безпеки України – 2; Державному бюро розслідувань – 1. Також монітори відвідали 48 заклади приватної форми власності. Відвідуваннями НПМ були охоплені всі регіони України, крім тимчасово окупованих територій.
За результатами цих візитів монітори продовжують фіксувати системні порушення прав людини, ідентичні до попередніх років, зокрема права на життя та безпечні умови утримання; захист від катувань, жорстокого або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання; гідні умови утримання; свободу та особисту недоторканність; на охорону здоров’я, медичну допомогу; працю та захист від експлуатації; права осіб з інвалідністю та маломобільних груп населення тощо.
Після візитів НПМ надає установам рекомендації щодо усунення зафіксованих порушень. Водночас частина рекомендацій потребує додаткових ресурсів та системних рішень, що ускладнює їх оперативне виконання, зокрема щодо облаштування укриттів або забезпечення належної житлової площі. Системність порушень свідчить про потребу в докорінній зміні підходів держави до функціонування системи місць несвободи на основі міжнародних стандартів. Зокрема, одним із таких системних рішень може бути виведення пенітенціарної медицини з-під підпорядкування Міністерству юстиції України та передання її до сфери управління Міністерства охорони здоров’я України, на що вказує Комітет ООН проти катувань у своїх рекомендаціях за результатами 82 сесії.
Загалом у 2025 році Уповноважений вніс 62 подання до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій щодо усунення виявлених порушень. Правоохоронними органами внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості та розпочато 10 проваджень про кримінальні правопорушення у місцях несвободи.
НПМ продовжує тісну співпрацю з громадянським суспільством. У 2025 році кількість громадських моніторів становила 156 осіб. У 2026 році до 147 діючих моніторів долучилися 14 нових. Також у 2025 році відбулась фінальна стадія проєкту “Систематичний моніторинг дотримання прав людини в державній установі “Київський слідчий ізолятор”. В межах проєкту період з 1 листопада 2024 року до 1 травня 2025 монітори здійснили 70 відвідувань Київського СІЗО. Це були щоденні, нічні, тематичні, повторні, комплексні візити. За результатами цього проєкту зафіксовано системні порушення прав людини та недоліки в організації діяльності установи, які фіксуються і в інших установах. З метою усунення виявлених порушень та недопущення їх у подальшому Уповноважений направив до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань відповідний лист, а до Міністерства юстиції України – три подання.
Читайте також: Це не погіршені умови, це – звичайні умови. Як система нормалізує неналежне поводження в СІЗО
У 2025 році експерти Ради Європи провели зовнішнє оцінювання діяльності НПМ в Україні, яке визначило та охарактеризувало НПМ як “незалежний і неупереджений оперативний механізм, який, попри нинішню складну ситуацію в Україні, зумів зберегти свою повну функціональність, проводячи регулярні відвідування місць несвободи та оприлюднюючи звіти про них, а також щорічні та спеціальні звіти”. Експерти констатували, що до складу НПМ входять вмотивовані професіонали, віддані своїй роботі та готові досягати позитивних змін у сфері, що охоплюється мандатом НПМ. Йдеться як про основний персонал механізму, так і про членів громадянського суспільства, які підтримують НПМ у його роботі.
Водночас сфери, які все ще потребують вдосконалення і впливають на діяльність НПМ, пов’язані з фінансуванням, людськими ресурсами та браком ефективних механізмів виконання рекомендацій НПМ. На необхідність сталого фінансування НПМ вказує також Комітет ООН проти катувань. Проте бюджет НПМ продовжує скорочуватися: у 2025 році відбулося зниження фінансування НПМ майже на 10% – з 2,658 млн у 2024 році до 2,393 на 2025 рік. Також залишається невирішеним питання щодо компенсації витрат моніторам НПМ, які не є працівниками Секретаріату Уповноваженого, за проїзд, харчування під час візитів, а також проживання під час кластерних відвідувань інших регіонів.
У 2025 році за підтримки Ради Європи створено автоматизовану систему НПМ. У результаті запровадження автоматизованої системи НПМ передбачається упорядкування та структурування накопиченого за роки роботи НПМ в Україні масиву інформації, рекомендацій, методичних матеріалів, що дозволить скоротити час формування звітів за результатами відвідування і бачити мапу України із зазначенням всіх місць несвободи, відвіданих місць, виявлених порушень, рекомендацій. Повноцінне наповнення системи та відкриття для загального доступу заплановане на 2026 рік.
Нові механізми захисту прав людини в місцях несвободи
З метою захисту прав засуджених і ув’язнених з 1 січня 2025 року розпочали діяльність Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув’язнення та установах виконання покарань, які діють на підставі Положення про Комісію і відповідного закону.
Водночас аналіз нормативної бази, яка регламентує діяльність комісій, ставить під сумнів їх відповідність засадам правової визначеності та рекомендаціям Європейській конвенції про запобігання катуванням (ЄКПК).
Наприклад, у законі вказано, що до заходів відшкодування за неналежні умови тримання засудженого належить, зокрема, скорочення строку, з якого може бути застосовано умовно-дострокове звільнення, заміна призначеного судом покарання більш м’яким або зняття судимості (зміни до п. 1 ч. 4 ст. 115-1 КВК України). Однак, при цьому з текстів закону та положення про комісії є незрозумілим, якими є механізм і алгоритм скорочення строку, з якого може бути застосовано умовно-дострокове звільнення, або процес заміни призначеного судом покарання більш м’яким або зняття судимості. При цьому механізм скорочення строку, з якого може бути застосовано умовно-дострокове звільнення, заміна призначеного судом покарання більш м’яким або зняття судимості має почати діяти після внесення змін до КК України, чого не зроблено. Тож, по суті, комісії мають значно обмежені можливості реагування на випадки неналежних умов, а їх діяльність залишається скоріше формальністю, ніж реальним механізмом реагування на випадки неналежного тримання.
У вказаному вище законі про визначення повноважень комісії зазначено, що засуджений у разі незгоди з рішенням комісії має право оскаржити таке рішення до суду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України (зміни до ч. 7 ст. 115-1 КВК України). Оскільки цитовані нормативні положення не вказують, яким саме порядком слід керуватися, припускаємо, що мова йде про оскарження за ст. 303 КПК України (Рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження). Водночас, ані до статті 303, ані до інших статей КПК України не було внесено відповідних змін щодо можливостей оскаржити рішення комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання. Таким чином, ця норма закону залишається нереалізованою і оскаржити рішення комісії видається неможливим. Враховуючи важливість запровадження комісій як додаткового органу, який зможе реагувати на факти катування і неналежного поводження, потрібно внести зміни до кримінального процесуального законодавства щодо можливості оскарження рішення комісії.
Щодо практичного аспекту, то у 2025 році утворено 7 комісій з розгляду скарг на неналежні умови тримання в місцях несвободи. За результатами їх діяльності розглянуто 242 скарги (6 – у процесі розгляду), у 7 випадках підтверджено неналежні умови тримання, у 235 – не встановлено порушень.
Наприкінці листопада 2024 року в українських виправних колоніях з’явилися нові штатні посади — старші інспектори з дотримання прав засуджених і запобігання катуванням. Нові працівники мають спостерігати за етапами — прибуттям засуджених у колонії, реагувати на скарги від ув’язнених і доповідати керівництву про порушення прав людини. Введення цієї посади має запобігти випадкам катування й забезпечити їх належне розслідування, що має позитивно позначитися на дотриманні Україною конвенційних зобов’язань.
Читайте також: Контроль за системою в самій системі. Як у колоніях працюють уповноважені з питань дотримання прав засуджених
Департамент з питань виконання кримінальних покарань провів конкурсний відбір на ці посади до різних колоній на території України. У першу чергу було оголошено конкурс до тих установ, де раніше фіксували порушення прав людини.
Кількість посад старших інспекторів, які введено до штату установ виконання покарань та слідчих ізоляторів ДКВС становить 85. Станом на 25 березня 2026 року посади старших інспекторів укомплектовані у 62 установах (65 посад).
Водночас через те, що інспектори з прав людини інституційно залежать від адміністрації установ, запровадження цього нового інституту контролю за дотриманням прав людини залишається обмежено ефективним.
Законодавчі зміни у сфері криміналізації катувань
У грудні 2022 року було удосконалено законодавство щодо відповідальності за катування. Зокрема стаття 127 ККУ доповнена частиною третьою, яка запроваджує спеціального суб’єкта злочину – представника держави, у тому числі іноземної. У пункті 1 примітки до цієї статті роз’яснюється, що представники держави – це посадові особи, а також особи, які діють на посаді, або діють за їхнім підбурюванням, або з їхнього відома, або з їхньої мовчазної згоди.
Водночас ратифікована Україною Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання вимагає, щоб суб’єктом катувань визнавався представник державної влади або інша особа, яка діє з офіційної посади, за наказом чи з мовчазної згоди представника державної влади. Тому у разі, якщо згадані дії здійснюються приватною особою без залучення державних органів, це не вважається катуванням у розумінні Конвенції, хоча може кваліфікуватися за іншими статтями, що передбачають відповідальність за насильство, завдання тілесних ушкоджень тощо.
Тому вбачається, що наразі дефініція катування за національним законодавством не повною мірою відповідає положенням ратифікованої Конвенції і потребує подальшого доопрацювання. Удосконалити ці положення може допомогти законопроєкт №
12319 про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за катування та інші жорстокі, нелюдські чи такі, що принижують гідність, види поводження та покарання, яким, серед іншого, пропонується внести до Кримінального кодексу України статтю 365-6 “Невиконання або неналежне виконання службових обов’язків, внаслідок якого мало місце катування або поводження, що принижує гідність”, яка передбачає притягнення до відповідальності за невиконання або неналежне виконання службових обов’язків керівником місця примусового тримання або іншою службовою особою, відповідальною за додержання прав осіб, які перебувають у місцях примусового тримання. Водночас з травня 2025 року інформація про подальший розгляд цього законопроєкту не оновлювалася. Таким чином, попри наявність законодавчої ініціативи, спрямованої на посилення відповідальності керівництва місць несвободи за неналежне виконання обов’язків, відповідні зміни досі не ухвалені. Це свідчить про незавершеність реформи у сфері забезпечення відповідальності посадових осіб за катування та інші форми неналежного поводження.
Серед позитивних змін варто зазначити, що після внесення у 2022 році змін до статті 127 КК України, якими було виокремлено катування, вчинене представником держави, в третю частину статті, органи прокуратури почали вести спеціальний облік таких злочинів. Тобто наразі статистичні дані формуються окремо щодо катувань, вчинених загальним суб’єктом, та окремо щодо катувань, вчинених спеціальним суб’єктом – представником держави. Це дозволяє більш точно оцінювати масштаби застосування катувань з боку посадових осіб та відстежувати ефективність державної політики у сфері їх запобігання і розслідування.
Розслідування катувань: діяльність Державного бюро розслідувань
Упродовж 2025 року слідчі ДБР здійснювали досудове розслідування у 2 873 кримінальних провадженнях щодо катувань, іншого неналежного поводження та порушень прав людини представниками держави, з яких 558 кримінальних проваджень розпочато саме у 2025 році. За результатами досудового розслідування у 59 кримінальних провадженнях до суду скеровано обвинувальні акти стосовно 106 осіб. Зокрема, у лютому 2025 року працівники ДБР завершили розслідування щодо організованої групи у Божковській виправній колонії (№16), учасники якої систематично застосовували катування до ув’язнених, що призвело, зокрема, до смерті однієї особи. До суду направлено обвинувальний акт щодо п’яти службових осіб, обвинувачених у катуваннях, а керівнику групи також інкриміновано умисне тяжке тілесне ушкодження. За даними слідства, катування мали системний характер і застосовувалися до новоприбулих ув’язнених з метою їх підпорядкування, серед іншого, наприклад задокументовано факт нанесення понад 200 ударів одному із засуджених. Це один із перших випадків в Україні, коли керівник пенітенціарної установи постав перед судом за масові катування.
У 2025 році в структурі ДБР запровадили спеціалізацію слідчих з розслідування катувань та інших форм неналежного поводження (визначено 157 слідчих). Це має сприяти концентрації експертизи та підвищенню якості розслідувань. Водночас ці слідчі поєднують ведення цієї категорію справ з іншими провадженнями, а загальне навантаження на ДБР зростає, зокрема у зв’язку з розширенням кола підслідних суб’єктів у військовій сфері.
Війна і місця несвободи: нові ризики та виклики
Повномасштабна війна створила нові загрози для осіб, позбавлених волі, адже пенітенціарні установи дедалі частіше опиняються під російськими обстрілами, а питання безпеки утримуваних осіб стало одним із найгостріших викликів для держави. Росія продовжує невибіркові обстріли місць несвободи. Одним із найтрагічніших таких випадків став удар КАБами по Біленьківській виправній колонії, внаслідок якого загинули 16 людей. Цей обстріл розслідується як воєнний злочин.
Водночас пенітенціарні установи залишаються неінтегрованими до системи цивільного захисту, що створює постійну загрозу життю та здоров’ю утримуваних осіб. З початку повномасштабного вторгнення пошкоджено або зруйновано 36 установ, ще 41 залишилися на тимчасово непідконтрольних територіях. У регіонах бойових дій руйнування мають системний характер, що призводить до припинення роботи установ, евакуації та розміщення осіб у неналежних умовах.
Читайте також: Мішені за ґратами. Чому в Україні “тягнуть” з евакуацією колоній та що не так з їхніми укриттями
Станом на січень 2026 року 11 установ пенітенціарної системи не функціонують у зв’язку із здійсненням евакуації. Незважаючи на рекомендації Омбудсмана невідкладно здійснити евакуацію/релокацію закладів або евакуацію осіб, які перебувають в місцях несвободи, що розташовані в зоні активних бойових дій або в наближених до неї населених пунктах, а також в зоні, що становить менше ніж 50 км від державного кордону з РФ, до відповідних закладів чи установ, які розташовані в безпечній місцевості, лише частина обласних військових адміністрацій їх виконала.
Однією з установ, яка потребує облаштування укриттів, є Київський слідчий ізолятор, де фонд захисних споруд цивільного захисту відсутній. Про це повідомив Департамент з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України.
Загальна місткість укриттів має становити 3000 осіб. Водночас у департаменті пояснили, що побудувати такі споруди або встановити модульні укриття на території СІЗО неможливо через відсутність вільної площі. Також проінформували, що територію Київського СІЗО неодноразово оглядали, щоб з’ясувати, чи можна там побудувати нові укриття або встановити модульні конструкції. Окремо перевіряли підвали, цокольні приміщення та підземні переходи. Зокрема, огляд проводили 10 вересня 2025 року за участі представників Шевченківського районного управління цивільного захисту та превентивної діяльності ГУ ДСНС України у Києві, а також державної установи “Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України”. За результатами обстежень, наявні цокольні та підвальні приміщення та підземні переходи не рекомендували використовувати як найпростіші укриття для людей. Їх також не рекомендували включати до фонду захисних споруд. У департаменті пояснили, що проблема не лише у стані приміщень, а й у самій території установи. Відстані між будівлями та корпусами не дозволяють розмістити модульні укриття або звести нові захисні споруди.
Тож бачимо, що на сьогодні, попри важливі законодавчі та інституційні зміни, боротьба з катуваннями в Україні залишається незавершеною. Держава розвиває механізми моніторингу місць несвободи, запроваджує нові інструменти реагування на порушення та посилює спеціалізацію органів розслідування. Водночас ефективність цих кроків значною мірою залежить від належного фінансування, кадрового забезпечення, реального виконання рекомендацій НПМ та усунення системних проблем у місцях несвободи.
Особливим викликом залишається війна. Російські обстріли пенітенціарних установ, відсутність належної інтеграції місць несвободи до системи цивільного захисту та проблеми з евакуацією створюють додаткові ризики для життя і здоров’я людей, які перебувають під повним контролем держави.
Тому подальша боротьба з катуваннями має передбачати не лише зміну законодавства чи створення нових органів, а й реальне забезпечення безпечних умов тримання, створення належних умов для довготривалого перебування особи, доступу до медичної допомоги, ефективного розслідування кожного випадку катувань та притягнення винних до відповідальності.
