Житло для переселенців: як держава може повернути людям дім та довіру

За словами правового аналітика БФ “Схід SOS” Ярослава Таранця, нинішня система компенсацій насамперед розрахована на людей, чиє житло зруйноване або пошкоджене на підконтрольній уряду території. Вони можуть подати заяву через “єВідновлення”, після чого спеціальні комісії проводять обстеження житла – безпосередньо або дистанційно.

Однак для людей, які виїхали з окупації на підконтрольну Україні територію, ситуація складніша.

“Втрачене житло не є юридичною категорією, але це велике питання, тому що воно все ще може бути цілим. Проте людина не може користуватися своїм житлом, не може туди повернутися. Але в нашій системі вона все одно залишається людиною, яка має житло”, – пояснив аналітик. 

Ярослав Таранець, правовий аналітик БФ “Схід SOS”. Фото: БФ “Схід SOS”

Він наголосив, що йдеться не про негайну компенсацію всього втраченого: насамперед потрібен облік таких об’єктів, який сьогодні на окупованих територіях недоступний. Це мало б стати юридичною рамкою для доступу до компенсації. 

“Ми завжди чуємо запитання: а чому так і що нам з цією ситуацією робити? І ми розуміємо, що не знаємо, що відповісти. Напевно, ні в кого сьогодні немає відповіді на це запитання, хоча його хотілося б почути”, – визнав Таранець.

За його словами, без обліку такого житла держава фактично не бачить частину людей, які втратили можливість користуватися власним домом.

“Ці люди залишаються поза бюрократичним полем”, – наголосив він.

Таранець також звернув увагу на те, що житлова політика має враховувати не лише факт наявності або відсутності квадратних метрів, а й індивідуальні потреби людини. Зокрема, це стосується маломобільних людей та людей з інвалідністю, для яких під час евакуації та подальшого розселення потрібні спеціальні умови.

“Я пів року відстоювала право скористатися програмою”

Про те, наскільки складним може бути шлях ВПО до нового житла розповіла менеджерка з партнерств БФ “Схід SOS” Світлана Агаджанян, який двічі довелось залишати власну домівку і переселятись в інший регіон через війну. Вона виїхала з Донецька до Дружківки ще у 2014 році.

“Я в 14-му році не претендувала і не хотіла жодної підтримки з боку держави, тому що в мене був батьківський дім. Я усвідомлювала, що є підтримка від найближчих людей, і ми з родиною зрозуміли, що маємо самі заробити на нове житло”, – розповіла вона. Це зайняло близько трьох років, і родина придбала квартиру.

Але після початку повномасштабного вторгнення родина знову була змушена залишити домівку. Спочатку вони виїхали до Перечина, де їм допомогли знайти безкоштовне житло. Згодом Агаджанян долучилася до роботи “Схід SOS”. У 2025 році сім’я почала думати про придбання іншого житла.

“Я зрозуміла, що в нинішніх реаліях буде значно важче отримати підтримку і придбати майно вдруге”, – пригадує Агаджанян.

Спершу родина хотіла взяти кредит за програмою “єОселя”, зібрала документи й звернулася до банку. Проте отримала відмову. 

“Пенсійний фонд нам відмовив. Він сказав, що в нас є квартира, але невідомо на якій території. У мене це забрало півроку, щоб відстояти своє право як родини скористатися цією програмою”, – розповіла вона.

Світлана Агаджанян, менеджерка з партнерств БФ “Схід SOS”. Фото: БФ “Схід SOS”

Тим часом відбувся розіграш Держмолодьжитла (Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву). Квартиру подружжя знайшло за тиждень, а на всі формальності знадобилося два тижні. Допоміг, за її словами, інструктаж менеджерів фонду.

“14 травня – тепер я буду пам’ятати цей день. За місяць я отримала можливість купити квартиру від Держмолодьжитла. Коли люди кажуть, що за місяць знайти варіант неможливо, мені хочеться, щоб, слухаючи мене, ви надихнулися: це справді можливо”, – пригадує Світлана Агаджанян.

Водночас, за її словами, пошук житла та продавця також може стати проблемою. Вона розповіла, що в деяких регіонах продавці вимагали додатково передати значну суму готівкою, пояснюючи це податками та особливостями офіційної процедури продажу.

Нова квартира стала для її сім’ї довгостроковим фінансовим зобов’язанням.

“Ми взяли на себе зобов’язання на 25 років. І тепер дуже сподіваємося, що ця квартира в Києві встоїть”, – розповіла Агаджанян.

Іпотека не може бути єдиним рішенням для ВПО

Модераторка дискусії Людмила Тягнирядно звернула увагу на вікові обмеження кредитних програм. Зокрема, якщо кредит можна оформити на тривалий строк, позичальник водночас має враховувати вік, до якого кредит має бути повністю погашений. Тому постає питання, наскільки такі програми доступні для всіх внутрішньо переміщених людей, серед яких є люди старшого віку.

Провідний юрист з питань адвокації Благодійного фонду “Право на захист” Юрій Дьякон наголосив, що кредитування та іпотека не можуть бути єдиним способом розв’язання житлової проблеми.

“Тут варто не забувати, що кредитування, іпотека – це не єдиний вихід. Треба розуміти спроможності сімей, які переселилися, їхні потреби й вік”, – зазначив він.

За його словами, державна житлова політика має передбачати різні рішення. Після евакуації чи самостійного переселення людина може певний час проживати у місці тимчасового проживання. Для людей з інвалідністю та старших людей, які потребують догляду, потрібні умови підтриманого проживання.

Юрій Дьякон, провідний юрист з питань адвокації Благодійного фонду “Право на захист”. Фото: БФ “Схід SOS”

Для інших сімей, зокрема родин із дітьми, наступним етапом має бути тимчасове, а надалі – соціальне житло. Водночас люди, які мають достатній дохід і фінансові можливості, можуть скористатися кредитними програмами або іншими механізмами придбання власного житла.

“Цей все має розглядатися в комплексі, і це має бути сталою державною політикою стосовно ВПО і людей, які постраждали”, – сказав Дьякон.

Він також наголосив, що поняття внутрішньо переміщеної особи не варто зводити лише до наявності відповідної довідки.

“Ми маємо не забувати, що внутрішньо переміщена особа – це не той, хто отримала довідку чи витяг. Це особа, яка була змушена покинути місце проживання”, – пояснив юрист.

За його словами, внутрішньо переміщеною може бути й людина, чиє житло знищене, наприклад, у Києві, Львові чи Луцьку, і через це вона змушена переїхати. При цьому така людина може не оформлювати довідку ВПО та не звертатися по державну допомогу.

На думку Дьякона, саме тому державна житлова політика має враховувати не формальний статус людини, а її реальні потреби. Водночас він назвав проблемою часті зміни відповідальних органів та відсутність інституційної пам’яті.

“Тут повинна бути стала державна політика і сталий єдиний орган, який відповідає за цю політику. На жаль, ми останні роки маємо ситуацію, коли сьогодні це одне міністерство, завтра друге, потім третє, потім з одного міністерства роблять два. Має бути відповідальне міністерство і, найголовніше, має бути інституційна пам’ять”, – зазначив юрист.

За його словами, через постійні зміни структур і відповідальних установ досі залишається незрозумілим, хто саме відповідає за окремі напрямки житлової політики – зокрема компенсації, забезпечення житлом та реалізацію законодавства у цій сфері.

Після чергової реформи уряду в липні 2026 року і створення нового міністерства у справах ВПО, ZMINA аналізувала, як змінювалася система державного управління питаннями внутрішнього переміщення від початку російської агресії до 2026 року.

Юрист додав, що через постійні кадрові та структурні зміни громадські й правозахисні організації нерідко мають більше накопиченої експертизи щодо політики для ВПО, ніж державні установи.

Він також наголосив, що навіть за відсутності достатніх коштів для негайних виплат постраждалим – держава має насамперед забезпечити повний облік знищеного житла.

Відсутність зафіксованих заяв про знищене житло в майбутньому може призвести до втрати цінних даних про частину людей та їхнє майно. Це, своєю чергою, ускладнюватиме подальше пред’явлення вимог до Росії щодо відшкодування завданої шкоди.

“Ми маємо зібрати все, провести облік. Людям треба пояснити, що сьогодні держава не може виплатити компенсації всім, бо в нас бюджет війни, проте надалі держава цим займатиметься”, – сказав Дьякон.

Держполітика має передбачати кілька рівнів підтримки

З думкою про необхідність поєднання різних механізмів підтримки погодився голова правління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву (Держмолодьжитло) Микола Марчук. 

Марчук також визнав проблему інституційної пам’яті. Водночас він висловив сподівання, що зміни в уряді та чіткіше визначення повноважень нового міністерства допоможуть змінити цю ситуацію.

Він наголосив, що фінансові програми не можуть самостійно розв’язати житлову проблему ВПО. За його словами, державна політика має передбачати щонайменше кілька рівнів підтримки.

“Це житло для тимчасового проживання, це фонди житла, яке передається в найм на безоплатній основі. Це фонд соціального житла для тих людей, які не можуть сплачувати високу ринкову оренду, але можуть покривати витрати, пов’язані з житлово-комунальними послугами”, – пояснив він.

Водночас для людей, які після переміщення вже мають роботу, стабільний дохід та певні заощадження, можуть працювати кредитні та іпотечні механізми.

Микола Марчук, голова правління Держмолодьжитло. Фото: БФ “Схід SOS”

Марчук окремо пояснив, що назва “Держмолодьжитло” не означає, що всі програми установи доступні лише молодим людям.

“Сьогодні Держмолодьжитло – це не тільки про молодіжне кредитування. Сьогодні ми підтримуємо сім’ї військових, ветеранів, працюємо з внутрішньо переміщеними особами, надаємо підтримку науково-педагогічним працівникам і педагогам”, – розповів він.

Водночас молодь залишається однією з пріоритетних категорій: більшість програм установи розраховані на людей віком до 35 років включно.

Окремі програми для ВПО Держмолодьжитло реалізує з 2019 року. З 2021-го установа також має досвід співпраці з міжнародними фінансовими партнерами. Йдеться, зокрема, про пільгове іпотечне кредитування.

Читайте також: Як реорганізація Держмолодьжитла може залишити ВПО, ветеранів та молодь без даху над головою

За словами Марчука, умови програми передбачають невисокий перший внесок, фіксовану ставку на рівні 3% та строк кредитування до 30 років. Водночас скористатися нею можуть не лише молоді ВПО.

“Всі ті внутрішньо переміщені особи, які не досягли 65-річного віку, вони можуть користуватися цією програмою. Цей вік впливає тільки на термін кредитування, тобто на кількість років, наскільки буде цей кредит наданий”, – пояснив голова правління Держмолодьжитла.

Наприклад, якщо позичальнику на момент отримання кредиту 40 років, максимальний строк кредитування, за словами Марчука, становитиме 25 років – до досягнення ним 65-річного віку.

Подати заявку можна через портал “Дія”. Установа формує реєстр охочих скористатися програмою. За словами Марчука, нині в ньому перебувають понад 9500 сімей.

Однак наявність у реєстрі ще не означає, що сім’я одразу отримає кредит. Обсяг доступного фінансування наразі не дозволяє забезпечити всіх охочих. Тому серед кандидатів визначають тих, хто отримає можливість скористатися програмою, за принципом випадкового відбору. 

За словами голови правління, мета Держмолодьжитла – масштабувати програму, щоб у перспективі кожна сім’я з реєстру отримала можливість скористатися нею.

Ще однією особливістю програми Марчук назвав так званий револьверний механізм. Кошти, які повертаються після погашення раніше виданих кредитів, можуть повторно спрямовуватися на кредитування інших сімей.

Водночас, за словами спікера, труднощі для учасників програми виникають переважно не під час підтвердження статусу чи оформлення документів, а на етапі пошуку житла та домовленостей із продавцем.

Зокрема, продавці не завжди готові погодитися на безготівковий розрахунок або чекати завершення всіх процедур, необхідних для отримання кредитних коштів.

“Ніхто не хоче розрахунок сьогодні безготівковий на карту – більшість продавців говорять: хочемо готівкою зараз. Це одна з проблем. Ніхто не хоче чекати якийсь певний період, поки родина подасть документи й менеджери опрацюють, погодять рішення і зарахують кошти на рахунок”, – розповів Марчук.

За його словами, установа намагається максимально спростити цей шлях для учасників програми.

Говорячи про доступність програми, Марчук навів приклад придбання житла в Києві. За його словами, якщо йдеться про квартиру площею близько 60 квадратних метрів, щомісячний платіж за кредитом може становити 12–13 тисяч гривень. Для порівняння він назвав оренду житла аналогічної площі в Києві – близько 20–30 тисяч гривень на місяць.

Для родини це дає можливість поступово виплачувати власне житло замість того, щоб постійно сплачувати оренду. На запитання модераторки, скільки сімей уже змогли скористатися програмою, Марчук відповів, що нині позичальниками стали близько 2300 родин.

Програму, за його словами, фінансують три міжнародні партнери. Серед них – німецький банк KfW, Банк розвитку Ради Європи та Міжнародна організація з міграції. 

За словами Марчука, міжнародне фінансування дає змогу поступово збільшувати кількість родин, які можуть отримати доступ до пільгового кредитування, однак наразі воно не покриває всієї потреби.

Нагадаємо, 15 вересня 2026 року правозахисники закликали уряд переглянути рішення про передання Держмолодьжитла до сфери управління Мінекономіки та передати установу новоствореному Міністерству в справах громад, територій та ВПО.

Частина ризиків, про які правозахисники попереджали уряд, уже проявилася на практиці.

Міжнародні донори очікують від держави зрозумілого механізму: хто є отримувачами коштів, яка організація відповідає за їх реалізацію та якою буде процедура.

“Міжнародні партнери не можуть закрити цю проблему повністю. Вони розраховують на те, що ця проблема має вирішуватися не тільки коштом міжнародних партнерів, а й на державному та місцевому рівнях”, – пояснив Марчук.

За його словами, міжнародна допомога має доповнювати державну та місцеву житлову політику, а не замінювати її.

Тимчасове житло не має ставати довгостроковим рішенням

Правовий аналітик БФ “Схід SOS” Ярослав Таранець зазначив, що доступні людині механізми значною мірою залежать від її матеріального становища.

За його словами, місця тимчасового проживання (МТП) можуть бути важливим інструментом гуманітарного реагування для людей, які евакуювалися з небезпечних територій. Водночас вони не мають перетворюватися на місця довгострокового проживання.

Місце тимчасового проживання. Фото: Дрогобицька районна військова адміністрація

Нагадаємо, станом на квітень 2026 року в Україні діяли 1 117 місць тимчасового проживання для майже 81 тисячі ВПО.

Серед державних інструментів Таранець назвав програму “єОселя”, яка передбачає як пільгові, так і загальні умови кредитування. Водночас, за його словами, важливо більше уваги приділяти регіональним програмам підтримки, про які потенційні отримувачі часто не знають.

“Ми не так давно робили дослідження переліку всіх програм підтримки, які сьогодні існують для внутрішньо переміщених осіб. І ми побачили, що є програми, які можуть бути корисними, але про них мало хто знає”, – розповів правовий аналітик.

Читайте також: Яку допомогу можуть отримати ВПО: правозахисна коаліція оприлюднила перелік програм

Зокрема, він навів приклад програми кредитування житлового будівництва на селі, яка передбачає можливість придбання житла у власність. Її реалізація залежить від регіону: десь відповідні фонди продовжують працювати, а десь уже припинили діяльність. За словами Таранця, в окремих областях такі програми можуть передбачати гнучкі умови кредитування, зокрема пільги для ВПО, учасників бойових дій та родин із дітьми.

Марчук також звернув увагу на можливості регіональних програм. За його словами, Держмолодьжитло нині реалізує 64 регіональні програми, які базуються на державних механізмах, але фінансуються з місцевих бюджетів.

Зокрема, він навів приклад громад Луганської області – Сіверськодонецької, Лисичанської та Кремінської, які виділяють кошти на кредитування ВПО. В окремих випадках місцеві органи влади можуть компенсувати від 50% до 99,5% тіла кредиту.

“Обов’язково звертайте увагу на програми місцеві, які реалізуються територіальними громадами, обласними військовими адміністраціями, а також міськими адміністраціями саме тих громад, у яких ви проживали. Там для вас може бути розв’язання житлового питання”, – зазначив Марчук.

Дискусія показала, що проблема забезпечення житлом людей, які постраждали від війни, не може бути вирішена однією програмою чи одним видом компенсації.

Тому житлова політика має бути довгостроковою, передбачуваною та зрозумілою для людини – від першого дня евакуації до можливості повернутися додому або отримати нове житло.