Область чи автономія, вибори чи призначення, топоніми та колаборанти: як українці бачать реінтеграцію Криму та його когнітивну деокупацію

Комплексне соціологічне дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) показало, що за десять років окупації українське суспільство зберегло чітку позицію щодо приналежності Криму до України, але готове до виваженого підходу в питаннях реінтеграції. Попри те, що майже половина українців вірить у деокупацію протягом найближчих п’яти років, більшість усвідомлює складність цього процесу.

Володимир Зеленський під час робочої поїздки на Запоріжжі, 12 грудня 2024 року

“Путін знову підтвердив, що він боїться переговорів, боїться сильних лідерів і робить усе, щоб затягнути війну. Кожен його крок і всі його цинічні хитрощі спрямовані на те, щоб зробити війну безкінечною. У 2014 році Росія почала гібридну війну проти України, яку у 2022-му зробила повномасштабною. Зараз ми бачимо, що є можливість досягти реального миру, але саме Путін робить усе, щоб замість миру або продовжити вбивати повномасштабно, або отримати паузу, щоб надалі, завдаючи гібридних ударів, готувати нове повномасштабне вторгнення”, – написав в соцмережі “X” глава держави.

Зеленський закликав світових лідерів врахувати помилки минулого та об’єднати зусилля задля примусу Росії до миру. Він переконаний, Путін використовує свої можливості для руйнування світу, але не має сміливості протистояти сильному й злагодженому тиску.

Колишня Представниця Президента України в Автономній Республіці Крим, а нині народна депутатка Таміла Ташева звертає увагу на План миру та План перемоги, який президент представив ще 16 жовтня 2024 року.

“Справедливий, всеосяжний, сталий мир для України неможливий без деокупації всіх наших територій. Адже, якщо ми не деокупуємо їх, це, зокрема, означатиме, що ці жертви, які, на жаль, у нас є протягом десяти років,  як цивільні жертви, так і жертви серед військових, які боролися і продовжують боротися за нашу Соборну Україну, будуть марними. Ми цього безперечно допустити не можемо”, – сказала Таміла Ташева. 

Вона вважає, які б розмови – кулуарні чи прямі – не велися з боку міжнародних партнерів, Україна чітко стоятиме на позиціях територіальної цілісності держави.

Читайте також: Світ відкриє дорогу в пекло, якщо змушуватиме Україну до поступок своїми територіями заради миру – Рефат Чубаров 

Як відомо, подальша тимчасова окупація Кримського півострова порушуватиме міжнародне право. Відповідно до нього, це означатиме, що Україна надалі перебуватиме з Росією у міжнародному збройному конфлікті. Ще 2016 року, коли на Півдні України не велися бойові дії, а в Криму був ненасильницький спротив тимчасовій окупації,  Міжнародний кримінальний суд визначив, що Україна та РФ перебувають у статусі міжнародного збройного конфлікту.   

В той час, як Україна та її партнери розбудовують зусилля щодо придушення військово-економічних потуг країни-агресора з тим, щоб Російська Федерація повернулася у рамки міжнародного права, правозахисна та експертна спільнота закликають українську владу розробити та ухвалити низку реінтеграційних політик щодо постраждалих українських громадян та територій. Вони також переконані, що Україна має підтримувати зв’язки зі своїми співгромадянами, які Росія намагається обірвати, вдаючись, зокрема, до геноцидально-асимілятивних практик на тимчасово окупованих територіях (ТОТ). 

Читайте також: Кримська правозахисниця закликала державу та суспільство не втратити зв’язок з людьми в окупації й розбудовувати відповідну реінтеграційну політику

Експерти наголошують, що для якісного формування реінтеграційних політик важливо замірювати настрої як жителів Криму, так і материкової України: зокрема їхні очікування, надії та побоювання щодо майбутнього.

“Це знання допоможе нам будувати підходи до реінтеграції, засновані на справедливості, емпатії та розумінні. Адже реінтеграція — це не просто про повернення територій. Це і про об’єднання людей, відновлення життя та створення спільного майбутнього”, – говорить Анна Онищенко, керівниця Фонду “Партнерство за сильну Україну”. 

Методологія дослідження

Комплексне соціологічне дослідження щодо когнітивної деокупації Криму минулого року провів КМІС на замовлення Представництва Президента України в АР Криму та Фонду “Партнерство за сильну Україну”. Це дослідження, як вважає представництво, має враховуватися при розробці реінтеграційних політик. 

Воно включало різні підходи – якісні та кількісні методи збору даних, що дозволило охопити широкий спектр тем і думок. Його автори провели 11 фокус-груп, 15 глибинних інтерв’ю, опитали 2014 респондентів, які проживають на підконтрольній уряду України території. Також в межах дослідження провели моніторинг телеграм-каналів, пов’язаних з Кримом.

Збір даних тривав з 31 липня по 9 серпня 2024 року для якісних етапів, а кількісне опитування відбувалося з 26 липня по 12 серпня 2024 року. Моніторинг телеграм-каналів охоплював період з 1 лютого по 31 липня 2024 року.

Етнічна структура та ідеологічні орієнтації населення Криму

Дослідники вказують, що створення реалістичної концепції та плану деокупації Криму вимагає розуміння актуальної демографічної структури півострова та тамтешніх змін, що відбулися після 2014 року.

Як відомо, з початку військової операції Росії із захоплення півострова країна-агресор суттєво змінила там етнічну структуру населення. Частина мешканців була витіснена з Криму через репресії, загрози та тамтешню токсичну атмосферу. Але водночас відбулося й штучне, організоване окупаційною адміністрацією масштабне переселення з Росії, а після 2022 року – з новоокупованих регіонів України. За оцінками експертів, загалом кількість новоприбулих оцінюється приблизно в один мільйон. 

Без доступу до півострова незалежним науковцям складно зібрати дані. У своїх висновках про етнічні ідентичності на півострові вони посилаються на дослідження, яке проводилося там до окупації Росією.  

Тодішні результати соціологічного опитування спростовували твердження російської пропаганди про те, що Крим є “форпостом, який стоїть на сторожі російських інтересів”. Так, у 2013 році 40% кримчан відповіли соціологам, що відчувають себе росіянами, 24% – кримчанами, 15% – кримськими татарами, 15% – українцями, 5% обрали іншу ідентичність, а 1% відмовилися відповідати на це питання.

Соціологи зауважують, що на півострові поширена регіональна або “острівна” ідентичність.

До початку окупації півострова опитування показували відсутність консенсусної структури Криму.

Крім того, в середині кожної етнічної групи є ідеологічні та соціальні відмінності, які розподіляються за: 

• політичними поглядами (проукраїнські, проросійські, індиферентні);
• місцем проживанням (Південний берег Криму, Севастополь, степовий Крим);
• тривалістю проживання на півострові;
• джерелом доходу;
• соціальним статусом, способом життя;
• досвідом депортації. 

Кримські татари мають сильне відчуття приналежності до своєї етнічної групи та півострова. Вони вважають себе частиною української політичної нації. 

“Нам нав’язується думка [з боку Російської Федерації], що на півострові є одна ідентичність. Але це не відповідає дійсності. Там є низка сегментів, які по-різному реагують і на війну, і на можливість деокупації. Ми повинні розуміти ці сегменти і усвідомлювати, що для кожного з них має бути своя і комунікаційна стратегія”, – говорить Антон Грушецький, виконавчий директор КМІС.

Щодо етнічних українців на півострові, то їм складніше зберегти свою ідентичність.

Антон Грушецький

“Українці, які приїжджали на півострів і в часи Радянського Союзу, і в часи Незалежної України, все-таки легше розмиваються і адаптуються на півострові. Їм складніше зберегти свою виокремлену ідентичність, особливо під тиском всіх цих міфів і пропаганди про “адін народ”, спільне культурне минуле та культурний простір. Це дійсно більше тисне на етнічних українців. Потрібно не маркувати їх як зрадників, а розуміти джерела цієї проблеми і працювати з цим далі”, – наголошує Грушецький.

Експерти переконані, що приналежність до етніко-ідеологічних груп на півострові визначає ставлення до ключових політичних питань, зокрема процесу деокупації, післявоєнного статусу Криму, а також до можливих рішень щодо топоніміки, меморіалізації.

Що змінилося на півострові за роки окупації? 

Мешканці Криму та експерти відзначають як позитивні, так і негативні зміни, що відбулися на півострові за десять років російської окупації.

Серед позитивних вони відзначали:

• підвищення пенсій, особливо для тих, хто був пенсіонером на початку тимчасової окупації, та заробітної плати, соціальних виплат;
• благоустрій, будівництво та реконструкція цивільної та туристичної інфраструктури;
• багато вакансій, зокрема високооплачуваних;
• посилені заходи громадської безпеки. 

Утім, початкові покращення добробуту з часом зійшли нанівець для багатьох жителів Криму, зауважують опитані кримчани та експерти.

Крім того, вони виокремили також такі негативні зміни в тимчасово окупованій Автономній Республіці Крим:

• зменшення свободи підприємництва: малий бізнес програє конкуренцію великому, пов’язаному з російською окупаційною адміністрацією;
• деякі нові інфраструктурні проєкти шкодять довкіллю;
• пропаганда та репресії, які посилилися після повномасштабного вторгнення;
• погіршення відчуття безпеки через наплив новоприбулих;
• репресії проти нелояльних кримських татар, спроби розмити їхню етнічну ідентичність, втручання в діяльність їхніх релігійних інституцій. 

Поінформованість про Крим

Лише 8% опитаних респондентів відповіли, що ЗМІ повністю добре висвітлюють питання Криму. 9% вважають себе особисто добре поінформованими.

Близько 30% сказали соціологам, що вони скоріше добре поінформовані. Водночас, на думку Грушецького, ця кількість респондентів надала таку відповідь, хоча насправді вони теж слабо поінформовані, але не хочуть визнати це.

В соціологічному опитуванні не досліджували, якої саме бракує громадянам інформації про Крим.

“Але на поверхні видно, що у нас Крим зараз часто розглядається як розмінна монета. У медіапросторі і як суспільство ми не зовсім розмірковуємо, як може відбутися політика примирення, відновлення органів державної влади. Ocкільки ми міркуємо про Крим, як його, умовно кажучи, можна обміняти на безпеку, як ним можна вирішити інші проблеми, або чи Росія застосує через Крим ядерну зброю”, – розповів соціолог. 

Він звернув увагу, що 94% українців погоджуються із твердженням, що Крим має бути повернутий під контроль України. Лише дуже невелика частина українського суспільства прихильна до тез російської пропаганди і має відмінну думку. Це також простежується й в інших соціологічних дослідженнях. 55,4% респондентів відповіли, що звільнення Криму для них особисто є дуже важливим, 18,9% – досить важливим, 23,7% – не дуже важливим і 2% не визначилися у цьому питанні. 

“Так, люди погоджуються, що це може не відбутися так швидко, але це також питання легітимності окупації. Минуло десять років, і в очах українців Росія нелегітимно тимчасово окупувала Крим. Це означає, що ми готові чекати, але ми як суспільство повернемо своїх людей і свої території”, – прокоментував соціолог.  

Також 94% не погоджуються з тезою, що Кримський півострів завжди був російським і має винятково російське минуле.

“Наша робота зокрема, й інших державних інституцій, які працюють з темою політики пам’яті, розвінчування міфів щодо буцімто російськості Криму, тепер вже підтверджується соціологічними дослідженнями”, – прокоментувала Таміла Ташева.

Віру в деокупацію Криму протягом найближчих п’яти років висловлює майже половина респондентів, причому молодь менш оптимістична в короткостроковій перспективі, ніж старші люди.

Більшість погоджується, що після деокупації півострова необхідно надати значну фінансову підтримку та бізнес-стимули для півострова. 

Дослідники вважають, що дані цього дослідження дозволять скоординувати та реалізовувати тактичні кроки з когнітивної деокупації Криму. Адже, як показують його результати, знань про тимчасово окупований Кримський півострів в суспільстві недостатньо, але водночас є великий запит на це.

“Отримані дані також доводять, що важлива робота над відновленням його справжньої історії, а не тієї, яку роками Росія нав’язувала суспільству, намагаючись стерти ідентичність наших співгромадян. Резутати дослідження засвідчили, що важливо працювати над реалізацією прав корінних народів України, і що, попри намагання країни-окупанта підкорити суспільство в окупації, їй це не вдалося”, – додала Таміла Ташева.

Соціологи також виявили, що українці (86%) сприймають Крим не просто як курорт улітку, а як батьківщину корінного народу. І лише 10,6% не вважають Кримський півострів батьківщиною корінного народу. 

43,2% висловили переконання, що населення Криму всі десять років чинить спротив російській тимчасовій окупації. 48,7 не погодилися з цим. 8,1% не мають думки з цього приводу. 

“Тобто результати опитування свідчать, що немає консенсусного погляду на те, що кримчани прийняли окупацію, живуть там своє найкраще життя, ігноруючи реалії України. Значна частина українців розуміють, що і в Криму є рух спротиву“, – прокоментував соціолог.

Статус півострова після його деокупації

Наразі в українському суспільстві немає загальноприйнятого рішення щодо майбутнього статусу Криму. 

36,7% опитаних респондентів вважають, що після звільнення Крим має стати областю України. 39,4% виступають за те, щоб все було так, як до військової операції РФ із захоплення півострова, тобто щоб була Автономна Республіка Крим. 20,3% підтримують ідею національної територіальної автономії кримських татар. 3,6% відмовилися поділитися своїм баченням.

“Українці з цього питання також слабо поінформовані та погано усвідомлюють ризики в цих питаннях. Тут може критися конфліктний потенціал навіть не стільки для материкової України, скільки для самих кримчан. Тому ми повинні самі для себе зрозуміти, яка наша консенсусна політика і в якому напрямі ми рухаємося”, – прокоментував Антон Грушецький.

З цим також погоджується й Юлія Тищенко, експертка Національного інституту стратегічних досліджень та експертка із когнітивної деокупації. Вона додає, що після реформи децентралізації в Україні у будь-якої громади більше прав та можливостей, зокрема, розпоряджатися своїми ресурсами, ніж це є станом на зараз за Конституцією України в Автономної Республіці Крим.

Вона переконана, що суспільство обов’язково має ґрунтовно обговорити питання автономії як джерело права кримських татар на самовизначення, обриси такої автономії, зокрема, на скільки органи державної влади та повноваження мають бути модифіковані.

Соціологи також поцікавилися в українців, чи знають вони про концепцію кримськотатарської національної автономії. Лише 17,2% українців добре про це поінформовані. Багато людей щось чули про це або можуть здогадуватись, про що йдеться. І майже 23% респондентів нічого не знають про цю концепцію. Тобто загалом ця концепція малозрозуміла пересічним українцям.

“Тобто з одного боку у нас безумовно зросла видимість кримських татар, з іншого боку, змістовне розуміння цієї концепції лишається ще недостатнім”, – прокоментував соціолог.

Організація влади в деокупованому Криму

Понад 70% українців вважають, що мають бути запроваджені квоти для представників кримськотатарського народу на рівні місцевих органів влади та місцевого самоврядування в Криму після його деокупації. Ба більше, 62,7% опитаних громадян переконані, що квоти мають бути і на рівні Верховної Ради України.

“В цілому громадяни розуміють, що в Україні є корінні народи, національні меншини, які також повинні бути справедливо представлені, і особливо на кримському півострові”, – прокоментував Грушецький.

Соціологи також поставили запитання громадянам, чи має після деокупації місцева влада на півострові призначатися, чи там мають відбутися місцеві вибори. 

46,7% виступають за проведення місцевих виборів. 18,8% респондентів вважають, що місцеву владу має призначати президент України, 9,2% – Кабмін, 19,2% – місцеві військово-цивільні адміністрації. 6,1% респондентів відмовилися відповідати на питання. 

“Попри тривалий період окупації, українці вірять в демократію, прагнуть зберегти демократичний устрій, навіть під час війни вважають, що в належних умовах самі кримчани повинні обирати місцеву владу”, – коментує соціолог.

Щодо термінів проведення місцевих виборів, то майже половина опитаних вважає, що вони мають відбутися після повного відновлення безпекової ситуації. Водночас значна частина респондентів готова до швидших виборів, одразу після завершення воєнного стану.

Ставлення серед мешканців материкової частини України до різних категорій населення

Загалом опитування виявило, що в українському суспільстві немає чітко вираженого негативного ставлення до людей, які лишилися проживати в окупації, до шукачів притулку за кордоном та до російськомовних громадян. 

Так, 77% опитаних позитивно ставляться до мешканців Криму, які переїхали на підконтрольні території після повномасштабного вторгнення. 19% ставляться нейтрально. 

68,6% респондентів позитивно ставляться до кримських татар, 25,7% мають нейтральне ставлення.

34–39% позитивно ставляться до біженців за кордоном, російськомовних громадян та українців під окупацією в Криму та на Донбасі.

43% респондентів згодні з тим, що “населення Криму всі десять років чинить опір російській окупації”, тоді як 49% так не вважають.

Як відомо, в Криму постійно збільшується кількість адміністративних справ за статтею “дискредитація” окупаційної армії, а також кримінальних справ, зокрема, за статтями про нібито “держзраду”, “шпигунство”, “участь у збройному формуванні, не передбаченому федеральним законом, з метою, що суперечить інтересам Росії”. Адміністративні кейси про переслідування кримчан з боку окупаційної влади висвітлює Представництво Президента України в АРК у щотижневих звітах, а кримінальні – Кримська правозахисна група. 

До співгромадян на ТОТ Запорізької, Херсонської та Харківської областей 62,9% респондентів ставляться добре, 29,1% – нейтрально.

35,5% ставляться добре до російськомовних співгромадян, 47,2% – нейтрально, 10,8 – негативно. Решта респондентів відмовилися розкривати своє ставлення.

Дослідження показало ставлення українців до мешканців тимчасово окупованого Криму: 35,4% опитаних налаштовані позитивно, 44,7% зайняли нейтральну позицію, 13,5% висловили негативне ставлення. 6,4% респондентів не визначилися.

Схожі показники щодо українців на ТОТ Донеччини та Луганщини. 34,4% – позитивно, 43,1% – нейтрально, 17,6% негативно. Решта – не визначилася.

Антон Грушецький відзначає значний показник нейтрального ставлення до українців в окупації на Півдні та Сході України, до шукачів тимчасового захисту за кордоном і російськомовних громадян.

“Якщо до категорій співгромадян, які переїхали на підконтрольну уряду України територію, спостерігається позитивне ставлення, то у випадку людей в окупації воно зміщується в бік нейтральності. Це створює потенційні ризики. Зараз це не є лінією розлому, але якщо популісти некоректно висвітлюватимуть це питання, то у майбутньому може виникнути низка проблем”, – застерігає соціолог.

Колабораціонізм 

Дослідження показало, що у суспільстві є великий запит на справедливість, і це потребує змін до законно-правових актів держави. 

Експерти переконані, що відсутність чіткого визначення та комунікаційної стратегії у питанні колабораціонізму ускладнює реінтеграцію Криму. Непослідовна політика створює занепокоєння навіть серед кримчан, які підтримують Україну. Адже, зокрема, неякісне законодавство у цій сфері ризикує провокувати нові конфлікти після звільнення.

Експерти наполягають, що індивідуальний підхід у питанні притягнення до відповідальності за колабораційну діяльність та запевнення мешканців, що вони є українцями, а не зрадниками, має вирішальне значення для запобігання новим проблемам у Криму.

Вони наголошують, що важливо розрізняти добровільну та примусову колаборацію, зосереджувати увагу на тому, чи були дії політично вмотивованими чи просто нейтральними, наприклад, викладання математики чи гасіння пожеж.

Читайте також: Робота українців на окупованих територіях: що каже про це міжнародне гуманітарне право

Соціологи протестували ставлення українців до різних видів діяльностей в окупації. Більшість жителів материкової частини України підтримує суворе покарання для чиновників, незаконних “суддів”, силовиків та працівників ЗМІ, які співпрацюють з окупаційною адміністрацією. Проте у випадку працівників служб надзвичайних ситуацій і комунальників, більшість виступає проти покарань. Щодо підприємців і медиків, то значна частина респондентів вважає, що їх не слід карати, особливо, якщо йдеться про звичайних працівників.

“Тобто ми бачимо, що наші громадяни розуміють, якщо ти – офіційно оформлений в окупаційній адміністрації Сімферополя або Севастополя двірник, то, звісно, ти здійснював догляд за територією і не брав участі у пропаганді”, – коментує Таміла Ташева.

Вона також звертає увагу, якщо подивитися на чинне формулювання ст. 111-1 Кримінального кодексу, то криміналізується вся підприємницька діяльність в окупації.

“В тій чи іншій мірі підприємець співпрацює, комунікує з окупаційною адміністрацією, сплачує податки в бюджет держави-агресора і відповідно, згідно з чинним законодавством, така людина може бути притягнена до відповідальності. Якщо подивитися на провадження на деокупованих територіях Харківської, Херсонської, Запорізької областей[…], і потім яким чином відбуваються судові засідання, ми бачимо, що низку осіб притягнули до відповідальності за підприємницьку діяльність”, – розповідає Ташева і додає, що це дослідження показало мудрість українців у питанні притягнення до відповідальності за колабораційну діяльність.

“У наших громадян простежується збалансованіший підхід до цього питання”, – резюмувала народна депутатка.

Читайте також: “Міжнародне гуманітарне право має бути Полярною зіркою для України у питанні покарання за співпрацю з окупантами” – експерти

Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) регулярно моніторить кількість кримінальних проваджень українських слідчих за статтями про колабораційну діяльність, які порушують міжнародне право. У період з 1 вересня до 30 листопада 2024 року УВКПЛ виявило 6% кримінальних проваджень про колабораціонізм за дозволену міжнародним правом діяльність цивільних в окупації. А у грудні 2024 року правозахисна організація Human Rights Watch закликала Європейський Союз пріоритезувати реформу законодавства про колабораціонізм в Україні в процесі євроінтеграції. 

Освіта в реінтеграції Криму

Колаборація у сфері освіти є вкрай складним питанням через соціальні та ідеологічні виміри цієї сфери діяльності.

Як відомо, окрім примусової підготовки вчителів до викладання російської мови, російської літератури та пропагандистської історії, окупанти забороняють здобувачам освіти спілкуватися рідною мовою. Українським дітям також не дозволяється вивчати українську літературу, історію України та українську географію, чим Російська Федерація порушує п. 1 (а) ст. 2 та ст. 5 (e) (v) Міжнародної Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

Росія перетворила освітні заклади на ТОТ в ідеологізовані та мілітаризовані інституції, що привносять у свідомість дітей сенси та наративи ворожнечі до демократичних країн та України. Як саме росіяни змінюють свідомість українських дітей, зокрема в Криму, ретельно досліджує Центр громадянської просвіти “Альменда”. Експерти та пересічні громадяни вважають, що це створюватиме серйозні виклики для реінтеграційного процесу.

Соціологи поцікавилися в українців баченням кадрового забезпечення у сфері освіти звільненого Криму. 

Лише 22% мешканців материкової частини України виступають за повну заміну всіх вчителів, керівників закладів та чиновників від освіти. На противагу цьому 34% пропонують звільнити лише керівників закладів освіти і чиновників, тоді як 40% вважають, що звільнення мають обмежитись чиновниками від освіти, а інші категорії можуть продовжувати працювати, якщо вони не вчинили злочинів.

Читайте також: Вчителі в окупації: кого карати за колабораціонізм і які є проблеми в законодавстві – Сергій Горбачов

21,9% респондентів виступають за повну заміну всіх вчителів шкіл, викладачів вищих навчальних закладів, керівників шкіл та ЗВО, чиновників освіти. 4% відмовилися відповідати на це питання.

Експерти та громадяни визнають, що освіта все ж відіграватиме ключову роль у процесі реінтеграції півострова. 

44,8% опитаних вважають можливим тимчасове використання російської мови для викладання в кримських навчальних закладах під час перехідного періоду, 53,5% виступають проти цього кроку. 1,8% не визначилися.

Соціологи переформулювали це питання і виявили, що більше половини респондентів готові в окремих інституціях також підтримати певний тимчасовий перехідний період для навчання російською мовою.

Водночас опитані експерти виступають за квоти на викладання мов корінних народів та національних меншин. Вони також вважають, що російська мова в системі освіти Криму потребує іншої стратегії.

Загалом Грушецький переконаний, щоб подолати конфліктний потенціал між лояльним до України населенням та проросійськи налаштованими кримчанами потрібно буде знаходити точки дотику між різними групами. Адже всі жителі Криму є частиною української політичної нації.

Більшість опитаних респондентів висловили підтримку спрощеному вступу до українських вищих навчальних закладів для кримської молоді.

Отримання російських паспортів

67,5% жителів материкової частини України вважає, що кримчан примушували отримувати російські паспорти, хоча багато з них насправді не хотіло цього. 29,1% дотримуються протилежної думки. 

Політика щодо пам’ятників

Після звільнення півострова Україні доведеться вирішувати проблеми з пам’ятниками та топонімікою шляхом ретельного обміркування та пошуку компромісів, вважають експерти. Це ж саме стосується військових поховань та меморіальних дошок вбитих на війні кримчан, яких країна-окупант незаконно мобілізувала.

Як відомо, Російська Федерація проводить пропаганду служби у своїх збройних силах, призиває та мобілізовує мешканців ТОТ з 2014 року, що за міжнародним правом є воєнним злочином.  

Більшість респондентів (52,2%) переконані, що пам’ятники часів окупації, особливо колоніальні чи пропагандистські, мають бути демонтовані. 36,1% вважають, що необхідно створити спеціальну комісію, яка має вирішувати долю кожного з таких об’єктів. Залишити, як є, пропонують 5,3%. Іншу думку мають 5,1%, а 1,2% респондентів не визначилися у цьому питанні. 

Важливим є розрізнення пропагандистських пам’ятників та тих, які мають культурну чи історичну цінність, насамперед пов’язані з розвитком Криму та кримськими татарами.

Експерти та учасники фокус-груп наголошують на важливості демонтажу пам’ятників у природний спосіб, за підтримки інформаційних кампаній та з роз’ясненням історичного контексту. Вони переконані, що ініціативи знизу від кримчан вважаються більш ефективними, ніж нав’язані урядом рішення для побудови спільного майбутнього півострова.

Політика щодо топонімів

Кримськотатарські експерти рішуче підтримують відновлення історичних топонімів, насамперед  кримськотатарського походження, а не просто заміну радянських і російських назв на українські. Деякі не кримськотатарські експерти також погоджуються з таким підходом. Нещодавно уряд перейменував перші 22 географічних об’єкти в Криму. 

Питання топоніміки відображає пошук суспільством компромісу з розділеними думками щодо змін і фокусом на збереженні спадщини всіх етнічних груп у Криму.

“В Криму поки що більшість українців (55%) вважає, що мають бути нові назви, які враховуватимуть все розмаїття півострова. Менша частина виступає за те, щоб повернути всі кримськотатарські назви. Тобто є розуміння, що символічний простір повинен бути змінений”, – прокоментував соціолог. 

Таміла Ташева каже, що для розуміння справжньої історії Криму потрібно докласти значних зусиль. Окрім комунікаційних інструментів, відповідну роботу має зробити академічна спільнота як в Україні, так і за кордоном. 

З цією метою Україна ініціювала створення Глобальної коаліції українських та кримськотатарських студій.

“Протягом десятиліть в закордонних академічних колах домінувала проросійська перспектива через російські, слов’янські та східноєвропейські студії, але не було українських. Це призвело до викривленого розуміння історії Криму в науковому середовищі, яке безпосередньо впливає на формування політичних рішень у країнах-партнерах. Адже за кордоном академічна спільнота відіграє ключову роль у розробці рекомендацій для центрів прийняття політичних рішень”, – пояснює Таміла Ташева.

Розробка, втілення стратегій та політик

В Україні з 2022 року розробляються Стратегія когнітивної деокупації Криму та План заходів щодо її реалізації у 2024–2027 роках. Ці документи створені на основі інтерв’ю, проведених анонімно з 22 українськими та кримськотатарськими експертами з різних професійних сфер. 

Також при Представництві Президента України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь діє Рада з питань когнітивної деокупації Криму. Вона займається підготовкою практичних кроків та заходів в межах цієї Стратегії, та у яку увійшли представники державних органів, депутати, науковці, правозахисники та фахівці у сфері комунікацій.

Читайте також: Рада з когнітивної деокупації Криму визначилась із пріоритетами роботи на 2025 рік

У Представництві Президента України в АРК кажуть, що Україна розробляє низку документів, у яких закладено ключові аспекти когнітивної деокупації. Крім того, від експертного середовища відчувається реальний запит на масштабування досвіду Криму на інші тимчасово окуповані території. 

Рада наразі розробляє конкретні ініціативи щодо збереження національної ідентичності народів України, мовної політики, збереження культурної спадщини та розвитку міжнаціонального діалогу.

У відомстві також вказують, що діяльність у цьому напрямі полягає у демонстрації справжньої історії та побудові сучасних наративів.

“Утім, насамперед необхідно повернути відчуття свободи, забезпечити можливість реалізації своїх прав та відповісти на запитання наших громадян: як відбуватиметься реінтеграція”, – зазначив голова відділу інформаційного забезпечення ради Євген Бондаренко.

Як відомо, наразі в уряді перебувають розроблені проєкти Стратегії відновлення державної влади та реінтеграції деокупованих територій України й Стратегії когнітивної деокупації. Ці обидва документи дають відповіді громадянам в окупації, яким буде реінтеграційний процес в Україні. 

Водночас з вересня 2024 року в Україні триває процес переформатування уряду. Наразі відбувається процес перерозподілу повноважень Мінреінтеграції, який критикувала правозахисна спільнота в Україні. 

З моменту появи перших даних про ймовірну ліквідацію Мінреінтеграції уряд “поставив на паузу” діяльність щодо захисту та підтримки тих категорій потерпілих, щодо яких профільним вважалося Мінреінтеграції. Зокрема, не відбувається доопрацювання та погодження раніше розроблених стратегій щодо забезпечення житлових прав ВПО в Україні, зайнятості ВПО та відновлення державної влади на деокупованих територіях та реінтеграції. 

Коаліція організацій, які опікуються питаннями захисту прав постраждалих внаслідок збройної агресії проти України пояснює, що питання реінтеграції включає, зокрема, підтримку та посилення зв’язків із громадянами, які залишилися жити в окупації. Правозахисники коаліції напередодні представили документ із 13 пріоритетних кроків, які має допомогти Кабміну та Верховній Раді у підтримці зв’язків із українцями в окупації та підтримці потерпілих від війни громадян.  

Коаліція наполягає, що остаточне визначення відповідальності Мінрозвитку має створити умови, коли представлення і захист прав та інтересів великої кількості постраждалих осіб, питання реінтеграції знову стануть пріоритетом уряду України, зокрема з огляду на наявні напрацювання, і забезпечать збереження інституційної пам’яті.

Правозахисні організації переконані, що Мінрозвитку має здійснювати координацію політик інших міністерств та відомств заради забезпечення реалізації тих повноважень, які передано йому внаслідок реорганізації Мінреінтеграції. Попри те, що формування та реалізація окремих політик видається завданням, яке не вкладається в логіку діяльності Мінрозвитку, ці передані від Мінреінтеграції повноваження мають бути повноцінно реалізовані в партнерстві з організаціями громадянського суспільства, міжнародними партнерами, наголошується в документі коаліції.

Коаліція також вважає, що Мінрозвитку потребує посилення структури у зв’язку з наданими йому повноваженнями.

Візуалізація: “Крим.Реалії”