Репресії проти політв’язнів у Білорусі: за ґратами залишаються п’ятеро українців
Одиночні камери. Покарання за спроби самогубства. Ненадання меддопомоги. Так експерти ООН охарактеризували умови ув’язнення в Білорусі, де людей утримують без зв’язку з адвокатами та піддають нелюдському ставленню, яке іноді призводить до смертей за ґратами.
Наразі відомо про близько 842 політичних бранців у Білорусі. Багатьох заарештували після фальсифікованих виборів 2020 року, що спровокували масові протести, інші постраждали через незгоду з вторгненням Росії в Україну, якому активно потурає білоруський диктатор Лукашенко.
За даними білоруської правозахисної організації “Вясна”, серед ув’язнених із політичних мотивів у Білорусі – понад 20 іноземців. Відбувають “покарання” литовець і француз, латвієць, поляки, росіяни та принаймні п’ятеро українців. Громадянам України найчастіше “приписують” звинувачення у “шпигунстві”, “агентурній діяльності”, “диверсіях” та “співпраці з українськими спецслужбами”.
Рік тому ZMINA вже публікувала історії затримання та позбавлення волі 15 громадян України в Білорусі.
У цьому матеріалі розповідаємо про українців, яких досі утримують в білоруських в’язницях, та наводимо свідчення тих, кого вдалось звільнити за посередництва США в обмін на зняття санкцій.
Щонайменше п’ять українців влада Білорусі тримає в ув’язненні за політичними мотивами
Третій рік продовжують утримувати 39-річного громадянина України Сергія Бойка. Він жив у білоруському місті Наровля. Влітку 2023 року за звинуваченням в “агентурній діяльності” (ст. 358-1 Кримінального кодексу РБ) його засудили до 7 років позбавлення волі. Також чоловіка внесли до переліку осіб, причетних до екстремістської діяльності. Наразі він перебуває у виправній колонії №1 Білорусі.
Ще більше звинувачень “навісили” українському єгерю В’ячеславу Бородію. У грудні 2024 року білоруси засудили його до 10 років ув’язнення за нібито “агентурну діяльність” (ст. 358-1 ККРБ), “незаконні дії з вогнепальною зброєю” (ч. 4 ст. 295 КК РБ), “незаконний перетин державного кордону” (ч. 3 ст. 371 КК РБ), та ще кілька вигаданих злочинів. 44-річного чоловіка затримали у Єльському районі Білорусі, який межує з Житомирською областю. Про це стало відомо із пропагандистського фільму, в якому розповідається, що Бородій нібито “пройшов підготовку в навчальному центрі ГУР” та ще й “співпрацював із СБУ”. Наразі він знаходиться у виправній колонії №17.
В’ячеслав Бородій40 років ув’язнення на двох отримали батько й син – Сергій і Павло Кабарчуки. Колишнього українського прикордонника 61-річного Сергія Кабарчука і його 31-річного сина Павла Кабарчука затримали в лютому 2024 року в Лельчицькому районі Білорусі. А у жовтні 2024 року суд визнав батька й сина “учасниками диверсійно-розвідувальної групи, які за завданням СБУ переносили вибухівку для подальшого здійснення терористичних актів на території РФ і Білорусі”. Звинувачення висунули за статтями: підготовка до акту тероризму (ч. 1 ст. 13, ч. 3 ст. 289); незаконні дії щодо вогнепальної зброї, боєприпасів і вибухових речовин у складі організованої групи (ч. 4 ст. 295); агентурна діяльність (ст. 358-1); незаконне переміщення через кордон отруйних речовин, вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухових речовин (ч. 3 ст. 333-1). Кожному з Кабарчуків присудили по 20 років колонії посиленого режиму, а також оштрафували на 28 тисяч рублів. Під час перебування у слідчому ізоляторі Сергію діагностували онкологічне захворювання, наразі він відбуває вирок у виправній колонії №8. Павла катували й морили голодом у слідчому ізоляторі КДБ, а зараз утримують у виправній колонії №4.
Сергій і Павло КабарчукиТак само на 20 років засудили Івана Лихолата. Українець жив у Білорусі з 2013 року, був одружений із білорускою та виховував неповнолітніх дітей, коли його затримали “за співпрацю з СБУ”. В жовтні 2024 року його почали судити разом із двома білорусами Борисом Пухальським та Іваном Бородичем у справі про “підготовку підриву залізниці”.
Сторона обвинувачення заявила, що Лихолат “вийшов на зв’язок із СБУ, яка доручила йому підірвати залізничні колії; він зі свого боку залучив Бородича й Пухальського, які нібито мали навички мінно-вибухової справи”. Місце ув’язнення Івана Лихолата наразі невідоме.
Іван ЛихолатКатування, шантаж та “особливе” ставлення до українців у в’язниці
Політв’язні в Білорусі потерпають від катувань, шантажу й постійного тиску. А наявність українського паспорта лише посилює ситуацію: українців часто маркують як “агентів”, переслідують, змушують давати неправдиві зізнання та піддають знущанням за ґратами.
Про те, що довелось пережити в білоруській в’язниці, українці Ольга та Микола (імена змінені з міркувань безпеки) розповіли правозахисній організації “Вясна”.
Подружжя приїхало до Білорусі з європейської країни, де вони проживали з 2023 року. Їхнє рідне місто в Україні зараз окуповане Росією, а в їхньому будинку живуть російські солдати. Ольга і Микола планували переїхати до села в Білорусі, влаштуватися на просту роботу та мати змогу зустрічатися зі своїм сином, який перебуває на окупованій Росією території.
Але невдовзі після переїзду чоловіка і жінку затримали, звинувативши в агентурній діяльності, шпигунстві, тероризмі та інших тяжких злочинах.
Після того як подружжя влаштувалось на роботу, чоловікові зателефонували з міграційної служби та попросили прийти й розписатися. Там їх схопили озброєні спецпризначенці, вдягли кайданки та на мікроавтобусі без розпізнавальних знаків вивезли до якогось підвалу на допит. Допитували нарізно.
“Співробітник КДБ сказав, що мені загрожує 24 роки в’язниці за шпигунство, екстремізм та тероризм. У них нібито є всі докази, нібито мій чоловік зізнався, тож я повинна з ними співпрацювати, інакше моїй дитині буде дуже погано. Я відповіла їм, що ми з чоловіком і сином не шпигуни та не співпрацюємо з жодною спецслужбою світу, але вони піддали мене поліграфу – перевіряли кожне моє слово. Співробітники КДБ сказали мені: “Ти, хохлушка, [Ред. – ненормативна лексика], ми тобі не віримо”. Тобто це все тому, що в мене український паспорт“, – розповідає Ольга.
Ольгу та Миколу тримали в нелюдських умовах протягом шести місяців без змінної білизни, засобів гігієни та можливості зв’язатись з адвокатом чи родиною. Миколу катували, змушували підписувати сфальсифіковані звинувачення, шантажували сексуальним насильством над дружиною та ув’язненням сина, що зрештою спричинило серйозні проблеми з його психічним здоров’ям.
“Я навіть не знаю, як це все описати, щоб люди могли прочитати та зрозуміти… Я йшов у туалет, а вони мене обливали сечею. Під час допиту мене саджали на стілець з отвором посередині та били ногами або палицями в пах“, – згадує про пережиті знущання Микола.
Наприкінці листопада 2025 року, через пів року катувань, Ольгу в кайданках та з пов’язкою на очах повезли кудись на мікроавтобусі. Коли зняли пов’язку, вона побачила український автобус з написом “Координаційний штаб військовополонених”. Звільнення стало для Ольги несподіванкою.
“Я не знала, що відбуваються якісь обміни. У слідчому ізоляторі мені розповідали, що Київ вже розбомбили, половини України вже немає, що Росія її захопила, але ми доїхали до Києва автобусом, і я дивлюся, а там життя вирує, люди ходять, все працює”, – ділиться враженнями жінка.
За кілька тижнів таким чином звільнили і її чоловіка. Зараз Ольга та Микола проходять реабілітацію за допомогою українських спеціалістів.
Вони хотіли б, щоб завдяки їхньому інтерв’ю якомога більше людей дізнались, що насправді відбувається в Білорусі. Адже про це мало хто говорить. І навіть в Україні для багатьох дивно, що ми приїхали з білоруського полону, хоча йде війна Росії проти України.
“Перед тим, як поїхати в Білорусь, я спілкувалася з українцями, які там живуть, і чомусь жодна людина не написала, що там таке відбувається. Я навіть не підозрювала про це. Усі писали, як там класно, що є робота, що люди добрі та люблять українців. Усі писали, ніби під копірку. Але, зіткнувшись з тим, що там відбувається, побачивши, як виконується закон, скільки влади мають поліція та КДБ… Там людей саджають до в’язниць просто за надуманими підставами. Це якась поліційна держава!” – каже Ольга.
Як розказали в організації “Вясна”, для режиму Лукашенка властива така практика – спочатку ув’язнює невинних людей, утримує їх місяцями, а то й роками у в’язницях, намагаючись зламати, а тоді відпускає в обмін на зняття санкцій проти Білорусі.
Лідія Грук під час звільнення. Фото: Сергій Нужненко/”Радіо Свобода”За словами Анастасії Васильчук із білоруської правозахисної організації “Вясна”, протягом 2025 року за сприяння США було “помилувано” 342 особи, більшість із них – політичні в’язні.
Українців також вдається повертати з білоруської неволі: у 2024 році було звільнено п’ять цивільних, у листопаді 2025 року додому повернулася 31 людина, а у грудні того ж року – ще п’ять колишніх політичних в’язнів. Їхній вік коливався від 18 до понад 50 років, це були люди з тяжкими захворюваннями, зокрема онкологічними.
Серед звільнених 22 листопада 2025 року 18-річна Марія Місюк, яка провела за ґратами два роки за звинуваченням у “створенні анархістського осередку для підготовки терактів”. На волю також вийшов Михайло Столярчук – чоловіку присудили 6 років колонії за нібито “збір відомостей про військову техніку на території Білорусі”.
До України повернулася й 30-річна мати чотирьох дітей Лідія Грук, засуджена у 2024 році за “агентурну діяльність” до чотирьох років неволі. Її чоловікові, білорусу Євгену Груку, присудили 24 роки за “допомогу Україні” – він відбуває це “покарання” у виправній колонії №17 у Білорусі.
Багато політв’язнів, зокрема п’ятеро громадян України, і досі залишаються за ґратами в Білорусі, піддаючись сфальсифікованим звинуваченням, знущанням і неналежним умовам утримання. Їхні випадки продовжують фіксувати правозахисники, а питання звільнення та повернення додому залишається актуальним на міжнародному рівні.
Матеріал написаний за інформаційної підтримки громадської організації “Вясна” та Офісу демократичних сил Білорусі
