Яка інституція в Україні зможе забезпечувати рівність за стандартами ЄС: думка правозахисників

В Україні на шляху до членства в ЄС має бути створений незалежний “орган рівності” для протидії дискримінації в різних сферах. Наразі цю функцію виконує Омбудсман, але він не має повноважень накладати санкції, і під час війни у інституції обмежені ресурси.

Про це йшлося під час конференції “Правозахисні діалоги”, організованої Центром громадянських свобод 27-28 травня у Києві, передає ZMINA.

Фото: надане Центром громадянських свобод

Україна на шляху приєднання до ЄС зобов’язалася забезпечити ефективне та незалежне функціонування інституту Уповноваженого Верховної Ради відповідно до Директив ЄС щодо органів з питань рівності 2024/1499 та 2024/1500, а також Паризьких та Венеціанських принципів. Це закріплено в урядовій дорожній карті з питань верховенства права.

Згідно з директивами, до цієї інституції є ключові вимоги: вона має бути сильною, незалежною, спроможною, з достатнім ресурсом, кадровим забезпеченням, щоб забезпечити права кожного, зазначив представник Омбудсмана з рівних прав і свобод, прав національних меншин політичних та релігійних поглядів Олександр Осіпов.

В Україні мандат органу з питань рівності виконує інституція Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, проте Омбудсман не має повноважень накладати санкції, що обмежує його можливість повноцінно виконувати функції у цій сфері. 

За словами Осіпова, українське законодавство і мандат Уповноваженого здебільшого відповідають нормам, зазначеним у директивах ЄС. Але у зв’язку з війною фінансові та кадрові ресурси обмежені, тому актуально говорити про те, як можна в цілому підсилити спроможність інституції з питань рівності України.

“Сьогодні у державі недостатньо законодавства, щоб цілком захистити права постраждалих від дискримінації”, – сказав представник Омбудсмана. 

У 2012 році було прийнято закон “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”. Відтоді його майже не змінювали, звернула увагу директорка ГО Центр “Соціальна дія” Ірина Федорович. Цей документ і закон про Уповноваженого ВР з прав людини визначають, що інституцією рівності є Омбудсман. За словами правозахисниці, на той момент чіткого переліку, якою має бути інституція рівності, на рівні директив не існувало.

Із 2012 року відбулося багато змін до інших законів, які стосуються регулювання рівності у різних сферах суспільного життя і відповідальності за дискримінацію. Заборона дискримінації зафіксована у різних кодексах і в окремих законах. Відповідно, було створено менші інституції та комісії з протидії дискримінації. На думку Федорович, слід визначити, як об’єднати ці структури в ефективну систему запобігання дискримінації. 

Юрист-аналітик Центру громадянських свобод Тимофій Атаманчук звернув увагу, що в Директиві 2014/1499 йдеться не про інституцію, яка захищає права людини (Омбудсмана), а про інституцію рівності як окремий підрозділ на базі офісу Уповноваженого з прав людини або як окрему організацію:  

“Директива має бути імплементована у європейське законодавство у червні 2026 року. І держави-члени ЄС будуть зобов’язані внести ці зміни в уже чинну інституцію або створити нові інституції відповідно до ключових вимог”.

Тимофій Атаманчук наголосив, що основна вимога до “органу рівності” – незалежність. Зокрема, обов’язкова внутрішня автономія підрозділів, власні ресурси, персонал, процедури прийняття рішень, захист від втручання з боку інших організацій. 

Він додав, що директива визначає повноваження і мандат інституції рівності, які частково відрізняються від нинішніх повноважень Омбудсмана України. Зокрема, Уповноважений виконує превентивне зобов’язання щодо  підвищення обізнаності та публічного діалогу. Також – щодо допомоги постраждалим, приймання скарг, інформування.

“Це два рівні, які обов’язкові у директиві. На третьому рівні – розслідування порушень і висновки у формі рекомендацій. Далі виходимо за межі повноважень Омбудсмана. Директива передбачає, що інституція рівності може мати право діяти в суді як боку постраждалої людини за її згоди чи як третя сторона, навіть для захисту публічного інтересу”, – зазначив юрист-аналітик ЦГС.

Наприклад, коли йдеться про системну дискримінацію в суспільстві, представники цієї інституції можуть представляти інтереси суспільства у суді. Атаманчук додав, що у Європі немає узгодженої думки щодо таких повноважень інституції рівності і багато країн виступають проти.

Олександр Осіпов звернув увагу, що в Україні покарання за дискримінацію визначається статтею 161 Кримінального кодексу. Проте за цією статтею до суду доходять одиниці справ. 

“Торік ми отримали 2535 повідомлень щодо ймовірної дискримінації. Але адміністративного покарання у нас на сьогодні немає. Є можливість імплементувати норми директиви – законопроєкт №13597, який ми обговорюємо і адвокатуємо у Верховній Раді. Він передбачає розширення ознак дискримінації та покладає зобов’язання на інституцію Уповноваженого складати відповідні адміністративні протоколи”, – звернув увагу представник Омбудсмана.

Він зауважив, що справи розглядатимуться в судовому порядку і остаточне відновлення права на рівність буде покладене на службу виконання рішень суду.

“Нам потрібна чітка законодавча рамка, яка визначить конкретність і послідовність дій, та можливості постраждалих захистити свої права у чинній архітектурі структури”, – зазначив Осіпов.

Експерти обговорили, що крім вдосконалення законодавства, має бути створений ефективний орган, про який люди знатимуть як про місце, куди можна прийти зі скаргою на дискримінацію і отримати підтримку в поновленні прав.

Торік в Офісі омбудсмана отримали 267 повідомлень про можливі прояви дискримінації за ознаками стану здоров’я та інвалідності та 153 звернення про обмеження права на доступне середовище.

Верховна Рада 26 травня ухвалила в першому читанні євроінтеграційний законопроєкт про посилення інституційної незалежності та розширення мандата Омбудсмана (№ 13181). Оновлену редакцію закону підтримали 256 народних депутатів. 

Нагадаємо, раніше ZMINA писала, що законопроєкт про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини не відповідає зобов’язанням України для вступу до ЄС та необґрунтовано розширює коло суб’єктів контролю Омбудсмана, зокрема на громадські об’єднання. Про це йдеться в аналізі проєкту закону, який провели аналітики Центру прав людини ZMINA.