Covid-19 і ворожа позиція влади – найбільші причини атак на журналістів пострадянських країн у 2020-му

Дата: 10 Червня 2021 Автор: Наталія Адамович
A+ A- Підписатися

Минулий рік був дуже складним у сенсі дотримання свободи слова й безпеки журналістів та інших представників медіаспільноти на території країн так званого пострадянського простору. На це були об’єктивні причини, наприклад пандемія коронавірусу. А були й маніпулятивні – коли уряди країн під приводом карантину обмежували ЗМІ доступ до інформації, штрафували, затримували й навіть ув’язнювали журналістів та блогерів нібито за поширення “панічних настроїв”, а насправді – за об’єктивну критику.

Як ідеться у звіті Фонду “Справедливість для журналістів” – “Атаки на медіапрацівників у 2020 році: тенденції, динаміка, ініціатори”, такі дії в деяких країнах закріплювали законодавчо, як у Білорусі чи Туркменістані, в інших – представники влади демонстрували відверто ворожу позицію щодо незалежних ЗМІ, ускладнюючи чи взагалі унеможливлюючи їхню діяльність. 

Під час презентації звіту учасники круглого столу обговорили ці та інші причини нападів на медійників, а також шляхи протидії цьому.

Джерело: jrnlst.ru

Представники влади – головна загроза медіа

Згідно з дослідженням, у 2020 році кількість атак на журналістів на вказаній території, у порівнянні з 2019-м, зросла майже вдвічі й становила 4 611 випадків проти 1 907. Здебільшого зростання відбулося через атаки із застосуванням юридичних та економічних механізмів, їхня частка становить 73% загальної кількості.

Головним джерелом загроз для медіапрацівників залишилися представники влади: саме вони стоять за фізичними атаками в 57% випадків, нефізичними та кібератаками – у 52% і юридичними – у 88% випадків.

Перешкоди роботі журналістів створювалися через:

  • запровадження нових законів і правил, що урізають доступ до інформації та свободу пересувань під приводом обмежень через пандемію коронавірусу та нібито боротьбу з фейковими новинами;
  • масові акції громадянської непокори у зв’язку із загостренням політичного, економічного та соціального стану;
  • посилення покарань за співпрацю ЗМІ з іноземними колегами та некомерційними організаціями;
  • перехід влади низки країн у відкрито ворожу позицію стосовно непідконтрольних ЗМІ.

У Росії число нападів на журналістів у 2020-му більш ніж удвічі перевищило сумарну кількість атак за три попередні роки. Зростання відбулося через атаки із застосуванням юридичних та економічних механізмів. Водночас вісім російських журналістів загинули. Серед них – головред сайту “Коза.Press” Ірина Славіна з Нижнього Новгорода, яка 2 жовтня зробила акт самоспалення перед будівлею ГУ МВС Росії в Нижньогородській області. В останньому дописі у фейсбуку вона звинуватила у своїй смерті Російську Федерацію. 10 листопада в Оренбурзькій колонії помер журналіст і правозахисник Олександр Толмачов. Також минулого року в Європі були вбиті двоє чеченських блогерів.

У Таджикистані значно збільшилася кількість атак на працівників ЗМІ з боку влади. Посилилися нападки на журналістів, які живуть за кордоном: стосовно них державні органи вдавалися до залякування, дискредитації та цькування, а також поширення їхніх особистих даних і тиску на близьких.

В Азербайджані під приводом обмежень через пандемію Covid-19 і війну в Нагірному Карабаху у вересні-листопаді минулого року місцева влада застосовувала проти журналістів жорсткі обмежувальні заходи. Їх затримували, арештовували, допитували, проводили обшуки в їхніх помешканнях, конфісковували майно та ініціювали судові процеси. 

У Вірменії кількість порушень прав журналістів та ЗМІ зросла на третину. Це також було зумовлене пандемією COVID-19, широкомасштабною війною в Карабаху та загостренням суспільно-політичної ситуації в післявоєнний період. Число медійників, постраждалих від фізичних атак, подвоїлось, але переважним методом тиску були судові позови проти журналістів та ЗМІ зі звинуваченнями в образах і наклепі.

У Грузії 16 із 26 зафіксованих фізичних атак були вчинені представниками влади під час парламентських виборів у жовтні 2020-го. Зокрема, велика частина журналістів постраждала від отруєння сльозогінним газом і застосування водометів. Загалом у країні переважали атаки нефізичного характеру, насамперед пошкодження чи відбирання майна, транспорту, обладнання, документів, журналістських матеріалів.

Кількість атак на медіапрацівників у Киргизстані майже подвоїлась у порівнянні з 2019 роком. Під час протестів через можливі фальсифікації на парламентських виборах на 5 жовтня було зафіксовано рекордну кількість побиттів журналістів, а на тлі рейдерських захоплень власності нападів зазнали багато редакцій ЗМІ. Також у в’язниці помер журналіст і правозахисник Азімжан Аскаров, який більш ніж 10 років перебував в ув’язненні за сумнівним вироком. Комітет ООН з прав людини визнав його жертвою катувань, а всі судові рішення в його кримінальній справі – несправедливими.

У Молдові минулого року різко збільшилася кількість атак на журналістів та ЗМІ з використанням юридичних механізмів, передусім за допомогою звинувачень у наклепі, образі та заподіянні шкоди репутації. Головним джерелом нефізичних атак чи погроз стали представники центральних та місцевих органів влади.

Найважливіші тренди з протидії законній діяльності журналістів у 2020 році, за інформацією директорки Фонду “Справедливість для журналістів” Марії Орджонікідзе, простежувались у п’яти країнах – Білорусі, Туркменістані, Казахстані, Узбекистані та Україні.

Туркменістан: жодних механізмів захисту

У Туркменістані ситуація з політичними та громадянськими свободами у 2020-му продовжувала погіршуватися. Поодинокі незалежні громадянські журналісти, що ще залишилися в країні, зазнають жорстоких репресій, зокрема побиття, арештів, тиску на родичів. Жодних механізмів захисту медіапрацівників, крім міжнародної уваги, тут не існує.

Як повідомив журналіст, засновник правозахисної організації та незалежного новинного сайту turkmen.news Руслан Мятієв, про незалежну пресу в країні можна говорити як про таку, що відсутня. 

Якщо орієнтуватися на державні ЗМІ, в Туркменістані немає жодних проблем – ні коронавірусу, ні навіть катаклізмів природного характеру. Писати про негаразди заборонено, тож усі незалежні журналісти працюють або за кордоном, або анонімно, наражаючи своє здоров’я та життя на великий ризик”, – сказав він.

Під репресії влади потрапляють родичі та навіть сусіди опозиційних до влади медійників: їх залякують, затримують, ув’язнюють.

Така практика триває в країні й у 2021-му. Так, ZMINA повідомляла про те, що силовики систематично залякують та переслідують сім’ї двох медійників, які виступають із критикою місцевої влади й з міркувань безпеки вимушені жити та працювати за межами країни, – журналіста Розибая Джумамурадова та відеоблогера Девлета Байхана.

На жодні заклики демократичних країн звільнити затриманих та ув’язнених журналістів влада Туркменістану не реагує. 

“Остання тенденція – спецслужби намагаються заглушити голоси вільної преси в ютубі. Так, канал “Хроніка Туркменістану” закрили нібито через порушення закону про копірайт. Хоча в ньому новини навіть не є об’єктом авторських прав. Діяльність нашого каналу теж під загрозою”, – сказав Руслан Мятієв.

Попри все люди в Туркменістані потребують і шукають правдивої інформації. 

“Влада блокує – громадяни переходять на нові джерела: така собі “гра в кота й мишку”, – сказав журналіст.

Джерело: zoda.gov.ua

Білорусь: територія “вільного полювання” на журналістів

Країна 2020-го стала рекордсменом за кількістю і ступенем жорстокості розправ над медійниками. Це пов’язане з революційними подіями навколо виборів президента країни. Загальна кількість зафіксованих атак зросла майже увосьмеро в порівнянні з 2019 роком. Головну небезпеку для місцевих медіапрацівників становлять силовики: саме вони винні в 91 випадку побиття і тортур.

За словами голови Білоруської асоціації журналістів Андрія Бастунця, в країні ведеться систематичне полювання на ЗМІ з боку влади, яку очолює самопроголошений президент Олександр Лукашенко.

Наразі понад 30 журналістів і блогерів перебувають у в’язницях за кримінальними статтями, троє вже мають вирок за журналістську діяльність. Для ухвалення вироків дуже часто влада використовує законодавство про екстремізм.

Так, у жовтні 2020-го центральний суд Мінська визнав опозиційний телеграм-канал NEXTA-Live і логотип NEXTA екстремістськими матеріалами, що містять інформаційну продукцію з ознаками екстремістської діяльності. 

А вже нинішнього року сталася кричуща ситуація із затриманням його засновника Романа Протасевича.

Одне з найпопулярніших онлайн-медіа TUT.BY у грудні 2020-го влада позбавила статусу ЗМІ, 15 осіб, що пов’язані з ним, затримано.

До того ж, за словами голови БАЖ, наявні ознаки рейдерського захоплення компанії TUT.BY:

Аудиторію позбавили доступу до медіа, тож з’явилася можливість перехопити бізнес-потоки, створивши подібний ресурс”.

Під репресії потрапили й опозиційні до влади друковані ЗМІ – як центральні, так і регіональні. Зокрема, їх позбавили можливості реалізовуватися через державну мережу “Союздрук”.

Видання “Народна воля” відмовилися друкувати навіть у Росії, відчувши тиск уже місцевої влади”, – розповів Бастунець.

Усі незаконні практики нинішня влада Білорусі закріплює законодавчо. Всіх іноземних журналістів позбавлено акредитації на території країни.

“Тобто все те, що перебуває за межами правового поля, тепер узаконено з порушенням усіх міжнародних норм”, – підсумував правозахисник. 

Узбекистан: важкі випробування для свободи слова

В Узбекистані у 2020 році зафіксовано більше атак щодо медійників, ніж за попередні три роки разом узяті. Великий міжнародний резонанс спричинив арешт у Киргизстані та подальша екстрадиція до Узбекистану журналіста Бобомурода Абдуллаєва, який перебував у столиці країни Бішкеку проїздом з Берліна. Журналіст багато років писав критичні статті про владу під псевдонімом Усман Хакназаров. Йому висунули підозри в “зазіханні на президента” і на конституційний лад країни.

За словами узбекистанського журналіста Сергія Наумова, свобода слова в країні перебуває “в зародковому стані”, на неї чекають “великі випробування”.

Він повідомив про щонайменше 132 випадки атак і погроз журналістам. У жодному випадку винні не були покарані. Все це відбувається на тлі заяв чинної влади про “важливість співпраці з медіа”. Для тиску на незалежних журналістів у країні широко використовувався інтернет, зокрема атаки ботів у соцмережах. Протягом минулого року влада тиснула на ЗМІ під приводом карантинних заходів, фактично публікувалися лише офіційні повідомлення.

Так, 26 березня запроваджено штраф у розмірі від 650 до 900 доларів США за поширення “фейків про коронавірус”. А наприкінці грудня парламент країни схвалив законопроєкт про запровадження адміністративних санкцій та кримінального покарання за поширення неправдивої інформації, зокрема в ЗМІ та інтернеті. 

Також влада намагалась ускладнити користувачам доступ до фейсбуку, який став важливим інформаційним майданчиком, де проблеми не замовчувалися, повідомив Наумов.

За його словами, журналісти в Узбекистані не можуть розраховувати на ефективну допомогу чи захист.

Він також розповів, що вже нинішнього року країну накрила хвиля гомофобії, активізувалися провладні “ручні” радикали, тож проблеми медійників тривають.

Так, 28 березня 2021 року невідомі сильно побили битками блогера Міразіза Базарова, який вимагав прибрати з кримінального кодексу статтю про переслідування за гомосексуальність. Міністерство внутрішніх справ Узбекистану тоді заявило, що потерпілий “сам винен у тому, що був побитий”.

А вже 22 квітня стосовно самого Базарова порушили кримінальну справу через відео в тіктоку – нібито за “наклеп” та “образу”. Якщо суд визнає його винним, йому загрожує три роки в’язниці.

На початку травня в країні засудили до шести з половиною років позбавлення волі незалежного блогера Отабека Сатторі за нібито “здирництво” та “наклеп”. Низка міжнародних організацій вважає, що його заарештували за сфабрикованою кримінальною справою через те, що він викривав корупцію, тож правозахисники закликали уряд Узбекистану звільнити блогера.

Джерело: 24tv.ua

Казахстан: краще за інших, але недобре

У Казахстані, згідно зі звітом Фонду “Справедливість для журналістів”, за 2020 рік зафіксовано 342 випадки атак або погроз стосовно представників медіа. Переслідування журналістів здебільшого вчиняються за допомогою юридичних і економічних механізмів, але зросла й кількість погроз і атак фізичного характеру. 

Так, онлайн-активіст Дулат Агаду помер у слідчому ізоляторі Нур-Султана через кілька годин після затримання, а блогерку Айгуль Утепову та онлайн-активіста Асаналі Суюнбаєва примусово шпиталізували до психіатричних диспансерів.

Тобто, за словами президентки Міжнародного фонду захисту свободи слова “Адил соз” Тамари Калєєвої, ситуація зі свободою слова в країні виглядає більш-менш нормальною лише на тлі Білорусі та інших країн.

У щорічному рейтингу свободи преси від міжнародної організації “Репортери без кордонів” країна посідає 155-те місце зі 180. Тож “пишатися нічим”, сказала експертка.

На її думку, необхідний діалог із владою, яка вважає: якщо з медійниками немає позаштатних ситуацій на кшталт убивств чи викрадень, то все гаразд.

“Це не так. Є переслідування, телефонний тиск, агресивні заяви з боку представників влади тощо”, – сказала Калєєва, наголосивши, що місцеве законодавство це жодним чином не враховує.

Згідно зі звітом, головним джерелом загроз для працівників ЗМІ, блогерів, громадянських журналістів і онлайн-активістів у Казахстані виступають представники влади. Найпоширеніші методи – судові процеси, звинувачення в адміністративних справах, виклики на допити та затримання.

Масові затримання безпосередньо пов’язані зі зростанням протестних настроїв у суспільстві. Затримання журналістів відбувалися під час висвітлення ними масових акцій у великих містах Казахстану.

Також, згідно з відкритою статистикою, поширеним методом тиску були та лишаються атаки й погрози нефізичного характеру і/або в кіберпросторі, особливо незаконне перешкоджання журналістській діяльності та позбавлення доступу до інформації. У цій категорії головним джерелом загроз також є представники влади.

У 2020 році зафіксовано 24 випадки фізичних атак і загроз життю, свободі й здоров’ю працівників ЗМІ (для порівняння: у 2019 році таких атак було 19).

“Ми намагаємося працювати з державними органами в питаннях покращення захисту журналістів. Зокрема, домоглися внесення до стратегії сталого розвитку країни до 2030 року пункту про безпеку журналістів, хоча й за третьою категорією, тобто її розгляд відкладено через нібито брак даних”, – розповіла Калєєва.

Вона додала, що до кінця року необхідна інформація буде надана владі й організація наполягатиме на розгляді вказаного питання.

Також до медійників у Казахстані застосовується (і, за словами експертки, досить довільно) кримінальна відповідальність за розпалювання в інтернеті національної та релігійної ворожнечі. 

Не розв’язано питання щодо статусу громадянських журналістів, блогерів. Фіксуються порушення громадян у праві на свободу слова. Є спроби впливу на свободу інтернету, контролю соцмереж, обліку і контролю майданчиків для вільного вираження думки, що не охоплені відповідним законом про медіа від 1999 року.

Проте громадянське суспільство в Казахстані досить розвинене, тому спроможне чинити тиск на владу у відповідь на небажані дії, вважає Тамара Калєєва. 

Джерело: novynarnia.com

Україна: завжди у фокусі – фізична безпека журналістів

В Україні, згідно з дослідженням Фонду “Справедливість для журналістів”, який для аналізу використовував дані Національної спілки журналістів України, у 2020 році зафіксовано 422 випадки атак або погроз стосовно представників медіаспільноти. 

Наша країна досі входить до числа тих, де дуже поширені фізичні атаки на працівників ЗМІ: у 2020-му зафіксовано 74 таких інциденти, що на 18% перевищує показник 2019 року (63). У 55% випадків вони були вчинені представниками влади.

Також 2020-го стосовно медійників вчинялися залякування або помста, зокрема підпал, пошкодження їхнього житла та автомобілів.

Дуже поширеним методом тиску на працівників ЗМІ, як і раніше, залишаються незаконне перешкоджання журналістській діяльності та позбавлення доступу до інформації.

Водночас в Україні за вказаний період фонд зафіксував 51 випадок атак і обмежень у межах карантинних заходів. Більшість з них – нефізичного характеру, зокрема в кіберпросторі (31). Також було зафіксовано 13 випадків атак і погроз фізичного характеру і сім атак з використанням юридичних або економічних механізмів.

За словами голови НСЖУ Сергія Томіленка, фізична безпека журналістів завжди у фокусі медійної та правозахисної спільноти України. 

Ми вимагаємо від влади звітувати про заходи із захисту журналістів, питання безпеки працівників медіа розглядалося навіть на спеціальних слуханнях. Є відповідальні, до кого можна звернутися, – це два топпосадовці: заступник міністра внутрішніх справ і голова Нацполіції. Наразі вийшли на діалог з Офісом генпрокурора. Також існує спецлінія для журналістів”, – сказав він.

Попри те що Україна на тлі країн, які потрапили до моніторингу Фонду “Справедливість для журналістів”, виглядає, за словами Томіленка, “дуже пристойно”, проблем у цій сфері багато: систематичні недопуски медійників до судових засідань через нібито коронавірусні обмеження, затягування розслідувань нападів на журналістів, необґрунтовані судові позови тощо.

Після презентації звіту “Атаки на медіапрацівників у 2020 році: тенденції та механізми регіональної солідарності” учасники заходу ухвалили спільне звернення на підтримку 84 медійників, які наразі затримані або перебувають під домашнім арештом у країнах, де вівся моніторинг. Його повний текст можна прочитати тут.

Фонд “Справедливість для журналістів” спільно з партнерами з 12 країн пострадянського простору (крім балтійських держав) здійснює щоденний моніторинг атак на працівників ЗМІ, результати якого відбиваються на мапі медіаризиків російською та англійською мовами.

Кожен інцидент верифіковано за трьома незалежними джерелами та зараховано до однієї з категорій атак:

  • фізичні атаки та загрози життю, свободі й здоров’ю;
  • атаки та загрози нефізичного характеру і/або в кіберпросторі;
  • атаки з використанням юридичних і/або економічних механізмів.

У 2020 році фонд увів нову категорію – гібридні атаки – для точнішого показу комбінованих нападів на медіапрацівників. Це систематичні переслідування будь-якого видання або журналіста, блогера з використанням інструментів із двох і більше категорій нападів: фізичних, нефізичних і юридичних / економічних. Таке комбінування силових і/або несилових методів з юридичними механізмами впливу на небажаних журналістів проводиться в розрахунку на їхню деморалізацію, самоцензуру, відхід із професії та навіть з життя.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: