Атаки на Bihus.Info та інших журналістів: чому згадують Януковича і як не зганьбитися владі сьогодні
17 січня професійна медійна спільнота “Медіарух” виступила із заявою про систематичний тиск, який останнім часом чиниться на незалежних журналістів в Україні. Цьому передувала низка ситуацій з медіа та медійниками, коли їх атакували в мережі, поширювали фейки та наклепи, фізичні напади та залякування. Це великий ризик для демократії та свободи слова, тож журналістська спільнота закликала відреагувати на ситуацію владу і правоохоронців.
ZMINA зібрала інформацію про останні випадки тиску на українських журналістів, згадала, як це було за часів Януковича, а також спитала медіаюриста про те, які закони порушили переслідувачі журналістів і чому Україні потрібно це розслідувати якнайретельніше.
Сезон загострення: дискредитація в тренді
У листопаді минулого року про тиск з боку невідомих заявив журналіст-розслідувач “Української правди” Михайло Ткач. Тоді медійник повідомив, що “УП” проводила знімання в селищі Козин на Київщині біля ресторану “Тандир”. Працівники ЗМІ стверджували, що помітили там, зокрема, колишніх високопоставлених співробітників Офісу генпрокурора.
Коли охорона одного з відвідувачів помітила знімальну групу, то почала світити дальнім світлом і блокувати авто медійників. Ткачу довелося вийти з машини. За його словами, він одразу повідомив, що він журналіст і продовжив знімання. Попри це, два охоронці почали закривати камеру, а третій підбіг до медійника, вдарив його в шию, а також вдарив по камері, від чого вона вимкнулась.
До правоохоронців Ткач не звертався, але згодом поліція Київщини повідомила, що під час моніторингу соцмереж виявила публікацію в медіа щодо перешкоджання професійній діяльності журналіста під час конфлікту біля ресторану. За фактом розпочали кримінальне провадження за частиною 2 статті 171 Кримінального кодексу України – перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.
Крім того, за даними поліції, 18 листопада журналіст звертався до медзакладу по допомогу через тілесні ушкодження, отримані під час конфлікту біля ресторану.
Також у листопаді минулого року про тиск заявили команди “Детектора медіа” та Інституту масової інформації (ІМІ). Дискредитаційна кампанія розпочалася з допису одного з фігурантів викривального дослідження ІМІ – анонімного телеграм-каналу “Батальйон “Монако”, який має понад 1 мільйон підписників.
Згодом повідомлення розійшлося іншими анонімними телеграм-каналами, серед яких “Доброго вечора, ми з України”, “Джокер”, “Труха” та її регіональна мережа.
Спочатку там стверджували, що начебто “ДМ” “платить рублями” російським сервісам і “спонсорує війну”. А згодом опублікували “опитування”, в якому аудиторії пропонували обрати спосіб розправи над “ДМ” та ІМІ. При цьому деякі анонімні коментатори пропонували ліквідувати ці організації, спалити їхні офіси тощо.
А вже 14 січня нинішнього року до квартири журналіста-розслідувача, головного редактора видання “Наші гроші” Юрія Ніколова, прийшли невідомі, які намагалися ввірватися до помешкання, налякали його матір та сусідів. Також вони залишили повідомлення на дверях, де назвали журналіста “зрадником”.
Через 15 хвилин після нападу телеграм-канал “Карточний офіс” оприлюднив інформацію, де стверджувалося, що невідомі, які влаштували провокацію, нібито є військовими, які приїхали з нуля на ротацію, щоб “передати повістку журналісту”.
Також провокативні пости про Ніколова опублікували ще два телеграм-канали – “Вертикаль” і “Джокер”. У повідомленні останнього напад на квартиру журналіста пов’язали з його критичними висловлюваннями про президента Володимир Зеленського.
Нагадаємо, що Ніколов відомий гучними антикорупційними розслідуваннями, одне з них розкриває розкрадання в армії, зокрема під час закупівлі харчування.
Буквально через два дні після інциденту з квартирою Ніколова, 16 січня, на ютуб-каналі “Народна правда” та сайті “ОРД” поширили відеоролик про те, як співробітники проєкту розслідувань Bihus.Info нібито вживають наркотичні речовини. У відео були представлені аудіозаписи телефонних розмов водіїв-операторів, які обговорюють придбання марихуани та інших наркотичних речовин, а також відео без звуку, де кілька співробітників нібито вживають ці речовини під час новорічного корпоративу. Було очевидно, що інформація збиралась за допомогою прослуховування та прихованої відеокамери.
Невдовзі керівник проєкту Денис Бігус у відповідь на провокативне відео оприлюднив два відеозвернення. У першому зазначив, що не схвалює вчинків співробітників і проведе “кадрові чистки”. У другому повідомив, що стеження за командою розслідувачів, ймовірно, велось протягом року, адже інтервали між змонтованими розмовами становлять кілька місяців.
Напередодні публікації прослуховувань журналісти проєкту випустили розслідування про тих, хто готує медіазвіти для посадовців, зокрема Офісу президента. Виявилося, що в таких звітах майже ігнорують, наприклад, гучні скандали, пов’язані з корупцією, а критику влади приписують виключно представникам опозиційних партій.
Водночас в коментарі “Детектору медіа” Денис Бігус зазначив, що у нього поки немає підстав стверджувати, що “злив” відео про корпоратив слід розцінювати як “покарання” Bihus.Info за якесь конкретне розслідування. “Думаю, що це медалька за сумою наших досягнень”, – сказав він.
“Злив” оприлюднило видання з фейковими журналістами
Відео із журналістами Bihus.іnfo оприлюднило видання “Народна правда”. Але його редакція – це вигадані особи, а їхні фото на сайті згенерував штучний інтелект, стверджує фактчекерка Альона Романюк.
Фактчекерка Альона Романюк. Джерело: “Суспільне”На своїй фейсбук-сторінці вона проаналізувала інформацію про “Народну правду”, опубліковану на самому сайті.
Головною редакторкою там вказали Марію Швецову. В неї нібито вища освіта за фахом “журналістика” Київського національного університету “імені Тараса Шевченко”. Але вже в назві університету є помилка – неправильне відмінювання, зазначила Романюк.
Також на сайті вказано, що Швецова начебто працювала в таких виданнях, як “Новини Києва”, якого насправді не існує, “Наша Нива”, але таке видання є лише в Білорусі і там немає згадок про Швецову, “Антикорупціонер”, вказала фактчекерка.
Романюк також звернула увагу на світлину Швецової й наголосила на тому, що за низкою ознак можна зробити висновок, що її згенерував штучний інтелект. Також, якщо фото прогнати через сайт із розпізнавання фотографій tineye.com, то він видає не світлину із сайту, а зображення, згенеровані ШІ.
Таким же чином експертка проаналізувала профіль редактора стрічки новин “Народної правди” Станіслава Кравченка. Вона виявила ті ж самі проблеми з назвою університету та досвідом його роботи.
Спецкор видання Олександр Желізняк, який став автором матеріалу про Bihus.іnfo, за даними профілю на сайті здобув освіту в Чернігівському національному університеті імені Тараса Шевченка. Проте такого університету немає, є Національний університет “Чернігівський колегіум імені Тараса Шевченка”. І там немає й ніколи не було спеціальності “журналістика”, її появу анонсували лише торік, зазначила Романюк. Також є проблеми зі світлиною Желізняка і досвідом роботи.
Інша вказана на сайті “Народної правди” журналістка – Катерина Гранатова. Вона начебто здобула освіту за фахом “журналістика” в Харківському національному університеті Кармазина. Однак у Харкові немає такого університету, є Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна.
“У підсумку: уся “редакція” має вигадані місця роботи, згенеровані штучним інтелектом світлини. Фейсбук-сторінка “Народної правди” має майже 500 тис. підписників. Кількість лайків під постами прямує до нуля. Проте є винятки, такі як матеріал про Бігусів. Його розганяли штучно плюс накручували вподобайки (це видно по співвідношенню кількості вподобайок до коментарів)”, – резюмувала Романюк.
Саме ситуація з Bihus.Info стала “останньою краплею” для журналістської спільноти, і вона виступила із заявою, де закликали владу захистити свободу слова та знайти винних у переслідуванні медійників.
Що не так з прослуховуванням команди Bihus.Info
Насправді все не так. Починаючи з того, що камери негласного відеоспостереження були встановлені в готельному номері заміського комплексу, де редакція проводила корпоратив, і це, на переконання юристів, має всі ознаки втручання у приватне життя. До того ж проводити прослуховування та відеонагляд можна лише з санкції правоохоронців.
Однак, як можна зрозуміти із заяви пресслужби СБУ, відомство не давало таких санкцій. Адже там відкрили кримінальне провадження за статтею 359 Кримінального кодексу України – незаконні придбання, збут або використання спеціальних технічних засобів отримання інформації.
Водночас голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова Ярослав Юрчишин повідомив, що найближчим часом спрямує запит до СБУ задля з’ясування причетних до стеження за журналістами Bihus.Info.
Ярослав Юрчишин. Джерело: ukrinform.com“Це точно перешкоджання, це точно тиск, це точно незаконні дії. Але хто їх вчиняв – за це мають відповідати правоохоронні органи. Інакше підозри, які вже лунають з усіх боків, що це і були правоохоронні органи в інтересах когось із представників влади, будуть фактично підтвердженими”, – сказав він.
До того ж Юрчишин зауважив, що факти ймовірного вживання наркотиків треба відділяти від факту шпигування за журналістами. За його словами, доведення порушення закону має бути в межах закону.
Нардеп також повідомив, що члени Комітету з питань свободи слова вже звернулися до Офісу генпрокурора із запитом про кримінальне провадження щодо тиску на Юрія Ніколова.
У своєму вечірньому зверненні 17 січня президент Володимир Зеленський також відреагував на заяву медіаспільноти, наголосивши, що будь-який тиск на журналістів є неприпустимим.
Які закони порушили переслідувачі журналістів
У коментарі виданню ZMINA медіаюрист Євген Воробйов зазначив, що спроба проникнення в квартиру журналіста Юрія Ніколова та подальші провокації щодо нього однозначно є правопорушеннями, і підпадають під дію частини 2 статті 171 КК України про перешкоджання професійним обов’язкам журналіста.
Євген Воробйов. Джерело: 4vlada.com“Якщо досудове слідство не зможе здобути доказів, що вплив відбувався у зв’язку з переслідуванням його за журналістську діяльність, та будуть знайдені ці особи, які наліпили відповідні листівки, у журналіста залишиться право подати цивільний позов з метою відшкодування моральної шкоди до винної особи”, – уточнив юрист.
Ті ж, хто стежив за працівниками Bihus.Info, здійснили цілу низку правопорушень, каже Воробйов.
Адже відповідно до статті 258 КПК України, ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді. Тож спочатку прокурор або слідчий за погодженням з прокурором зобов’язаний звернутися до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на втручання у приватне спілкування в порядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 цього Кодексу, якщо будь-яка слідча (розшукова) дія включатиме таке втручання.
Стаття 8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” надає право оперативним підрозділам правоохоронних органів знімати інформацію з електронних комунікаційних мереж. Іншими словами отримувати записи розмов під час спілкування за допомогою мобільного зв’язку. Однак отримання такої інформації можливе лише з використанням відповідних спеціальних технічних засобів.
Таким чином, якщо зняття інформації, прослуховування приватних телефонних розмов співробітників Bihus.Info відбувалось не уповноваженими правоохоронними органами або не у спосіб, передбачений КПК та законом “Про оперативно-розшукову діяльність”, то такі дії мають каратись за статтею 359 Кримінального кодексу України про незаконне придбання, збут або використання спеціальних технічних засобів отримання інформації, наголошує юрист.
Крім того, за його словами, стаття 182 КК України передбачає кримінальну відповідальність за незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу.
Щодо втручання у приватне життя, медіаюрист як приклад навів рішення Конституційного Суду України у справі Жашківської райради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012.
У ньому зазначається, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) – це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім’ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов’язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування.
Така інформація про фізичну особу та членів її сім’ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їхньою згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
“Виходячи із тлумачення Конституційного Суду, невідомі особи оприлюднили інформацію з приватного життя та ще й не публічних осіб, а така інформація вважається конфіденційною про особу, оскільки згадані оператори не були публічними на відміну від самих журналістів, тому, на мій погляд, треба дії невстановлених осіб кваліфікувати ще і за ст. 182 КК України”, – резюмував Воробйов.
Тиск на журналістів за часів Януковича, який не має повторитись
Випадки тиску на журналістів та медіа відбувалися за будь-якої влади, але найгіршою ситуація зі свободою слова була за часів президента-втікача Віктора Януковича. Недарма нинішні події представники громадянського суспільства порівнюють із тим періодом.
Тоді незалежну журналістику цілеспрямовано знищували. За даними Freedom House, вже станом на 2011 рік більшість великих медіа в Україні, зокрема друкованих, а також декілька національних телеканалів були підконтрольні олігархам. Тож українцям більшість ЗМІ того часу подавали інформацію “дозовано”, що створювало викривлену картину реальності в інтересах влади.
Варто лише згадати, що медіахолдинг “Інтер” був власністю тодішнього глави СБУ, головний державний телеканал перебував під контролем близьких до Януковича політичних союзників.
В регіонах ситуація була найгіршою: більшість ключових ЗМІ була підконтрольна групам, лояльним до Партії регіонів.
“У результаті багато хто з наших співрозмовників зазначив, що цензура на сьогодні в Україні полягає не в письмових інструкціях із “центру”, як це було при Леоніді Кучмі, а у культивуванні культури самоцензури”, – заявили тоді у Freedom House.
Однією з найгучніших “журналістських” справ того часу була справа харківського медійника, головного редактора газети “Новий стиль” Василя Климентьєва, який зник 11 серпня 2010 року. Видання спеціалізувалося на розслідуваннях у сфері корупції, а публікації газети викривали багатьох посадовців.
Незадовго до зникнення Климентьєв надрукував відкритого листа на ім’я прокурора Харкова про неприпустимість відновлення такого собі Євгена Жиліна в лавах міліції. До речі, згодом Жилін став керівником організації “Оплот”, що складалася з тітушок і протидіяла Майдану.
У серпні 2012 року МВС оголосило про розкриття справи щодо зникнення Василя Климентьєва. Головним підозрюваним оголосили поплічника Жиліна, харківського міліціонера Андрія Козара. Проте багато журналістів тоді заявили, що таке оголошення напередодні парламентських виборів було передвиборчим піаром.
Тіло зниклого журналіста так і не знайшли.
Найжорстокіше переслідування незалежних журналістів, незгодних з політикою влади за Януковича, розпочалося за часів Євромайдану. За даними Національної спілки журналістів України, у той період стався щонайменше 271 напад на журналістів: побиття, переслідування, напади на редакції, погрози медійникам, незаконні затримання та арешти. Серед них – вбивство журналіста В’ячеслава Веремія.
Як відреагувало громадянське суспільство
Очевидно, ті, хто розпочинав кампанії тиску, зокрема на Ніколова та Bihus.Info, розраховували зробити з них “ворогів народу”, російських агентів, осіб, що мають наркозалежність, та дискредитувати їхню професійну роботу. Проте реакція громадянського суспільства була іншою: людей обурив сам факт тиску.
Голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик написала на своїй сторінці у фейсбуку: “Таке враження, що повертаємося в старі часи, коли журналістів цькували, прослуховували, обливали брудом, поширювали фейки і намагалися знищити репутаційно. Тепер це вже не поодинокі ексцеси, а спланована кампанія. Схоже, що, оговтавшись від шоку повномасштабної війни, дехто у владі взявся за старе… Маємо це зупинити”.
З вимогою до влади відреагувати на системний тиск на журналістів виступила й директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк. На її переконання, відсутність жорсткої реакції з боку владних структур на подібні інциденти – це “дуже і дуже погано для України як для демократичної держави”.
“Мені дуже шкода спостерігати приклади, які нагадують часи Януковича. І яким у 2024 році точно не місце”, – зазначила вона у публікації на сайті видання.
Журналіст Михайло Ткач наголосив, що незаконне прослуховування та стеження з використанням спецзасобів за редакцією Bigus.info – “серйозні злочини, до яких, очевидно, не можуть бути непричетні силові структури”.
“Серйозність сигналу полягає в тому, що люди, які мають подібну владу і можливості, впевнені у своїй безкарності настільки, що демонструють свою злочинність публічно. Поки президент намагається гуртувати світ задля порятунку країни, хтось за його спиною шкодить і президенту, і країні. Саме тому вкрай важливою є реакція керівництва країни”, – написав він у соцмережі.
Активіст, нині військовослужбовець Збройних сил України Олександр Ябчанка так прокоментував ситуацію: “Колектив (Bihus.info. – Ред.) нерідко ловить на гарячому тих, хто, зловживаючи повноваженнями, краде наші з вами гроші. Ті, кому праця колективу заважає, зняли сюжет про те, що колектив не святий. Знаєте, у мене немає запиту на святі колективи, але є колосальна потреба у колективах, котрі викривають паскуд, що під час війни крадуть наші з вами гроші”.
Комісія з журналістської етики (КЖЕ) назвала тиск на незалежних медійників загрозою для демократії й майбутнього країни. У своїй заяві від 18 січня члени комісії наголосили, що розслідувальна журналістика в Україні відіграє значну роль в умовах воєнного стану, закритих реєстрів і обмежених можливостей суспільства проконтролювати дії влади. Тож КЖЕ вважає неприпустимим, щоб на тлі погроз і тиску журналісти вдавалися до самоцензури й відмовлялися від гострих тем.
“Тільки притягнення винних до реальної відповідальності зможе зупинити ганебну кампанію із залякування журналістів та знецінення їхньої роботи”, – йдеться у заяві КЖЕ.
Що це значить для України
Чи можуть подібні ситуації завдати шкоди іміджу України в цивілізованому світі? За умови, що у світі зараз активно слідкують за нашою країною, – так. Стан зі свободою слова є одним з найголовніших критеріїв для руху українців в ЄС, а зараз – і для підтримки у війні проти Росії.
На ситуацію з Юрієм Ніколовим вже відреагувала міжнародна організація “Репортери без кордонів”, закликавши владу ретельно та якісно розслідувати його справу.
Водночас реакція громадянського суспільства на спроби дискредитувати роботу журналістів продемонструвала, що змістити фокус з антикорупційної діяльності та об’єктивної критики влади в Україні не вдається. І це хороша новина.
Наступною гарною новиною має стати адекватна реакція влади на те, що сталося, реальні розслідування з притягненням винних до відповідальності, і в перспективі – відсутність таких ситуацій в медійному просторі України. Хоча останнє – це вже картинка з ідеального життя ідеальної країни.
