Відкритий ринок праці та розумне пристосування: яким має бути працевлаштування людей із порушеннями зору
Працевлаштування людей із порушеннями зору в Україні пройшло еволюційний шлях. Спочатку його забезпечували підприємства Українського товариства сліпих, а нині ключову роль відіграє розвиток технологій.
Нещодавно ВР ухвалила зміни до закону про забезпечення права людей з інвалідністю на працю. Зміни покликані створити сприятливі умови для працевлаштування людей з інвалідністю та збільшити кількість робочих місць для них. Водночас і напередодні ухвалення законопроєкту і навіть після його ухвалення на адресу документа лунала критика з боку організацій людей з інвалідністю.
Що пропонує новий закон, хто і чому його критикував, як змінювалась ситуація на ринку праці для незрячих протягом останніх десятиліть та якою бачать ідеальну систему працевлаштування людей із порушеннями зору правозахисники та експерти, читайте в матеріалі.
Скільки людей із порушеннями зору мають роботу в Україні?
В Україні лише офіційно — 3 млн людей з інвалідністю. При цьому працевлаштовані тільки 15–18% з них, що є одним із найнижчих показників у Європі. У відповіді на журналістський запит автора цієї статті Пенсійний фонд України повідомив, що станом на лютий 2025 року в Україні працює 503 720 людей з інвалідністю.
Адвокаційна менеджерка громадської організації людей з інвалідністю Fight For Right (FFR) Людмила Фурсова, коментуючи цю цифру, зазначає, що вона мало про що говорить. Адже не відома ні група, ні вид інвалідності працевлаштованих людей. Так, до прикладу, за словами експертки, в Україні немає інформації про кількість працевлаштованих людей із порушеннями зору чи з інвалідністю по зору.
Це підтверджують відповіді на запит про працевлаштування незрячих людей, отримані від інших відомств. Так, у Мінсоцполітики зазначають, що у Державному реєстрі загальнообов’язкового державного соціального страхування, де зокрема є інформація про працевлаштованих людей з інвалідністю, не виокремлюють кількість таких людей залежно від виду інвалідності.
Так само не роблять розподілу за видами інвалідності і в Державній службі зайнятості. Відомо лиш те, що за сприяння служби з 1 березня 2022 року по 28 лютого 2025 року було працевлаштовано 25,8 тис. людей з інвалідністю.
Інфографіка: OLXПідприємства УТОС: як було раніше і що маємо зараз
Голова ГО “Харківська асоціація незрячих юристів”, адвокат Олег Лепетюк розповідає, що за часів існування Радянського Союзу, в Україні основну роль з працевлаштування людей з порушеннями зору виконували підприємства Українського товариства сліпих (УТОС). Ці підприємства працювали або в об’єднаннях з іншими підприємствами УТОС, або в коопераціях зі звичайними підприємствами.
Як розповідає Лепетюк, на кінець 1980-х люди з порушеннями зору були широко залучені у виробничий процес. Вони виконували складальні роботи, паяння, роботу на пресах, роботу з метвиробами тощо. Як каже юрист, на таких підприємствах (а особливо на підприємствах зі шкідливими умовами праці) люди з порушеннями зору могли отримувати зарплатні, вищі, ніж, наприклад, у вчителів у школі, або ж на рівні шахтаря чи металурга.
Така система трималася в умовах планової економіки, коли держава ставила певні економічні завдання, а підприємства УТОС їх виконували, каже Лепетюк. Але, починаючи від середини 1990-х, з приходом ринкової економіки, зв’язки між підприємствами почали руйнуватися. Зарплатні, як каже юрист, ставали нижчими, ніж мінімальна заробітна плата, тож люди з порушеннями зору почали йти з робочих місць — підприємства простоювали.
“УТОС не знав, як йому діяти, в ринкових відносинах усі зв’язки впали. Підприємства не змогли перевтілитися і зараз вони стоять на тому, що держава має їх утримувати”, – каже Олег Лепетюк.
Що про це кажуть в самому УТОС? Як розповів заступник голови центрального правління УТОС Михайло Новосецький, до початку російсько-української війни у 2014 році в Україні діяло близько 75 підприємств УТОС. Нині ж це число, за його словами, скоротилося до близько 49. На цих підприємствах по всій країні зараз працює 1500 людей, близько 60% з них – люди з порушеннями зору. Для порівняння – раніше лише на одному з підприємств УТОС могло працювати понад 1000 людей.
Робота криворізького підприємства УТОС з виготовлення електротоварів та товарів широкого вжитку, 2023 р. Фото: Telegram / Євген Ситниченко / Криворізький районНовосецький зауважує, що підприємства УТОС ще до 2020 року отримували допомогу від держави як підприємства громадських об’єднань осіб з інвалідністю. За такою допомогою зверталися конкретні підприємства для закриття конкретної потреби — наприклад, для оснащення робочих місць чи забезпечення належних санітарно-гігієнічних умов.
Утім, уже близько 5 років підприємства УТОС такої допомоги не отримують. За словами Новосецького, це відбувається через норму постанови Кабміну №70 від 2007 року, згідно з якою роботодавець не може отримати фінансову допомогу, якщо протягом останнього року більше ніж на 10% зменшив кількість людей з інвалідністю у штаті. І, зважаючи на те, що з початком пандемії COVID-19 кількість людей на підприємствах УТОС зменшилась, ці підприємства не можуть розраховувати на допомогу.
Оскільки рентабельність підприємств УТОС майже нульова, вони отримують малий прибуток, тому середньомісячна зарплатня у людей з інвалідністю на таких підприємствах станом на 2024 рік складала близько 4200 грн, а в усіх працівників — близько 6300 грн, кажуть в УТОС. Новосецький додає, що товариство просило владу прибрати норму про 10%, щоб підприємства знову могли претендувати на допомогу, але норма досі лишається.
“Виробнича база створена українським товариством сліпих для працевлаштування людей з глибоким порушенням зору поступово занепадає”, — каже Новосецький.
З розвитком технологій незрячі отримують більше можливостей на ринку праці
Редакторка книжок шрифтом Брайля Анна Серпутько розповідала, що у 1990-х, коли вона закінчувала спецшколу для дітей з порушеннями зору, вчителі не рекомендували дітям йти навчатися далі. Натомість казали, що можна піти працювати на підприємства УТОС, адже там, мовляв, точно знайдеться робота.
Як зазначає голова FFR Юлія Сачук, подібні наративи у спецшколі для незрячих дітей вона зустрічала ще менш як 10 років тому:
“Мене запросили в київську школу для незрячих дітей розказати про власний досвід, поділитися порадами для молоді. Я поділилася, але водночас вчитель школи, підсумовуючи, сказав, що частині незрячих людей щастить, але дорога в УТОС є більш надійною. Тобто, я так розумію, що, особливо в школах-інтернатах або закритих навчальних закладах, ця практика поширюється”.
Юлія Сачук. Фото надано експерткоюУтім, за словами голови FFR, зараз люди з порушеннями зору вільніші обирати собі місце роботи через розвиток технологій. До прикладу, фактично весь цифровий світ доступний, адже є можливість користуватися програмами екранного зчитування. Таким чином люди з порушеннями зору можуть працювати, зокрема віддалено, навіть в інших країнах. А юрист Олег Лепетюк додає, що нині багато незрячих працюють на фрілансі, переважно це молоді люди.
Про збільшення можливостей з працевлаштування для людей із порушеннями зору через поступ у технологіях говорить і Людмила Фурсова. Вона також навчалася у школі з незрячими дітьми, яких, зокрема, готували до механічної роботи — вчили збирати вимикачі, адже було підприємство УТОС, яке цим займалося.
Утім, адвокаційниця FFR здобула вищу освіту, а у 2015 році пішла на державну службу у секретаріат Уповноваженого ВР з прав людини. Тоді вона отримала персональний комп’ютер для проходження конкурсу на посаду, що уможливило виконання завдань у доступний для неї спосіб, з урахуванням її потреб у доступності. На початку 2000-х, каже Фурсова, це було б неможливо, і вона б не змогла працювати у державному органі.
“Технології зробили крок вперед, можливості для працевлаштування суттєво змінилися. І мені б дуже хотілось, щоб люди з порушеннями зору отримували вищу чи спеціальну освіту і працювали на відкритому ринку праці, шукали те, що їм справді цікаво”, — каже адвокаційна менеджерка FFR.
Олег Шпай – студент курсів з підготовки тестувальників доступності сайтів. Фото: dou.uaЩо пропонує новий закон про працевлаштування людей з інвалідністю і чому його критикують
27 лютого 2025 року президент України підписав ухвалений Верховною Радою Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення права осіб з інвалідністю на працю” 4219-IX (законопроєкт №5344-д), який пропонує створити сприятливі умови для працевлаштування людей з інвалідністю. Передбачається, що реалізація закону дозволить у рази збільшити кількість робочих місць, на які пропонується працевлаштовувати людей з інвалідністю.
FFR неодноразово давала свою оцінку законопроєкту й рекомендації щодо його удосконалення ще на етапі його підготування. Утім, не всі рекомендації були враховані, і, як каже Юлія Сачук, нині цей законопроєкт, уже підписаний президентом, залишається недосконалим.
Зокрема організація звертає увагу на питання розумного пристосування. Розумне пристосування, за Конвенцією про права осіб з інвалідністю, це “внесення, коли це потрібно в конкретному випадку, необхідних і підхожих модифікацій і коректив, що не становлять непропорційного чи невиправданого тягаря, для цілей забезпечення реалізації або здійснення особами з інвалідністю нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод”. У випадку працевлаштування йдеться про модифікації чи корективи, які дозолятимуть людям з інвалідністю отримувати роботу й працювати на рівні з іншими. Для людини з порушеннями зору це може бути персональний комп’ютер, дисплей Брайля тощо.
І хоча закон 4219-IX передбачає створення на місцях роботи розумних пристосувань, у FFR наголошують на недоліках, що стосуються цього питання:
- закон визначає перелік заходів розумного пристосування, але це неправильний підхід, адже ідея розумного пристосування полягає в тому, що воно є індивідуальним рішенням для конкретної людини;
- у законі йдеться про те, що заходи розумного пристосування визначає роботодавець, але це має робити працівник чи працівниця;
- законопроєкт не регулює питання компенсації за розумне пристосування для людей з інвалідністю, які є самозайнятими.
Експертки FFR зазначають, що в останньому випадку частковим рішенням може бути зміна підходу, коли за компенсацією звертається не роботодавець, а людина з інвалідністю. У такому випадку обладнання для розумного пристосування лишається для подальшого використання в цієї людини, а не в роботодавця.
“Люди ж не вічно працюватимуть в одному місці. Сьогодні вони працюють у цього роботодавця, а завтра вони пішли на іншу роботу. Що робити з розумним пристосуванням, яке отримав роботодавець для цієї людини? Це індивідуальна річ, для конкретної людини, і вона може бути не потрібною цьому роботодавцю”, — каже Фурсова.
Людмила Фурсова. Фото: Валерія ЛукашУтім, адвокаційниця зазначає, що у законі є й позитивні моменти. До прикладу, документ затверджує, що якщо роботодавець працевлаштовує людину з першою групою інвалідності або людину з другою групою інвалідності з порушенням зору або психічними порушеннями, то вона рахується за двох штатних працівників до нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Фурсова підкреслює, що людям з першою групою інвалідності значно складніше працевлаштуватися, тож така умова може бути стимулом для роботодавця працевлаштовувати людей з першою групою інвалідності.
Також позитивним моментом адвокаційниця вважає цільовий внесок на підтримку працевлаштування людей з інвалідністю. Тобто закон 4219-IX передбачає, що роботодавці зможуть або працевлаштувати людину з інвалідністю, або сплатити цільовий внесок на підтримку працевлаштування цих людей до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. Таким чином роботодавці, які не працевлаштовують людей з інвалідністю, забезпечують фінансовими ресурсами тих роботодавців, які працевлаштовують людей з інвалідністю й потребують грошей для створення належних умов праці для них. Це, вважає Фурсова, краще, ніж адміністративно-господарські санкції, які раніше накладали на роботодавців, які не працевлаштовували людей з інвалідністю. Бо санкції можна було оскаржити через суд й уникнути відповідальності.
Утім, дещо іншу позицію має голова ГО “Харківська асоціація незрячих юристів”. Він вважає, що головною метою закону є оптимізація витрат Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. Адже раніше з уже згаданих санкцій, які сплачували роботодавці, оплачували друк шрифтом Брайля та фізкультурно-спортивну реабілітацію, що не стосується працевлаштування. Новий закон має, по ідеї, зробити так, щоб цільові внески йшли виключно на питання працевлаштування.
Крім того, зазначає Лепетюк, формулювання “внесок” вносить розбіжності у закон. Адже у документі зазначено, що внесок обов’язковий, а якщо він обов’язковий, то це вже не внесок, а податок. А українське законодавство не дозволяє нині встановлювати нові податки, каже юрист. Якщо ж підприємство не платитиме внески, а виконуватиме норми щодо працевлаштування людей з інвалідністю, то тоді держава перевірятиме, чи належно були використані кошти з цільових внесків для облаштування роботи таких людей. Це, на думку Лепетюка, лише відлякуватиме роботодавців.
Окрім того, згідно з законом, адміністрування внесків має здійснювати Пенсійний фонд. Це робитиметься через податкові, пояснює Лепетюк. Але у такому випадку на Пенсійний фонд покладають обов’язки, які він не мав би виконувати, вважає юрист.
На його думку, логічним кроком було б адмініструвати працевлаштування людей з інвалідністю через Державну службу зайнятості, де є напрацьовані програми щодо працевлаштування людей. А кошти від роботодавців на забезпечення працевлаштування людей з інвалідністю служба могла б отримувати від збільшення страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
Ще до ухвалення законопроєкт №5344-д сильно розкритикували організації й об’єднання людей з інвалідністю. Серед них й організації людей з порушеннями зору, зокрема УТОС та “Генерація успішної дії“. Зокрема, у заявах на своїх сайтах організації декларували, що цей законопроєкт скасовує фінансову підтримку й пільги для чинних підприємств громадських об’єднань осіб з інвалідністю. А після того, як ВР підтримала законопроєкт у другому читанні, організації ініціювали петицію на сайті президента щодо накладання вето на законопроєкт. У ній, зокрема, йдеться про те, що він скасовує підприємства громадських об’єднань осіб з інвалідністю — наприклад, підприємства УТОС — як такі.
Водночас FFR має іншу позицію у контексті підприємств громадських організацій людей з інвалідністю. Так, каже Юлія Сачук, організація вбачає загрози в існуванні таких підприємств й працевлаштуванні людей з інвалідністю на них. Адже такі підприємства закриті, і їх можна розглядати, як sheltered workshops, тобто як спеціалізовані робочі місця, призначені для людей з інвалідністю чи інших вразливих груп. Сачук каже, що на таких підприємствах можуть бути порушення Конвенції про права людей з інвалідністю – люди можуть там фактично не працювати, а просто виконувати певні обов’язки, спрямовані на штучну підтримку існування самої сегрегованої системи.
Такі побоювання є й щодо підприємств, засновниками та власниками яких є громадські об’єднання осіб з інвалідністю. Ці підприємства мають право на пільги зі сплати податків і зборів, якщо, до прикладу, у них 50% штату – це люди з інвалідністю. Але, як каже Юлія Сачук, люди з інвалідністю можуть бути лиш прикриттям на таких підприємствах, щоб воно могло отримувати пільги.
Людмила Фурсова зі свого боку зазначає, що, до прикладу, підприємства УТОС — це “не про права людини”. Вона підкреслює, що раніше люди туди йшли, бо там справді була робота й можливість заробити гроші. Зараз, як бачимо зі слів Михайла Новосецького, ситуація зовсім інша.
Робота на підприємстві УТОС у Вінниці, 2018 р. Фото: vlasno.infoОлег Лепетюк говорить, що підприємства УТОС вже фактично не функціонують. А ті поодинокі, які продовжують свою діяльність, мають або невелике цехове виробництво, або просто здають промислові приміщення в оренду, щоб покривати зарплатню невеликої кількості співробітників. Що стосується заробітних плат на ще чинних підприємствах, то, за словами юриста, там вони встановлені на такому рівні, щоб працівники мали податкову соціальну пільгу на сплату ПДФО. У 2025 році це суми, що не перевищують 4240 грн. Слова заступника голови ЦП УТОС фактично підтверджують це.
“Свою мету щодо працевлаштування незрячих підприємства УТОС вже не виконують”, — каже адвокат.
У FFR припускають, що закиди про те, що ухвалений закон нібито знищить підприємства громадських об’єднань людей з інвалідністю, спрямовані, скоріше, не на захист прав людей з інвалідністю, які там працюють, а на захист статусу кво таких підприємств. При цьому, зазначає голова FFR, навіть якщо згадані підприємства таки не зможуть існувати далі, то держава має створити умови, за яких люди з інвалідністю, які там працюють, змогли б знайти роботу на відкритому ринку праці.
До того ж закон 4219-IX пропонує альтернативу — затверджує нові форми соціального підприємництва. Тобто, якщо раніше отримати пільги могли лише підприємства громадських організацій осіб з інвалідністю (такі, наприклад, як УТОС), то зараз запроваджуються нові форми – підприємства трудової інтеграції та захищеного працевлаштування. Тобто, каже Людмила Фурсова, це не означає, що підприємства УТОС ліквідують. Але їм доведеться переоформити свою діяльність.
“Просто питання в тому, що, щоб це все запрацювало, потрібен час. Адже, щоб запустити цю всю систему, потрібно дуже багато нормативно-правових актів, треба і зміни в податковому законодавстві тощо. Я думаю, що підприємства УТОС можуть підпадати під один з нових видів підприємств. Просто питання в тому, як воно запрацює, коли воно запрацює, наскільки швидко і наскільки якісно”, — зазначає адвокаційниця FFR.
Про неідеальність такої альтернативи говорить і Олег Лепетюк. Він підкреслює, що “втиснутися” в критерії підприємства трудової інтеграції чи захищеного працевлаштування, по-перше, буде складно. По-друге, якщо підприємства УТОС підпадають під критерії одного з цих видів, то їм потрібно буде пройти процедуру перереєстрації. Це потребуватиме коштів, яких у підприємств може не бути.
На думку юриста, держава ліквідовує старі форми підприємств, впроваджує нові — але не має при цьому розрахунків й аналізу, які б підтверджували, що нові підприємства будуть кращими за чинні.
Олег Лепетюк. Фото: harkiv.novyny.liveЯкий вигляд має бути в ідеального працевлаштування людей з порушеннями зору
Юлія Сачук зазначає, що працевлаштування людей з порушеннями зору має відбуватися лише на відкритому ринку праці й з наявністю усіх механізмів захисту від дискримінації. Також мають бути забезпечені передумови для такого працевлаштування – відповідні навчання, стажування, формування професійного досвіду й навичок. Тобто, каже Сачук, ідеальне працевлаштування не має містити закритих підприємств чи установ, які не забезпечують гідних умов праці та життя. Адже це – про сегрегацію.
“Я розумію передумови для їхнього існування (спеціалізованих підприємств. — Ред.), але це точно вже не у XXI столітті, і це точно не про правозахисний підхід. Люди були вимушені жити в таких умовах. На сьогодні держава має зробити все, щоб люди з порушеннями зору могли жити в громаді, бути включеними й працевлаштовуватись там, де вони хочуть, відповідно до своїх навичок, вподобань, рішень, а не лише там, де хтось бачить або не бачить їхнє місце”, — каже голова FFR.
На правозахисному підході наголошує й Олег Лепетюк. Він зазначає, що держава має створити такі умови, щоб люди як з порушеннями зору, так і без них мали рівні можливості при працевлаштуванні. Для цього, на його думку, потрібна робота як з роботодавцями, так і з самими людьми з порушеннями зору. Перші мають зрозуміти (можливо, за посередництва супервайзерів тощо), що працевлаштування людей з порушеннями зору не створить для них труднощів, якщо забезпечити людину необхідними пристосуваннями. Другі ж мають бути готові до роботи на відкритому ринку праці й не очікувати, що держава чи роботодавець забезпечать їх коштами виключно через факт наявності порушень зору/інвалідності.
Людмила Фурсова вважає, що якісні умови працевлаштування для людей з порушеннями зору можна забезпечити тоді, коли вони матимуть інші якісні послуги. По-перше, це освіта. Якщо діти з порушеннями зору здобуватимуть належну загальну середню освіту, вступатимуть до закладів вищої освіти, то їхні шанси працевлаштуватися збільшуватимуться.
До того ж освіта має бути не сегрегована, каже Фурсова. Тобто кращим варіантом для дітей з порушеннями зору буде навчання у загальноосвітніх школах з іншими дітьми, а не у спеціальних, де всі діти — це діти з порушеннями зору. Адже, якщо дитина з порушеннями зору навчається у середовищі з дітьми без таких порушень, то толерантність до таких дітей, а також розуміння їхніх потреб, буде формуватися ще зі школи.
По-друге, якісна реабілітація для людей з порушеннями зору. До прикладу, вміння користуватися білою тростиною, смартфоном, комп’ютером чи іншими технологіями робить людину з порушеннями зору більш конкурентоспроможною.
Реабілітація людини з порушеннями зору. Фото: Центр комплексної реабілітації людей з інвалідністю “Поділля”По-третє, відкритість роботодавців до працевлаштування людей з порушеннями зору та й інвалідністю загалом. Фурсова наголошує, що роботодавці не мають робити висновки про всю групу людей з інвалідністю, якщо вони мали, до прикладу, один невдалий приклад працевлаштування такої людини.
“Якщо, наприклад, у вас був негативний досвід роботи з чоловіком, вам не сподобалося, як він працює, то ви ж не будете більше на роботу не брати чоловіків”, — зауважує адвокаційниця.
Якщо ж роботодавець безпідставно відмовляє людині з інвалідністю у працевлаштуванні, він має понести відповідальність, вважає Фурсова, — принаймні у вигляді штрафу.
Ну й один із головних аспектів, який би покращив працевлаштування людей з порушеннями зору — допомога від держави. Держава має забезпечити людей з порушеннями зору підтримкою на покупку необхідних засобів реабілітації та пристосування, які подекуди можуть коштувати дорого: брайлівські дисплеї, принтери, комп’ютерні програми тощо.
