#Мамаяпокакала, або З Днем матері

Дата: 10 Травня 2020 Автор: Ірина Виртосу
A+ A- Підписатися

Твереза правда про материнство, про яке не заведено говорити. Любов до дитини – за замовчуванням.

…Ледь устигаю перевести в режим “вимкнений мікрофон” вебінар, де я ведуча, як на балкон (тимчасовий офіс) залітає моя дворічка з радісним криком: “Мама, какаші!”

Нервово дивлюся на годинник, скільки до завершення онлайн-зустрічі, розумію, що ще добрих пів години, – починаю “торгуватися” з дочкою. Щось пообіцявши, якось випроваджую її з балкона.

Через “ті” пів години дитячої кімнати було не впізнати – йогурт на ліжку, на книжці, у квітах на підвіконні. Самі квіти поскубано…

Зате вона не заважала працювати і по-своєму терпляче чекала.

Зрештою, нічого невластивого дворічці дочка не зробила. Просто втретє чи четверте доведеться прибирати (читайте – просто розгребти поверхово безлад).

І це – вдалий день.

Без істерик.

Коли ми з колегою, мамою сина-школяра, вчергове ділимося “радощами материнства”, інша наша колега по-доброму, але іронічно зауважує: “Через ваші розповіді, мені не хочеться мати дітей”.

На що наштовхується на безкомпромісну відповідь майже в унісон: “Краще тобі бути поінформованою, аніж народити і прозріти”.

Мені свого часу не пощастило: я майже нічого, окрім “не виспишся”, не знала.

Попри те, що дочка запланована і бажана, та підтримку чоловіка, я сам на сам опинилися з втратою себе.

Тому що нон-стоп годувати, мити, заколисувати, забавляти і не спати до ладу.

Тому що в ті години, коли дитина спить, найчастіше я бігла дороблювати роботу (яку, розуміла, якщо залишу – то і решток себе не зберу).

Тому що майже всі й усе довкола кричать до тебе – “тепер тебе не існує, бо є дитина”.

І це найважче!

Ця дитина знічев’я починає плакати надцятий раз на годину, і ти вже готовий дертися на стіну від втоми і безсилля.

А ще вибігати із шампунем на голові з ванни, щойно зачувши крик.

І поради, поради від найрідніших до малознайомих людей, як правильно виховувати дитину і не бути “мачухою”. А рекомендація маст-хев – добре дати по сраці…

Якби я все це знала, це не значить, що не захотіла б народити дитину. Але принаймні спробувала б підготуватися.

А ще ставила б менше завищених очікувань до себе як до матері. Було б менше почуття провини, що не встигаю, не досить приділяю уваги, не досить хочу бути з нею, не досить люблю.

І спробуй поскаржитися, коли звідусіль з публічного простору солодким сиропом ллється про “щастя материнства”.

І лиш у дуже таємних групах, де збираються мами-однодумиці, є можливість викричатися, виматюкатися, проістеричити, зрештою, наплакатися.

І зовсім мала частка цього болю пробивається в публічний простір.

Карантин усе погіршив.

…Нещодавно Центр прав людини ZMINA в межах кампанії “Жінки проти пандемії” провів онлайн-опитування про потреби жінок під час карантину.

Опитування тривало з 13 квітня до 24 квітня 2020 року. В ньому взяли участь жінки, які проживають в Україні, віком від 18 років. Усього – 976 респонденток.

61% – це жительки міста Києва, обласних центрів та міст із населенням від 100 тисяч; майже 15% – мешканки міст із населенням до 100 тис., а 24% – із селищ міського типу або сіл.

Збір даних відбувався через соціальні мережі та інші онлайн-канали за принципом самовідбору респонденток.

Найчастіше жінки, які мають дітей, скаржаться на неможливість із дитиною вийти на вулицю погуляти, на те, що дуже важко поєднувати власну дистанційну роботу з онлайн-навчанням дітей, на неможливість усамітнитися хоч на якийсь час, зробити щось для себе в плані творчості чи самореалізації.

А ще хвилюються за втрату доходу.

Боляче читати деякі одкровення, подані в розгорнутих відповідях. Бо відгукуються в тобі майже кожним словом.

“Я усвідомлено стала мамою. Я люблю і приймаю свою дитину, нічого особливого від неї ніколи не очікувала, ніколи не піднімала на неї руку і дуже рідко підвищувала голос. Сину – 1,5 року. У нас – однушка. І з часів заборони на парки я все частіше запалююсь і підвищую голос. З тодлером важко мити посуд, готувати й навіть завантажувати прання. Йому постійно потрібна увага. Це потихеньку зводить мене з розуму”.

“Гм. Гостру ізоляцію й психологічні проблеми я відчувала кілька років тому, після народження дитини, коли життя різко змінилося порівняно з попереднім соціально активним. Зараз же карантин – це як лайт-версія декрету: з дорослішим дитям це незрівнянно легше. Маючи з яким декретним дном порівняти, зараз я просто насолоджуюсь, бо маю час на свою роботу і творчість”.

“Дитина відмовляється вчитися чи будь-що робити. П’ять годин його істерик, і три вправи на вісім речень були написані за 20 хвилин…”

“У мене дитина із синдромом дефіциту уваги (СДУГ), і в неї відбуваються зриви через необхідність дистанційного навчання. Мені важко із цим впоратись, і ми сваримося з дитиною”.

“Я себе почуваю, як тварина в клітці. Дуже багато стали забирати часу хатня праця, догляд за дитиною, допомога чоловікові. На свій розвиток, сконцентрованість на роботі виходить мало часу на день. Я не можу побути на самоті, зібратися з думками. Мені важко і страшно”.

Чи не найбільше жінок описує свої почуття від наслідків карантину як тривогу, роздратування, втому, неможливість реалізувати себе як професіоналку.

Деякі з них відверто кажуть про роздратованість через перебування вдома з дитиною 24/7. Озвучують бажання – побути наодинці хоча б кілька годин.

Тільки уявіть: досить лише кілька годин часу на себе (і це не про варити борщ, поки дитина спить), щоб почуватися собою. Принаймні – живою.

Мені стало легше, коли дочка пішла в садочок. Одномоментно.

Усе казала друзям – виберу один день, коли чоловік поведе дочку в садок, а я просто заляжу спати.

Або піду в кінотеатр і подивлюся якийсь новий фільм.

Нічого з того не встигла (завжди мала якісь інші пріоритети). А з карантином і поготів усе втратилося.

Тому, коли зустрічаю мам з дітьми, які гуляють на вулиці під час карантину, я не знаю їхніх причин, але розумію – чому вони вийшли.

Коли бачу, як дитина виривається з рук і катається в істериці на асфальті, а мама збирає останні сили, щоб приголубити, – я щиро співчуваю.

Коли чую, що якась із мам організувала “день тата” і зникла у своїх справах, – я відверто радію.

І в День матері мене вже трохи тіпає в очікуванні пафосних слів про нашу почесну місію від можновладців.

Коли з парламентської трибуни лунають крики про демографічну кризу, а нічого не робиться задля збільшення кількості садочків, якісної дошкільної освіти та гідної заробітної плати вихователям.

Зі школою, попри реформи, не менша криза, яка поглибиться через пандемію.

Коли, за даними Фонду ООН у галузі народонаселення, прогнозується в усьому світі до 7 мільйонів незапланованих вагітностей найближчими місяцями через ускладнений доступ до контрацепції, а ведення вагітності триває онлайн чи просто відсутня інформація, де можна зробити аборт і отримати інші соціальні послуги.

Ба більше, це неможливо в умовах жорсткого карантину.

І мене ще глибше обурює підрахунок смертей від коронавірусу і байдужа тиша від влади про наслідки карантину, зокрема його вплив на здоров’я жінок.

Тож, якщо замовляти подарунки на свята, я б попросила про визнання материнства як надважкої фізичної та емоційної праці (без святого дорікання – “сама хотіла – сама народила”), про підтримку (щонайменше – побути з дитиною дві-три-чотири години або повчити уроки без мами), змовчати хоча б на цей день з порадами, замовити сніданок-обід-вечерю і помити посуд опісля.

Навіть якщо половину з цього робить тато чи інші родичі.

Витяг з опитування.

“Чоловік зробив дитячу зону на балконі, а для мене відремонтував робочий стіл. Після того як вкладу дитину спати, маю можливість почитати щось для себе. До цього теж могла, просто карантин змусив розчистити балкон і відремонтувати стіл))) стало зручніше;)”

“Щоб діти зберігали психічну рівновагу, мультики обмежуємо, ввели за правило щовечора під час і після вечері всією родиною грати в настільні ігри, читати щось уголос або дивитися сімейний добрий фільм”.

“Завдяки карантину продала машину, яку не могла продати рік)) знайшла роботу: до карантину знайти віддалену роботу було складніше. Працедавці перестали боятися віддалених працівників, і в них з’явилася необхідність”.

“Ми жодного разу не посварилися, підтримки стало більше, обіймів – у десятки разів більше, бо бачимося не лише зранку / ввечері, але постійно разом удома”.

Ірина Виртосу, ZMINA, спеціально для “УП.Життя


Матеріал підготовлено в межах кампанії “Жінки проти пандемії” за підтримки Українського жіночого фонду. ZMINA відповідає за зміст тексту. Інформація, що подана в матеріалі, не завжди відображає погляди УЖФ

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: