Чому жіночі вагони в потягах – це про безпеку, а не сегрегацію

Дата: 06 Серпня 2020 Автор: Ірина Федорович
A+ A- Підписатися

Після побиття та спроби зґвалтування Анастасії Лугової в потягу Укрзалізниця почала міркувати про те, як підвищити безпеку, зокрема пасажирок. Ще у 2010 році в Україні намагалися запровадити окремі жіночі купе, але згодом ця ініціатива зійшла нанівець. Наразі вона набула нової актуальності, однак в межах суспільної дискусії декотрі люди побачили в ній дискримінацію.  

Про те, чому окремі для жінок вагони в потягах це турбота про безпеку, а не сегрегація, розмірковує правозахисниця, експертка з питань антидискримінаційної політики Ірина Федорович.   

Читаю про те, що чоловіки виступають проти жіночих вагонів: на цьому можна б зупинитися та нічого більше не писати як мінімум тому, що не чоловікам вирішувати. Утім, здивував аргумент про те, що окремі вагони “це ж буде сегрегація, а ми тут за рівність”. 

Ось побуду зовсім капітанкою Очевидність, але порівнювати сегрегацію таку: “Ой, так історично склалося, а нам, несегрегованій (читай: привілейованій) групі, й так добре, нехай там у вас залишиться трохи сегрегації, не будемо нічого змінювати” та сегрегацію добровільну, зокрема й ту, яку пропонують як швидке / тимчасове розв’язання питання безпеки і яку можна розглядати як позитивну дію, це порівнювати довге і мокре. 

Тобто щонайменше некоректно, бо це дві абсолютно різні ситуації. 

Можна туди ще докинути третю непорівнянну категорію: коли одного прекрасного дня група, що має владу, вирішує іншу групу виокремити в інший простір виходить гетто. 

Так ось, із гетто порівнювати теж хибно, бо знову ж таки наразі йдеться про окремі жіночі купе як про можливе тимчасове розв’язання питання безпеки в потягах для жінок. 

Для неуважних уточнюю: ні, це не вирішить питання безпеки для чоловіків; ні, окремих купе для чоловіків не потрібно (напевно). Так, жарти про окремі купе, де чоловіки споживатимуть алкоголь і їм стане нудно, бо без жінок не так приємно їхати, не смішні. 

У мене геть зникає почуття гумору, коли жарти виникають у відповідь на історії про насильство, особливо табуйоване та ретельно приховане насильство щодо жінок.   

Про те, що тема табуйована, ретельно замовчується і навіть серед умовно прогресивної тусовки НЕ проговорена, нагадувати начебто не потрібно. 

Усі ці “ну це ж одиничний жахливий випадок”… Звісно, так, дріб’язок. Ніжку, там, погладити, п’яні теревені розводити, пивком наполегливо пригощати це не рахуємо, бо “не били не страждала”. 

Коли ми використовуємо такі аргументи, ми забуваємо, що обговорення проблеми на рівні “немає насильства (читай: вижила) немає проблеми” це замовчування. Применшення проблеми “немає фізичного насильства (читай: слідів побоїв) немає проблеми” це замовчування. Зміщення фокусу аргументу в бік “чоловікам теж небезпечно в потягу” це замовчування. Аргументи “ну це ж потяг, поза ним такого не буває” це також замовчування і заперечення.  

Насильство буває різним, не обов’язково фізичним гидко, страшно, липко і неможливо відмитися навіть тоді, коли тебе й пальцем не чіпали чи злегка погладили. 

Та ні фізичного, ні психологічного насильства взагалі не має бути. Чи щонайменше повинні працювати інструменти, щоб його зупиняти. 

Окремі купе / вагони це один з таких можливих інструментів. І для мене це була б добровільна сегрегація задля безпеки (поряд з поліцією в потягу, про яку в мене особисто водночас дуже різної якості спогади).

Поки хтось інший (а насправді, і я сама) продовжуватиме виховувати зі страусів людей, які не ховаються від проблем, а вчаться їх розв’язувати (особливо запитуючи про бажані шляхи вирішення тих, кого ці проблеми найбільш зачіпають, у цьому випадку жінок), було б непогано подумати про тих, кому сьогодні-завтра їздити в потягу зі ще не навченими людьми. 

Ірина Федорович, заступниця голови Центру “Соціальна дія”

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: