Від “м’якої сили” до катівень: про патерни захоплення Росією нових держав на досвіді України
У березні цього року Омбудсман оприлюднив Спеціальну доповідь щодо ситуації на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, яка розкриває етапи підготовки країни-агресора до військового захоплення іншої держави, інструменти підкорення населення окупованої території та її утримання.
Одинадцять років російської агресії сформували в Україні досвід, який може бути цінним для інших держав задля запобігання подібним зазіханням на початкових стадіях. Цей досвід показує, як країна-агресор готує окупацію нових територій, спочатку за допомогою “м’якої сили”, зокрема культурних, освітніх програм, спрощеної паспортизації, захоплення інформаційного поля. А вже потім приходять збройні сили РФ.
Над документом працювали понад сотню представників Офісу Уповноваженого, представників державних органів влади та правозахисників. Автори доповіді переконані, що вона дає уявлення про патерни військової агресії, які Росія може використовувати щодо інших держав.
ZMINA переповідає головні акценти та рекомендації, які ввійшли до спецдоповіді.
Попередження наступній жертві Росії
Представляючи доповідь, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець назвав тактику РФ під час захоплення територій “системною та багаторівневою”.
Омбудсман пояснив, що під час роботи над доповіддю учасники робочої групи проаналізували та систематизували “унікальні задокументовані Офісом Уповноваженого дані”, звіти міжнародних місій, правозахисних і міжпарламентських організацій, інформацію органів державної влади, свідчення потерпілих від злочинів РФ, інформацію з відкритих джерел, рішення судів та резолюції.
“Світовій спільноті потрібно готуватися до продовження російської агресії не тільки проти України, а й проти будь-якої країни світу. […] Одинадцять років Україна дає вам час зрозуміти, що це виклик не проти України, а проти нас усіх. […] Увесь цей час у вас була можливість підготуватися до подібної агресії з боку РФ проти ваших країн”, – звернувся до міжнародних партнерів Лубінець.
Готувати напад на Україну Росія почала ще 2003 року
Автори доповіді дійшли висновку, що РФ тривалий час систематично вела підготовчу політику щодо захоплення українських територій, яку почала задовго до активних воєнних дій із захоплення Кримського півострова та частин Донецької і Луганської областей у 2014 році.
Робоча група вважає, що перша гібридна спроба окупації української території відбулась у вересні 2003 року, коли країна-агресор почала незаконно будувати дамбу до острова Тузла. Побачивши чіткі дії української влади, заяви про використання Збройних сил України для захисту територіальної цілісності держави, Москва зрозуміла, що треба використовувати гібридні підходи і їй потрібно довше та ретельніше готуватися до поставлених цілей.
Понтон з українськими прикордонниками. Його видно з дамби, яку насипають російські будівельники в Керченській протоці з боку Краснодарського краю Росії, 23 жовтня 2003 рокуПеред захопленням російськомовних регіонів росіяни ставили за мету своїми кампаніями та активностями сформувати в українців відчуття належності до РФ через тези, зокрема, про спільну історію, культуру та мову.
Омбудсман вказує, що до початку російської агресії у 2014 році Москва окремо працювала над інструменталізацією релігії, намагаючись створити єдиний духовний простір у Росії та Україні та активно просуваючи російські наративи через Московський патріархат.
У своїй аргументації Омбудсман посилається на слова так званого колишнього міністра оборони незаконного збройного формування Донеччини Ігоря Гіркіна, який в інтерв’ю заявляв, що його особиста охорона складалася з духовних синів, ченців та ієромонахів. Також, за словами Гіркіна, на бойовий шлях благословляли та підтримували саме російські православні священники.
“Це багато про що свідчить і демонструє, що російська церква відкрито підтримує криваві дії Російської Федерації в Україні. Це ще один з гібридних інструментів, які Москва використовувала до початку своєї агресії і продовжує використовувати далі”, – прокоментував Лубінець.
Робоча група дійшла висновку, що Росія на цьому етапі вдавалася до використання “м’якої сили”, зокрема через:
- фінансування роботи російських закладів освіти на окремих українських територіях і зросійщення української освітньої системи;
- поширення російського культурного та медіапродукту (1, 2) по всій українській території та інші інформаційні впливи;
- спрощення доступу до отримання громадянства РФ і паспортизацію українських громадян;
- інфільтрацію агентів РФ до політичного, безпекового й урядового секторів тощо.
Робоча група вказує, що Росія відкрито підтримувала політичні проросійські партії та громадські й молодіжні рухи, які популяризували ідею спільної історії та єдиної держави, впливаючи на погляди молоді, просуваючи спотворені версії історії та впливаючи на вибори в Україні. Фінансувалися також активні агресивні рухи, яким ставили завдання підірвати довіру до української влади.
У той період також активно відкривалися російські культурні центри й розвивалися зв’язки між українськими та російськими прикордонними регіонами через підписання договорів про співпрацю, обмін у культурній та економічній сферах.
Дмитро Лубінець“Тоді організовувалася величезна кількість різних заходів та активностей, зокрема форуми, обговорення задля однієї місії – показати, що це один народ, одна мова, одна держава, яка через непорозуміння 1991 року розвалилась. Усі ці механізми Російська Федерація продовжує використовувати й в інших країнах, – сказав Лубінець і закликав країни проаналізувати дії представників російської влади, еліти, журналістської спільноти: – Тоді ви побачите багато спільних елементів, які в Україні вже відбувалися до початку агресії, до 2014 року”.
Патерни упокорення населення окупованої території
Робоча група дійшла висновку, що Москва виправдовувала свою агресію, називаючи події в Україні “громадянською війною”.
“Країна-агресор задовго до початку військових операцій почала активно поширювати наративи, що порушуються права російськомовного населення, додаючи до цього тези про “один народ” та історичну належність Криму, Донбасу, інших регіонів України до Росії. Вплив в інформаційній сфері, активне насаджування російської мови розпочалося з 2000-х років”, – каже Лубінець.
Він указує, що українські адміністративні будівлі захоплювали громадяни РФ, які заздалегідь приїжджали на територію України, організовували так звані мітинги з метою створити медійний образ, що на території України є велика частина громадян, які виступають проти державної влади України.
Під час наступного етапу відбувалося фізичне захоплення територій. У Криму російська окупаційна влада використала для цього так званих зелених чоловічків, а на території Донецької та Луганської областей – “представників народного ополчення”.
“Всі вони, за нашою інформацією, були представниками спецслужб Російської Федерації або представниками збройних сил Російської Федерації“, – додав Омбудсман.
Автори дослідження дійшли висновку, що задля захоплення нових територій Росія вдається до порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права, серед іншого масово застосовуючи невибіркове насильство до цивільного населення, зокрема вчиняючи:
- військові напади на цивільні об’єкти й об’єкти інфраструктури;
- невибіркові обстріли;
- повне знищення населених пунктів;
- “фільтраційні заходи” з грубими порушеннями прав людини;
- незаконні затримання під час евакуацій;
- перешкоджання евакуації населення.
Зафіксовано непоодинокі випадки, коли для військового просування, захоплення військових та адміністративних будівель або відступу росіяни використовували місцеве населення як “живі щити”.
Читайте також: Точну кількість загиблих у неволі українців вдасться встановити лише після повернення всіх тіл – спецдоповідачка ООН
Рівень насильства після захоплення російськими військами українських територій не зменшується, проте на заміну повному руйнуванню населених пунктів приходять точкові напади на цивільне населення.
Російська окупаційна влада відразу розгорнула на ТОТ військові комендатури, де, як зафіксував Офіс Омбудсмана, були передбачені приміщення для катувань.
На наступному етапі Москва робила спроби юридичного визнання тимчасово окупованих територій російськими через “референдуми” – як на ТОТ Автономної Республіки Крим, так і на інших ТОТ України.
Омбудсман назвав реалізацію цієї кампанії “вмілою”, адже, судячи із заяв окремих країн, представникам Росії вдається насаджувати наративи, що незаконно проведені “референдуми” – це нібито волевиявлення громадян України.
“Юридично вони показували, що нібито це місцеве населення самостійно провело “референдуми” на підставі статті 1.2 Статуту ООН, де міститься норма міжнародного гуманітарного права про самовизнання народів. Адже за принципами рівноправ’я і самовизначення народів, закріпленими в Статуті ООН, усі народи мають право вільно визначати без втручання ззовні свій політичний статус, а також здійснювати свій економічний, соціальний та культурний розвиток. А кожна держава має поважати це право. Утім, твердження та дії Росії прямо суперечать статті 2 Статуту ООН, відповідно до якої самовизначення народів не має суперечити територіальній цілісності держав”, – пояснив Лубінець, додавши, що в такий спосіб Москва намагалась уникнути відповідальності за свої незаконні дії.
Під час наступного етапу росіяни відкривають представництва окупаційних органів державної влади, різноманітні російські банки та фонди. Досвід повномасштабного вторгнення показав, що для формування окупаційних адміністрацій та установ на захоплених територіях РФ завозить громадян з раніше окупованих територій України чи власних громадян з території РФ.
Паралельно з цим процесом вони вводять на ТОТ в обіг російський рубль, для того щоб економічно обірвати зв’язки громадян окупованої території зі своєю країною.
Робоча група вказує, що, коли Росія захоплює нові території, вона протиправно “долучає” їх до складу РФ та поширює на них дію законодавства, практик, політик і системи управління РФ, що, зокрема, є причиною численних порушень міжнародного гуманітарного права та прав людини. Основною та кінцевою метою цих порушень та “інтеграції” в правову дійсність РФ є підтримка повного контролю над цивільним населенням окупованих територій, перетворення його на “нових росіян” і фізичного витіснення із захоплених територій нелояльних громадян, які так і не підкорилися РФ. Частина цих практик є продовженням аналогічних порушень щодо власного населення на території Росії, зауважують укладачі доповіді.
Правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк нагадує, що режим окупації, згідно з міжнародним гуманітарним правом, має конкретні межі та визначення. Окупація – тимчасове явище.
Онисія Синюк“Міжнародне гуманітарне право передбачає, що держава, яка окупує територію іншої держави, перебуває на цій території тимчасово і вона може реалізовувати заходи для тимчасового управління цією територією. Але ті заходи, які здійснює Російська Федерація, вона реалізовує як невідворотні та остаточні. Один з останніх заходів – визнання тих громадян України, які перебувають на ТОТ і не отримали російський паспорт, іноземцями на власній землі. Вони продовжують паспортизацію, щоб примусити населення окупованих територій присягнути на вірність Російській Федерації”, – пояснює Онисія Синюк.
На цьому етапі, щоб підкорити органи влади, Росія вдається до атак осіб, які мають формальну й неформальну владу та вплив на місцеві громади, зокрема представників органів місцевого самоврядування і державних адміністрацій, активістів. Такі атаки та тиск мають характер як прямого насильства – насильницькі викрадення, незаконне позбавлення волі, катування, позасудові страти, жорстокі умови утримання – так і психологічного тиску, економічного примусу для схиляння до співпраці з РФ і створення окупаційних адміністрацій, підкорення та контролю над цивільним населенням захоплених громад.
“Саме система катівень, де людей піддають тортурам, сексуальному, психологічному насильству, і є системою, яка в розумінні Російської Федерації може придушити протестні явища місцевого населення. Під такі переслідування насамперед потрапляють державні службовці, колишні або чинні військові, вчителі, волонтери та будь-яка людина, яка має активну громадянську позицію. На цьому етапі ми зафіксували, що окупаційна влада у своєму розпорядженні мала списки місцевого населення з помітками, хто потенційно може створювати загрози”, – розповів Лубінець.
У цей період зазвичай обмежений виїзд з окупованої території та блокується гуманітарна допомога. Окупанти намагаються контролювати продовольство та медикаменти, щоб створити інструмент тиску.
“Люди або погоджуються на співпрацю, або залишаються без базових засобів для виживання. Окупанти не просто приходять, вони створюють систему, де люди фактично не можуть чинити опір”, – додав Лубінець.
Представники країни-агресора через систему фільтраційних таборів виявляють та фізично затримують тих громадян України, хто, на думку окупаційної влади, потенційно може становити небезпеку для них.
Росіяни створюють такі умови, щоб унеможливити фізичне перебування на цій території, якщо громадянин України не поводить себе відповідно до російського законодавства. Серед інших методів агресора на цьому ж етапі – система залякування місцевого населення, починаючи від примусового переміщення та депортації людей.
Впровадження та підтримка систематичних репресивних практик
На наступному етапі відбувалася масова паспортизація населення ТОТ України. Якщо ж людина відмовляється від російського паспорта, то її автоматично позбавляють медичної допомоги, соціальних виплат, можливостей працювати, навчатися та переміщуватись. Російський паспорт – це один з ключових елементів і засобів примусового включення населення на ТОТ у правове поле країни агресора. Громадяни без такого документа стають фактично “іноземцями” на власній території з підвищеною увагою до себе спецслужб РФ, обмеженням права перебування та пересування.
Детально про способи примусу громадян до отримання російських паспортів раніше розповіла начальниця відділу прав громадян на ТОТ департаменту моніторингу додержання прав громадян, які постраждали внаслідок збройної агресії проти України, при Офісі Омбудсмана Тетяна Городенська. Також в Офісі Уповноваженого раніше закликали громадян особисто повідомляти українським правоохоронцям про примусову паспортизацію в окупації.
Омбудсман зазначає, що відразу після отримання російських паспортів Росія ставить населення окупованої території на військовий облік і фізично мобілізує на війну проти своєї країни. Ізолювавши окуповану територію від незалежних українських та міжнародних ЗМІ та розбудувавши систему російських пропагандистських медіа, країна-агресор формує в місцевого населення викривлене бачення причин і перебігу російської збройної агресії проти України.
“Це відкрита колоніальна політика. Коли Російська Федерація окуповувала якусь територію, вона задля захоплення нових територій насамперед намагалася використовувати вже місцеве населення через процес мобілізації. Це грубе порушення міжнародного права, оскільки сторона, що воює, не може змушувати населення тимчасово окупованої території воювати на її боці, але, як ми бачимо, вони це роблять”, – прокоментував Лубінець.
Досвід окупації: спогади міської голови Старобільська
Міська голова Старобільська Луганської області Яна Літвінова пригадує перші тижні російської окупації її міста у 2022 році. За її словами, тоді було незрозуміло, як довго триватиме ізоляція Старобільської громади та інших громад регіону і як швидко зможуть повернутися Збройні сили України. Коли лінія фронту вже змістилася до Сєвєродонецька та Рубіжного і громада побачила перші танки, місцева рада почала виконувати непритаманні функції – забезпечення правопорядку, організація логістичних шляхів доставлення важливих ліків та продовольства.
Літвінова розповіла, що 6 березня 2022 року її на зустріч на центральній площі міста запросила Марина Філіпова, “радниця” самопроголошеного голови незаконного збройного формування, що називає себе “Луганська народна республіка”.
Яна Літвінова“Звісно, що як для людини це було дуже складне питання, адже я не розуміла, що буде відбуватися далі на цій зустрічі. Для мене як керівника вибір також був очевидний: я давала присягу на вірність українському народу. Про заплановану зустріч я написала на сторінці у фейсбуку, і через 40 хвилин на площу спонтанно почали стікатися мирні мешканці громади, які хотіли підтримати мене і виявити свою проукраїнську позицію”, – пригадує Яна Літвінова.
Жінка дивується, що коли її пізніше захопили окупанти, то вони їй говорили, що ці мітинги були проплачені.
“Тобто в головах росіян узагалі відсутнє уявлення про демократію та вільне волевиявлення”, – дивується Літвінова.
Мешканці міста зняли з флагштока на центральній площі символіку незаконного збройного формування та рушили до районного управління поліції, яке окупанти вже захопили та виставили блокпости.
“До протестувальників тоді ніхто так і не вийшов, але росіяни підіслали на стихійний мітинг провокаторів, який спонукали людей на активні дії. А після мітингу вони почали незаконно затримувати та ув’язнювати цивільне населення, здійснюючи психологічний тиск на людей та з’ясовуючи, хто може на території міста чинити спротив”, – розповідає Літвінова.
Вперше окупанти затримали Літвінову в середині березня.
“Мене поставили під автомат. Невідома особа в російській військовій формі без будь-яких позначок для ідентифікації допитала мене, зокрема з’ясувала місце мого проживання та посаду. Ця особа розповіла, що вони прийшли нас визволити від “нацистського та бандерівського режиму” і що ми насправді просто нічого не розуміємо, “бо ми хворі на західну пропаганду”, – розповідає Літвінова.
Жінку відпустили, наказавши здійснювати свої повноваження міської голови й повідомивши, що з нею зв’яжеться пізніше комендант.
Після захоплень адмінбудівель окупанти проводили зустрічі з колективами міськради, на які вони запрошували, вмовляли та погрозами змушували з’являтися. А коли співробітники приходили, їх фільмували й казали, що тепер “ви всі зрадники для України”.
“Тими днями в мене було відчуття подвоєної реальності. Я дивилась у вікно і бачила захоплення адмінбудівель, знущання, примушування наших людей до потрібних росіянам дій. А в інтернеті розповсюджували відеоролики, де якісь люди або мешканці міста, які давно вже виїхали й довгий час не проживали в нашій громаді, говорили, що вони дуже раді, що їх звільнили”, – ділиться враженнями Літвінова.
Її команда в перші тижні окупації зіткнулася з викликом забезпечення хворих дітей інсуліном. Коли ж вони спробували привезти його з Дніпра, окупанти відібрали препарати, сказавши, що нібито не дотримано умов зберігання інсуліну для цих хворих дітей.
“Аналогів на той час вони не пропонували. Сказали, будуть згодом”, – обурюється Літвінова.
Крім того, росіяни також не дозволили доставити кисень хворим на COVID-19.
Яна Літвінова“Ніхто з нас не Господь Бог, щоб вирішувати, кого з пацієнтів відключати від штучної вентиляції легенів. Ми спробували маршрутом до Рубіжного все ж таки надіслати авто по кисень. У нас відібрали автівку. Все ж таки нам вдалося забезпечити хворих киснем. Я дуже рада, що жоден з керівного складу міської ради не пішов на співпрацю з окупантами”, – каже Літвінова.
Після погроз щодо її дочки вона виїхала з нею з окупації, проїхавши п’ять блокпостів у той час, коли окупанти ще не встигли запровадити систему списків людей для затримання.
“Через тиждень після мого виїзду вони оголосили людям, що українська влада “вас покинула” і тепер ви повністю переходите під контроль російської влади. Вони активно крутили ролики, в яких звинувачували Збройні сили Україні в терорі, в руйнуванні міст, і проговорювали, що якщо ви хочете те саме, то чекайте Україну далі”, – згадує Літвінова.
За її словами, поступово росіяни почали “вичавлювати” з окупованої території проукраїнське населення. Були розстріли цивільної колони в Сватівському районі, і для людей єдиний шанс для виїзду тоді був через Російську Федерацію, де влаштовували фільтраційні заходи, затримуючи та ув’язнюючи громадян України.
Літвінова каже, що пишається Старобільською громадою:
“Починаючи з молоді, яка активно проявляла свою позицію. Коли їх кожного ранку о дев’ятій годині змушували співати гімн Росії, вони виходили у вишиванках. Вчителі масово відмовлялися співпрацювати з окупантами, і це призвело до того, що в них був брак кадрів у всіх структурах і вони не знали, як запустити роботу лікарень та шкіл. Це дійсно був спротив. Утім, час грає, на жаль, не на нашу користь”.
Вона додає, що Москва інтенсивно відключала ТОТ від будь-яких каналів комунікації з вільною територією України, регулярно та систематично викривлюючи національну ідентичність.
Літвінова також указує на активну мілітаризацію дітей в окупації та зміну свідомості на ТОТ.
“У школах ввели урок новітньої історії “ЛНР”, уроки “розмов про головне”, де вони дітям масово промивають мізки, розповідаючи про те, що вони мають пишатися належністю до “великого” народу Росії. Про те, що все, що відбувалося в Україні починаючи з 1991 року, було роками окупації київського режиму. Окупанти вибудовують логічні ланцюжки для підліткового сприйняття, щоб діти все ж таки вступали до національно-патріотичних угруповань на кшталт “Юнармії”. Вони постійно запрошують військових навіть у дошкільні заклади, роздають цукерки “Альонка”, де вже зображено не дівчинку, а людину у військовій формі, дарують дітям книжки й розповідають про вигаданий геноцид російського народу з боку українців”, – розповіла вона.
Чи досягнуто “цілей СВО”?
Військові експерти вказують, що РФ тривалий час не може захопити Донецьку та Луганську області повністю. Заступник начальника ГУР Міноборони генерал-майор Вадим Скібіцький наголошує, що Росія продовжуватиме війну, оскільки поставлених РФ цілей так званої спеціальної військової операції і не виконано. Москва не зняла з порядку денного політичну мету спочатку захопити повністю Донецьку, Луганську, Запорізьку та Херсонську області, а потім уже повністю всю територію України.
Вадим Скібіцький“Під час становлення незаконних збройних формувань на Сході України, ще 2015 року, у своїх законодавчих актах ці так звані республіки прописали, що, до прикладу, “Донецька народна республіка” існує в межах адміністративних кордонів Донецької області України. Відповідно, ті території, які не контролюються Донецьком, за їхньою логікою, є окупованими Україною територіями. Просто спрогнозувати, що такий самий сценарій Москва може використовувати на сьогодні щодо Херсонської та Запорізької областей”, – нагадав під час обговорення спецдоповіді Вадим Скібіцький.
За його словами, воєнна розвідка ще 2014 року неодноразово доповідала, що військова присутність РФ на території України – це безпосередня загроза нашій національній безпеці, і Москва так і використала це для початку збройної агресії проти України. Така сама загроза зберігатиметься надалі.
“Російська збройна присутність на ТОТ завжди буде становити безпосередню воєнну загрозу для нашої держави. На сьогодні тільки сухопутний компонент угруповання російських військ на ТОТ України приблизно 600 тисяч військовослужбовців. Я вже не кажу про Чорноморський флот, про авіаційний компонент, який застосовується, зокрема, для завдавання ударів по нашій інфраструктурі. Це потужний елемент тиску та джерело основної загрози, яке на сьогодні може походити від присутності російських військ на тимчасово окупованій території”, – пояснив Вадим Скібіцький.
Спецдоповідь Уповноваженого оприлюднено українською, англійською, французькою, італійською, німецькою, іспанською та арабською мовами.
