Листопадові іменинники – бранці Кремля чекають на ваші листи

Дата: 29 Листопада 2021 Автор: Микола Мирний
A+ A- Підписатися

Газета “День” та Центр прав людини ZMINA продовжують розповідати про громадян України, яких Російська Федерація незаконно утримує на своїй території або в тимчасово окупованому Криму. Ми просимо вас писати їм листи підтримки.

Ви можете писати в’язням Кремля все, що у вас на серці. Можна переповідати новини, інтерв’ю з цікавими людьми, писати поради зі зміцнення здоров’я в закритому приміщенні, вірші, короткі оповідання. Діти також можуть робити малюнки.

Нагадаємо, щоб пройти тюремну цензуру, потрібно дотримуватися простих правил:

  • писати російською мовою (листи, написані іншими мовами, адміністрації місць несвободи викидають);
  • дотримуватися політичної нейтральності;
  • вказувати на конверті рік народження, повне ім’я, по батькові та прізвище адресата.

Андрій Захтей

Народився в місті Борислав, що у Львівській області. Навчався в Дрогобицькому педагогічному інституті ім. Івана Франка, але вищу освіту так і не отримав. Раніше двічі судимий. Працював таксистом та керував будівельною бригадою, яка працювала в Росії та на території українського півострова.

Затримали Захтея влітку 2016 року в межах запобігання з боку ФСБ в Криму терактам у районі Армянська. За повідомленням російської спецслужби, під час запобігання прориву диверсантів у ніч із 6 на 7 серпня 2016 року нібито сталася стрілянина в районі кордону Криму з материковою Україною, під час якої загинув підполковник ФСБ Роман Каменєв. Наступного дня під час операції з пошуку диверсантів загинув також російський десантник-контрактник Семен Сичов.

Тоді нібито затримали українця Євгена Панова, якого окупаційні силовики називають керівником групи “диверсантів”, та Андрія Захтея, якого окупаційна спецслужба називає “спільником”. За версією слідства, останній мав зустріти українську диверсійну групу, що нібито готувала підрив Керченської переправи.

Українська влада та військові версію подій, про яку заявили в ФСБ, відкидають, заявляючи, що російські силовики загинули внаслідок випадкової стрілянини між собою.

Після затримання бранець Кремля неодноразово розповідав про тортури з боку російських спецслужб. А також пізніше надіслав до Слідчого комітету Росії заяву про знущання, в якій зазначив, що його катували струмом, а клеми приєднували навіть до геніталій. Чоловік також відмовився від адвокатів Олександра Попкова, Олексія Ладіна та Ільнура Шарапова, з якими в нього було укладено угоду. 

Згодом Захтей уклав угоду зі слідством, визнав провину та відмовився від адвокатів. У результаті незаконний “Верховний суд Республіки Крим” визнав винним Захтея в підготуванні диверсії, зберіганні боєприпасів і вибухових речовин та засудив його до шести з половиною років колонії суворого режиму.

Захтею Андрею Романовичу

03.11.1975 г. р. 

Кримська правозахисна група,

Ярославів Вал, 33-Б,

м. Київ, 01001

Сейран Салієв

Народився 4 листопада 1985 року в місті Абінськ Краснодарського краю, що в Росії. У 1992 році разом з родиною переїхав до Криму, а саме в село Холмівка Бахчисарайського району. 

2003 року молодик вступив до Сімферопольського вищого училища за фахом “оператор ПК”. Має також неповну вищу освіту за спеціальністю “філолог турецької та кримськотатарської мов”. У 2007-му Сейран одружився та переїхав до міста Бахчисарая, де влітку підробляв екскурсоводом. На сьогодні він батько чотирьох неповнолітніх дітей – Самії, Сафіє, Суріє та Саліха.

У Криму Салієв відомий як спортсмен: займався боротьбою і був головним суддею на святкових турнірах з національної кримськотатарської боротьби куреш. Крім того, він громадянський журналіст і активіст “Кримської солідарності”. Часто допомагав у проведенні мусульманських свят, збиранні коштів для важкохворих дітей та родин, які того потребували. Також Сейран активно відвідував суди у сфабрикованих справах над співвітчизниками.

Утиски Салієва з боку російських спецслужб розпочалися з 12 травня 2016 року, коли в Бахчисараї відбувались обшуки в будинках кримських татар. Тоді активіст розповів у місцевій мечеті про те, що відбувається в місті, і закликав людей підтримати співвітчизників. Силовики розцінили такі дії Салієва як організацію несанкціонованого мітингу і оштрафували його на 20 тисяч рублів (7 091 гривня).

Уперше з обшуком до помешкання, де активіст проживав із дружиною, дітьми та літньою мамою, ветераном кримськотатарського національного руху, силовики прийшли 26 січня 2017 року. Того ж року відбувся і другий обшук у його будинку. Після чого, 11 жовтня 2017 року, його та ще п’ятьох кримських татар заарештували, звинувативши в тероризмі через участь у “Хізб ут-Тахрір”.

Російський суд призначив бранцю Кремля 16 років колонії суворого режиму за ч. 2 ст. 205.5 (“участь у діяльності терористичної організації”), ч. 1 ст. 30 і ст. 278 (“приготування до насильницького захоплення влади”) та ч. 2 ст. 205.2 КК РФ (“публічні заклики до ведення терористичної діяльності, публічне виправдання тероризму або пропаганда тероризму з використанням мережі Інтернет”).

Політв’язень відкидає обвинувачення Росії і називає кримінальне переслідування “державним тероризмом”

Сейрану Салиеву

 04.11.1985 г. р. 

ФКУ СИЗО-3 ГУФСИН России по Ростовской области,

ул. Украинская №1, 

г. Новочеркасск, 

Ростовская область,

 346408, Россия

Дмитро Штибліков 

Дмитро Штибліков народився 8 листопада 1970 року поблизу російського міста Чита на Забайкаллі. Пізніше з родиною переїхав до Криму, де розпочав навчання в одній з місцевих шкіл. Після закінчення навчального закладу вступив до Київського вищого загальновійськового командного училища, пізніше його призначили в новосформований 32-й армійський корпус у Криму. Внаслідок важкого поранення у 2003 році звільнився з лав Збройних сил України за станом здоров’я.

Із 2004 до 2014 року працював аналітиком у Центрі сприяння вивченню геополітичних проблем і євроатлантичного співробітництва Чорноморського регіону “Номос”. Штибліков був заступником головного редактора часопису “Чорноморська безпека”, активно публікувався в українських, російських і західних виданнях. Працював над науковою роботою про міжнародно-правові аспекти боротьби з тероризмом, брав участь у конференціях в Україні та Росії, країнах Південного Кавказу.

2014 року з приходом окупаційної влади в Криму центр закрився, а Дмитро, отримавши російський паспорт, розпочав роботу в структурах Міністерства оборони Росії як цивільний фахівець.

Затримали Штиблікова 9 листопада 2016 року. За словами російських спецслужб, чоловік начебто був членом “диверсійно-терористичної групи Головного управління розвідки Міністерства оборони України”.

У травні 2017 року Дмитро уклав досудову угоду зі слідством і визнав свою провину. За словами правозахисників, на цей крок він пристав насамперед через погрози щодо членів його родини. Примітно, що справа Штиблікова розглядалася в особливому порядку без вивчення доказів винуватості: жодного з незалежних адвокатів до нього не допустили. Зрештою чоловіка засудили до п’яти років колонії суворого режиму за звинуваченням у підготуванні диверсії за статтею 281 КК РФ і незаконному придбанні та зберіганні боєприпасів і вибухових речовин за статтею 222.1 КК РФ.

Уже 8 листопада 2021 року Дмитро мав вийти на волю у зв’язку із завершенням строку покарання в справі “кримських диверсантів”. Утім, того ж дня його незаконно етапували із СІЗО “Лефортово” до Ростова-на-Дону, де в Південному окружному військовому суді на нього завели нову справу – за статтею 275 КК РФ (“Державна зрада”). Йому загрожує позбавлення волі ще на строк від 12 до 20 років.

Штыбликову Дмитрию Анатольевичу 

08.11.1970 г. р. 

СИЗО-2 “Лефортово” ФСИН России, 

Лефортовский Вал, дом 5, п/я 201,

 г. Москва, 111020, 

Россия

Енвер Омеров 

Енвер Омеров – фігурант так званої білогірської справи “Хізб ут-Тахрір”. Народився 9 листопада 1961 року в місті Фергана, що в Узбекистані. До переїзду на батьківщину, до Криму, здобув агрономічну освіту та встиг пройти військову службу. Мріяв пов’язати свою службу з мореплавством, бути капітаном далекого плавання, але через його кримськотатарську національність, яку в СРСР таврували як зрадницьку, йому не дозволили вступити до Новоросійського вищого морського училища.  

До Криму повернувся вже одружений та з дітьми. Намагаючись забезпечити родину, Енвер працював таксистом, адже за спеціальністю офіційно працевлаштуватися не зміг. Пізніше змінив роботу за кермом на підприємницьку діяльність. До свого арешту разом із дружиною займався продажем молочної продукції.

Також попри свою діяльність Енвер був активістом та громадським діячем. Він організовував релігійні свята в місті Білогірськ, надавав допомогу співвітчизникам, які зазнавали утисків з боку російських силових структур.

За два роки перед обшуком та арештом родина часто помічала стеження за будинком. Затримали Омерова 10 червня 2019 року, коли він разом зі своєю донькою Фатмою Ісмаїловою прямував до Ростова-на-Дону на засідання суду щодо свого зятя Рустема Ісмаїлова, якого російська влада засудила за нібито причетність до діяльності “Хізб ут-Тахрір”. Окупаційна влада також з політичних мотивів у межах “білогірської справи “Хізб ут-Тахрір” ув’язнила і засудила до 13 років в’язниці сина Енвера – Різу Омерова

Російський суд призначив Енверу 18 років позбавлення волі за ч. 1 ст. 205.5 (“організація діяльності терористичної організації”) та ч. 1 ст. 30, ст. 278 (“приготування до насильницького захоплення влади організованою групою за попередньою змовою”) КК РФ. 

29 квітня 2020 року батька та сина незаконно перемістили з Криму до слідчого ізолятора Ростова-на-Дону. Правозахисники кваліфікують такі дії РФ як воєнний злочин відповідно до Четвертої Женевської конвенції. 

Сам політв’язень відкидає обвинувачення влади, називає своє ув’язнення “позбавленням РФ його Батьківщини, дому, рідних та хворої матері”, а всі заведені в Криму кримінальні справи “Хізб ут-Тахрір” – “боротьбою з переконаннями та інакодумством”

Бранець Кремля називає “примусовою депортацією” висловлювання окупаційних службовців штибу “кому не подобається – нехай виїжджають із Криму: в Криму вас очікує тільки таке [в’язниця]”. 

Згідно з матеріалами справи, обвинувачені не мали зброї, вибухівки, боєприпасів, не планували вчиняти терористичний акт і не закликали інших до вчинення терористичних дій. Відсутні будь-які докази, що свідчать про спробу повалення конституційного ладу Російської Федерації і захоплення влади. Матеріали справи містять аудіозаписи, на яких зафіксовано, що засуджені вели дискусії на релігійні й політичні теми. Що фактично і стало єдиним доказом скоєння ними злочину терористичного характеру.

Російський правозахисний центр “Меморіал” визнав Енвера Омерова політв’язнем. 

“Обвиняемые принимали участие в поддержке крымских татар, подвергшихся преследованиям со стороны российских властей, и их семьям. В этой ситуации нам весьма вероятным кажется, что удобное и привычное обвинение в причастности к ХТ стало инструментом для подавления общественной солидарности и гражданской активности жителей Крыма”, – мовиться у висновку правозахисної організації.

Політв’язню не надають медичної допомоги попри хронічні захворювання. 

Энверу Омерову

09.11.1961 г. р. 

ФКУ СИЗО-3 ГУФСИН России по Ростовской области,

ул. Украинская №1,

г. Новочеркасск,

Ростовская область, 346408, 

Россия

Меджит Аблямітов 

Народився 23 листопада 1993 року в селі Журавки Кіровського району, що в Криму. Після закінчення 11 класів, вступив до автошколи, де отримав посвідчення водія. До свого арешту Меджит працював водієм-експедитором: розвозив молочну продукцію. Крім того, він був постійним учасником народних акцій та мітингів кримських татар.

Щодо особистого життя кримчанина, то останній ніколи не був одружений, також у нього не залишилося батьків.

Затримали Меджита Аблямітова 19 серпня 2020 року за частиною 2 статті 208 КК РФ (“участь у діяльності незаконного збройного формування, що діє на території іноземної держави з метою, яка суперечить інтересам Російської Федерації”). Окупаційні силовики звинувачують чоловіка в тому, що він 2016 року виїхав на материкову частину України й вступив до батальйону імені Номана Челебіджихана.

У цьому батальйоні служать українці та кримські татари або ті кримчани, які не бажають служити в російській армії. З моменту створення батальйону в Україні тривають обговорення щодо його приєднання до структури правоохоронних органів. Наразі батальйон не входить до системи Міністерства внутрішніх справ України.

Під час допиту в незаконному “Кіровському районному суді” політв’язень заявив, що на стадії слідства “співробітники ФСБ вказували йому, які потрібно надавати свідчення”. Також він заявив, що в житті не брав до рук зброї, у військових навчання чи бойових діях на адмінкордоні з Кримом участі не брав. А у формуванні займався господарсько-побутовими справами. Жоден допитаний у “суді” свідок не повідомив, що бачив Аблямітова зі зброєю. 

Сторона захисту просила “суд” визнати надані під тиском ФСБ свідчення неприпустимими. На це “держобвинувач” клопотав, щоб витяг із протоколу зі свідченнями Аблямітова надіслали до незаконного “Управління ФСБ” для проведення службової перевірки щодо оперативників, про яких зазначив Аблямітов. Утім, сам запит російська спецслужба проігнорувала. 

Допитаний у “суді” співробітник ФСБ Псарьов заявив, що його відомство отримало від МВС РФ дані про небезпеку батальйону. Вона становила “економічну та політичну загрозу для Росії”. Утім, у матеріалах справи відсутній такий лист. Представник спецслужби так і не зміг пояснити, від кого саме він отримав дані, що Аблямітов є учасником батальйону. 

Адвокат політв’язня просив “суд” закрити справу. Він надав документи зі Служби безпеки України, які підтверджують, що ніхто з учасників батальйону не був засуджений, що доводить відсутність незаконних дій з боку батальйону. 

Відомо, що щонайменше шестеро свідків сторони обвинувачення не давали свідчень під час досудового розслідування. А засуджений 2019 року за участь у цьому ж батальйоні свідок Айдин Мамутов заявив про фальсифікацію його свідчень з боку ФСБ. 

Цьогоріч незаконний “суддя” цього “суду” Ігор Дягтерьов засудив Меджита до шести років колонії суворого режиму та одного року обмеження волі.

Голова Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник звертає увагу на непропорційність покарання. 

До російського законодавства внесли жорсткіші зміни про покарання після початку тимчасової окупації Криму. У цих справах чітко простежуються політичні підстави переслідування. Людей з цієї категорії кримінальних справ звинувачують у тому, що вони брали участь у батальйоні, який хотів порушити “територіальну цілісність Росії”, тобто виступали за те, що Крим – це Україна. Такої справи не було б, якби не було нападу Росії на Україну. Тому ці справи – прямий наслідок російської агресії в Україні”, – пояснює правозахисниця.

Як відомо, с. 64 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни забороняє країні-окупанту використовувати своє законодавство на окупованій території.  

Меджиту Аблямитову

23.11.1993 г. р. 

Исправительная колония №6,

УФСИН России по Астраханской области,

ул. Рождественского, 6,

 г. Астрахань, 

414057, Россия

Сейран Муртаза 

Кримська солідраність

Народився 27 листопада 1983 року в Узбекистані. У семирічному віці разом з родиною переїхав до Криму, де розпочав навчання в одній зі шкіл Алуштинського району. Після закінчення дев’яти класів вступив до Сімферопольського автотранспортного технікуму. У 2002 році Сейран закінчив технікум та отримав диплом автослюсаря.

Після цього Муртаза знайшов роботу за фахом, а також підробляв на будівництві. Згодом вирішив обрати цей вид діяльності як основний та працював у цьому напрямі до свого арешту. Також паралельно Сейран активно відвідував суди в політично мотивованих справах, допомагав сім’ям політв’язнів, приходив підтримати під час обшуків своїх співвітчизників. Одружений, має двох дітей.

Заарештували чоловіка за необґрунтованими звинуваченнями 27 березня 2019 року, після того як одночасно в мікрорайонах Кам’янка і Строганівка міста Сімферополя відбулися наймасовіші обшуки в Криму з подальшим затриманням.

Його також звинувачують за ч. 2 ст. 205.5 КК РФ (“участь у діяльності терористичної організації”) та ч. 1 ст. 30 та ст. 278 КК РФ (“приготування до насильницького захоплення влади”).

Сейрану Муртазе

27.11.1983 г. р. 

ФКУ СИЗО-1 ГУФСИН России по Ростовской обл.,

ул. Максима Горького, 219,

г. Ростов-на-Дону,

Ростовская обл.,

344022, Россия

Леонід Пархоменко 

Леонід Пархоменко – мешканець Севастополя, колишній військовий моряк російського Чорноморського флоту, капітан другого рангу в запасі з 2005 року.

Пархоменко – фігурант “справи українських диверсантів”. Його затримали російські силовики в Севастополі 22 листопада 2016 року. ФСБ звинувачує чоловіка в тому, що він нібито збирав таємну інформацію про діяльність Чорноморського флоту, а пізніше передавав її представникам Головного управління розвідки Міноборони України.

Як стверджує слідство, відбувалося це під час служби за контрактом з 2003 до 2005 року, коли він був на посаді помічника начальника групи військової частини Чорноморського флоту, тоді ж його нібито й завербували українські спецслужби.

У Міноборони України назвали інформацію ФСБ черговим фейком спецслужб Росії, яка спрямована на приховування особистих репресивних дій проти мешканців півострова, а також для дискредитації України в очах міжнародної спільноти.

Із самого початку Пархоменко заперечував свою причетність до злочину. У серпні 2018 року, перебуваючи в СІЗО “Лефортово”, він оголосив голодування через тиск слідства на його родину та побиття. Щоправда, деталей тоді правозахисники не дізналися через перервану співробітниками СІЗО зустріч під приводом таємності справи.

Правозахисники Кримської правозахисної групи 2016 року зв’язувалися з родичами затриманого та пропонували їм допомогу, утім ті відмовилися.

У суді справа слухалася в закритому режимі. На засіданні Пархоменко не визнав себе винним у державній зраді за ст. 275 КК РФ. 11 грудня 2018 року Північно-Кавказький окружний військовий суд засудив чоловіка до 14 років позбавлення волі в колонії суворого режиму та позбавлення військового звання. У неволі перебуває з моменту затримання – 22 листопада 2016 року. Цьогоріч стало відомо, що чоловіка незаконно доставили до виправної колонії суворого режиму №8 “Білий ведмідь” у м. Лабитнангі Тюменської області, куди окупаційна влада запроторила кінорежисера Олега Сенцова. 

Леониду Сергеевичу Пархоменко

28.11.1959 г. р. 

ФКУ ИК-8 УФСИН России по ЯНАО,

ул. Северная, д. 33,

г. Лабытнанги,

Ямало-Ненецкий автономный округ, 

629400, Россия 

Микола Мирний, Валентин Марчук для газети “День”

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: