Євроінтеграція без дискримінації: як депутати допрацьовують Цивільний кодекс і що заважає ухвалювати закони про права людини

Україна має оновити антидискримінаційне законодавство, забезпечити правове визнання одностатевих пар та виконати рішення Європейського суду з прав людини. Водночас держава вже відстає від запланованих термінів реформ, а проєкт нового Цивільного кодексу, попри доопрацювання, продовжує викликати занепокоєння правозахисників та правозахисниць.

Як просувається виконання євроінтеграційних зобов’язань України, які зміни готують у законодавстві, чи вистачить політичної волі для їхнього ухвалення та чому захист прав ЛГБТІК+-людей залишається одним з важливих питань на шляху до ЄС?

Про це говорили під час дискусії “Тримати курс: права людини, демократія та європейський шлях України під час війни” на Форумі союзників і союзниць “БАМ!” (бізнес / активізм / медіа), який організувала громадська організація “Точка опори ЮА” разом з партнерами.

До обговорення долучилися представники й представниці Верховної Ради, Міністерства юстиції та Європейського Союзу. 

Фото: Стас Карташов

Реформи потрібні не лише для вступу до ЄС, а й самим українцям

Заступниця міністра юстиції з питань європейської інтеграції Людмила Сугак наголосила, що реформи у сфері прав людини Україна має проводити насамперед для власного суспільства, а не лише для виконання вимог європейських партнерів.

“Це завдання уряду, це завдання парламенту, це наші завдання перед нашими громадянами”, – зазначила вона.

За її словами, захист прав людини та запобігання дискримінації, зокрема щодо ЛГБТІК+-людей, передбачають одразу кілька документів, пов’язаних з євроінтеграцією. Серед них – план Ukraine Facility, Дорожня карта з питань верховенства права, звіти Європейської комісії про розширення ЄС та проміжні показники виконання реформ.

Одним з уже виконаних завдань стало оновлення Національної стратегії у сфері прав людини. Президент Володимир Зеленський затвердив її 12 жовтня 2026 року.

У документі вперше окремо визначили захист прав ЛГБТІК+-людей одним з напрямів державної політики. Стратегія передбачає протидію дискримінації, мові ворожнечі та злочинам з мотивів нетерпимості.

Наступним кроком стане розроблення операційного плану реалізації стратегії, у якому уряд має визначити конкретні заходи, терміни та відповідальні органи. Сугак запросила громадські організації, які працювали над стратегією, долучитися й до підготовки цього документа.

Одним із ключових завдань залишається ухвалення законодавства про зареєстровані цивільні партнерства. Як пояснила Сугак, зараз у парламенті є три депутатські законопроєкти, які стосуються цього питання. Міністерство юстиції підтримує всі три ініціативи та співпрацює з їхніми авторами.

Під час доопрацювання законопроєктів урядовці враховують не лише євроінтеграційні зобов’язання, а й рішення Європейського суду з прав людини в справі “Маймулахін і Марків проти України”.

Крім правового визнання партнерств, Україна має вдосконалити законодавство щодо відповідальності за дискримінацію та забезпечити дієві механізми захисту постраждалих.

Водночас заступниця міністра визнала, що держава не вкладається в раніше визначені терміни. 

“На це є як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Коли ми розробляли Дорожню карту з питань верховенства права, то не до кінця розуміли масштаб роботи, з яким доведеться зіткнутися, тому заклали на підготовку законодавства значно менше часу, ніж насправді потрібно. Не досить, щоб Міністерство юстиції чи інший орган державної влади просто розробили законопроєкт, а парламент його ухвалив. Цьому передує велика кількість консультацій”, – пояснила посадовиця. 

Людмила Сугак. Фото: Стас Карташов

Наприклад, у блоці “Юстиція, свобода та безпека” є чіткі акти законодавства ЄС, з якими можна порівняти українські норми, визначити прогалини та усунути їх. Натомість у сфері прав людини, зокрема захисту прав ЛГБТІК+-людей, немає такого чіткого переліку обов’язкових актів. Тому урядовці спираються на рекомендації міжнародних організацій, акти мʼякого права Європейського Союзу та рішення Європейського суду з прав людини.

Після цього вони проводять консультації з громадськістю та державними органами, надсилають напрацьовані документи до Європейської комісії, отримують її рекомендації та знову доопрацьовують законопроєкти. 

Кожен із цих етапів потребує часу, якого спочатку не врахували під час планування реформ.

Водночас Сугак запевнила, що про відтермінування на багато років не йдеться. Дорожня карта передбачає завершення відповідних завдань з розроблення законодавства до кінця 2027 року. Підготовка підзаконних актів, зокрема плану дій з реалізації національної стратегії, може тривати кілька місяців. Натомість терміни ухвалення законів залежать уже від роботи парламенту.

Окремо представниця Мін’юсту наголосила, що не досить лише ухвалити закон: держава повинна забезпечити його виконання, інакше навіть якісні законодавчі зміни не вплинуть на життя людей.

Новий Цивільний кодекс: які дискримінаційні норми обіцяють прибрати

Значну частину дискусії присвятили проєкту нового Цивільного кодексу України № 15150, який Верховна Рада підтримала в першому читанні 28 квітня 2026 року.

Документ спричинив хвилю критики з боку громадських організацій, правозахисників, жіночих рухів та ЛГБТІК+-спільноти. Зокрема, експерти застерігали, що запропоновані положення можуть обмежити право одностатевих пар на сімейне життя, погіршити становище трансгендерних людей та створити можливості для дискримінації.

Радник голови Верховної Ради та секретар робочої групи з розроблення нового Цивільного кодексу Михайло Хоменко заявив, що автори врахували майже всі зауваження громадськості та суттєво переглянули документ перед другим читанням.

Зокрема, з проєкту вилучили визначення поняття “доброзвичайність”, яке раніше пропонували використовувати для регулювання цивільних відносин. Також прибрали положення, що пов’язувало право людини на індивідуальність із цим поняттям.

Хоменко визнав, що спроба законодавчо визначити “доброзвичайність” як сукупність етичних стандартів була помилкою розробників.

“Потрібно визнавати свої помилки. Спроба розробників визначити оцінне поняття на рівні дефініції була стратегічною, а не тактичною помилкою. Тим паче йдеться про першу книгу Цивільного кодексу – “Загальна частина”.

Слід визнати, що ідея визначити доброзвичайність через етичні стандарти поведінки була не найкращою. Тому поправками голови Верховної Ради цю норму вилучили з проєкту”, – розповів секретар.

Михайло Хоменко. Фото: Стас Карташов

Крім того, робоча група, за його словами, відмовилася від запропонованого раніше визначення сім’ї, яке викликало обурення правозахисної спільноти.

Натомість автори повернулися до підходу, закріпленого в статті 3 чинного Сімейного кодексу України. Він не обмежує поняття сімʼї лише кровним спорідненням або союзом чоловіка та жінки.

Також розробники переглянули положення щодо примирення подружжя під час розлучення та норми, пов’язані зі стягненням аліментів.

Робоча група протягом шести місяців після першого читання проводила зустрічі з представниками ЛГБТІК+-спільноти, жіночих, антикорупційних та інших громадських організацій.

Оновлений текст планують передати на розгляд парламентського Комітету з питань правової політики. Громадські організації матимуть можливість ознайомитися з документом та долучитися до його подальшого обговорення.

Водночас оцінки робочої групи та громадянського суспільства щодо реформи залишаються різними. Саме 28 жовтня, у день проведення форуму, понад 40 громадських організацій і медіа закликали Верховну Раду не підтримувати проєкт № 15150 у другому читанні та в цілому.

Підписанти, серед яких і Центр прав людини ZMINA, вважають, що запропонована реформа може створити ризики для свободи слова, приватності, прав жінок, дітей та ЛГБТІК+-людей. Крім того, ухвалення цілком нового кодексу може створити невизначеність щодо подальшого застосування частини напрацьованих судами правових висновків. Серед можливих наслідків громадські організації називають суперечливі судові рішення та довший розгляд справ. Вони пропонують поступово оновлювати чинний кодекс замість ухвалення повністю нового документа. 

Цивільні партнерства та права трансгендерних людей: що пропонують у новому кодексі

Окреме питання стосувалося того, як новий Цивільний кодекс враховуватиме рішення ЄСПЛ у справі “Маймулахін і Марків проти України”.

У рішенні від 1 червня 2023 року Європейський суд з прав людини встановив, що відсутність правового визнання та захисту одностатевих пар в Україні порушує право на повагу до приватного й сімейного життя в поєднанні із забороною дискримінації.

За словами Хоменка, у доопрацьованому проєкті Цивільного кодексу вперше зʼявилося положення про зареєстровані партнерства. Водночас воно не встановлює безпосередньо порядок їхньої реєстрації, а передбачає, що правовий статус партнерств, права та обов’язки партнерів і партнерок, а також процедура реєстрації визначатимуться окремим законом.

“Це результат компромісу, якого ми досягли під час спілкування з представниками та представницями ЛГБТІК+-спільноти. Зокрема, йдеться про визнання зареєстрованих партнерств, укладених за кордоном. Однак наразі це стосується лише партнерств між іноземними громадянами, тобто сфери міжнародного приватного права”, – додав Хоменко.

Крім того, проєкт передбачає визнання зареєстрованих за кордоном партнерств, але наразі, за словами посадовця, лише тих, які уклали між собою іноземні громадяни.

Водночас одне з положень нового кодексу, яке може дискримінувати трансгендерних людей, досі залишається невирішеним. Ідеться про юридичні наслідки зміни гендерного маркера одним з подружжя. За поясненням Хоменка, відповідна норма передбачає визнання такого шлюбу недійсним.

Посадовець пов’язав складність її перегляду зі статтею 51 Конституції України, яка визначає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Він також нагадав, що під час воєнного стану змінювати Конституцію заборонено.

Хоменко визнав, що це положення може мати дискримінаційний характер, і висловив готовність обговорювати можливі способи його зміни без порушення Конституції.

ЄС оцінюватиме не лише ухвалені закони, а й реальні результати

Керівник відділу “Європейська інтеграція, врядування та верховенство права, громадянське суспільство” Представництва ЄС в Україні Асієр Сантільян Лузуріага наголосив, що недискримінація є одним з фундаментальних принципів Європейського Союзу. Цей принцип має діяти незалежно від походження людини, її мови, релігії, гендеру чи сексуальної орієнтації.

Євроінтеграція, як зауважив представник ЄС, передбачає не лише погодження українського законодавства з європейськими правилами, а й забезпечення рівного захисту прав усіх людей на практиці.

Окремо Сантільян Лузуріага звернув увагу на необхідність виконання рішень Європейського суду з прав людини. Хоча ЄСПЛ належить до системи Ради Європи, а не Європейського Союзу, виконання рішень суду також враховують під час оцінювання реформ України.

“Наша спільна мета – до кінця 2027 року завершити технічну підготовку України до вступу в Європейський Союз. Для цього ми регулярно проводимо робочі зустрічі, оцінюємо проміжні результати та перевіряємо, чи виконує Україна свої зобов’язання і чи має необхідну технічну підтримку.

Проміжні показники потрібні для того, щоб оцінювати прогрес ще до підбиття остаточних підсумків. Наступні кроки щодо імплементації ми плануємо приблизно на лютий або березень 2027 року. Після виконання проміжних показників триватимуть подальші переговори та робота над остаточними результатами”, – розповів посадовець.

Асієр Сантільян Лузуріага. Фото: Стас Карташов

Водночас, за його словами, євроінтеграція не має зводитися до формального виконання переліку вимог. Її результатом мають стати зміни, які українці відчують у повсякденному житті: ефективніша судова система, кращі державні послуги та реальний захист від дискримінації.

Представник ЄС також наголосив, що процес вступу ґрунтується на досягнутих результатах. Самого ухвалення необхідних законів не досить – важливо, щоб вони належно працювали.

Політична воля є, але чи вистачить голосів у парламенті?

Народна депутатка України Марія Мезенцева-Федоренко, яка долучилася до дискусії онлайн, визнала, що підтримка правозахисних реформ серед парламентарів є, проте могла б бути значно більшою.

Як приклад вона згадала ратифікацію Стамбульської конвенції. За словами депутатки, частина її колег раніше використовувала тему ЛГБТІК+-людей як аргумент проти документа, хоча він стосувався насамперед протидії насильству щодо жінок і домашньому насильству.

Також Мезенцева-Федоренко розповіла про роботу української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи. Зокрема, під час підготовки документів щодо ветеранів і ветеранок українські представники подавали поправки, які стосувалися ЛГБТІК+-військових.

“Ми бачимо, які дискусії точаться навколо цієї теми не лише в парламенті, а й у суспільстві загалом. Йдеться про те, як таких людей сприймають у війську, як до них ставляться в підрозділах. Це питання загальнонаціонального рівня, адже права людини є універсальними. 

Я хочу висловити повагу всім, хто сьогодні захищає нашу державу й завдяки кому Україна може продовжувати свій євроінтеграційний шлях. Європейська інтеграція залишається нашим пріоритетом”, – підкреслила нардепка.

Марія Мезенцева. Фото: Стас Карташов

Вона також застерегла від дискредитаційних кампаній, які можуть супроводжувати правозахисні ініціативи та поширювати думку, що відповідні зміни нібито недоречні під час війни.

“Але права людини завжди на часі. І Україна показує, що їх можна захищати навіть у найскладніших умовах”, – зауважила вона.

Водночас депутатка пояснила, що для ухвалення законів не досить лише декларувати підтримку. Необхідно домовлятися з парламентськими фракціями та групами, отримувати підтримку профільних комітетів, вносити законопроєкти до порядку денного й забезпечувати необхідну кількість голосів.

На її думку, навіть законопроєкти, які мають підтримку, можуть місяцями залишатися без розгляду через процедурні питання або інші пріоритети парламенту. 

Насамкінець Мезенцева-Федоренко запропонувала порушити перед керівництвом Верховної Ради та головами фракцій питання про виділення окремого пленарного дня для розгляду пакета законопроєктів у сфері прав людини. Вона вважає, що такий підхід допоміг би парламенту системніше працювати над відповідними реформами.

Дискусія засвідчила, що Україна продовжує працювати над законодавством у сфері прав людини, однак між ухваленням стратегічних документів і реальним забезпеченням рівності залишається чимало нерозв’язаних питань.

Найближчими випробуваннями стануть оприлюднення оновленого проєкту Цивільного кодексу, подальша робота над законодавством про зареєстровані партнерства та здатність парламенту ухвалювати правозахисні рішення.

Адже, як наголошували учасники й учасниці форуму, європейський шлях України визначатиметься не лише виконанням формальних вимог ЄС, а й тим, наскільки держава забезпечуватиме права всіх людей – зокрема, під час повномасштабної війни.