“Писати стало для мене способом вижити і залишити щось по собі”: у Харкові вручили премію імені загиблої художниці Ніки Кожушко для молодих митців

Увечері 19 травня в Харківському національному академічному театрі опери і балету імені Миколи Лисенка відбулась церемонія нагородження переможців премії “Генерація Ніка”, заснована на честь загиблої 18-річної художниці та поетеси Вероніки Кожушко.

Дата обрана не випадково: 19 травня — день народження Вероніки. Їй виповнилось би двадцять років. Вона загинула 30 серпня 2024 року внаслідок російського ракетного удару по Харкову.

Премію другий рік поспіль присуджують молодим митцям віком від 16 до 21 року за сміливість, чесність і творчий дух неспокою. Нагороди в головних номінаціях вручали письменник і музикант Сергій Жадан та художник , лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Павло Маков.

Лауреаткою в категорії “Живопис” стала Катерина Носаль, у категорії “Література” — Єлизавета Теплякова. Окрім основних нагород, вручили дві спеціальні номінації — Вероніці Хмелівській за лірико-філософське есе та Владиславу Малишеву за художній твір на військову тематику. Спеціальну відзнаку від художньої студії Aza Nizi Maza отримала художниця Купава Надточій.

Про те, як проходила церемонія та чому надзвичайно важливо відзначати молодих митців, які починають творити під час війни, читайте в матеріалі.

Номінантки премії в категорії “Живопис”. Фото надане організаторами премії “Генерація Ніка”

Премія, що виросла з утрати

Премія “Генерація Ніка” виникла восени 2024 року з ініціативи батька Вероніки — Ігоря Кожушка, Харківського літературного музею та фонду Сергія Жадана. Вона присуджується літераторам і візуальним митцям віком від 16 до 21 року за творчий дух неспокою, небайдужість, сміливість і чесність у висловлюванні. Переможці премії отримують 40 тисяч гривень на реалізацію власних проєктів. 

За два роки існування премія об’єднала 416 учасників. У другому сезоні надійшло 246 нових заявок.

Ігор Кожушко, засновник благодійного фонду “Генерація Ніка”. Фото: Накипіло

Ігор Кожушко під час відкриття церемонії сказав, що для нього премія — це, по-перше, про вшанування пам’яті та гучне нагадування про молодих, талановитих, безневинних жертв агресії, які не зможуть більше творити, тих, кого вбила Росія. По-друге — про мистецтво: премія дає можливість почути тих молодих, талановитих, чия творчість почалася саме під час повномасштабної війни. І по-третє — про те, щоб суспільство розуміло важливість одночасно двох речей: пам’ятати загиблих і підтримувати тих, хто творитиме майбутнє країни.

На церемонії він прочитав лист, знайдений у телефоні доньки після її загибелі. Лист датований серединою 2022 року — часом, коли Харків щодня обстрілювали, але сімнадцятирічна Ніка відмовилась евакуюватися.

“Навіть на початку повномасштабного вторгнення мені не вистачило духу покинути це місто. Хоч було дуже страшно, я висловлювала свої почуття та хвилювання в своїх малюнках. Ці ілюстрації під час війни я дарувала військовим, волонтерам, лікарям та працівникам ДСНС, аби виразити свою вдячність за їхню надзвичайно тяжку працю”, — писала Ніка.

У тому ж листі вона сформулювала своє розуміння того, за що йде війна: “Ця війна йде якраз за культуру та наш код нації. Мистецтво повинне жити, розвиватись. Воно заквітчує та рухає міста, особливо Харків, місто студентів з надзвичайною історичною спадщиною. Тож вірую в нашу перемогу. Хай живе наше мистецтво та Україна”.

Харківський театр “Нафта”. Фото: Накипіло

Театр як форма пам’яті

Церемонія відбулась у незвичайному форматі. Оголошення переможців поєднали з театралізованим перформансом, створеним харківським театром “Нафта” (режисер — Артем Вусик) у колаборації зі студентами Харківського національного університету мистецтв імені Котляревського та “Хором Одиноких Сердець Сержанта Пеппера”. У постановці використали поезії Вероніки Кожушко.

Вибір формату — не естетична примха, а принципова позиція організаторів: пам’ять про Ніку не повинна бути лише меморіальною, вона має бути живою. Поезія дівчини, яка загинула, звучить зі сцени — і стає частиною теперішнього, а не лише минулого.

Один із фрагментів перформансу містить репліку, яка точно описує задум всього вечора: “Але ж її поезія і є загальною історією сьогодення”. Поезія Ніки Кожушко стала частиною великого наративу про те, чим є Харків у часі повномасштабної війни — і чим є молодість, що росте під звуки сирен.

“Пам’ять, яка дає нам життя”

Співзасновник премії Сергій Жадан на церемонії говорив про те, що поєднує всіх причетних до цього проєкту.

“Ця історія виникла і почалася з пам’яті, яка базується на любові і на великій повазі. Ніка любила дуже багатьох людей. Ніка взагалі була відкрита і щедра на любов. Вона відкривала для себе світ і цікавилася людьми. І її багато хто любив. Власне, любов до неї нас всіх і об’єднала. Вона нас тримає, вона нас пов’язує”, — сказав він.

Сергій Жадан. Фото надане організаторами премії “Генерація Ніка”

За словами Жадана, премія — не лише про минуле.

“Ця премія, звісно, про пам’ять, звісно, про Ніку. Але мені видається, що вся ця оповідь значно ширша. Вона про майбутнє, вона про те, куди виростуть, куди виведуть нас сьогоднішні голоси. Ця історія, крім того, що вона про пам’ять і про любов, вона ще й про віру. Про віру і про велику-велику ніжність”, – сказав Жадан.

Тетяна Пилипчук, директорка Харківського літературного музею і співзасновниця преміїь та менеджерка премії Мілєна Ляшенко. Фото: Накипіло

Тетяна Пилипчук, директорка Харківського літературного музею і співзасновниця премії, наголошує на тому, яким має бути характер цієї пам’яті.

“Ми хочемо, щоб наша пам’ять була саме про життя. Це пам’ять, яка нам дає життя, це пам’ять про те, що ми можемо продовжувати, ми хочемо продовжувати, ми хочемо створювати щось хороше”, – говорить вона.

Менеджерка премії Мілєна Ляшенко розповіла, що за кожною з 246 заявок стоїть конкретна людина з конкретною історією і конкретними сумнівами.

“Ми отримуємо повідомлення вночі: “Мілєна, можна я подамся, чи я ще не готовий? Мілєна, будь ласка, скажи мені щось”. Завдяки креативу, який народжується тут, у “Генерації Ніка”, завдяки тому, що наші претенденти пробують, вони не бояться, вони стукаються — ми маємо такі нові цеглинки для будування нашого майбутнього”, – сказала Ляшенко.

Нова генерація, нова мова

Члени журі в обох категоріях незалежно один від одного зафіксували одне й те саме спостереження: сьогоднішнє молоде покоління пише і малює інакше, ніж будь-яке попереднє мирне покоління.

“Ми вже другий рік дивимось, читаємо тексти номінантів. Це справді зовсім інша література. У неї дійсно з’явилась та нота, якої не було до 2022 року. Яка ця нота — її, мабуть, зараз важко окреслити. Але там справді багато чесності. Можливо, це щирість, чесність і правдивість. Вони зараз характеризують цю літературу”, — сказав Сергій Жадан.

Членкиня журі літературної категорії Ольга Бондар, провідна фахівчиня Харківського літературного музею, навела приклади того, як молоді автори описують власний досвід. Один із учасників написав у анкеті:

“Писати стало для мене способом вижити і залишити щось по собі. Писати — це моя стратегія, щоб не збожеволіти і дати думкам простір поза моєю головою”. Інший учасник зазначив, що “перший день калібрів став днем народження моїх верлібрів”.

“У творах молодих авторів, поданих на премію, як на мене — багато болю, але так багато надії. Це твори про національну ідентичність, про пам’ять, про втрати, травми і про стійкість. Кожен рядок прозовий і віршований є свідченням нашого безжального часу. Війна змусила говорити чесніше, різкіше і без прикрас”, — підкреслила Бондар.

Членкиня журі художньої категорії, директорка Центру сучасного мистецтва “Єрмілов Центр” Наталія Іванова, процитувала художника Василя Єрмілова — засновника харківського авангарду, якого радянська система переслідувала у 1930-х роках.

“Земля, за яку пролито стільки крові, не може залишитись незасіяною. І те, чим ми будемо засівати цю землю, своє культурне поле, — це від вас залежить”, – каже вона.

Переможниця в категорії “Живопис”: Катерина Носаль

Лауреаткою в категорії “Живопис” стала Катерина Носаль.

Художник Павло Маков, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, який вручав нагороду в ції категорії, сказав, що вибір переможця давався надзвичайно складно — шорт-лист складався з робіт, кожна з яких могла претендувати на перемогу.

У своєму слові після вручення Катерина Носаль сказала:

“Перше хочу подякувати Ніці. З сьогоднішнього дня я завдячую усім тільки їй. Вона величезне моє натхнення. І таких людей, як вона, повинно бути більше. Я закликаю усіх надихатися і творити наше майбутнє. І культурний простір нашої країни. Бо тільки від нас залежить наше майбутнє. І тільки від нашої молоді”.

Переможниця в категорії “Література”: Єлизавета Теплякова

Лауреаткою в категорії “Література” стала Єлизавета Теплякова за роман “Мертве дитинство”. Членкиня журі Ольга Бондар розповіла про роман авторки:

“Я тричі читала цей роман. Я тричі плакала над ним. Я думаю, що коли він буде надрукований, це одразу буде бестселер. Це роман-свідчення, автобіографічний, роман таких справжніх почуттів, дружби, кохання, яке долає всі випробування”.

Переможниця у номінації “Література” Єлизавета Теплякова. Фото: Накипіло

Єлизавета Теплякова у своєму слові пов’язала власну творчість із тим, що говорила сама Ніка Кожушко.

“Я пам’ятаю відео Ніки, де вона казала, що як митець вона зобов’язана говорити за тих, кого вже немає. І я думаю, що моя творчість також про це. Про те, що я хочу сказати за тих, кого вже немає. І не тільки за тих, кого вже немає, а й за тих, хто є. За все своє покоління, за себе, за моїх друзів, які стали натхненням. І за всіх тих, кого війна щось забрала. Тому що вона забрала щось у кожного з нас. І ніхто не буде жити так, як він жив до війни”.

Спеціальні номінації

Дві спеціальні номінації за твори на військову тематику вручали офіцер Центру спецпризначення “Омега” Артем Ревчук та військовослужбовиця і поетка Юлія Паєвська (Тайра).

Вероніка Хмелівська з Івано-Франківська отримала відзнаку за лірико-філософське есе. Фото: Накипіло

Вероніка Хмелівська з Івано-Франківська отримала відзнаку за лірико-філософське есе. Вона подолала 26 годин у дорозі автобусом, щоб бути присутньою особисто. На сцені вона розповіла, що її батько також святкує сьогодні день народження — і зараз служить у Збройних Силах України.

Владислав Малишев із Кривого Рогу отримав відзнаку за художню роботу. Він розповів, що дізнався про Ніку через подругу — під час вогнища пам’яті на одному з фестивалів.

“Це той самий момент, коли ми маємо пам’ятати людей завжди. Як казав Максим Кривцов: “Війна — це імена””, – зазначив він.

Купава Надточій. Фото надане організаторами премії “Генерація Ніка”

Спеціальну відзнаку від художньої студії Aza Nizi Maza отримала художниця Купава Надточій. Представник студії Микола відзначив особливість її робіт — портрети рослин і домашніх тварин, у яких “намагаєшся відчути оцю любов і наповненість чимось світлим”.

“У такі непевні часи здається, коли якісь змісти втрачають свою силу, нам залишається небагато шляхів, які точно впливають на нас. І це — найбільш людяне, що я побачив”, – сказав митець.

“Ми зобов’язані говорити за тих, кого вже немає”

Юлія Паєвська (Тайра), вручаючи спеціальні відзнаки, говорила про взаємозалежність між тими, хто воює, і тими, хто творить: “Я насправді дуже вдячна за ваш вклад у нашу перемогу, тому що ви надихаєте нас. Я надіюсь, що військові надихають вас навзаєм. Тобто, це мусить бути взаємно”.

Вона висловила єдине бажання щодо молодих учасників премії:

“Я молюсь, щоб вам ніколи не довелось взяти в руки зброю. Нехай це буде перо, або пензель, або олівець. Слово і зображення — це велика сила і велика зброя. Але давайте ми постараємось закінчити цей конфлікт, щоб ви могли спокійно творити далі”.

Іван Вербицький, перший заступник міністра культури України. Фото: Накипіло

“Сьогоднішня подія є важливою не тільки для вас, але й для всієї країни і для української держави. Такі люди, як Ніка, прекрасні молоді люди, які стають нагородженими цією премією, — це майбутнє України, такої прекрасної, світлої, вільної. Тому я хочу подякувати вам за те, що ви бережете цю пам’ять і за те, що плекаєте і розвиваєте це майбутнє, бо саме воно є тією Україною, яку ми зараз захищаємо і в якій ми хочемо жити”.

У свою чергу, перший заступник міського голови Харкова Олександр Новак згадував, що дівчина безмежно любила Харків і незважаючи на свій молодий вік, вона була надзвичайно талановитою.

“І цей талант став світлом, яке не згасло під час підступного ворожого удару. А це світло розквітло тисячами іскор серед наших молодих митців”. Він запевнив, що міська влада робитиме все, щоб молодь мала можливість розвиватись і творити в Харкові”, – підкреслив він.

Премія існує завдяки грантовій підтримці та широкій мережі партнерів. Зокрема, до премії долучилися Центр прав людини ZMINA, PEN Ukraine, Центр Шептицького УКУ, дослідницька платформа “Минуле, майбутнє, мистецтво”, видавництво, яке випустило альманах за підсумками першої премії, Благодійний фонд “Толока”, художня студія Aza Nizi Maza.

Комунікаційна менеджерка Центру прав людини ZMINA Ірина Загородня розповіла, що вперше дізналась про Ніку через одну конкретну роботу — зображення багатоповерхівки, з якої тече кров.

“Я подумала: як людина, яка знаходиться далеко від мене, може настільки точно відобразити все те, що я відчуваю, думаю в цей час. Це великий талант і великий дар — вміти так передати те, що відчувають мільйони українців. Саме це і є головне завдання мистецтва”, – сказала Ірина Загородня.

Виступ Євгена Турчинова і Сергія Жадана. Фото: Накипіло

“Танго Харків” — пісня, яку Ніка любила

Окремим моментом вечора став виступ Євгена Турчинова і Сергія Жадана. Вони виконали пісню “Танго Харків”, до якої Ніка Кожушко створювала ілюстрації.

“Ніка пише мені: “Жека, в мене є ідея”. І я зараз про це подумав, а зараз цих ідей понад двісті”, — сказав Турчинов перед початком.

Рядки пісні — “Завтра побачимось, давай доживемо до завтра” — у прифронтовому Харкові звучать не як поетична метафора, а як буквальний вираз того, як живе це місто.

Меморіалізація як суспільна практика

Премія “Генерація Ніка” — один із прикладів того, як українське громадянське суспільство виробляє власні практики меморіалізації в умовах повномасштабної війни. На відміну від традиційних меморіальних форматів — музеїв, пам’ятників, щорічних поминань — ця премія є живою і процесуальною: щороку вона продукує нові імена, нові тексти, нові роботи.

Важливо, що вона не лише вшановує загиблу, а й підсвічує творчість тих, хто живий і продовжує. Це принципова відмінність: пам’ять тут — не фіналізована, не закрита, а та, що рухається вперед і тягне за собою нових людей.

За два роки навколо премії сформувалась широка коаліція: правозахисні організації, культурні інституції, державні органи, міжнародні донори, видавці, художники, поети, театр. Це не випадково. Ніка Кожушко була людиною, яка вміла об’єднувати — і, за словами Сергія Жадана, продовжує це робити навіть після смерті.

“Власне, любов до неї нас всіх і об’єднала. Вона нас тримає, вона нас пов’язує. Вона зумовлює робити цю роботу так, щоб присутність Ніки далі відчувалася, щоб це все не відходило в минуле, щоб це все залишалося далі з нами”, – сказав Жадан.

Нагадаємо, Вероніка Кожушко (19 травня 2005 — 30 серпня 2024) — харківська художниця і поетеса. Загинула внаслідок російського ракетного удару по Харкову у серпні 2024 року. Під час повномасштабного вторгнення залишалась у місті і дарувала свої ілюстрації військовим, волонтерам та медикам.

Премія “Генерація Ніка” засновано у 2024 році. Присуджується літераторам і візуальним митцям віком від 16 до 21 року. Організатори: Благодійний фонд “Ніка Генерація” (засновники — Ігор та Тетяна Кожушко), Харківський літературний музей (директорка — Тетяна Пилипчук), Фонд Сергія Жадана.

Читайте також: “Генерація Ніка”: світло, яке залишилося після загибелі художниці Вероніки Кожушко і продовжує звучати голосами молодих митців