На електронній мапі вже доступні фотокопії понад тисячі архівних справ, а також інформація про ще таку ж кількість документів, знищених у 1956 році.
Колекцію передали спадкоємці американського мецената, президента Американсько-української ділової ради (USUBC) Моргана Вільямса
Музей прагне зібрати й зберегти свідчення історії в одному місці, оскільки з кожним роком очевидців трагедії стає дедалі менше. Артефакти можна "позичити" музею на час виставки, а потім забрати додому.
Юрист Клим Братківський називає Гасиджак "очільницею Голодомору" та наголошує, що "дуже скоро її спокійне безтурботне робоче життя закінчиться".
Офіційну заяву Гасиджак готує разом з правниками.
Одним із перших, хто розпочав цю хвилю булінгу, є юрист Клим Братківський, який наголосив, що керівниця цієї установи не може мати такий вигляд.
Команда Музею Голодомору цьогоріч здійснила низку дослідницьких експедицій, в межах яких проїхала 10 тисяч кілометрів Україною, розшукуючи свідків Голодомору 1932—1933 років та досі невідомі місця масового поховання жертв цього геноциду. Найзмістовніші свідчення лягли в основу 10 мультимедійних матеріалів проєкту “Голодомор: мозаїка історії. Невідомі сторінки”. В останній публікації цього циклу розповіді про те, як пережили ті часи селища Велика Лепетиха і Князе-Григорівка Каховського району Херсонської області.
Передостанню історію з циклу “Голодомор. Невідомі сторінки” команда Музею записала у Миколаєві зі слів 96-річної Олександри Леонтьєвої, яка походила з багатодітної родини і пережила Голодомор у селі Лук’янівка (тоді — Леніно) Баштанського району Миколаївської області.
Продовжуємо цикл публікацій про свідків, які пережили Голодомор-геноцид. Наступна героїня, знайдена в межах експедицій Музею Голодомору, – мешканка Вінниччини Василина Яровенко. Вона народилася в родині заможних селян, утім, у 1932-1933 роках їй довелось дуже швидко подорослішати – десятирічна дівчинка залишилася без батьків, які виїхали за межі України через репресії, і змушена була працювати на рівні з дорослими.
Анна Павлівна народилася в звичайній селянській сім’ї Кащаків та стала свідком того, як її батько із успішного господаря навесні 1932 року перетворився на безправного колгоспника. Колективізація, розкуркулення, Голодомор 1932–1933 років та масовий штучний голод 1946–1947 років – всі ці події торкнулися Анни Слободян та її родини.
Цикл публікацій за результатами експедицій Музею Голодомору з розшуку свідків геноциду українського народу продовжує розповідь Марії Тільної з Харківщини. Жінка змальовує жахливі картин замучених голодом людей, які падали на вулицях, розповідає як їли небезпечні для життя речі та ховали рідних у загальних ямах.
Щоп’ятниці отримуйте найцікавіші матеріали тижня: важливі новини та актуальні анонси, розлогі тексти й корисні інструкції.