Привіт від НКВС? Ви на свободі – це наше недопрацювання!
1024×768
Normal
0
false
false
false
RU
X-NONE
X-NONE
/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Обычная таблица”;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-qformat:yes;
mso-style-parent:””;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin:0cm;
mso-para-margin-bottom:.0001pt;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:”Calibri”,”sans-serif”;
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-font-family:”Times New Roman”;
mso-fareast-theme-font:minor-fareast;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;
mso-bidi-font-family:”Times New Roman”;
mso-bidi-theme-font:minor-bidi;}
25 березня на очах багатомільйонної телевізійної аудиторії на засіданні Кабінету Міністрів України за підозрою у вчиненні злочину правоохоронці затримали без ухвали слідчого судді на підставі статті 208 КПК України голову Державної служби з надзвичайних ситуацій С. Бочковського та його заступника В. Стоєцького.
Ви, можливо, також це бачили або принаймні читали про це. А чи уявляли ви себе на місці затриманих? Якщо ні, то даремно. Адже 25 березня 2015 р. відбулася демонстрація необмеженої влади силових органів над свободою будь-якої людини в Україні.
Я дивився затримання в запису. Почувши у новинах про цю публічну порку, перше, про що я подумав: чи було рішення суду? Конституція України наказує, за загальним правилом, затримувати людей лише за судовим рішенням, а практично це правило порушується в кожному випадку затримання (крім випадків, коли особа знаходиться в розшуку). Принаймні за 15 років адвокатської практики у мене не було жодної справи, де б ця норма була дотримана. Але я не міг повірити, що навіть показовий арешт високопосадовців може відбуватися з таким же показовим порушенням закону.
Подивимось текст частини першої статті 208 КПК України, яка була зазначена, як правова підстава затримання цих високопосадовців:
Стаття 208. Затримання уповноваженою службовою особою.
1. Уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках:
1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;
2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.
Слід також пригадати і текст статті 29 Конституції України:
Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Не треба бути фаховим юристом, щоб зрозуміти: затримання двох високопосадовців відбулося не під час вчинення злочину або замаху на його вчинення, чи щойно після його вчинення. Принаймні телеглядачам не показали, як С. Бочковський та В. Стоєцький здійснювали злочинну діяльність в залі засідань Кабміну.
Натомість всьому світу було продемонстровано, що конституційне право громадян на свободу та особисту недоторканність в Україні є лише декларацією, а записані в Основному законі і в Кримінально-процесуальному кодексі гарантії від свавільного позбавлення людини свободи у формі судового рішення (“ордеру на арешт”) існують лише в текстах цих документів.
Чи щось змінилося у практиці затримань людей правоохоронними органами з того часу, як прийняли Конституцію України? Нічого. Силовики продовжують хапати людей на вулицях, витягувати із домівок і без жодних пояснень доставляти їх до “органів”. При цьому затриманням такі дії вважаються лише тоді, коли дії правоохоронців оформлені протоколом затримання, чого теж часто не відбувається. Європейським судом з прав людини таке вважається “невизнаним затриманням” і розглядається як протизаконне.
Природно, що силові відомства стоять на смерть за право затримувати осіб без судового дозволу – це суттєво спрощує їхнє завдання з розкриття злочинів. Тепер подібне нехтування закону подається і як “нагальна потреба, необхідність боротьби з тероризмом, корупцією”. Відтак силові відомства повертають нас до добре знайомих традицій часів НКВС: “якщо Ви на свободі, це не ваша заслуга, а наше недопрацювання”.
Ми маємо вимагати боротьби з корупцією. І, можливо, досвід Грузії виглядає захопливо. Але не можна боротися з порушеннями, вдаючись до злочину. Ми маємо зрозуміти, що на засіданні Кабміну в момент публічної демонстрації діяльності вищого керівництва держави з боротьби з корупцією відбулося абсолютне нехтування основними конституційними засадами правової демократичної держави, зокрема, принципу верховенства права. Якщо С. Бочковський та В. Стоєцький скоїли злочин, то органи досудового слідства мають звернутися до суду з відповідним клопотанням, а суд може надати дозвіл на затримання. І лише тоді обоє мають бути затримані.
Оскільки завідомо незаконне затримання становить склад кримінального злочину за статтею 371 Кримінального кодексу (адже, складно уявити, що особа, яка здійснювала затримання, не розуміла незаконність своїх дій), то належним реагуванням на такі дії є подання заяви про вчинення кримінального правопорушення.
Я не є адвокатом затриманих, утім закон дозволяє звернутись з такою заявою будь-якій особі.
Я очікую, що органи прокуратури встановлять осіб, персонально відповідальних за завідомо незаконне затримання, і доведе їхню провину в суді, який призначить їм справедливе покарання.
Геннадій Токарев, адвокат, спеціально для Центру інформації про права людини
