Як люстрація та меморіалізація формують майбутнє України
Правозахисники переконані, що люстрація та меморіалізація – це не лише питання минулого, але й інструменти для побудови справедливого та безпечного майбутнього України.
Під час презентації масштабного соціологічного дослідження “Як українці бачать справедливість під час війни”, проведеного Соціологічною групою “Рейтинг” на замовлення Центру прав людини ZMINA, партнерка Адвокатського об’єднання “Azones” Дарʼя Свиридова пояснила, чому правозахисники розглядають люстрацію та меморіалізацію загиблих у контексті справедливості.
Люстрація – один з важливих інструментів, який поряд з іншими може задовольнити запит суспільства на справедливість. В умовах складних перемовин про можливе перемир’я, закінчення війни не виключено, що питання правосуддя буде на порядку денному в ряду компромісів, які може вимагати країна-агресор.
Російська влада, ймовірно, намагатиметься уникнути відповідальності за міжнародні злочини, що викликатиме фрустрацію серед постраждалих та суспільства, яке пов’язує відповідальність із запитом на справедливість. В цьому контексті люстрація та меморіалізація стають важливими інструментами для забезпечення справедливості.
Працюючи з темою тимчасово окупованих територій (ТОТ), починаючи з 2014 року, ми бачимо велику кореляцію між рівнем спротиву та підтримкою населення з боку органів місцевої влади в громадах, на які наступала армія окупанта, правоохоронних органів, державних інституцій. Рівень спротиву населення окупантам залежить від підтримки місцевої влади. Чим більшу підтримку люди відчували з боку влади того регіону, містечка, громади, на яку наступав ворог, тим більшою була готовність до спротиву і тим сильніше він чинився.
Відповідно, чим менше було цієї підтримки, тим більше було страхів, пов’язаних із небезпекою, у людей, які пережили окупацію або були на межі окупації.
Ми бачимо, що ось це запам’ятовування того, як представники органів влади поводили себе під час окупації або спротиву окупації, чи вони співпрацювали з окупантом чи ні, чи допомагали громаді чинити опір, чи ні, сильно впливає на подальше відчуття безпеки у людей.
Результати масштабного дослідження “Що думають українці про пам’ять та люстрацію?” показали величезний відсоток людей, які готові повідомляти органу, який займатиметься люстрацією, дані про співпрацю місцевої влади з окупантами. Я пов’язую такий високий показник із питанням безпеки. Це дослідження продемонструвало, що люди готові діяти, щоб запобігти поверненню до органів державної влади службовців, які потенційно в разі наступу російської армії зрадять безпеку суспільства.
Саме тому люди прагнуть зберігати пам’ять про події екзистенційної кризи виживання та використовувати її для побудови безпечного простору, довіряючи лише тим органам влади, зокрема правоохоронним та судовим, де немає людей, які несуть загрозу в контексті співпраці із Російською Федерацією.
Розбудова інструментів люстрації в Україні – складне питання, яке потребує широкого обговорення та врахування різних думок. Дослідження показують, що суспільство все ж не довіряє жодному з існуючих органів влади настільки, щоб делегувати йому проведення люстрації. Люди очікують створення нового органу, який матиме високий рівень довіри з боку громадян.
Важливо, щоб механізм люстрації відповідав двом принципам міжнародних стандартів. Перше – має бути колегіальний орган, що ухвалюватиме рішення про обмеження доступу до державних посад. Про це каже і досвід люстрації в інших країнах, і стандарти, які на сьогодні закріплені у різних документах про підходи до розбудови люстрації.
Який би орган не збирав цю інформацію, фінальне рішення має приймати колегіальний орган, в структурі якого будуть і представники правоохоронних органів, які володіють інформацією, і представники органів збереження пам’яті, і представники інших органів центральної влади, а також представники громадських організацій, які так само з початку збройного конфлікту у 2014 році зберігають і документують його події.
Крім того, необхідний індивідуальний підхід до оцінки дій кожної особи, яка буде проходити таку перевірку. Не можна обмежувати доступ до посад лише на підставі факту роботи в умовах окупації. Важливо враховувати конкретні дії та їхні наслідки, як негативні, так і позитивні.
До прикладу, у сфері освіти питання люстрації викликає багато дискусій. Але не можна просто заборонити всім вчителям з ТОТ працювати в українських школах.
Тобто умовно не можна просто сказати, що всі вчителі на окупованих територіях не можуть далі викладати в школах України. Або всі вчителі, скажімо, історії мають потрапити під люстрацію. Бо, наприклад, може виявитись, що окремий учитель історії робив все, щоб доносити дітям адекватну інформацію, мінімізуючи вплив негативної російської освітньої програми серед учнів у своїй громаді. І про це знають батьки, які можуть розказати це люстраційній комісії. А може бути й так, що вчитель хімії або математики замість викладання свого предмета на кожному уроці промивав мізки дітям російською пропагандою.
Тож необхідно індивідуально оцінювати дії кожного вчителя, враховуючи, як він чи вона поводилися в умовах окупації, чи доносили до учнів правдиву інформацію, чи протидіяли російській пропаганді.
Дарʼя Свиридова, правозахисниця, партнерка Адвокатського об’єднання “Azones”
