Парламент і ЛГБТІК+: заявка на успіх у 2024 році

У чому нам не відмовиш, так це в умінні планувати діяльність. На жаль, наша робота з виконання планів часто пробуксовує, але це компенсується тим, що іноді ми робимо щось хороше раптово, несподівано, поза плануванням. Зараз під містким займенником “ми” я маю на увазі державу Україна. Отже, держава Україна в особі свого єдиного законодавчого органу ухвалила сама для себе план парламентської законопроєктної роботи на поточний, 2024 рік.

Організації громадянського суспільства, засновані на значущій участі ЛГБТІК+, традиційно роблять свій скромний внесок у це планування, озвучуючи пріоритети та пропозиції в поточному діалозі протягом попереднього року з державними інституціями та окремими посадовцями.

Отже, в царині планування маємо порцію хороших новин.

1. Законопроєкт про відповідальність за злочини, мотивовані нетерпимістю, зокрема гомофобією та трансфобією, тобто відомий нам усім урядовий законопроєкт 5488, – Рада внесла його в пріоритет-пріоритет. Він повністю готовий до розгляду та голосування. Запланований на I квартал (це завдання 62 за розділом I).

2. Нас чекає окремий закон про Національну програму адаптації законодавства України до права Європейського Союзу (acquis ЄС). Це пов’язане з тим, що у зв’язку з отриманням Україною статусу держави-кандидата постала потреба системної адаптації законодавства України до права ЄС у межах переговорного процесу щодо вступу України до Союзу. У правовій системі ЄС є безліч норм, спрямованих на запобігання дискримінації, зокрема дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, тож названий закон дозволить нам посилити роботу на треку гармонізації українського законодавства з європейським – роботу, яку де-факто вже давно розпочато (п. 52 розділу I).

3. У нашій державі має з’явитися новий кодекс – Кодекс України про адміністративні проступки. Відповідальним за його розроблення визначено Міністерство юстиції України. Існує потреба нового відмежування правопорушень, адміністративних за своєю значущістю, від справді кримінальних (п. 69 розділу I). Ідеться, зокрема, про сумнозвісну статтю 161 Кримінального кодексу України “Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками”. На нашу думку, цей “склад злочину” треба вилучати з КК і записувати до Кодексу про адміністративні проступки. Так, ідеться про пом’якшення відповідальності! Але це варто робити синхронно із запровадженням до КК України справедливої відповідальності за злочини, мотивовані нетерпимістю (див. про це вище).

4. Держава продовжує розгортати політики протидії дискримінації в окремих державних інституціях. Зокрема, на III квартал цього року заплановано розгляд прогресивних змін до Закону “Про Дисциплінарний статут служби цивільного захисту” щодо запобігання і протидії дискримінації та сексуальним домаганням – як щодо жінок, так і щодо чоловіків (п. 50 розділу II, відповідає за це МВС). Звісно, серед підстав запобігання дискримінації мають бути зазначені сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність.

5. Ми як держава знову заходимо на трек осучаснення законодавчого регулювання такої сенситивної теми, як ДРТ – допоміжні репродуктивні технології. Проєкт відповідного закону має розглядатися в III кварталі. Відповідальне за розроблення відомство – МОЗ. Офіційне обґрунтування таке: “Врегулювання на законодавчому рівні прав та обов’язків жінок, які є замінними матерями дітей для безплідних пар. Приведення національного законодавства щодо поводження з донорськими репродуктивними клітинами, ембріонами і тканинами у відповідність із міжнародними вимогами” (це п. 140 плану). Наполягатимемо, що показаннями до застосування ДРТ є не тільки фізіологічна безплідність, але й, ширше кажучи, соціальний стан бездітності. Ба більше, маємо закріпити норму, відповідно до якої допоміжними репродуктивними технологіями мають право користуватись окремо взяті індивідууми – як жінки, так і чоловіки, що не перебувають у шлюбі. Це буде складний діалог, але добре, що держава його ініціює.

6. Ми все ще живемо за таким цікавим документом, який називається “Основи законодавства України про охорону здоров’я” і був ухвалений ще до народження багатьох із нас – 1992 року. Відтоді фахове розуміння, що таке здоров’я, надзвичайно покрокувало вперед. Зокрема, найближчим часом Україна має імплементувати Міжнародну статистичну класифікацію хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я 11-го перегляду. Одним словом, Основи законодавства про охорону здоров’я ми плануємо комплексно та принципово оновити (п. 142 плану). Законопроєкт має бути готовий на IV квартал. До речі, в національному законодавстві варто закріпити міжнародну норму, відповідно до якої людина має право “на найвищий досяжний рівень здоров’я”. Зараз національна система охорони здоров’я таких гарантій українцям і українкам не дає.

7. Цікаві новації нас очікують у Законі “Про дипломатичну службу”. Парламент подав чудову аргументацію: “Ухвалення законопроєкту надасть нашим дипломатам додаткових механізмів для здійснення професійної діяльності… сприятиме збільшенню інституційної спроможності української дипломатії, слугуватиме вдосконаленню механізму проходження дипломатичної служби та забезпечить усунення існуючих прогалин в її правовому регулюванні” (п. 145 плану, II квартал). Тут виникає делікатний нюанс. Чимало наших дипломатів (як і інших державних службовців) перебувають у фактичних партнерських стосунках з іншою особою тієї самої документальної статі. Україна одностатевих шлюбів ще не запровадила. Натомість у більшості країн ЄС їх визнано. Отже, виникає потреба врегулювати делегування українських дипломатів у тривалі відрядження на роботу за кордон разом з їхніми фактичними сімейними партнерами. Адже сама Україна давно вже акредитує послів та закордонних дипломатів нижчих рангів, які приїжджають до нас зі своїми чоловіками / дружинами / партнерами, незалежно від одно- чи різностатевого характеру цих стосунків.

8. Нарешті, нас чекає новий Трудовий кодекс (п. 321 плану). Його вже розроблено. Звісно, там є пряма норма про заборону будь-якої дискримінації у сфері трудових відносин за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Ця норма стосується як процесів працевлаштування, так і, власне, стосунків з роботодавцем. Формально ця антидискримінаційна норма діє в Україні з 2015 року, але вона діє в межах старого, проте все ще чинного кодексу, ухваленого в далекому 1971 році. Нарешті, ми маємо прийняти цілком нові правила гри в трудових відносинах. Одна із засад трудового права – політика рівності та недискримінації на робочому місці.

Отакі новації запланував парламент. Чи почуто потреби спільнот ЛГБТІК+? Поза сумнівом, почуто, проте не в повному обсязі. Є деякі новації, які парламент не ризикнув чи не наважився запланувати. Проте на практиці, як завжди, буде ще багато цікавого за межами запланованих активностей, бо життя бентежне та ставить неочікувані виклики.

На традиційне питання опонентів, а чому все вищезгадане взагалі стоїть у плані роботи парламенту, коли триває війна, – відповідь давно сформульована. У плані на 2024 рік надзвичайно багато заходів, спрямованих на зміцнення національної безпеки, посилення оборони, відновлення територіальної цілісності. Держава – це такий спрут (у хорошому сенсі слова), який повинен і може встигати паралельно все, що треба суспільству та спільнотам. Тому я переповів вам новини саме за нашим сегментом роботи. Решту ви можете прочитати на 207 сторінках парламентського плану на 2024 рік самостійно за посиланням у першому коменті.

Святослав Шеремет, координатор з політики та законодавства Національного ЛГБТІ-консорціуму #LGBTI_PRO