Міф про “втрачене покоління”, або Як захистити молодь Криму та Донбасу від впливу РФ

Дата: 16 Листопада 2020 Автор: Ірина Сєдова
A+ A- Підписатися

Найбільше від інформаційної агресії РФ страждають діти та молодь – жителі окупованих територій. Як нам їх захистити? Простих відповідей не це немає, адже проблема комплексна і потребує поступового розв’язання. 

Останнім часом, розповідаючи про мілітаризацію свідомості дітей у Криму, я часто чую від українських посадовців та журналістів фразу про “втрачене покоління, яке ми ніколи не повернемо”. А ще – песимістичне “ми не контролюємо цієї території, тож нічого не можемо зробити”. 

Я категорично не згодна з такими твердженнями, бо боротися за кожного жителя Криму та Донбасу ми маємо до кінця. І робити це треба постійно, не чекаючи фактичного звільнення цих територій від окупантів. 

Ми маємо докладати максимум зусиль, щоб звільнити цих людей не тільки від окупації рідної землі, але й від окупації інформаційного простору. Про те, як саме окупанти зомбують дітей пропагандою і скільки грошей на це витрачають, я вже писала. Тепер поговоримо про те, як цьому можна протидіяти. 

Підсумовуючи багатогодинні розмови з колегами на цю тему, хочу окреслити основні кроки, які ми можемо зробити для захисту і порятунку цих дітей уже зараз. І насамперед над цим мають працювати представники уряду, міністерств та відомств на місцях. 

Захист потерпілих 

Одним з елементів протидії інформаційній агресії РФ можуть стати публічно оголошені гарантії захисту для потенційних жертв воєнного злочину. Йдеться про підлітків та молодь, яких Росія готує до служби в окупаційній армії, та про кримінальне переслідування тих, хто ухиляється від обов’язкового призову. Ці хлопці мають знати, що Україна може надати їм притулок та захист і що наша країна намагається протидіяти цьому злочину. 

На мою думку, було б логічним публічно заявити про гарантії безпечного виїзду на підконтрольні території для хлопців призовного віку. Треба розповісти їм, що протягом певного часу їх не відправлятимуть на службу в зону ведення бойових дій. І взагалі давно вже пора затвердити концепцію перехідного правосуддя. Ухвалити необхідні закони й підзаконні акти, щоб жителі окупованих територій мали чіткі відповіді на те, що і як саме робитиме з ними Україна після деокупації. Якщо ці закони ухвалити найближчим часом, боротися з інформаційною агресією РФ буде набагато простіше не тільки на рівні влади, але й на рівні громадянського суспільства. 

  Інформаційна безпека

Ще один дуже важливий крок – збільшення потужності сигналу телерадіомовлення на окуповані території. І разом з цим необхідно захистити від інформаційних впливів РФ прикордонні території України та райони біля ліній розмежування.

Уряд намагається щось робити в цьому напрямі, але цього явно не досить. Для початку треба розпочати системні спостереження за поширенням російського аналогового телерадіосигналу в областях, які мають спільний кордон з РФ, Придністров’ям, Білоруссю та окупованими територіями. Наша організація періодично робить такі моніторинги на Херсонщині та виявляє “інформаційні дірки”, в які вливається агресивна російська мілітаристична пропаганда і деза. Військові, які воюють на Донбасі, теж періодично розповідають про окупаційні телеканали, які безперешкодно мовлять на підконтрольних територіях. Отже, з цим треба негайно щось робити: спочатку моніторинг, а потім максимальне підсилення українського сигналу в проблемних зонах. 

Популяризація загальнолюдських цінностей

Росія воює за свідомість людей, нівелюючи нормальні людські стосунки в суспільстві. Основне завдання – зробити так, щоб люди думали, по-перше, про задоволення своїх матеріальних потреб, по-друге – дотримувалися вигідних владі ідеалів. А про повагу одне до одного, рівність усіх перед законом, людську гідність навіть і не згадували. Саме тому ефективним шляхом протидії може стати загальнонаціональна політика взаємоповаги, рівності й захисту людей від дискримінації за будь-якою ознакою. У межах цих дій необхідно ефективно протидіяти розпалюванню ненависті за етнічною і релігійною ознакою та поширенню закликів до насильства щодо будь-яких груп. 

Це допоможе зруйнувати черговий стереотип про “хунту, яка пропагує нацистську ідеологію”. Бо зараз маски “правозахисників” та “миротворців” часто чіпляють на себе агенти Кремля, які насправді є російськими солдатами інформаційної війни.

Підтримка громадянського суспільства

Щоб зупинити інформаційне знущання Росії з дітей у Криму і на Донбасі, зусиль самої лише влади не досить. Тим більше що існує багато сфер, де участь держави взагалі не потрібна або потрібна тільки на етапі надання допомоги, без намагань контролювати та цензурувати певні дії. 

Одним з таких варіантів допомоги можуть стати прозорі гранти для підтримки незалежних медіа, громадських активістів і вчених.

Тут є одразу кілька сфер, куди суспільство може спрямувати свої зусилля. 

Наприклад, гранти можна роздавати недержавним організаціям та ініціативам для розвитку таких напрямів:

  • проведення освітніх та інформаційних кампаній з медіаграмотності, зокрема з компонентом протидії мові ненависті;
  • створення для жителів окупованих територій мультимедійних матеріалів у незалежних медіа, зокрема локальних;
  • проведення інформаційної онлайн-кампанії ”за права“, в межах якої в легкій, розважальній формі можна розповідати жителям окупованих територій про права людини, гуманізм, людську гідність, толерантність, протидію дискримінації за будь-якою ознакою.

Розслідування та дослідження

Одним з найважливіших завдань для України, на мою думку, є проведення ефективного і масштабного розслідування ситуації з поширенням закликів до насильства стосовно етнічних, релігійних груп та громадських активістів і фактів пропаганди ведення агресивної війни в інформаційному просторі України. 

Також необхідно продовжити роботу з документування фактів порушень Міжнародного гуманітарного права і прав людини на окупованих територіях та регулярно передавати повідомлення до МКС та інших міжнародних інстанцій.

Держава має надати науковцям підтримку для проведення державних та недержавних досліджень про вплив і подолання наслідків інформаційної агресії РФ, а також вивчення наслідків мілітаризації суспільного життя на окупованих територіях у сфері психолінгвістики, журналістики та медіа, інформаційної безпеки.

Ефективне інформування

Про все, перелічене вище, треба ще й ефективно розповідати суспільству. Розповідати якісно, регулярно та доступно. Шукати нові форми, майданчики, способи й методи поширення такої інформації.

На мою думку, існує кілька основних цілей, які мають стояти під час планування такого інформування.

1. Популяризація в суспільстві таких напрямів: 

  • медіаграмотність та критичне мислення; 
  • кібербезпека;
  • українська мова і література, історія України, зокрема спростування фейків про Революцію гідності та про роль українців і кримських татар у Другій світовій війні;
  • перевага освіти в українських вишах; 
  • захист прав людини, толерантність, повага до людської гідності.

2. Донесення до громадськості відомостей: 

  • про факти порушень прав людини й міжнародного гуманітарного права на окупованих територіях; 
  • про основні положення і концепції перехідного правосуддя;
  • про заходи з протидії мови ненависті й мілітарі-пропаганді;
  • про негативний вплив і справжні цілі пропаганди війни й про наслідки неконтрольованого розпалювання ненависті.

Економічні санкції

Економічна війна, як і інформаційна, одна з основних складових гібридної війни з РФ, яка дійсно має впливи й може допомогти звільнити окуповані території з найменшими людськими втратами. Тому працювати над фінансовим тиском на Росію і банду Путіна, зокрема, треба ще ефективніше. А саме: 

  • посилити санкції і запровадити нові за порушення міжнародного гуманітарного права і прав людини на окупованих територіях;
  • посилити тиск на РФ для припинення незаконного призову, пропаганди служби в армії і мілітаризації півострова; 
  • посилити тиск для розблокування українських онлайн-медіа та повернення Україні захоплених телерадіочастот у Криму.

Роль громадянського суспільства

Звісно, що дії і зусилля влади не матимуть і половини ефекту, якщо вони не контролюватимуться громадянським суспільством. Але коли ми кажемо про війну, то громадянське суспільство не тільки контролює, воно ще й допомагає державі виконувати ту роботу, яку представники влади або виконують погано, або не виконують узагалі. Про фінансову підтримку з боку держави я вже сказала. Водночас не треба забувати, що неурядові організації багато чого роблять самостійно. І в багатьох випадках роблять це досить успішно. Тому ми з вами маємо залучати якомога більше волонтерів, активістів і просто небайдужих громадян до таких напрямів спротиву інформагресії РФ: 

  • проведення системних моніторингів ситуації з дотриманням прав людини на окупованих територіях; 
  • системний збір доказів порушень прав людини й міжнародного гуманітарного права на окупованих територіях;
  • підготовка тематичних повідомлень до Міжнародного кримінального суду і міжнародних організацій щодо виявлених порушень;
  • збільшення обсягів незалежного інформування українського суспільства про ситуацію на окупованих територіях і на лініях розмежування відповідно до міжнародних стандартів журналістики; 
  • робота з адвокації доступу міжнародних моніторингових місій до Криму.

Якщо всі ці дії Україна зможе поступово втілити в життя, то це стане величезним проривом і надасть нам додаткові можливості для захисту дітей та молоді – громадян України, які живуть в окупації і є прямими жертвами інформаційної агресії РФ. Бо немає в нас жодного “втраченого покоління”. Потрібно просто діяти ефективніше. 

Ірина Сєдова, дослідниця Кримської правозахисної групи спеціально для видання ZMINA


Публікацію підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. 

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: