Чому катування та зґвалтування в поліції – системна проблема і як на неї вплинути

Дата: 26 Травня 2020 Автор: Борис Малишев
A+ A- Підписатися

Цього тижня інформаційний простір заповнений повідомленнями про зґвалтування та катування жінки поліцейськими в Кагарлику. У попередні роки подібного резонансу набували історії про жорстоке зґвалтування поліцейськими мешканки Врадіївки та вбивство під час затримання мешканця Кривого Озера. Але насправді катування та приниження гідності затриманих у відділках поліції – це глибока і системна проблема. А поодинокі трагедії, що час від часу стають надбанням ЗМІ, є лише верхівкою айсберга.

Катування в поліцейських відділках та пов’язані з ним неправомірні дії правоохоронців, на жаль, доволі поширені в сучасній українській поліції.

І цьому є конкретні причини. Назву найвагоміші.

1. Під час перетворення міліції на поліцію не були зроблені дві важливі речі: не проведено справжню атестацію, адже 92% міліціонерів успішно одягли форму поліцейського, і не були створені нові цінності поліції. Тобто всі негативні цінності міліцейської роботи залишилися орієнтиром для діяльності “нової” поліції.

Загалом, уся реформа поліції звелася тільки до зміни вивіски. Підходи до роботи залишилися “міліцейськими”. Єдиний успіх реформи – створення патрульної поліції, яка і дотепер має непоганий рівень суспільної довіри.

2. Відсутність превентивної роботи з боку Департаменту внутрішньої безпеки та Управління моніторингу прав людини Нацполіції. Ці органи мають запобігати подібним випадкам, збирати відповідну інформацію, проводити аналіз та робити так, щоби поліцейські, які мають схильності до неправомірних діянь, лишали свої посади ще до скоєння злочинів.

3. Скарги громадян на незаконні дії поліцейських за чинними правилами дисциплінарного провадження розглядаються самими поліцейськими, тобто кулуарно, без участі громадськості. На повну силу діє система кругової поруки. Абсолютна більшість обґрунтованих скарг громадян просто ігнорується.

4. Керівники підрозділів поліції в регіонах не зацікавлені в припиненні та профілактиці негідного поводження із затриманими, адже начальників більше цікавлять статистичні показники, а не способи, якими їх підлеглі ці показники “роблять”.

5. Для ДБР розслідування подібних злочинів поліцейських не є пріоритетом. Насправді ж це основне, над чим цей орган мав працювати та показувати результати.

6. Так і не запрацював передбачений законом ще у 2015 році механізм соціологічних опитувань про рівень довіри громад до відповідних регіональних органів поліції. Якщо довіра є низькою, керівництво такого органу має щось оперативно змінити у своїй роботі або піти у відставку. Взагалі громадський контроль за дотриманням поліцією стандартів прав людини під час досудового розслідування мінімізований.

Це в сукупності з пасивністю керівників поліції, Департаменту внутрішньої безпеки та ДБР дає відчуття безкарності потенційним злочинцям-садистам у погонах.

7. Ну й останнє: керівник Нацполіції має обиратися на чесному і прозорому конкурсі, а не призначатися міністром внутрішніх справ.

Доктор юридичних наук, адвокат, експерт Центру політико-правових реформ Борис Малишев

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: