Універсальний періодичний огляд: як Україна захищає права постраждалих від російсько-української війни

Дата: 30 Грудня 2020 Автор: Микола Мирний
A+ A- Підписатися
Україна майже не виконує рекомендацій країн-учасниць ООН щодо захисту постраждалих у російсько-українській війні, які ще 2017 року отримала в межах Універсального періодичного огляду (УПО). Цьогоріч вона одна із семи країн, які з власної волі подали Раді ООН з прав людини проміжний звіт за результатами виконання низки рекомендацій. Правозахисники коментують, як держава просунулась із виконанням рекомендацій і які з них досі актуальні. 
Універсальний періодичний огляд – унікальний механізм з дослідження стану прав людини у 193 країнах. Його ініціатор – Рада ООН з прав людини

Універсальний періодичний огляд – це процедура, в межах якої кожна зі 193 країн-членів ООН зобов’язана звітувати, як дотримується прав і свобод людини, та отримувати від інших країн критичну оцінку свого звіту. Кожна держава проходить Універсальний періодичний огляд раз на чотири з половиною роки.

Під час УПО країна подає свій звіт про ситуацію з правами людини. А правозахисники своєю чергою подають альтернативну доповідь, де відбито їхню оцінку виконання рекомендацій. 

Зараз Україна проходить цю процедуру втретє. У 2017 році країни ООН надали нам 190 рекомендацій. Наша держава погодилася виконати 163 з них, зокрема 15, що стосуються захисту цивільного населення, постраждалого від збройного конфлікту. 

Основні тенденції

Верховна Рада 2018 року законодавчо закріпила статус частини Донеччини та Луганщини як окупованої Російською Федерацією території. Це сприяло поступовій універсалізації підходів до захисту прав та свобод мешканців всіх тимчасово окупованих територій (ТОТ) в Україні.  

Правозахисники називають магістральними зрушеннями ухвалення Національної стратегії з інтеграції внутрішньо переміщених осіб (ВПО) наприкінці 2017 року та Виборчого кодексу України, який дозволив переселенцям брати участь у місцевих виборах. Адже це дуже важливо для інтеграції переселенців у громади, що приймають. 

Громадські організації, що опікуються питаннями захисту прав постраждалих від збройного конфлікту, відзначають також інституціоналізацію реінтеграції жителів окупованих територій. Це стало можливим завдяки створенню Комітету Верховної Ради з прав людини, деокупації та реінтеграції та Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій (Мінреінтеграції).  

Нацстратегія з прав людини 

Канада рекомендувала Україні повністю виконати Національну стратегію захисту прав людини 2015–2020 років, зокрема заходи про захист прав ВПО. Також ця країна просила припинити дискримінацію за ознакою статі, сексуальної орієнтації за допомогою ратифікації Стамбульської конвенції та розв’язати проблему зі злочинами на ґрунті ненависті, посиливши систему кримінального судочинства.

У 2015 році в Україні ухвалили Нацстратегію у сфері прав людини та план дії з її реалізації до 2020 року. Документ містить 24 стратегічні напрями, зокрема й ті, що безпосередньо стосуються російсько-української війни. 

Цьогоріч громадські організації дослідили, як влада виконала цей документ, і констатували низькі показники. Міністерства та відомства виконали лише 28% заходів із плану дій.

Що стосується стратегічних напрямів, то прогрес виконання такий:  

• захист прав учасників АТО / ООС – 53%;
• захист прав внутрішньо переміщених осіб – 52%;
• звільнення заручників та відновлення їхніх прав – 32%;
• захист прав громадян в окупації – 14%.

Як позитив у виконанні стратегії експерти відзначають ухвалення законодавства, яке дозволило переселенцям повноцінно реалізовувати їхні виборчі права на місцевих виборах та право на безоплатну правову допомогу.

Термін дії першої в Україні Нацстратегії з прав людини спливає. Наразі Мін’юст разом із секретаріатом Кабінету Міністрів працює над її оновленням та ухваленням плану дій до 2023 року. Утім, після ознайомлення з проєктом плану дій правозахисники занепокоєні тим, що уряд викидає з нього незручні заходи.  

“План дій, який пропонує уряд, неякісний. Він став коротким і нагадує радше план законотворчої роботи Кабінету Міністрів, ніж план виконання Нацстратегії з прав людини. З 18 заходів, що стосуються конфлікту, 13 – про розроблення та подання Кабміну проєктів нормативно-правових актів, що прямо не змінить ситуацію в стратегічних напрямах. Адже подання на розгляд уряду законопроєкту – це не ухвалення документа у Верховній Раді”, – пояснює Альона Луньова. 

Президента та уряд закликають внести зміни до Нацстратегії з прав людини, щоб погодити її із сучасними викликами та напрацювати якісний план дій. 

Підтримка політв’язнів 

Гострим лишається питання зростання кількості громадян, яких Росія незаконно позбавила волі внаслідок окупації Криму та Сходу України. 

Голова правління Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник підкреслює, що останнім часом не було жодних звільнень кримських політв’язнів або заручників ОРДЛО в межах політичних домовленостей. Росія не змінила своєї поведінки після великого взаємного звільнення людей наприкінці 2019 року і незаконно ув’язнила ще щонайменше 28 наших громадян.

Згідно з даними українських правозахисних організацій, усього у в’язницях Росії та тимчасово окупованого Криму наразі незаконно утримують щонайменше 103 людини. 76 із цього списку – кримські татари. 48 політв’язнів уже отримали вироки в кримінальних справах.

Ольга Скрипник також наголошує, що самим політв’язням, полоненим та їхнім родинам потрібні гарантії захисту з боку української держави.

“На сьогодні держава не запровадила дієвого механізму психологічної допомоги, тимчасового житла та інших видів допомоги, які потрібні людям для реабілітації після полону чи незаконного позбавлення волі. Зараз такі потерпілі після звільнення можуть отримати допомогу у 8 тисяч гривень на місяць. Ці люди не можуть уже повернися на окуповані території, бо вони їх полишали внаслідок кримінального переслідування, фізичних нападів чи катувань”, – прокоментувала вона. 

Правозахисники нарікають, що в парламенті досі не зареєстрували законопроєкту “Про соціальний і правовий захист осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України”, над яким працювали профільні державні органи, правозахисники та експерти з міжнародного гуманітарного права.

Документ визначає критерії належності до “людей, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України”. Також регулює питання надання щорічної або одноразової допомоги, працевлаштування, надання в тимчасове користування житла та отримання безкоштовної освіти. 

Одразу після перемоги на президентських виборах Володимир Зеленський зустрівся з правозахисниками й заявив, що готовий підтримати законопроєкт. Утім, він так і не вніс його як невідкладний. Проєкт закону досі перебуває в Офісі президента.

Ольга Скрипник також привітала зроблені у 2019 році зміни до постанови №1122, якими долучили до Міжвідомчої комісії при Мінреінтеграції представників Меджлісу та п’ятьох правозахисних організацій, що опікуються проблематикою заручників та політв’язнів. 

Доступ до Криму для іноземних журналістів та правозахисників

Сполучені Штати рекомендували Україні полегшити доступ спостерігачів, правозахисників, журналістів і юристів на територію Криму та ретельно досліджувати будь-які достовірні звинувачення стосовно зловживань з боку українських сил. 

Утім, прогресу в цьому питанні досі немає. Такі місії правозахисників і візити міжнародних журналістів украй необхідні на тлі низького інтересу ЗМІ до російської агресії в Україні та заяв російських топпосадовців, що грубі порушення прав людини в Криму, про які заявляє Україна, – вигадка. 

Громадські організації визнають, що це питання виходить за межі компетенції органів влади України, бо Росія встановила наразі свої обмеження. Однак держава може зробити все можливе зі свого боку, а саме лібералізувати процедуру отримання дозволу.

Зараз, відповідно до урядової постанови № 367, ці категорії іноземців мають фактично отримати два дозволи: спочатку одержати клопотання або погодження з Мінреінтеграції, а згодом чекати протягом п’яти днів на рішення Державної міграційної служби. Водночас для іноземних журналістів передбачено лише спеціальний дозвіл на одноразовий в’їзд.

Правозахисники просили уряд змінити характер процедури з дозвільного на повідомний, запровадити дистанційний (онлайн) формат подання документів для оформлення дозволу на в’їзд і можливість подавати підтверджувальні документи для оформлення дозволу через консульські установи України в країні перебування іноземця мовою держави його громадянства. Утім, уряд відкинув такі рекомендації. 

Із 2019 року правозахисні організації та ініціативи, що опікуються захистом прав кримчан в окупації, фіксували скарги на поліцейських, які чергують на КПВВ між Херсонщиною та Кримом. Люди нарікали, що українські правоохоронці безпідставно затримували людей, перевіряли їхні документи, змушували давати пояснення про мету поїздки й пункт призначення та фіксували персональні дані подорожніх. Під час спільного моніторингу правозахисники та державні службовці в березні виявили продовження такої практики. Нацполіція перевіряє телефони подорожніх, не пояснюючи підстав перевірки.

У проєкті проміжного звіту  відсутні коментарі з приводу незаконних дій поліцейських. Нацполіція також не відповіла на запит видання ZMINA щодо цього.  

Допомога постраждалим від війни

Австрія закликала Україну, зокрема, розробити систему компенсації шкоди, завданої конфліктом.

За даними Управління Верховного Комісара ООН з прав людини, станом на 31 березня на Сході України загинуло щонайменше 3 353 та поранено понад 7 000 цивільних. Окрім цього, правозахисники благодійного фонду “Право на захист” кажуть про 20 708 зруйнованих будинків станом на 30 березня.

Попри це все держава так і не створила національного механізму надання цивільним жертвам належних, ефективних, швидких та відповідних засобів правового захисту, включно з відшкодуванням втрат.

“Це комплексна проблематика. На законодавчому рівні все ще не закріплено поняття цивільного населення, постраждалого внаслідок збройного конфлікту, відсутні єдині реєстри як постраждалих осіб, так і реєстри зруйнованого майна. Через це неможливо передбачити відповідне бюджетне фінансування і допомогу населенню”, – пояснює правова аналітикиня благодійного фонду “Право на захист” Анастасія Одінцова.

Заступник начальника відділу прокуратури АРК Андрій Андросов вважає, що не варто вводити до законодавства цей термін, оскільки він уже є в ІV Женевській конвенції, “яка пріоритетніша за національне законодавство”

Крім того, правозахисники нарікають на дискримінаційну норму ухваленого 2018 року Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Цей документ, зокрема, не дозволяє пораненим на ТОТ отримати статус особи з інвалідністю внаслідок війни, якщо вони постраждали після 1 грудня 2014 року. 

Громадські організації називають механізм встановлення такого статусу надто складним та тривалим, а пільги, передбачені цим законом, недостатніми для всебічного соціального захисту потерпілих.

Поза правовим полем досі лишаються поранені цивільні, яким не встановили інвалідності, та члени сімей осіб, загиблих або померлих унаслідок війни. На переконання правозахисників, таким людям потрібна компенсація шкоди, державний соцзахист, зокрема комплексна медична й психологічна реабілітація.

У своїй відповіді Мін’юст пише, що потерпілих зарахували до пільгових осіб, які отримують в Україні безкоштовну правову допомогу. Утім, для правозахисників це сумнівна відповідь. Навіть якщо вони й виграють у судах справу, то компенсацію все одно не отримають. 

“Дуже багато матерів втратили своїх дітей, а багато дітей – своїх батьків. Наші юристи вигравали подібні справи в судах, але судові рішення виконавці не виконують, бо в законодавстві не передбачено цих видатків, а отже їх не передбачено в Державному бюджеті”, – пояснює Одінцова.

Найнезахищенішими в цій війні лишаються діти. Експерти вірять, що виправити ситуацію може ухвалення закону про соцзахист дітей, які отримали статус дитини, постраждалої внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, і розроблення комплексної державної цільової програми їхньої реабілітації. 

В Україні також немає єдиної державної системи обліку поранених та загиблих під час війни цивільних осіб. У місцевої влади – різна методологія ведення такого обліку, або ж він не ведеться взагалі. Інформація з різних джерел щодо кількості загиблих або поранених суттєво відрізняється.

Експерти наголошують, що достовірний та уніфікований офіційний облік постраждалих цивільних – необхідна умова формування адекватної та ефективної державної політики щодо цієї категорії громадян, і наполягають на створенні відповідного державного реєстру. 

Також правозахисники констатують відсутність ефективного законодавчого механізму компенсації за зруйноване на війні житло. Ухвалена в липні 2019 року постанова надала право на компенсацію лише тим, хто лишився на своєму місці проживання. Ті ж переселенці, які виїхали за межі населених пунктів поряд з лінією розмежування, не отримають такої компенсації. 

Ба більше, житло має бути повністю зруйнованим. Держава, відповідно до порядку, не відшкодовує пошкодження помешкання.

Громадськість вітає ухвалену 2 вересня постанову №767, яка дещо вдосконалила механізм компенсації, утім експерти виступають за ухвалення окремого закону, який повноцінно регулює питання компенсації за зруйноване майно загалом.  

“Зараз компенсується лише житло, однак люди мають право на компенсацію також за нежитлове майно”, – сказала правова аналітикиня БФ “Право на захист” Еліна Шишкіна

Це питання дражливе для політиків, які вважають, що оскільки житло зруйноване внаслідок російської агресії, то компенсувати шкоду має Росія. Проте Еліна Шишкіна пояснює, що дочекатися цієї компенсації в найближчій перспективі неможливо, а в самої України є позитивні зобов’язання щодо захисту права власності. 

“Нам би всім хотілося, щоб Росія, як держава-агресор, несла всю повноту відповідальності за все, що відбувається з її вини на території України починаючи з 2014 року. Проте є позитивні зобов’язання держав за міжнародними договорами, і Україна є учасницею таких договорів, зокрема Європейської конвенції з прав людини. Стаття 1 протоколу 1 конвенції гарантує права власності всім, хто перебуває під юрисдикцією України, зокрема в разі бойових дій. Війна не знімає з України відповідальності за безпеку і захист прав своїх громадян, іноземців та осіб без громадянства”, – пояснила вона.  

Водночас правозахисниця нагадала, що коли 2015 року наша країна заявляла про відступ від деяких положень Європейської конвенції з прав людини й Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, то вона не відступала від статей, які гарантують право власності. 

Юристи наполягають, що компенсація за зруйноване житло не позбавляє Україну права всю компенсовану потерпілим суму стягнути з держави-агресора. 

“Саме тому нам потрібні ці реєстри, щоб було чітко зрозуміло, скільки держава витратила коштів на захист своїх громадян. А потім треба в судах домагатися повернення грошей, витрачених на компенсації та пільги внаслідок збройної агресії”, – прокоментувала Одінцова. 

Правозахисники нагадують, що наразі працює урядова комісія, яка формує консолідовану претензію до РФ. Виплата компенсацій за зруйноване житло також має входити до цієї претензії. Нагадаємо, у 2020 році влада вперше заклала до Державного бюджету гроші на компенсації за зруйноване житло – всього 40 млн гривень.

Адміністративні послуги та свобода пересування

Рекомендацію щодо спрощення доступу до адміністративних послуг та свободи пересування через лінію розмежування й адмінмежу між Херсонщиною та Кримом Україні надали Великобританія та Північна Ірландія

Експерти помічають прогрес у доступі мешканців ТОТ до адміністративних послуг. Протягом минулого та цього року влада відремонтувала два з трьох КПВВ (“Чонгар” та “Каланчак”), де обладнала центри надання адмінпослуг (ЦНАП). Там кримчани, зокрема, можуть оформити внутрішній та закордонний паспорти. Утім, на КПВВ не надають банківських послуг, медичної допомоги, обмежено надається поштовий сервіс.

 

Також через коронавірусну пандемію та заборону для кримчан перетинати адмінмежу більш ніж один раз, яку видала Росія, ЦНАПи не змогли показати високу ефективність. 

Окрім цього, як наголошують експерти, влада не спромоглася запровадити спрощену адмінпроцедуру реєстрації фактів народження та смерті для жителів ТОТ. 

“Яким би гарним не виглядав ЦНАП, жителі ТОТ досі не можуть там отримати цю послугу”, – коментує менеджерка з адвокації Центру прав людини ZMINA Альона Луньова.

Чаплинський ЦНАП

У лютому 2018 року парламент уже ухвалив закон, положення якого передбачають позасудову процедуру підтвердження фактів народження та смерті в ОРДЛО. Однак Міністерство юстиції, відповідальне за державну реєстрацію народжень і смертей в Україні, відмовляється розробляти нормативні акти для реалізації цих положень.

У своєму проєкті проміжного звіту Мін’юст як прогрес відзначає, що в парламенті зареєстровано законопроєкти №3713 та № 3714, які покликані спростити цю процедуру. Утім, представники Міністерства юстиції раніше неодноразово публічно виступали проти цього кроку. У відомстві називають запровадження адмінпроцедури реєстрації фактів народження та смерті “політичним рішенням” і кажуть, що зважуватися на неї має президент.  

“Я кілька разів брав участь у нарадах, де постійно постає питання, що нам потрібно тоді буде визнавати документи органів на окупованих територіях. Це вже рівень не Міністерства юстиції, а президента”, – каже державний експерт Експертної групи з прав людини при Міністерстві юстиції Дмитро Кузін

Однак суди, через які наразі змушені проходити мешканці окупованих територій, усе одно фактично ухвалюють рішення на підставі інформації з виданих на ТОТ документів, яка може підтвердити факт народження або смерті.

Зараз судовий розгляд справи триває в середньому близько двох тижнів і вимагає від заявників значних ресурсів, зокрема сплати судового збору, оплати роботи адвоката до 12 тисяч гривень та транспортних витрат. 

За оцінними даними правозахисників, 105 тисяч дітей у Криму та 55 тисяч дітей в ОРДЛО, які народилися після 2014 року, не отримали свідоцтв українського зразка. 

Без них діти стають невидимими для держави, а багато публічних послуг в Україні для них будуть недоступними, включно з доступом до освіти, медичною та соціальною допомогою. Навіть більше, такі діти ризикують стати особами без громадянства

У проміжному звіті держава звітує, що урядовими постановами спростила порядки в’їзду на ТОТ, виїзду з неї та переміщення товарів з такої території. Проте правозахисники не погоджуються, вказуючи, що влада досі не скасувала Закону “Про створення вільної економічної зони “Крим” та про особливості здійснення економічної діяльності на ТОТ”. Через нього прикордонники на адмінмежі з Кримом обмежують обсяг та перелік особистих речей, які українці можуть провозити через КПВВ Херсонщини.

КПВВ “Чонгар”

Серед іншого 2020 року побільшало випадків, коли співробітники Держприкордонслужби відмовляють у в’їзді на ТОТ людям, у яких є аліментна заборгованість або непогашені кредити. Громадські організації наголошують: це порушує право на свободу пересування – і закликають припинити негативну практику. 

Криміналізація насильницьких зникнень 

У 2018 році парламент ухвалив Закон “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти”, який набув чинності 2 серпня того ж року. Одне з ключових його нововведень – криміналізація насильницьких зникнень та запровадження покарання: позбавлення волі від трьох до п’яти років.

Проте українські правоохоронці не застосовують нових положень для кваліфікації фактів зникнення людей на ТОТ з початку окупації. Вони порушують кримінальні провадження за ст. 438 (“Порушення законів та звичаїв війни”) або за ст. 146 (“Незаконне позбавлення волі або викрадення людини”) КК України.

Хоча парламент і ухвалив закон, покликаний запустити в країні систему з розшуку зниклих безвісти, утім він досі не запрацював, пояснює координаторка юридичного напряму громадської організації “Крим SOS” Ольга Куришко. Комісія з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, уперше повноцінно зібралася лише влітку 2020 року. Окрім цього, досі немає реєстру постраждалих від насильницьких зникнень. 

Правозахисники відзначають ще одну проблему цього закону: він поширюється на окуповані території на Сході України й не зачіпає зниклих у Криму. А там, за даними “Крим SOS”, протягом шести з половиною років російської агресії зникли 44 людини. Дев’ятнадцять з них згодом звільнили. Трьох засудили внаслідок політично вмотивованого переслідування, одну людину екстрадували за кордон, шістьох знайшли мертвими. Доля 15 громадян лишається невідомою. 

Наразі, за даними прокурора Автономної Республіки Крим Кирила Копійки, українські правоохоронці розслідують 13 кримінальних проваджень щодо зникнення 18 людей. 

“У такому трактуванні закону комісія не розглядатиме випадків насильницьких зникнень у Криму, члени родин зниклих безвісти не матимуть гарантій і пільг, які визначає Закон “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти”, – пояснює Ольга Куришко. 

Соціальні права мешканців ТОТ і пенсії

Швейцарія рекомендувала Україні надавати пільги всім громадянам, які мають на них право, зокрема забезпечити пенсіями та соціальними виплатами, незалежно від статусу ВПО чи місця проживання в країні на власний вибір. 

Юристка громадського холдингу “Група впливу” Марія Красненко зазначає, що для жителів ТОТ усе ще обмежені можливості отримувати пенсії:

Вони вимушені реєструватись як внутрішньо переміщені особи й регулярно проходити процедури ідентифікації та верифікації в Пенсійному фонді та Ощадбанку. Зареєстрований уже більш ніж рік тому законопроєкт 2083-д, що передбачає механізм виплат пенсії мешканцям ТОТ, наразі заблоковано. Органи державної влади регулярно не ухвалюють цього проєкту закону”, – пояснює експертка.

Вона додає, що в умовах коронавірусної пандемії це питання стає ще актуальнішим, а його невідповідне розв’язання створює умови для гуманітарної кризи на Сході України.

Серед іншого Пенсійний фонд може припинити такі виплати на підставі даних, отриманих від державних органів, які дають “обґрунтовані підстави вважати, що особа повернулася до покинутого місця постійного проживання”.

У 2018 році в зразковій справі Верховний Суд визнав незаконним припинення виплати пенсії переселенцям. Після цього рішення суди першої інстанції задовольнили тисячі аналогічних позовів, але Пенсійний фонд на практиці так і не виплатив заборгованості. 

Фонд сплачує пенсії за місяць, у якому надійшла заява громадянина, і продовжує платити наступні місяці. Пенсіонери не отримують виплати заборгованості, бо уряд не розробив для цього окремого порядку. 

За даними фонду, лише 2019 року відомство нарахувало 543,1 млн грн на виконання таких судових рішень. Цьогоріч воно виплатило всього 43 млн грн. Загальний борг Пенсійного фонду за подібними рішеннями – 599,8 млн грн, зокрема з несплаченими коштами в справах за 2018 рік. Станом на кінець 2019 року щонайменше 59 таких пенсіонерів померли, так і не дочекавшись виконання судових рішень.

Правозахисники наголошують, що невиконання органами Пенсійного фонду судових рішень у повному обсязі суперечить українському законодавству. Вони також закликають владу скасувати дискримінаційні обмеження щодо обов’язкової ідентифікації, неможливості одержання пенсій ніде, крім Ощадбанку, і щодо припинення виплати пенсії внаслідок повернення на ТОТ.

Окрім цього, правозахисники вказують на іншу проблему: серед пенсіонерів через похилий вік чи інвалідність є маломобільні люди, фізично неспроможні перетнути лінію зіткнення та стати на облік ВПО.

Ці люди лишилися без підтримки держави, не маючи жодної фізичної та юридичної можливості реалізувати своє конституційне право на пенсію. Така система пенсійного забезпечення для мешканців ТОТ ще й призводить до суттєвого викривлення статистики кількості ВПО.

“Також немає системних змін у соціальній, житловій та інших сферах, які важливі для переселенців. Документи, які визначають стратегічні плани з інтеграції, та довгострокові рішення в цих напрямах закінчуються цьогоріч і досі не затверджені”,  резюмує Красненко.

Експерти вказують, що мешканці ТОТ, які досягли пенсійного віку, не можуть оформити пенсію за віком через відсутність можливості сплачувати страхові внески в окупації. Отже, їм бракує стажу, і на них поширюються санкційні норми з придбання страхового стажу в подвійному розмірі. Експерти просять владу відмовитися від такого підходу. 

Розбудова Мінреінтеграції 

У 2016 році в Україні створили Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. Через три роки його реорганізували за допомогою об’єднання з Міністерством у справах ветеранів у Міністерство в справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. Востаннє міністерство трансформувалось у березні 2020 року: цього разу в Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Його очільник отримав посаду віцепрем’єр-міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, що було однією з вимог громадських організацій.

Як коментує співзасновниця благодійного фонду “Восток SOS” Олександра Дворецька, відомство стало політично впливовим, отримало збільшення фінансування, як просила раніше громадськість, і відкрите до комунікацій. Утім, стратегічно побачити результати його роботи складно через те, що часто змінювалося керівництво та його підходи. 

Головним викликом для Мінреінтеграції лишається реалізація його ключової координаційної ролі. Проблематика захисту прав постраждалих унаслідок війни – виплата пенсій, освіта мешканців ТОТ, обладнання КПВВ, розбудова комунікації – перебуває на перетині меж повноважень різних міністерств. 

Олександра Дворецька серед іншого вказує на слабке представлення міністерства в регіонах: наразі структурні підрозділи є тільки в Донецькій, Луганській і Херсонській областях.

“За дев’ять місяців існування міністерства не заповнився до кінця його штат. У середньому в регіонах присутні два-три співробітники міністерства, що критично мало для отримання адекватної інформації з регіонів, які наближені до ТОТ. Його очима та руками фактично сьогодні виступають громадські та міжнародні організації”, підсумовує Дворецька.

Cвій альтернативний звіт Коаліція організацій, що опікуються питаннями захисту прав постраждалих від збройного конфлікту, а саме Кримська правозахисна група, “Право на захист”, Центр прав людини ZMINA, БФ Stabilization Support Services in Ukraine, “Восток SOS”, “Крим SOS”, Громадський холдинг “Група впливу” та “Донбас SOS”, улітку надіслали до Ради ООН з прав людини. 

Микола Мирний, журналіст видання ZMINA, спеціально для газети “День”

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: