Винна в “незаконному зберіганні та поширенні” правди: історія переслідування Ірини Данилович

Дата: 14 Листопада 2022 Автор: Артем Гірєєв
A+ A- Підписатися

“Заціни, що я зробила!” – Ірина раптово повертається спиною і вказує на свою шию. Там синіє татуйований напис “Freedom is our religion”. Банер з цим написом свого часу довго закривав згорілий фасад будівлі Будинку профспілок на Майдані в Києві. Якось у розмові Данилович зауважила, що банер уже зняли, але фраза звідти стала одним з мотиваторів для тих, хто залишився вести свою боротьбу в окупованому Криму. Ірина Данилович була серед них, а зараз поповнила список кримських політв’язнів і чекає на вирок кримського суду.

Чим займалася громадянська журналістка Ірина Данилович, навіщо ФСБ знадобилося її викрадати і як сьогодні в суді фальсифікують докази щодо її кримінальної справи – читайте в матеріалі.

Фото: фейсбук-сторінка Ірини Данилович

Медсестра зі штативом

У перший рік після окупації росіянам вдалося практично повністю зачистити інформаційний простір Криму від незалежних медіа та журналістів. За ними стежили, їх затримували, у них проводили обшуки, їм прямо загрожували арештом… і вони залишали Крим.

Інформації про ситуацію на півострові ставало дедалі менше. І тоді в Криму з’явилася громадянська журналістика. Люди, які ще вчора не знали, як користуватися камерою та диктофоном, що таке петличка, синхрон та багато іншого з арсеналу професійної журналістики, почали знімати відео, писати тексти, робити фото та навіть створювати мультимедійні продукти. Ірина Данилович теж була такою громадянською журналісткою.

Добу вона працювала в лікарні медсестрою, а після роботи до наступної зміни ставала журналісткою. Вона їздила на суди щодо кримськотатарських активістів та стала однією з перших кореспонденток “Кримського процесу” – видання, яке висвітлює політичні переслідування в судах окупованого півострова.

Данилович також готувала матеріали для редакції “Інжир-медіа“, створеної кримськими цивільними журналістами. Вона багато знімала для різних блогерських ініціатив та вела власну групу у фейсбуці, присвячену профільній спеціальності – охороні здоров’я. Група називалася “Кримська медицина без обкладинки”, і, відповідно до назви, там публікувалися матеріали про проблеми, що існують у місцевій охороні здоров’я.

До того ж Данилович не боялася відкрито розповідати про ці проблеми українським та закордонним журналістам. На тлі загальної уваги до ситуації з пандемією та явного дефіциту спікерів із Криму її виступи звучали дуже голосно.

На рахунку Ірини Данилович викриття феодосійського “міськздоров’я” в багатомільйонних махінаціях із преміями, нібито виплаченими місцевим медикам, скандал з порушеннями епідеміологічних норм лікарями Кіровської районної лікарні, які розпустили по будинках хворих на ковід пацієнтів, розслідування про фальсифікації числа людей, померлих від ковіду. Звичайно, вся ця активність не могла залишитися непоміченою російськими спецслужбами.

“Не підпишеш – поїдеш у ліс”

До арешту Ірину Данилович щонайменше двічі затримували співробітники ФСБ на адміністративному кордоні з Кримом. Щоразу це супроводжувалося обшуком особистих речей, перевіркою телефонів та ноутбука, тривалим допитом на різні теми. Щонайменше один раз її викликали на “бесіду” до місцевого підрозділу ФСБ: цікавилися її зв’язками з українськими активістами, а також кримчанами, які виїхали на материк. Після цього і Ірина, і її знайомі зазначали, що невідомі в цивільному ведуть за нею стеження.

А потім почалося повномасштабне вторгнення РФ в Україну, і це, ймовірно, остаточно розв’язало руки кримським силовикам.

Рано-вранці 29 квітня цього року Ірина поверталася після нічної зміни в центрі реабілітації “Малахіт” у Коктебелі, де працювала медсестрою. Біля зупинки, де вона чекала на автобус, зупинилася машина, з якої вийшло троє людей у ​​цивільному. Як видно з камер спостереження, записи з яких вдалося дістати пізніше, Ірину спочатку запросили в машину, але згодом вона з неї вийшла і довго про щось сперечалася. Потім спробувала піти, але її схопили за руки й заштовхали силоміць в авто. Відтоді та протягом 13 днів про її долю та місце перебування не було нічого відомо, хоча активісти весь цей час її шукали, регулярно зверталися до СІЗО та інших установ для утримання затриманих.

Значно пізніше, коли адвокату нарешті вдалося зустрітися з Іриною, вона розповіла, що протягом тижня її тримали в підвалі в будівлі ФСБ Сімферополя. Громадянській журналістці постійно погрожували, що “вивезуть до Маріуполя, де вона загубиться”, давали їжу один раз на день і довго не виводили до вбиральні.

Після тижня такої “обробки” один зі співробітників ФСБ сказав, що її сьогодні відпустять на волю, але треба підписати деякі документи. Коли Данилович спробувала розібратися, що за документи, співробітник став погрожувати, що вона поїде в ліс, бо камеру вже треба звільняти для наступних.

Зрештою, силовикам вдалося “дотиснути” журналістку, і вона підписала дуже багато паперів, зокрема порожніх бланків, які їй дали представники ФСБ. А коли формальності було закінчено, з’ясувалося, що в неї в сумочці, у футлярі для окулярів, “знайшли” вибухівку і вона підозрюється у виготовленні та зберіганні саморобного вибухового пристрою. “Суд” оперативно і без адвоката обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Викрадення Ірини Данилович та довге утримання в невідомому місці мало на меті одразу кілька цілей.

По-перше, це був сигнал іншим громадянським журналістам Криму про те, що вони можуть зникнути так само. По-друге, під погрозами та тиском силовики змогли сфальсифікувати справу стосовно самої Данилович, щоб вибити її з-поміж тих, хто регулярно і об’єктивно розповідав про ситуацію в Криму. По-третє, найімовірніше, у підписаних документах ішлося, окрім іншого, і про інших кримських активістів, на яких у силовиків тепер виявились оформлені формальні приводи для візитів чи навіть кримінальних справ.

Маніпуляції замість доказів

24 жовтня у “Феодосійському міському суді” сторона державного обвинувачення почала надавати свої докази в кримінальній справі щодо Ірини Данилович.

Дії прокурора Дмитра Лященка в цьому плані можна назвати показовими, оскільки замість доказів, які підтверджують провину Ірини Данилович у зберіганні саморобного вибухового пристрою, він почав зачитувати так звані документи, що “характеризують”. Він звернув увагу “суду” на те, що Данилович регулярно давала коментарі проєкту Радіо Свобода “Крим. Реалії”, який у Росії вважається “іноземним агентом”. Потім зачитав документи, що підтверджують співпрацю Данилович із профспілкою медичних працівників “Альянс лікарів”, яку знову ж таки в Росії визнано “іноземним агентом”.

Потім прокурор узагалі виконав цікавий трюк – процитував документ про те, що під час обшуку в будинку, де проживала Ірина, вилучено 10 мобільних телефонів. Після кількох згадок про іноземних агентів прозвучало це так, ніби вона мала підпільний вузол зв’язку. Але краса моменту виявилася в тому, що процитував документ Дмитро Лященко чомусь не до кінця. За нього це зробили адвокати, які уточнили, що серед вилучених телефонів сім були надалі визнано неробочими, а ще два належать батькам підсудної та лише один – їй самій.

Факт “перекручування” доказів свідчить про спробу розставити “шпигунські” акценти в справі проти журналістки. А це говорить про те, що для силовиків головна провина Ірини Данилович полягає в її роботі. У тому, що вона регулярно давала коментарі та була членкинею профспілки медичних працівників, а зовсім не в підкинутій за час утримання в підвалі вибухівці. Багатьом це було й так зрозуміло, але вже постаралися, щоб ні в кого сумнівів не залишилося.

Суд проти істини

На наступному судовому засіданні, яке відбулося 7 листопада, не залишилось останніх сподівань навіть на мінімальну об’єктивність суду, який розглядає справи.

Для початку “суддя” Наталія Кулинська ніяк не відреагувала на те, що свідки Високоглядов та Савченко свої свідчення дають за папірцем, що прямо заборонено навіть російським законодавством. Притому що папірець виявився не просто якоюсь шпаргалкою, а повноцінним протоколом оперативно-розшукових заходів з матеріалів справи.

Потім, не маючи законних підстав, “суддя” Кулинська визнала надзвичайною обставиною “тривале відрядження” співробітників ФСБ і вважала за можливе оголосити їхні письмові свідчення, дані на етапі попереднього слідства. Для більшої переконливості “суддя” висловила припущення, що ці співробітники ФСБ можуть брати участь у спеціальній військовій операції. Однак навіть не юристові зрозуміло, що взяті зі стелі припущення та посилання на відрядження як підстава не є адекватним поясненням дій судді.

“Контрольний у голову” ілюзіям щодо збереження норм пристойності “суддя” Кулинська зробила наприкінці засідання. За п’ять хвилин вона відмовила у всіх клопотаннях на виклик 15 свідків, яких просив вислухати захист (!). А також відмовилася досліджувати речові докази.

Кримські суди з початку окупації, звичайно, відзначаються своїми “фокусами”, але випадку, коли суддя відмовляла в допиті практично всіх свідків, ще не було. Було очевидно, що допит значної кількості співробітників ФСБ, причетних до викрадення Ірини Данилович та фабрикування її кримінальної справи, може виявити багато неприємних суперечностей. “Суд” постарався це повністю унеможливити.

Саму Ірину арешт і фабрикація кримінальної справи не зламали. Як пише в одному з листів інший кримський політв’язень, перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял, щоранку через ґрати камер жіночого корпусу над СІЗО лунає пісня “Я вільний!” у виконанні Ірини Данилович. Попри репресії вона залишається вірною слогану, який вибито як тату на її тілі: “Freedom is our religion”.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: